«Це не концептуальна робота, яка плавно перетікає з однієї розповіді в іншу. Це розкидані оповідки, які химерно показують історію нашого з братом становлення», – розповідає про дебютний альбом український гурт «Циферблат». «Перетворення» порушує особисті та подекуди доволі болючі для учасників гурту теми, допомагаючи їм їх пережити. Але чи лише в цьому суть «Перетворення»?

До презентації альбому 22 квітня в київському Bel etage журналіст The Village Україна Серж Хуцану розпитав про це в учасників колективу – братів Даніїла та Валентина Лещинських та ударника Федора Ходакова. 

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

– Хто був залучений до «Перетворення»?

Валентин Лещинський

– Дуже багато людей насправді. І багато років пішло на запис альбому. З основних персоналії, хто доклав руку до запису, це звісно наш саундпродюсер Сергій Любінський, який також саундпродюсував Vivienne Mort, The Hardkiss, Сape Cod, Сloudless і багатьох інших виконавців. Плюс для нас була дуже важлива участь Гліба Проціва. Він художньо допомагав з аранжуваннями.

Якщо так на швидку порахувати, то, гадаю, у записі альбому взяли участь понад 15–16 людей. Ще ми записували оркестр, точніше невеличкий струнний квартет, для якого в нас був і диригент та аранжувальник. Перкусіоністом був Євген Костіц, який працює з Джамалою і Kazka. А ще ж бек-вокал. Дуже багато людей.

– Великий пласт роботи над звуком. Тому так довго, чи альбом просто чекав свого часу?

Даніїл Лещинський

– Так, він записаний у період із 2019 до 2021 року. Треба розуміти, що перші пісні були записані окремо, ще до того, як ми почали писати весь лонгплей.

Це, наприклад, «Земля». Якщо бути в контексті цієї ситуації та стежити за нами, наприклад, із 2019 року, то стане зрозуміло, чому так довго. Для нас насправді є показником те, що він записувався так довго, тому що він витриманий. І тому я за нього спокійний, за цю роботу. Я в ній не буду ніколи сумніватися.

Циферблат – «Земля»

Можливо, я не буду її розуміти років за п’ять-шість, тому що подорослішаю. Але точно не буду шкодувати про те, що ми його випустили. Адже такі ситуації вже теж траплялися. Але про це я ніколи не розкажу. [сміється]

– А, може..?

Федір Ходаков

– Перший гурт у хлопців був ніяк не «циферблатний». Проба пера. Період, я так розумію, не дуже приємний. [сміється]

Даніїл Лещинський: Так. [сміється] Але, крім цього, є мініальбом у гурту «Циферблат», який називається «Кіносеанс». Він видалений з основних стримінгових платформ. На це є внутрішні причини. Ранні слухачі, коли приходять до нас у коментарі чи в особисті повідомлення, то буває атакують питаннями на кшталт «а коли ж воно з'явиться?». Але, на жаль, зараз нічого сказати не можу, бо поки що мені якось лячно його викладати. Не знаю.

Може, через якусь кількість років у мене це пропаде. Коли буду до цього ставитися більше як до етапу якогось, до історії, буду спокійніше ставитись до того, що хтось може його знову прослухати. Але наразі так. На концерті-презентації нового альбому буде сюрприз якраз для тих, хто докопався до тої старої музики, їхній апетит буде трошки закритий. Це не те щоб якийсь прекрасний тизер, скоріше «пасхалка», як кажуть люди, котрі аніме дивляться. [сміється]

Про що «Перетворення»

Даніїл Лещинський: Концепція полягає в тому, що це альбом, який показує наше становлення з підліткового віку до дорослого життя. Що я маю на увазі? Те, як ми виростаємо в суспільстві, з якими проблемами стикаємось. Не банальними, мовляв, якщо ти дорослий, то в тебе більше відповідальності. Ні. Маю на увазі з ментальними проблемами, які знайомі безлічі людей. Людей, які мріяли про щось, ставили якісь цілі, а також про перепони на їхньому шляху.

Така концепція виникає не відразу з першого прослуховування, треба проаналізувати те, що ти слухаєш. З усіх сторін, з усіх п'яти відчуттів, які в нас є. Але це не концептуальний альбом. Атмосферою цієї роботи є відчуття дорослішання. Це те, що ми хотіли передати, те, що ми розуміємо наразі в житті. Ось що ми намагалися сконструювати в ньому.

Це не концептуальна робота, яка плавно перетікає з однієї розповіді в іншу. Це розкидані оповідки, які химерно показують історію нашого з братом становлення.

Але не хочеться деталізувати, тому що в людей може скластися хибне враження про те, що вони прослухали. Краще нехай слухач сам робить якісь конкретні асоціації.

– Тож лейтмотив роботи – дорослішання. Що винесли зі свого?

Даніїл Лещинський: Часу дуже мало. Він якби закінчується. Це життя. Це не філософія Канта. Це реальність. Дійсно страшно, як усе швидко відбувається. Як швидко проходять дні. Коротко кажучи, це ми й виносимо, що дитячі роки проходять дуже довго й повільно, а дорослішання таке швидке, що ти вже і задумуєшся про те, що і старієш. Це і закладається в цій музиці.

Про власні метаморфози на альбомі

Даніїл Лещинський: Є титульна композиція в цьому альбомі. Вона так і називається однойменно до альбому – «Перетворення». У ній відбувається найважливіше, що є в цій роботі.

Я не можу словами точно пояснити, але ця композиція є підштовхувальною, напевно. Але це не означає, що її треба послухати першою. Якраз її треба прослухати в порядку треклісту альбому. Вона є оцим точковим переходом між нашим дитячим життям в доросле. У всьому: як вона звучить, як вона гармонізована, про що вона заспівана та все інше. Це найважливіша пісня в альбомі, з точки зору атмосфери, концепції того, що відбувається. Краще зрозуміти, що ми маємо на увазі, на жаль, можна буде в наших майбутніх роботах. Це якщо виділити якусь конкретну пісню, хоча я не дуже люблю це робити. Але в цьому випадку, мені здається, це буде доволі правильно.

Циферблат – «Перетворення»

– Слухачеві можна міксити трекліст? Чи обов'язково дотримуватися порядку?

Даніїл Лещинський: Я би навіть і радив, якщо у вас є настрій, слухати не тільки альбомним форматом, а й вибирати деякі треки окремо. Це якраз те, що ми переслідуємо наразі.

«Нам не хочеться, щоб нас сприймали, як якихось великих концептуалістів, інтелектуалів, які намагаються донести щось дуже важливе до підсвідомості. Ні. Я хочу, щоб люди слухали ці пісні окремо. Це попмузика. Ми не зашорені циніки й усе таке. Ми хочемо бути доступними для людей, які просто люблять слухати пісні».

– Тим часом, якщо слухати трекліст у визначеному порядку, складається враження, що злам, власне, саме перетворення відбувається на треку «Земля» (який спочатку взагалі був першим синглом). Ніби йому передує одна музика й один гурт, потім «Земля», а опісля це вже геть інша музика й інший гурт.

Валентин Лещинський: На початку в нас була ідея, що альбом має закінчуватися на пісні «Земля». Потім ми вирішили, що хай він закінчується на «До Побачення, Мій Яр», тому що вона, по-перше, остання написана пісня в часовому проміжку. По-друге, вона якось логічніше закінчує це все. Якщо вже брати якусь концепцію альбому, якусь історію, то вона підводить до прощання з етапом життя, можливо, десь невдалим. Не сказати, що це був якийсь поганий етап, він просто був такий, який був, і ми хочемо з ним попрощатися та йти далі. І слава богу, ми його пережили та вийшли з нього нормальними людьми, тому пісня «До Побачення, Мій Яр» логічно завершує альбом.

А якщо брати сам трек «Земля», він відрізняється від альбому, я думаю, тому що трішки був інший підхід у написанні. Зовсім інша тематика, ніж в інших піснях альбому. І сказати, що ми до нього прямо підводимо, то ні. Він просто інший. І, до речі, це з нами трішки зіграло злий жарт. Багато людей думали, що якщо ми з нього стартонули через багато років після паузи, то ми й будемо працювати в такій стилістиці, хоча насправді це було просто таке моментне бажання зробити ось так. Це не означає, що ми працюємо так постійно. Я це постійно пояснюю, тому що багато людей, мені здається, узагалі застопорилися на цій «Земля» й гадають, що ми якийсь етно-фолк-рок колектив, хоча ми й близько цим не займаємось.

Циферблат – «До Побачення, Мій Яр» 

Даніїл: Так. Цей порядок пісень логічний і він щось ознаменує. Сказати щось конкретне не можу, але, як ти почув, «До Побачення, Мій Яр» є останньою піснею, написаною за хронометражем узагалі. Вона найсвіжіша.

Валентин: Найсвіжіша дуже відносно, тому що ця вона написана у 2020-му році.

Даніїл: Так, відносно альбому.

– За звучанням новий лонгплей доволі нестандартний для ринку. А лірично не завжди доступний для масової аудиторії. Хто слухач цієї музики? Для кого вона?

Даніїл Лещинський: Ми використовуємо свій досвід прослуховування музики та композиторського вміння, для того, щоб бути, можливо, не всім зрозумілим, але точно чимось чіпляти більшість людей. Я взагалі не працюю в одній стилістиці. Брат теж. Федір теж. Ми ще це доведемо. [сміється] Так що я б рекомендував пробувати слухати всім. Тобто журналісти можуть бігати із заголовками та назвами стилю, як вони це люблять робити. Їм так спокійніше, я так розумію. Розкласти по поличках. Усі люблять розкладати по поличках. Але з нами так робити не варто. У майбутньому ми це ще доведемо.

федір ходаков: Я в принципі через призму свого якогось досвіду прочитання літератури й так далі можу сказати, що, наприклад, ті метафори й аналогії, які проводить Даня у своїх текстах, багато в чому мені були незрозумілими, доки я про них не запитав у самого Дані. Дещо й досі не розумію. Тобто з приводу текстів, я не розумію їх так, як він це закладав, але мені подобається моє розуміння.

Я пацанам про це багато разів казав, що мені щось своє в цьому бачиться. І мені здається, що це дуже круто. Я не вважаю, що цей альбом лірично кожен повинен розуміти однаково. Там не закладена якась супервисока думка, яку всі повинні сприймати, як догму. Тому кожен має просто бачити в цьому якийсь свій досвід життя.

А стосовно музики, ну, ця музика вона якісно зведена, вона звучить модерново, і ті люди, які просто люблять мелодії, вона їм зайде. Там немає нічого такого, щоб слухач думав, як це взагалі натягнути на голову. Немає нічого такого, через що доводиться сильно думати, щоб це якось послухати. Я думаю, що слухач знайдеться й уже знаходиться.

Про концерт-презентацію альбому

Федір ходаков: Ми дуже чекаємо цього концерту. Це перший дійсно серйозний концерт за тривалий час. Ми вкладаємо в нього всі свої сили, усі свої ресурси. А ще залучаємо багато музикантів, які зможуть відтворити те, що ми так давно хотіли, щоб це дійсно злучало цілісно. Щоб за аранжуванням усе відкрилося так, як воно відкривається в студійній роботі, але по-концертному. У нас будуть бек-вокалістки, у нас будуть запрошені гості – музиканти, і це все має дійсно звучати дуже потужно. Ми цього чекаємо та сподіваємося, що все буде класно.

Даніїл Лещинський: Це буде презентація альбому насамперед. Ми зіграємо весь альбом від початку до кінця, але перемішуючи з деякими треками, деякими сюрпризами та деякими композиціями, які не ввійшли до альбому. І буде ще кілька номерів, скажімо так, окремих від альбому, від пісень, які виходили синглами. Тут же треба бачити наживо, я так вам не розкажу деталі, тому що буде не так інтригуюче, і мені не буде на концерті чим дивувати людей. [сміється]

Про журналістські штампи та «неоромантиків»

Валентин Лещинський: Ми обіцяємо, що після наступного альбому нас у медіапросторі не будуть називати «неоромантиками». Чи будуть?

Федір Ходаков: Некромантики. [сміється]

– Це про матеріал у «Слух»?

Валентин: Так. [сміється] Редакція «Слух» у тусі музичної журналістики певні лідери думок. Такі собі пілігрими. Вони починають якусь фразу використовувати, потім усі її хапають і згодом вона вже всюди. Ми розуміємо, що так влаштований медіапростір. Але які, бляха, неоромантики? Боже мій. Неоромантик-аристократ – це Віталій Козловський. [сміється]

Даніїл: Просто з нами це беззмістовно. Ті люди, які нас знають особисто, розуміють, що не варто прогнозувати, що ми будемо робити далі. Тобто це, так, журналістські штампи, я розумію, чому вони це роблять, прекрасно емпатичний до цього, але дарма вони це. Це стилю упакування матеріалу, але з нами так не пройде. Ми ще з цим поборемось. Нічого поганого в тому, щоб називати нас неоромантиками, але точно не інтелігентами української рок-сцени… По-перше, рок – це дуже відносне поняття. А по-друге, інтелігенти. Ну, послухайте, як Валя смачно говорив слово «бляха».

Валентин: Ну, коротше, ми ніякі не інтелігенти. Ми взагалі з Оболоні. [сміється] Федя он узагалі з Лісового.

– Як тоді вас називати?

Валентин: Ми тупо гаражний колектив. Просто з таким баченням того, як ми маємо звучати. Але ми насправді я не думаю, що чимось відрізняємося від тих само The Unsleeping. І, судячи з того, що хлопці кажуть, вони теж не по п'яних вечірках і не по наркотиках. Тому The Unsleeping, у них же образ такий, що вони дєрзкі пацани. Можна назвати нас ВІА [вокально-інструментальний ансамбль – ред.]. Насправді не знаю. Можна просто ж група, гурт.

Даніїл: Як варіант. Ні, ну дійсно можна просто з часом перестати приписувати це. Це не необхідність. Але ВІА – це супер. Це ж якраз, просто ансамбль, який пише пісні. [сміється]

Валентин: На концерті буде видно, що ми не аристократи, не неоромантики.

Даніїл: Кожному орку даємо номер двісті…

Валентин: … В полі лунає українська пісня!