На глибині 61 метра в Чорному морі, ближче до півострова Тарханкут, зараз лежить гора металу, яка колись була флагманом Чорноморського флоту. Крейсер «Москва» з невеликим креном на лівий борт навіть без пірнання добре видно з поверхні в хорошу погоду, розповідає директор Центрального військово-морського музею Сергій Воронов.

Через безпекові питання музей зараз не може проводити повноцінні археологічні експедиції, але вже вивчив крейсер за допомогою робототехніки. Поки дайвери й підводні археологи не можуть зануритися й побачити «Москву» на дні, музей ініціював «потоплення» 3D-моделі корабля у форматі імерсивного шоу, яке до 28 вересня можна побачити в 10-му павільйоні ВДНГ. На 25-метровому екрані з проєкцією у 270 градусів показують «Отріцатєльноє вплитіє» – перемогу над російським крейсером і «найбільшим монстром Чорного моря».

Шоу водночас позиціонують як документальний короткометражний фільм. Повторне «потоплення» крейсера організували за допомогою історичної реконструкції, саундтреку солістки гурту Go-A Катерини Павленко й «патріотичного сарказму» Василя Байдака і Євгена Журавльова з «інародного» театру абсурду «Воробушек».

Редакція The Village Україна запитала в режисера фільму Андрія Франчука, продюсера Олексія Кулікова й директора Центрального військово-морського музею Сергія Воронова, як працювали з розсекреченими даними Міноборони, чи можна назвати фільм пропагандою й чому «Москву» топлять маркетологи без інвестицій.

Український трейлер

Як нібито російський крейсер став об’єктом підводної культурної спадщини України

   

Крейсер «Москва» побудували на суднобудівному заводі в Миколаєві (раніше він називався заводом імені 61 комунара). На воду його спустили в 1979 році з іменем «Слава», а з 1983 року корабель служив у Чорноморському флоті СРСР.

Крейсер будували для боротьби з авіаносцями США, він призначений для ведення бойових дій в океані, розповів командувач військово-морських сил ЗСУ Олексій Неїжпапа у фільмі «Рік» Дмитра Комарова. Доволі важко уявити масштаби, але цей корабель довжиною близько 186 метрів, завширшки більше 20 метрів і має водотоннажність 11,5 тисячі тонн. За габаритами його можна порівняти з 14-поверховим житловим будинком.

Протягом кількох років, із 1991 до 1999 року, «Москва» знову стояла на ремонті в Миколаївському суднобудівному заводі. За цей час вона й отримала сучасну назву, яку зазвичай сприймають символічно: «Діяльність крейсера й міста як системи всієї Росії доволі ідентична», – вважає режисер фільму про крейсер Андрій Франчук. Корабель також брав участь у війні РФ проти Грузії у 2008 році й у російському військовому вторгненні в Сирію (2015–2016 роки).

Флагман Чорноморського флоту, або той самий російський воєнний корабель, який має піти в потрібному напрямку, затонув 14 квітня 2022 року внаслідок удару двома ракетами «Нептун». Потоплення корабля дало змогу деокупувати острів Зміїний і згодом укласти зернову угоду.

«Це переламало ситуацію у війні на морі. Сам собою факт потоплення флагмана Чорноморського флоту країною, у якої майже немає флоту, сколихнув світову морську спільноту. Ми займаємося популяризацією військово-морської історії України й вирішили, що для популяризації такої події потрібні не зовсім стандартні методи», – розповідає директор Центрального військово-морського музею Сергій Воронов.

Наприкінці квітня 2022 року затонулий російський корабель внесли до реєстру підводної культурної спадщини України. Воронов пояснює: зараз згідно із законодавством усі сліди людської діяльності на дні Чорного й Азовського морів є об’єктами підводної культурної спадщини. Раніше спадщиною вважалося лише те, що затонуло від ери палеоліту до часів Другої світової війни. Україна також ратифікувала конвенцію ЮНЕСКО про охорону підводної спадщини, тож тепер затонулий російський крейсер належить державі.

Центральний військово-морський музей України є структурним підрозділом Міноборони, і на нього поширюється закон про військову таємницю, тож поки всіх деталей не розкривають. Відповідно, автори фільму також мають можливість лише натякати.

Утім, реальні кадри, які вдалося зафіксувати за допомогою робототехніки, використали для моделювання історичних подій. Крім роботи з архівними матеріалами, також долучили експертизу ГО «ДНА», які вивчають дно Чорного моря.

«Занурення на саме дно»

   

«Ми не мали можливості доопрацювати чи домислити історію, але мали право користуватися різними інструментами – музейними, театральними, кіношними, івенторськими. І коли ми все це поєднали, з’явилася можливість утримати увагу глядача», – розповідає  продюсер Олексій Куліков.

Сюжет для фільму створювали ЗСУ, жартома кажуть автори фільму. Співаторами сценарію стали коміки Василь Байдак і Євген Журавльов. Режисер і сценарист Андрій Франчук розповідає, що їхня версія максимально відрізнялася від початкової, тому сценарій пройшов «дуже довгий шлях від музейної експозиції до «Підпільного Стендапу». 

З одного боку, команда хотіла додати мову, яку розуміє глядач і якою спілкується в соцмережах, а з іншого, ішлося про «серйозні речі, де не можна сказати зайвого слова»: «Не всі глядачі 18+ і не всі люблять стендап, жорсткі жарти. Для нас було важко не перейти грань і спробувати не втопити «Москву» ще словами. Трохи доводилося стримуватися», – коментує Франчук.

Василь Байдак частково озвучив вступну частину фільму, де був його авторський текст. Другий голос у фільмі належить Міті Гаврилову – упізнаваному голосу, який дублює українською персонажів із кіновсесвітів DC й Marvel. Першу версію записували з радіоведучим Дмитром Лавровим, який також допомагав у роботі над проєктом: «Ми шукали такий голос, який «зіграє» без картинки й без музики», – каже режисер.

За подібним принципом обирали й саундтрек, авторкою якого стала солістка Go-A Катерина Павленко: «Грубо кажучи, нам треба було знайти людину, яка може передати, як відчуває себе крейсер на дні. У піснях Каті є щось сакральне, водночас вони «качають». Створення саундтреку – це було якесь диво, за два чи три тижні ми отримали майже готову версію й пішли її дороблювати. Потім багато іноземців нам казали, що вони не розуміли слова, але від саундтреку в них аж мурахи», – розповідає Франчук. Співавтор саундтреку – Артем Єфімов.

Музичний супровід доповнили звуковими ефектами, наприклад: іноді звук має дуже низькі частоти, щоб створити відчуття страху й жаху. Згодом музику хочуть винести в окремий плейліст, який можна було б послухати на стримінгах.

Щоб «занурити» глядача на «саме дно» і спростити розуміння складного історичного контенту, використали інструмент гейміфікації, тобто певної гри, яка спонукає, наприклад, заплющити очі або доповнити фразу.  Крім того, експериментували з висотою екранів (щоб картинка охоплювала все поле огляду) й намагалися задіяти всі методи чуттів, наприклад: у павільйоні захований спеціальний ароматизатор, що генерує запах морського дна, а також зробили підсвітку синього кольору.

З технічного боку «москвотоплення» стало можливим за допомогою технології мультиекранної проєкції, тобто використали й анімацію, і моделювання, і роботу з ефектами.

Локацією для показу став павільйон ВДНГ й не лише тому, що в «Експоцентрі» можна охопити якомога більше людей, каже продюсер Олексій Куліков: «Я оббігав усе місто, шукаючи локацію. Якби ми, наприклад, показували шоу в торгівельному центрі, це було б більше щось рекламне, там люди націлені на інше. А локація на ВДНГ – це як перше кохання. По-перше, це окрема будівля, павільйоном можна походити. А по-друге, накладаються додаткові змісти. Це побудова Радянського Союзу, там і досі лишилася радянська зірка».

Щодо фінансового боку питання, автори кажуть, що не залучали ні державних коштів, ні коштів від інвесторів. У фільм вкладали власні кошти й робили його за допомогою потужностей івент-агенції Ant Hill. 

   

Ми не хочемо, щоб ця подія переросла просто в наліпки на автомобілях. Це симпліфікація подвигу

   

«Фактаж завжди нівелює спроби маніпуляцій. Російська пропаганда каже, що «Москву» вразив не «Нептун», а ракета НАТО. Чи взагалі, що це не ракета, а пожежа. Тому ми зробили на ракеті «Нептун» правильне маркування, відтворили справжню ракету», – пояснює режисер Андрій Франчук.

«Система пропаганди – це єдине, що працює в Росії, і вона працює доволі ефективно. Росіяни вже зробили два фільми: «Буча» й «Майдан» – і вже резервують місця на європейських кінофестивалях. Можна тільки здогадуватися, що буде в цих фільмах. Ми маємо робити щось, щоб увесь світ розумів, що відбувається», – вважає режисер.

Запитуємо, чи можна в такому разі назвати фільм «Отріцатєльноє вплитіє» контрпропагандою. «Це радше інструмент боротьби проти російської пропаганди. Факти реальні, ось їх підтвердження. Наявність цих фактів і є боротьбою проти пропаганди», – відповідає продюсер Олексій Куліков.

Відтворення масштабів крейсера і його потоплення було важливим й у фактичному, й у філософському вимірі, розповідає команда фільму. Протягом стрічки намагалися відтворити відчуття морського піхотинця, який посилав російський корабель у правильному напрямку: «Та, я б теж так зробив», – легко сказати, коли вже минув певний час. Але на що пішла ця людина й уся Україна, щоб послати цю машину, де було 500 людей зі зброєю? Це історія людини, яка відповідає всій системі; це про цінність своєї свободи. Ми не хочемо, щоб ця подія переросла просто в наліпки на автомобілях, бо це симпліфікація подвигу», – коментує Франчук.

Автор фрази «російський воєнний корабель, іди нах*й», ім’я якого приховують, також переглянув фільм, каже команда. Після перегляду морський піхотинець поділився: його ніби повернуло в мить, коли він сказав цю фразу. Він також вважає, що фільм має побачити весь світ, переповідають автори стрічки.

   

Крім того, що треба буде дістати 62 крилатих і балістичних ракети, є проблема ліквідації екологічної катастрофи

   

Попри те, що покази фільму почали в Україні, команда визнає: він призначений більше для закордонного глядача. Зараз працюють над тим, щоб перекласти фільм англійською і ще кількома мовами: мають багато запитів від іноземців щодо трансляції фільму за кордоном, але поки тривають перемовини, команда утримується від деталей.

«Отріцатєльноє всплитіє» також має статус національного фільму. Це потрібно для того, щоб зареєструвати за ним авторське право; щоб, зокрема, під час показів за кордоном фільм не можна було видозмінити, пояснює продюсер Олексій Куліков.

«Хтось каже «о, це історія про пропаганду». Інший – «а я не знав, що на цьому крейсері було стільки ракет». Ще хтось вважає, що не побачив історії, але побачив прикольні ефекти», – розповідає режисер про зворотний зв’язок від глядачів. Наприклад, стрічку подивився голова Миколаївської ОВА Віталій Кім, який потім «поставив багато запитань про сюжет».

Квиток на фільм зараз коштує 250 гривень для дорослих і 150 гривень для дітей. Пільговий квиток – безоплатний, тому 60% глядачів – це військові, ВПО й інші пільгові категорії. Купити квиток і дізнатися більше деталей можна тут.

Щодо самого крейсера, то його подальше вивчення можливе лише після перемоги. Директор Центрального військово-морського музею Сергій Воронов уже прогнозує наслідки: «Там пошкоджені паливні баки, тому навколо велика пляма солярки, 50 км², навіть із космосу видно. Тому, крім того, що нам треба буде дістати 62 крилаті й балістичні ракети (я вже не кажу про боєприпаси менших калібрів), є проблема ліквідації екологічної катастрофи. Це півтори тисячі тонн палива, яке може забруднити все північне узбережжя Чорного моря. Тож зараз ми працюємо й у цьому напрямку».

Він додає: події в Україні розвиваються настільки інтенсивно, що музей не встигає брати на науковий облік об’єкти, які занурюються в наші води. Крім крейсера «Москва», це також океанське рятувальне судно «Спасатель Василий Бех», малі десантні катери й військово-повітряна техніка: літаки, гелікоптери. Самих лише балістичних і крилатих ракет у водах України – близько 500. Частину з них згодом піднімуть й утилізують, а те, що можна буде залишити, залишать для дайверів і підводних археологів.

Деякі речі з крейсера «Москва» вже можна побачити на першому поверсі Національного військово-історичного музею. Наприклад, це рятувальні круг і буй, а також елемент однієї з ракет «Нептун», яка вразила й потопила крейсер.

У Центральному військово-морському музеї вже починають готуватися до окремої підводної експедиції: «Уже вибудувалася величезна черга охочих першими потрапити під воду», – каже директор музею.