Інтерв'юSociopath створив «Ікони революції» на Майдані. Митець-анонім розповідає, чому важливо їх відновити
Після дев'яти років із моменту їхнього створення
Триптих зі стилізованими портретами Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки під назвою «Ікони революції» анонімний вуличний художник Sociopath створив на вулиці Грушевського в лютому 2014 року. Він також є автором антивоєнного триптиха в центрі Львова (травень 2014 року), які пошкодили за кілька днів після їхнього створення.
Із символами Майдану на фасаді колишнього магазину «Емпоріум» історія складніша. У вересні 2017 року їх замалювали невідомі. Художник заявив, що відновить роботи, але врешті їх «відновила» організація «Новий вогонь», аргументувавши це тим, що автор «самоусунувся». Натомість Sociopath коментує – хотів відновлення законним шляхом, але це не вдалося й досі, попри обіцянки тодішнього міністра культури Євгена Нищука надати «Іконам революції» статус пам’ятки національного значення.
Після революційних подій і заплутаної історії з відновленням своїх робіт вуличний художник протягом дев’яти років не робив публічних заяв. Але наприкінці квітня стало відомо, що його роботи виставлять в одному із закладів на Бессарабці. Крім того, Sociopath розповів The Village Україна, що працює над концепцією фільму про «Ікони революції». Нам вдалося зустрітися із Sociopath і поговорити про долю «Ікон революції» та дев’ять років тиші.
Цей матеріал ми підготували за підтримки наших читачів
Коли з’явився Sociopath і як виникли «Ікони революції»
Псевдонім Sociopath народився тоді, коли художник переглянув документальний фільм Бенксі «Вихід через сувенірну крамницю»: «Після цього фільму я усвідомив, що стану найкращим соціальним художником у цій країні. Я почав різати трафарети. Тоді й з’явився Sociopath – не щодо людей, а щодо системи. Я соціальний соціопат», – пояснює художник.
«Я дуже часто згадую той час. Усе починалося з малюнків на Євромайдані. Це був початок грудня, 2013 рік. Я домовився з керівництвом Майдану та створив два перших графіті під ялинкою, на будиночках – таких, що стоять під час ярмарків. Там був надпис англійською: «Революція народжується на вулицях». Так ще стилізував, що в літерах «О» були зірки. Тільки відійшов, а малюнки почали замальовувати. Хлопці сказали, що це комуністична символіка. Я трохи засмутився – це біль для митця, коли малюнки замальовують. Але в той час я зрозумів, що розмовляю з аудиторією не тією мовою, вони мене не розуміють», – ділиться Sociopath.
За кілька тижнів після цього в художника з’явилася ідея «Ікон революції». Він розповідає, що вона була «сира», але в одну з ночей друзі допомогли сформулювати її більш чітко: «Наприклад, у Тараса не було шапки й узагалі не було рам». На Майдані Sociopath із друзями також створили артгрупу «Бімба продакшн».
У січні з'явилися перші взірці «Ікон революції» – на вінілових платівках і на полотнах (вони зберігаються й досі, їх виставлятимуть в одному із закладів Києва). Sociopath розповідає, що не міг просто піти й намалювати триптих на стіні – потрібно було дочекатися слушного часу. І такий день настав, а точніше – ніч, із 10 на 11 лютого.
«Ту ніч я буду навіть на смертному одрі згадувати. Пам’ятаю, «Беркут» за барикадою дивився «Інтернів», а ми малювали. Усе погодили з адміністрацією Майдану, нам дали кілька людей. Було тяжко малювати, але круто. На ранок усі розбіглися, ми з Клавою [Клавдія Буквич, асистентка й дружина Sociopath] залишилися одні. Так і не встигли намалювати обкладинку трилогії, четверту роботу «RIOT». Назва «Ікони революції» з’явилася майже відразу – я тільки намалював, подивився на них і мені спала на думку ця назва», – згадує Sociopath.
Після цього події розвивалися стрімко. Sociopath побував у Криму та в зоні АТО – разом із дружиною знімав сюжети, створив фільм про волонтерів. Після повернення, у травні, з’явилася антивоєнна трилогія «Війна» у Львові. Художник каже, що ці три малюнки були створені «на емоціях», і їх не можна порівнювати із символами Майдану, «Іконами революції».
«Це був шок. Ми [разом із Клавдією] не розуміли, як таке може творитися у 21 столітті. Перший малюнок, Fuck The War – це посвята всім полеглим добровольцям, які масово гинули на сході. Другий, «З нами Бог і автомат Калашникова» – це фіксація моменту, бо нічого в пацанів не було, один навіть сказав, що автомат настільки кривий, що він не може з нього застрелитися. То був біль. А третій персонаж – це образ нашого ворога. Цей трафарет (Путін в образі Гітлера) я навіть у мережу виклав, щоби люди користувалися, виплескували свою злість. Мало хто знає, що там також був четвертий малюнок, який називався «У росіян немає героїв». Його я створив після Дебальцевого, де побачив тіла росіян, погризені собаками. На малюнку мали бути пробита каска, соняшники. Я так і не наважився створити цю роботу на стіні», – розповідає Sociopath.
Ми не розуміли, з ким контактувати та хто відповідальний за відновлення
Після поїздок художник разом із дружиною були виснажені й вирішили поїхати до Карпат – планували на два місяці, але вийшло так, що залишилися там на сім років. Sociopath каже, що ця пауза була йому потрібна, щоби «більше зануритися в Україну». У цей час він постійно малював, займався музикою та NFT. Запитуємо, чому ретрит у Карпатах затягнувся так надовго: «Ми не хотіли бути в банці з павуками. Наша непублічність була спасінням, щоби мати нормальне людське життя». Бо далі, як стверджує художник, для них із Клавдією почалося інформаційне пекло.
Про те, що «Ікони революції» стерли, художник дізнався з Facebook у вересні 2017 року. За словами Sociopath, він досі не розуміє, хто це зробив: якщо і є припущення, то вони суб’єктивні. «Нам почали дзвонити від різних людей, представлялися посередниками між тими й тими. Не було, напевно, жодного ЗМІ, яке не дзвонило нам і не просило б коментаря. Не можна сказати, що ми були до цього не готові – просто з карпатського дзену ми потрапили в цей шум, і він нас приголомшив. Ми не могли оперативно розібратися в ситуації – хто свій, а хто не свій. Ще тисне – «Ти ж художник, іди й відновлюй». У період революції – окей, це допустимо, але після – це вандалізм. Тому я намагався все зробити в правовому полі, на державному рівні. Ці дзвінки тривали місяць. Це був поламаний телефон, ми не розуміли, з ким нам контактувати, хто відповідальний за відновлення. У нас із Клавою був такий стан, що нам здавалося – краще гарно вийти з життя».
Про що саме йдеться? Передусім потрібно було розібратися, у чиєму відомстві перебуває будівля, на якій зображене графіті. «Ікони Революції» з’явилися на фасаді салону люкс-меблів «Емпоріум» на Грушевського, 4. Після того, як графіті стерли, магазин розгромили, а його директор Ігор Доценко повідомив, що його команда стала «заручниками провокаторів», тож «Емпоріум» закриють.
Після цього Музей Революції Гідності заявив: домагатиметься, щоб Інститут української мови передав приміщення магазину «Емпоріум» в оренду музею. Директор Інститут НАН відповів, що цього не буде, бо з орендарем підписаний договір до кінця року. Цей діалог між інституціями фактично відбувався на сторінках ЗМІ.
За словами Sociopath, після створення графіті він хотів замовити скло, щоб захистити роботи. У НАН сказали, що вони не проти, але варто звернутися до Київради, бо у її відомстві перебуває будівля. Натомість Київрада ніяк не втручалася в цей процес.
Долучився також Інститут національної пам’яті: директор Володимир В’ятрович повідомив, що вони підготували звернення в поліцію та Генпрокуратуру за актом вандалізму, адже, згідно з наказом Мінкульту, триптих є пам’яткою історії. Знищення чи пошкодження такої пам’ятки – кримінальна справа та карається штрафом до 2350 гривень або обмеженням чи позбавленням волі до трьох років із можливою забороною обіймати певні посади чи вести певну діяльність. Крім того, на необхідності розслідування МВС і Генпрокуратури наголосив і тодішній віцепрем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко.
Урешті-решт Міністерство культури самостійно «вийшло» на Sociopath: «Ми думали, що нас переключать на якесь структурне відділення, але міністр захотів займатися справою особисто. Під час зустрічі [Євген] Нищук сказав, що Мінкульт готовий відновити роботи. Але я був готовий відновити їх своїм коштом, бо знаю, які бюджети в Мінкульту. Також я хотів відновити роботи зі своєї львівської трилогії та запропонував почати з них. Здається, Нищука це збентежило, бо графіті було суперечливе, «Путлер капут». Він сказав, що це історична будівля, яку захищає ЮНЕСКО, і краще перенести графіті в музей. Але я не хотів до музею, потрібно було, щоби його бачили люди».
Після розмови з Нищуком Sociopath заявив, що відновить роботи в Києві, але після вирішення організаційних та офіційних питань. Своєю чергою в Мінкульті спочатку чекали на відновлення, а вже після цього планували надати «Іконам революції» статус пам’ятки національного значення. На той момент, за словами міністра культури, графіті мало статус пам’ятки місцевого значення (Sociopath уточнює, що тут можуть бути юридичні нюанси, бо до пам’яток місцевого значення належить сам фасад будівлі). Інакше кажучи, переговорний процес із Нищуком зайшов у глухий кут.
Sociopath розповідає, що розмова з міністром культури була не єдиною, вони контактували й пізніше. Художник зауважує, що не хотів співпрацювати з владою та контактував із міністром, лише щоб не втратити можливості відновити роботи в правовому полі: «Я вирішив, що єдиний спосіб захиститися від піару – це влупити їм велику суму. Звісно, вони не могли її заплатити».
«Коли ми сиділи з Нищуком, одна його відповідь склала повністю уявлення про нього. Я запитав: «Чим займається Мінкульт?» Нищук зам’явся та відповів: «Для тусовки я корисний». А я не хотів бути частиною тусовки. Пізніше не від однієї впливової людини я почув слово «тусовка».
Митець додає, що йому на електронну пошту також надходили серйозні погрози на кшталт «Ти не жилець, якщо підійдеш до стіни на Грушевського». Я був у такому шоку, що перше повідомлення просто видалив, але вони приходили ще. Ми подали заяву, але наші друзі із СБУ й досі не знайшли, хто їх надсилав».
Sociopath: «Усі хотіли присвоїти собі моє мистецтво»
Наприкінці вересня 2017 року Музей Революції Гідності провів експертизу та визначив, що графіті можна реставрувати. Поки тривали розмови, організація «Новий вогонь» вирішила взяти ситуацію у свої руки: заявила, що Sociopath «самоусунувся» від створення робіт, тому вони «відновлять» їх самостійно. Нові графіті на Грушевського з’явилися 14 жовтня.
За словами Sociopath, графіті спочатку хотів відновити мураліст, а тепер народний депутат Гео Лерос, але все-таки відмовився брати на себе цю відповідальність. Художник також розповідає, що перед «відновленням» листувався з Дмитром Різниченком [очільник організації «Новий вогонь», колишній учасник націоналістичних організацій CI4 і «Братство», – ред.]: «Мені був незрозумілий їхній радикальний максималізм. Я їх не підтримав, бо все хотів зробити в правовому полі. Мене також здивував той факт, що всі хотіли присвоїти собі моє мистецтво (на той момент я вже мав авторське право на «Ікони Революції» та на триптих «Війна» у Львові). Це все одно, що хтось за живого Шевченка переписав би його твори, як забажає, і видав би під іменем Лесі Українки. Звісно, моїм друзям це не сподобалося. Вони написали на нових графіті, що це фейк, і надіслали мені відео».
До того ж про художню цінність «кальок» не йшлося, вважає Sociopath: «Трафарети зробили якось через проєктор, вони були менші. Але наші журналісти рознесли це як відновлення. Народ, як зазвичай, «з’їв». І до сьогодні це нікому не потрібно. Але «Ікони революції» помилок не вибачають. Пізніше в офісі Різниченка невідомі влаштували погром, а його самого побили», – коментує художник.
За його словами, тоді всі казали, що готові взятися за відновлення робіт і так на них піарилися – починаючи від віцепрем’єр-міністра закінчуючи українськими зірками: «Це історичні речі, які викликали великий резонанс у суспільстві. Кожен хотів проявити свою громадянську позицію, показати, що теж причетний до пам’яті про Майдан. Крім «Ікон революції», Революція фактично більше не має впізнаваних символів», – переконаний художник.
За його словами, за оригінали робіт йому пропонували великі суми – не лише політики, але й музеї, приватні колекціонери: «Я не хотів торгувати символами. Відчував, що повинен берегти свою репутацію, а отже, і репутацію «Ікон революції». У мене була можливість і продати їх на аукціоні, обіцяли хорошу рекламну кампанію. Але я цього не зробив, хочу зберегти ці роботи для майбутніх поколінь».
Це ще не все. Судовий процес щодо авторського права з видавництвом «Основи»
Повернемося у 2014 рік. Sociopath згадує, що він і його друзі були останні, хто тримав зв’язок із тральником «Черкаси» – кораблем Збройних сил України, який у 2014 році був заблокований російськими силами в бухті Донузлав під час незаконної анексії Криму Росією; справжня історія спротиву українських моряків стала основою для фільму «Черкаси» (2020 рік).
«Наш товариш тоді надіслав нам зображення з книжки видавництва «Основи» про Майдан. На фото були «Ікони революції», але не в локаційному варіанті, а саме зображення, що потребує дозволу автора. Насправді якби в нас запитали дозвіл, ми б його дали, але в нас не запитували. Тому ми написали директорці видавництва, Дані Павличко, у Facebook. Сказали, що маємо зареєстровані авторські права й запропонували їй допомогти коштами «Черкасам», які тоді шукали дев’ять тисяч на бінокль, і забути про цю справу. Павличко послалася на те, що в неї є дозвіл використання цих фото від фотографа, а також відповіла нам, що ми не творці «Ікон революції» та вимагаємо від неї грошей. Ми сказали – якщо так, то будемо вирішувати справу в судовому порядку».
The Village Україна звернулися за коментарем до видавництва «Основи». Там зазначили, що ознайомилися з інформацією, але коментувати цю ситуацію не будуть.
Sociopath разом із Клавдією Буквич звернулися до адвокатської компанії й у 2015 році подали до суду. Печерський суд визнав незаконним розміщення цих зображень. «Основи» подали апеляцію на рішення Печерського суду, справа дійшла аж до Вищого суду: «У нас був позов більш як на мільйон компенсації, бо тираж книжок був великий, вони коштували 700 чи 800 гривень. Задовольнили позов на 400 тисяч. Але Вищий суд чітко вивів справу з площини авторського права й постановив, що «Ікони революції» нанесені незаконно, а, отже, авторське право на них не діє. До Європейського суду з прав людини ми вже звернутися не могли, бо там можна судитися лише з державними інституціями, а не з приватним видавництвом».
До чого тут стіл «Азовсталь»
Наприкінці квітня на Бессарабці почав роботу заклад «Котлета по-київськи». Саме в цьому закладі триватиме постійна експозиція Sociopath – показуватимуть «Ікони революції», а також трилогію «Нове сонце України» й інші роботи художника.
У цій ресторації помітили стіл із надписом «Азовсталь», через який розгорнулася дискусія в соцмережах: хтось звинувачував заклад у хайпі на темі війни, а хтось – навпаки, порівнював ідею з львівською «Криївкою». Тоді заклад вибачився перед відвідувачами та прибрав стіл.
Запитуємо, чому саме тут митець вирішив виставити свої роботи, а не, наприклад, у галереї. Він розповів, що йому зателефонувала бренд-менеджерка закладу: «До цього я виставляв «Ікони революції» лише один раз, у Львові. Загалом галереї не вважають мене художником, і не всі люди ходять у галереї. А вуличне мистецтво – безплатне, кожен може вирішити, це його чи його. Та й у галереях зазвичай «солянка», а я вважаю, що людина має бути зосереджена на одному авторі. У закладі я теж не планував виставляти свої роботи. Але потім подумав, що хочу, щоби вони повернулися просто в центр, недалеко від «Груші», щоби молоде покоління дізналося про ці роботи. Це колаборація в межах простору, а не в межах бізнесу, ми розмістили там «Ікони революції» безплатно».
Sociopath каже, що йому також писали в особисті повідомлення й звинувачували в тому, що він створив цей стіл: «У мене є знайома дівчина, яка була на «Азовсталі» та вісім місяців у полоні, й вона сказала, що нічого поганого в цьому столі не бачить. Навпаки – це гордість і можливість згадувати про наших захисників, донейтити, підтримувати їхні родини. Я не хочу втручатися в бізнесові процеси, але розумію, що тема надто тонка – тоді ще стався обстріл Умані, усі були знервовані», – коментує художник, який насправді не є автором столу.
Загалом у закладі розміщено 11 робіт Sociopath: «Ікони революції», трилогія «Війна», дві роботи із серії «Нове Сонце України», полотно із зображенням В’ячеслава Чорновола, обкладинка «Ікон революції» та стритарт-версія Шевченка «Ох, неоднаково мені». Але власне «Ікони революції» приховані за шторою та чекають свого часу. Митець не називає конкретних термінів відкриття експозиції, але розповідає, що зараз створює благодійні стікерпаки із зображенням триптиха. Кошти, зібрані з продажу стікерпаків, Sociopath планує повністю перерахувати на реабілітацію українських захисників. Стікерпаки також продаватимуть у «Котлеті по-київськи» – кошти спрямують на адресні донейти.
«Давайте повернемося до справжнього українського стрит-арту»
Художник вважає, що Майдан і дев’ять років роздумів опісля повністю його трансформували: «До цього в мене не було ніяких свят, крім 9 травня, я виріс у радянській ідеології. Але на Майдані я разом з усіма вихоплював кулі, летів із барикад, вдихав газ, грівся чаєм; був присутнім, коли палили перші автобуси».
За його словами, історія з «Іконами революції» кілька разів спонукала його вийти за межі непублічності, але зупиняли «велика відповідальність і невідворотність помилок». Водночас художник не виключає, що таки перестане буде анонімним, якщо настане кризовий момент.
Багато військових та очевидців Майдану з теплом згадують про його роботи, каже Sociopath: «Наприклад, режисер театру з Івано-Франківська мені розповів, що під час штурму Грушевського дивився на Лесю Українку, й це йому додавало сил. І я чув не одну таку історію, коли мої роботи надихали людей на боротьбу. А у 2019 році, на зйомці одного фестивалю, я дізнався, що «Ікони революції» навіть потрапили на ЗНО – показала знайома. Мені також писала в Instagram одна випускниця, мовляв, я відмінниця, а саме на вашому питанні «завалилася». Ми досі з нею спілкуємося».
Утім, додає з гіркотою: «Зараз мені майже 50 років, я ще недовго зможу водити балоном, тому мені хочеться поставити крапку в цій історії. Хочеться прозорості й чесних кроків від держави, щоби вона, наприклад, надала «Іконам революції» статус пам’ятки національного значення. Мені байдуже, який буде механізм, головне, щоби пам’ять про Майдан і Революцію Гідності була збережена».
Згадуємо, як трепетно зараз ставляться до робіт Бенксі в Україні. Sociopath не заперечує цінності робіт британського вуличного художника, який його колись надихнув, але висловлює свої зауваження: «Це не наш художник, він ментально не з нами. Він приїхав, бо його, найімовірніше, замовили. Не можна відразу після звільнення міст так вільно їздити. І «Укрпошта» миттєво випустила марки: з «Іконами революції» марки випускала лише волонтерська пошта Майдану. Але повернімось до справжнього українського стрит-арту. Ми знаємо, як у нас втрачаються історичні пам’ятки. І так само як і до іноземної, треба ставитися й до своєї культури. Усе має бути системно».
Митець підсумовує: «У мене зараз є хороша соціальна ідея. Але я не хочу це малювати, бо суспільство наелектризоване, мене просто розіпнуть. Деякі соціальні роботи я залишаю для себе. Ось помру – потім люди подивляться».
