Київські клуби, фестивалі та бари обʼєдналися, щоби створити організацію UNight. Обʼєднання утворили шість членів-засновників: клуб Keller, «Клуб на Кирилівській», «Хвильовий», бар Sloi, фестивалі «Брудний пес» і «Мистецтво – зброя!» та «Партія рейверів» Сергія Лещенка. UNight виступає за підтримку нічної столичної спільноти – закладів і їхніх працівників, промоутерів, артистів і відвідувачів.

You can read this interview in English

The Village Україна поговорили про запуск із засновниками UNight: Андрієм Янковським і Юрієм Погребняком («Хвильовий», «Багряний»), Гаріком Пледовим (лейбл Polygon і ГО «Мистецтво – зброя!»), Анастасією Сирадоєвою («Клуб на Кирилівській») і Сергієм Лещенком («Партія рейверів»).

– Публічний анонс UNight викликав багато суперечливих відгуків. Здебільшого вони зводилися до того, що під час повномасштабної війни це не на часі. Чому, на вашу думку?

Гарік Пледов: Я думаю, що люди, які казали, що це не на часі, не ознайомились зі змістом і трохи не в контексті. Наша мета не в тому, щоби скасовувати комендантську годину. Усі учасники нашого обʼєднання категорично проти роботи закладів під час комендантської години, ми не толеруємо порушення законів України. Ми обʼєдналися, бо зараз найдоречніший момент, щоби консолідуватися. Майже кожен із закладів-учасників UNight працював як шелтер або склад для гуманітарки. Кожен із нас діяв за своїм планом і робив, що вважав за потрібне в цей час, але завдяки обʼєднанню ми зможемо більше впливати на аудиторію, бути потужнішими й кориснішими для суспільства й одне одного.

Андрій Янковський: Культурна дипломатія дуже важлива й впливає на міжнародну підтримку та допомогу Україні. Усі гранти, які не отримують українські організації, беруть російські. Якщо на фестивалі не виступає українець, а їм потрібно заповнити квоту східної Європи – беруть якусь Ніну Кравіц [російську диджейку – ред.]. Кожен раз, коли ми закриваємося від світу або просто не представляємо свої інтереси, там скрізь пролізає русня.

Можна боротися з вітряками й скаржитися, чому наших артистів немає в лайнапах [на закордонних фестивалях], але якщо немає інституціалізованої структури, яка представляла би Україну на міжнародній арені, то нас не будуть запрошувати. Ми розуміємо, що ми не залучимо кошти в Україні, наприклад, від Мінкульту, бо вони мають бути направлені на захист держави. Потрібно шукати ресурси за кордоном. Для закладів робити це окремо важко, а от спільнотою – простіше.

Юрій Погребняк: Це також про робочі місця й економіку. Це важливо не тільки зараз, було важливо й раніше. Запит на створення такої інституції був давненько, ще до повномасштабного вторгнення РФ. У якомусь сенсі ми, можливо, уже й запізнилися. Крім того, це також культурна історія. Часто не всі розуміють, що це елемент культури, нічим не гірший за інші. Якщо подивитися на міжнародний досвід, то є електронні музиканти, які збирають повні стадіони, не менші за інших рок-музикантів чи попзірок. 

Сама механіка передавати частину грошей зі входу на донейти ЗСУ, вона навіть ефективніше працює, ніж у ресторанів, наприклад. Ресторану складно віддавати якийсь відсоток із продажу бургерів, бо там і так складна ситуація. Клуби більш органічно в цю модель вписуються, є більший економічний потенціал. Як на мене, потрібно хоча би мінімальний час відпочивати, щоби кукуха не поїхала. Для когось це спорт, а для когось вечірка. Це лише чотири-пʼять годин у клубі зі 160 на тижні, увесь інший час вони можуть допомагати фронту. 

Пледов: «Нічне життя» всі сприйняли як суто електронну сцену. Фестиваль «Мистецтво – зброя!», який ми організували в Києві та згодом у Берліні, це взагалі не про електронну сцену. Ми обʼєднуємо театр, освітні лекції, образотворче мистецтво й аудіовізуальні перформанси. На минулому фестивалі «Брудний пес» лише 30% були присвячені суто електронній музиці, все інше – про різні жанри.

Наша організація загалом про культуру. Якщо проаналізувати останні століття того, як Росія намагалася викорінити все українське, то здебільшого вони робили це через культуру й мову. Підтримка саме цього сектору дає змогу поширювати власну автентичність, підтримувати патріотизм. Це важлива складова. 

– Коли починаєш говорити з людьми, які відповідають за «нічну економіку», ті кажуть, що насамперед потрібна серйозна аналітика. Якщо показувати державній владі, що це велика частина загальної економіки, вона починає з тобою рахуватися. Чи є плани в асоціації на збирання аналітики й глибше дослідження ринку?

Анастасія Сирадоєва: У нас є мета збирати аналітику, ми обовʼязково цим займатимемося. Навіть на прикладі іноземних колег із «нічних» громадських об'єднань ми бачимо, що саме аналітика є основним аргументом у діалозі з місцевою владою та державними органами. Але зараз у нас інші пріоритети. Ми бачимо, що культурні інституції, представлені в UNight, переформатували свою роботу після 24 лютого, зокрема й «Клуб на Кирилівській». Наразі ми сфокусовані на допомозі ЗСУ, конкретно зараз збираємо на дрони для 72-й ОМБр – окрім безпосередньої допомоги армії, думаю, це може змінити думку громадськості щодо «нічного життя».

Андрій Янковський: Треба зважати, що сьогодні ця статистика буде недорепрезентованою, усі заклади працюють на 50%, деякі навіть менше, ніж за свого довоєнного чи доковідного обігу. Утім, плани такі є.

– Чому на старті не долучилися клуби на Нижньоюрківській (Closer, Mezzanine, Ences) та Arsenal XXII? Які цінності мають поділяти клуби, які хочуть обʼєднатися з UNight?

Андрій Янковський: Ми вже мали зустріч із Closer, вони висловлювали бажання долучитися до організації. Хочемо протягом трьох-шести місяців розширити кількість учасників до якомога більшої. Передусім це клуби, бари, великі фестивалі. 

Чому Closer не був членом-засновником на запуску? Проєкт створили люди, які про це говорили із самого початку. Ми знайшли в собі сили робити це на волонтерських засадах, у нас немає фонду якогось, зарплатні. Ми зідзвонилися із Сергієм Яценком [Closer], він сказав, що в нього зараз немає вільного часу, щоби цим займатися. Попри це, Closer є членом нашої організації, хоч ми ще не вивісили інформацію про них на сайті. 

Сергій Лещенко: Я безпосередньо комунікував із Сергієм Яценком із Closer. Він сказав мені, що доручає асоціації представляти інтереси Closer. Що стосується участі в певних заходах UNight – зараз він зайнятий організацією різних музичних подій.

Янковський: Чи говорили безпосередньо з представниками «Арсеналу XXII»? [на початку жовтня клуб тимчасово призупинив роботу й «пішов на ретрит» – ред.] Ми не говорили, бо вони призупинили роботу, поки що працює лише бар «Вогник». Як тільки буде зрозумілий їхній статус, будемо взаємодіяти. У нас є форма реєстрації на сайті, тому будь-хто, хто зацікавлений, може її заповнити.

Основні цінності – сталість, чесність, інклюзивність, довіра, створення безпечних просторів [ідеться про випадки поліційного свавілля на Подолі], а також соціальна відповідальність. Усі учасники мають підтримувати ЗСУ, це обовʼязкова вимога. Мається на увазі сам факт – вони можуть публічно про це не комунікувати, але повинні надати нам докази, що вони передають гроші на допомогу армії. Якщо вони цього не роблять, то як бізнес, звісно, можуть і далі собі працювати, але не як частина нашої організації. 

Анастасія Сирадоєва: Ми зібралися колом із шести учасників, бо маємо час налагодити операційну діяльність громадської організації, у нас є мотивація. Деякі з учасників починали процес роботи над ГО ще до початку повномасштабного вторгнення. Тому з UNight спочатку хотіли розробити систему, за якою ми долучали би учасників, визначитися та прописати наші цінності, розділитися на робочі групи й тільки розширювати поле діяльності. Якби із самого початку створення UNight була більша кількість учасників, це б дуже сповільнило процеси нашого запуску.

– Які бари можуть долучатися до UNight? Це передусім бари, де проводять сети електронної музики?

ЮРІЙ ПОГРЕБНЯК: Побачимо за запуском, ми вже отримали певну кількість заявок. Поки що це історії більш музичного спрямування. Тут радше питання відповідності: якщо бари прочитають наші цілі й цінності та захочуть приєднатися, вони можуть податися. Формальні критерії вони проходять. 

Здавалося би, це всім зрозумілі речі, але виявляється, їх треба проговорювати. Якщо клуб крутить російську музику або співпрацює з російськими артистами, то зрозуміло, що ми не можемо взяти такий клуб [у UNight. Якщо заклад працює після комендантської години – також. Якщо хтось із наших учасників потрапляє у якийсь такий скандал і є факти «грубого ціннісного порушення», які можна перевірити, то ми таку організацію негайно виключаємо зі складу. 

Андрій Янковський: Ми не вважаємо, що наша асоціація – це винятково бізнес, ми є культурною спільнотою. Кожна частина UNight має сприяти розвитку культури, але необовʼязково в межах електронної музики. Формат не є принциповим – важливо, щоби це була сучасна українська культура. Якщо ми долучаємо бари, то потрібно, щоби в них була культурна програма – хоча би диджей-сети сучасних артистів. «Чорний капітан» не факт, що потрапить у нашу асоціацію [сміється].

– Київські, та й будь-які інші клуби [до 24 лютого] ставали жертвами нападів із боку радикалів або нелегальних перевірок правоохоронців. Це обʼєднання – зокрема й спосіб протистояти цьому? Чи буде алгоритм дій, якщо в заклади UNight приходять так звані «маски-шоу»?

Анастасія Сирадоєва: Наше обʼєднання – це, на мою думку, ледь не єдина можливість побудувати нормальний діалог із владою й налагодити відносини, комунікувати наші проблеми й отримати якесь розуміння, захист і банальне виконання законів України в межах роботи «нічних інституцій» навіть у денний час. Звичайно, у нас є така мета. Ми будемо будувати діалог як із Мінкультом, так і з поліцією, іншими державними органами та місцевою владою.

Юрій Погребняк: Алгоритм дій [на випадок перевірки закладів UNight від організацій на кшталт БЕБ] ми ще не напрацювали, бо ми тільки-тільки запустилися. Не варто відкидати публічний розголос, бо це дієвий інструмент. На прикладі того ж «Хвильового» – тоді був дуже великий розголос, це зіграло на користь. Коли публічний розголос набув тих обертів, заворушилась і поліція. Хотілося, щоби такі питання можна також було вирішувати в юридичній площині. Ці речі напрацьовуватимемо, це одне з наших завдань.

Сергій Лещенко: Наше обʼєднання про те, як вимагати від членів дотримання закону, але не про те, щоби допомагати їм уникати цього закону. Це важливий нюанс. Саме тому до асоціації не запрошують заклади, які порушують комендантську годину.

– Держава нині не здатна фінансувати музичну сцену, усі гроші йдуть на підтримку фронту. Саме тому UNight може перебрати на себе роль такого собі культурного дипломата й діяти незалежно. Чи була така мета та як працювати з міжнародними партнерами?

Сергій Лещенко: Держава має зобовʼязання перед військовими, фронтом, національною безпекою. Очевидно, що ресурсів на підтримку культурних ініціатив обмаль, вони натрапляють на опір із боку суспільства, часто справедливий. Головне, що потрібно очікувати від держави зараз – не заважати реалізовувати приватні ініціативи та гарантувати дотримання законів для учасників індустрії. Якщо є приклади свавілля правоохоронних органів, то вони мають розуміти, що тепер мають справу не просто з приватною установою, а є обʼєднанням, яке буде гарантувати захист їхніх інтересів.

Андрій Янковський: Українські культурні заходи за останній рік-два почали виходити за межі країни: Closer часто проводить івенти за кордоном, Гарік Пледов зробив фестиваль «Мистецтво – зброя!» у Берліні, Keller робив заходи у Варшаві. Це неможливо без підтримки Мінкульту. На жаль, половина артистів – чоловіки, а щоб виїхати, їм потрібні довідки. Хто возив артистів за кордон, знає, як проблемно це було до скандалу зі стендапером Андрієм Щегелем. Робочі стосунки з Мінкультом, МЗС, Українським інститутом дадуть змогу частіше проводити події.

Гарік Пледов: Ще до створення асоціації UNight у мене був досвід співпраці з Мінкультом. На фестиваль «Мистецтво – зброя!» ми вивезли близько 40 чоловіків у Берлін і повернули їх назад. Певна комунікація вже була, МКІП ніби відкритий до допомоги й партнерства. 

– У контексті культурної дипломатії цікавить не тільки аспект того, як вивезти українців виступати за кордон, а й щоб привезти іноземців до України. Яка тут ситуація?

Андрій Янковський: Це дуже важливо, щоби закордонні артисти приїжджали в Україну. Не для того, щоби пофоткатися на тлі війни й похайпувати, а підтримати країну, висловити свою позицію. Ми будемо з Гаріком виступати на конференції в Берліні, це буде однією з тем нашої презентації. Виступати сьогодні в Україні – це те ж саме, що й виступати в Берліні в 70-х.

Перші з 24 лютого концерти іноземних музикантів провели в Україні влітку. Як і навіщо?

Гарік Пледов: Ми ще з літа почали возити артистів в Україну з лейблом Polygon, Клуб на Кирилівській» возить уже давно. Я вважаю, що це пріоритетний напрям і він уже працює. Ми починали з того, що багато ресурсу вкладали в те, щоб пояснити артистам важливість цих приїздів, і коли артисти почали приїжджати й постити про це у своїх соцмережах, говорити зі своїми лейблами й постерами, то кількість запитів від іноземних артистів збільшилась. Ми стежимо, щоби це не перетворилося на якийсь екстремальний туризм, щоб артисти не катались сюди, щоби похайпити. Також намагаємося стежити, щоб артисти, які до нас їдуть, не виступали з росіянами в одних лайнапах. Кропітка робота також полягає в тому, щоби пояснювати їм, чому вони мають відмовлятися виступати на одній сцені з росіянами. Треба розуміти, що ці артисти перебувають в іншому контексті, деякі не розуміють важливість багатьох моментів, які для нас є очевидними. Водночас вони мають достатньо чітку проукраїнську позицію, підтримують наших артистів, запрошують на резиденції, випускають релізи, долучаються до виступів. Наша мета – трохи скорегувати їхній вектор.

Сергій Лещенко: Ця тема, мабуть, викликає найбільше дискусій. Є частина спільноти, яка впевнена, що потрібно кенселити всіх артистів, які виступали з артистами з Росії. Я вважаю, що ми в такий спосіб від себе просто відвернемо 90% сцени. Якщо подивимося на лайнапи міжнародних фестивалів, то з Ніною Кравіц грає Адам Баєр, Кріс Лібінг, Річі Хоутін.

Ми маємо боротися за знакові імена, а не казати, що якщо ви десь в Амстердамі на ADE (Amsterdam Dance Event) виступили з Ніною Кравіц, то тепер ви більше в Україну ніколи не будете запрошені. Навпаки, я вважаю, що їх потрібно затягувати будь-якими зусиллями та пояснювати їм, що тут відбувається, робити їх амбасадорами України.

Ми зараз бачимо дуже багато музикантів, які висловлюються про арабо-ізраїльський конфлікт, але дедалі менше кажуть про війну в Україні. Тому насамперед я бачу доцільним займатися не фільтраційними заходами, а, навпаки, відкривати Україну для якомога більшої кількості артистів. Єдина мотивація для них і їхнього портфоліо, напевно, – це візит у Київ, адже великих грошей вони тут заробити не можуть. 

Анастасія Сирадоєва: Якщо ми не перетягнемо цих артистів на свою сторону зараз, це зробить Росія. Це цілком очевидно. Треба робити їх нашими союзниками. Від більшості іноземних артистів, які виступали в «Клубі на Кирилівській», фідбек такий, що вони більше не бачать сенсу грати для аудиторій поза Україною, адже наші люди й енергія спротиву тут – це те, через що вони взагалі почали цікавитися цією культурою. 

Пледов: Наголошую, ми говоримо саме про тих артистів, які мають відкриту проукраїнську позицію. Нам уже прилітало за те, що ми нібито збираємося тягнути всіх підряд в Україну. Хочеться закцентувати, що це артисти, які нас публічно підтримують.

– Ще одне завдання – відокремити українську культуру від російської в очах іноземців. Для цього вже є фундамент, бо в Європі трохи знають про Київ як місце з крутою електронною сценою. Як працювати з цим завданням?

Андрій Янковський: Знати різницю дуже важливо, принципово важливо для нашого виживання. На жаль, є багато людей, які досі не розуміють, чому це «братські народи» тут воюють. Вони чітко розуміють, у чому проблема арабо-ізраїльського конфлікту, але ніяк не можуть зрозуміти, у чому проблема з агресією Росії проти України. Ці розмови в мене в Берліні кожен день. Треба презентувати себе всюди, де тільки можна. Там, де нас немає, це поле відразу закривають росіяни. 

Нарешті запустилася організація, яка зможе представляти інтереси в східній Європі. У тій же Польщі, наприклад, немає такої асоціації, у Словаччині теж. Цю квоту часто закривають росіянами – не тому, що в них є якась організація, а тому, що маса пропаганди несеться в усі сторони. Зараз у нас немає свого лобі, на жаль. Це те, чим ми будемо займатися.

Гарік Пледов: «Мистецтво – зброя!» в Берліні ми робили, зокрема, й із такою метою, щоби відокремити українську культуру від російської. Робимо акцент на цьому в роботах, панельних дискусіях, пояснюємо, чому Україна – не Росія, розповідаємо про мистецькі роботи та діячів, яких росіяни намагались привласнити. Для більшості європейців їм це вдалось.

Янковський: Офлайн-нетворкінг є одним із важливим елементів. Треба знайомитися з людьми, створювати колаборації з міжнародними проєктами. Що більше ми колаборуємо, то більше про нас знають, а що більше знають – то більші шанси на виживання та загальну підтримку. Хтось мені колись сказав: «Що більше про тебе написано в Оксфордській енциклопедії, то більші твої шанси на існування». Наша мета, зокрема, щоби люди, коли думають про розквіт електронної музики 20-х, згадували саме про Київ.

– UNight займатиметься тільки Києвом чи в планах є розширення й на інші регіони?

Андрій Янковський: Насамперед ми точно розширимось на Житомир, щоби люди знали, що він є [жартує]. У нас є амбіції зробити всеукраїнське обʼєднання, але слона треба їсти частинами, як-то кажуть. Мені здається, буде неправильно, якщо прийдуть кияни у Львів і скажуть: «Робіть асоціацію». Це має йти зсередини. Ми так зібралися, тож це може стати хорошим прикладом для інших міст. Чи це буде франшиза Unight, чи якісь інші формати – поки не знаємо. Щойно в інших містах зʼявляться схожі асоціації, ми би хотіли зробити спілку на національному рівні, як у Німеччині. Там майже в кожному місті є свої структури або «нічний мер», але є й національна спілка LiveKomm. Якщо вийде, це допоможе вийти на новий рівень діалогу з державою, захистити інтереси не тільки бізнесів, але й артистів.

Гарік Пледов: Підтримуємо маленькі міста, бо ситуація з музичною сценою складна. Ми відправляємо шоукейси за суперсмішні гроші, щоби ці клуби жили. Той же Харків ще пів року тому не збирав навіть 100 людей, а зараз є формації Some People і «Тиск». Вони відкрили заклад, збирають там по 250–300 людей. Це класна ініціатива, вона також направлена на реабілітацію військових – на базі цього приміщення планують концепт для реабілітації людей із ПТСР, зокрема за допомогою візуальної терапії.