Oi Fusk – український реп-виконавець, учасник спільноти митців «ГРУВГРУВ», перший реліз якого «По кому подзвін» написаний наступного дня після влучання в будинок репера російської ракети. Творчість виконавця визначає агресивний стиль подачі матеріалу та прискіпливий символізм у відеосупроводі треків. Хоч Oi Fusk уже кілька років випускає музику та навіть має три альбоми, наразі на його YouTube всього чотири роботи (остання – «Логос» вийшла минулого тижня).

Журналіст The Village Україна Серж Хуцану поговорив із виконавцем про життя в матриці, сприйняття творчості та важливість сродної праці.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Розмова з Оі, розпочата з класичного вступного запитання «Як твої справи?» гостеві, одразу приймає екзистенційний тон. Хлопець вирішує відповісти щиро:

– Якось трошки було важко в останній тиждень. Але відновлююсь. А ти як?

– Гріх скаржитись. Дякую. А чому важко?

– Та закрались у мене сумніви з приводу того, що я роблю взагалі. Чи на правильному шляху. І... Ну і все, думки під'їдають потроху.

– А хочеш, давай із цього ми й почнемо?

– Давай…

Сумніви

… Я просто вже не перший рік цим займаюся. І... Якось... Не знаю, небагато фідбеку. У плані переглядів якихось, прослуховувань. Звісно, люди пишуть мені. Усе клас. Кажуть, чувак, дякую тобі на-на-на, розписують. Кудись запрошують у гості, пишуть мені «приїжджай в Карпати» або приїжджай туди, виступай сюди. Це класно.

А з іншого боку, ну, дивишся і там, типу, 4 тисячі прослуховувань на треку за кілька місяців. І я такий, ну серйозно? І я думаю, ну а взагалі чи правильно я щось... Чи це те, що потрібно людям?

«Для мене це важливий маркер – робити те, що потрібно людям»

Можливо, просто це й потрібно якійсь маленькій групі людей. У такому разі мені це просто треба прийняти. Не знаю, що з цим робити далі. Я ніби на сеансі психотерапевта. [сміється] Насправді я просто не можу не писати пісні. Я все життя пишу пісні. І виступаю. Водночас дуже тривалий час не випускав матеріал, хоча писав тоді пісні на той час уже років вісім, здається. Тоді я давав перфоманси під гітарку, у якихось маленьких барчиках. І мені було прикольно.

Завжди хотів бути великим артистом. На мене стабільно приходило близько сотні людей. Водночас у мене жодного треку ніде не було взагалі. А люди приходили та знали мої пісні звідкись, підспівували. Я не розумію цього й досі. Так відбувалося багато років. І було прикольно. Мені подобалося. А коли я почав випускати музику, якось одразу все завертілося.

Сьогодні мені вже не треба ходити на нудну роботу й працювати на дядю. З першого ж релізу в мене з'явилось усе, що мені було потрібно. Основною мрією було займатися винятково музикою. Зараз так і відбувається, я займаюся тільки творчістю. Базові мрії закрились. І це цікаво. З одного боку. А з іншого… Наразі ж більше амбіції й вони не перекриваються віддачею, яку маю сьогодні. Таке… Енівей, мене звати Оі Фусик...

Чому Оі Фуск

… це не ім'я, яке мені дали від народження. Але скоро зроблю його офіційним, у паспорті. А ще ніхто не знає, скільки мені років. Це частина образу. Сподіваюсь, що ніхто й ніколи не дізнається. Навіть коли мені буде 100, хочу, щоб усі думали, що мені 17. [сміється]

Уже говорив, що раніше я виступав у напівпідвальних приміщення? Так от, там я їбашив пісні під гітарку. Російською мовою. Бо я з Донецька й усе життя розмовляв російською. У мене є три альбоми російською мовою. Точніше, у мене є три альбоми, які нахуй нікому не впали. По факту. Тепер відлік моєї кар’єри починається з «По кому подзвін».

«По кому подзвін» – пісня-рефлексія виконавця на повномасштабне вторгнення РФ, записана на початку березня минулого року, на наступний день після того, як у дім Оі прилетів російський снаряд. Ідея кліпу на пісню, у якому репер, лежачи долілиць, агресивно читає з-під природних текстур, належить режисеру Іллі Дуцику. Після цієї роботи Дуцик продовжує співпрацю з Фусиком, знявши також кліпи на треки репера «Пір'ячко» та «Логос».

Oi Fusk – «По кому подзвін»

Як підібрати ключ до матриці

«Пір'ячко» сюжетно продовжує «По кому подзвін», але в іншій реальності, де я все ж помер від того російського снаряда в мій будинок. Це така собі «дорефлексія».

Oi Fusk – «Пір'ячко»

У цій роботі моя душа типу полетіла в небо, над містом, і потрапила в якийсь абстрактний ізольований простір, умовно кажучи, до Бога. Там є терези, і на одній стороні лежить пір'ячко, а на іншій – моє серце. У роботі я задаюся питанням, наскільки добре я прожив своє життя, чи я створював добро, умовно кажучи, навколо себе, чи зараз моє серце просто з грюкотом упаде на цих терезах. Якось так.

– А в «Логосі»?

– «Логос» про те, що ти здатний сам створювати свою реальність завдяки думці. Неважливо, на якому етапі свого життя ти перебуваєш, бо у твоїх силах переформатувати своє мислення, і, умовно кажучи, словами створити своє життя. «Логос» якраз про це. Про це й про творчість у цьому.

Oi Fusk – «Логос»

«Тобто слово – це такий ключ до матриці, у якій ми всі живемо. Підібравши певний словесний ряд, можна відкрити свою матрицю. Афірмації звідти – це максимально наочний приклад того, як це працює»

Тобто це прям база якась. Наприклад, безліч людей страждають від невпевненості та постійно думають про це на тлі, намагаючись налаштуватись на зворотне. І нічого не змінюється. Ця впевненість нізвідки не приходить, бо ти на тлі себе постійно цим «гризеш». Але якщо ти будеш відстежувати цю історію й думати в реверсному напрямку, не закопувати себе, а намагатися саме відчувати себе впевнено. Це на кшталт самогіпнозу. І якщо вносити саме цей творчий елемент у своє життя, то, можливо, воно стане трошки яскравішим.

– Часто у твоїх відеороботах не можна розбачити релігійні підтексти. Які в тебе стосунки з цим узагалі?

– Усе своє свідоме життя, напевно, як і більшість сучасної молоді, я відхрещувався від цієї релігійної складової. Бо я розумію, що релігія – це інструмент маніпуляції. Не дуже хороша штука. Часто просто бізнес. Церковна верхівка, маючи владу над людьми, нерідко просто заробляє бабки. Узагалі оце християнське рабське мислення, яке вганялося нам із самого дитинства, це все повна хуйня.

Але в якийсь момент я почав трішки в це все заглиблюватися, вивчати з різних боків, і зрозумів, що в принципі, Біблія – це такий склад метафоризованої інформації, який обточився крізь тисячоліття, переписувався різними людьми. Сама по собі, відокремлена від церкви, вона працює та продовжує працювати, допомагати людям. У процесі пошукової роботи в мене було кілька грибних тріпів, які були пов'язані безпосередньо з релігійними переживаннями.

Якщо говорити конкретно про мої відеороботи, то це вже бачення не моє, а пана Іллі [Дуцика – ред.]. Найдивніше, що воно відбулося відокремлено від моїх експірієнсів, він сам так це відчув на перших двох роботах, уже після цього я йому розповів про мої релігійні спостереження. Не знаю. Коротше, якось воно так переплітається якимось магічним чином. Я не зовсім розумію, як це відбувається, але останні три роки в моєму житті дуже багато магії відбувається, яку я не можу пояснити.

«Біблія під грибами має право на існування»

– У вас із паном Іллею вже три спільні роботи. Синергувалися?

– Так, це синергія. Познайомилися ми, коли хтось порекомендував йому звернутися до мене, щоб я йому написав музику для короткометражки ще давно, кілька років тому. І якось ми так поспілкувалися, і він запропонував мені ще тоді кліп зняти, у мене було багато музики, яку я планував релізити, але вона була російськомовна.

Після того, як я залив на SoundCloud «По кому подзвін», і він такий: «Вау, чувак, давай знімемо кліп». Ну, і так, моя енергія дає йому енергію для творчості, і навпаки, і воно якось так синергічно працює. Ми ніби переливаємо цю творчу енергію одне в одного.

– У кліпі на «Логос» ти ще закликаєш трахнути систему. Як і навіщо?

– Це знову ж таки про те, щоб розірвати коло, у якому переважна більшість людей живе постійно. У цьому колесі білки, у якому ти біжиш, біжиш, біжиш із ранку й до ночі. А бігаєш ти для того, щоб якась інша людина мала з тебе профіт. Так, я розумію, хтось скаже, що зараз уся ця історія не на часі, але не для мене.

Я намагаюся донести якимось усвідомленим людям, або тим, хто намагається усвідомити себе, робити щось зі своїм життям, що вони можуть більше, вони можуть міняти своє життя кар-ди-наль-но. І оця система, у якій ми всі постійно живемо, з неї можна вийти, з нею можна боротися. Урешті її можна змінити на іншу систему.

Бо життя зараз дуже швидко змінюється. Феноменально швидко. У скаженому темпі. Людству вже безліч років. І люди за останні 20–30 років пережили стільки змін, скільки їх не відбулося за 2000–3000 років. Тому оця гнучкість, вона дуже важлива. І пошук свого, того, що тебе включає. Як у Сковороди оця…

– Сродна праця?

– Сродна праця, так. Оце воно. І пошук цього зараз став більш доступним, ніж будь-коли. Ти можеш і там пошукати, і тут пошукати. Головне не стояти на місці. Оце якраз про те, щоб трахнути ту систему, у якій ти живеш. Трахнути систему не дорівнює бути наглухо відбитим і, скажімо, іти ґвалтувати дівчат. Це хуйово. Ґвалтувати дівчат – це дуже хуйово. Це про те, як змінити своє життя на краще, і це право має кожен.

Вайб

– Мені абсолютно окей із тим, що мене з кимось порівнюють, я як хамелеон такий. Постійно щось збираю, ту саму інфу з інфопростору, обробляю купу різної музики. Воно накопичується, накопичується. Тобто порівняння – це нормально. Люди слухають якусь певну музику й вони все наступне сприймають через свою наслуханість, а я роблю музику через свою наслуханість.

За увесь цей я вже зібрав зо два десятки порівнянь із різними артистами. З репером Хаскі, зокрема. А ще з цим британським чуваком, який… Цейво, забув. Slowthai, о!

slowthai, Mura Masa – Doorman

Це я нещодавно виступав на маленькому фестивалі в Турині, і там були тільки італійці. Мені прям кілька людей підійшли сказати, що це схоже на Slowthai, хоча звук узагалі інакший. Але от за вайбом, кажуть, дуже схоже. Унікальність завжди поняття відносне.

– Це про експресію, напевне. Радикальне самовираження.

– Ну, напевно. Я, в принципі, у цілому за самовираження. Тобто якщо людина відчуває в ньому потребу. Скоріше за все, можливо, мене десь у дитинстві не долюбили, і в мене є потреба прямо в радикальному самовираженні. А когось долюбили, й у нього немає такої потреби…

– Кажуть, важливо знаходити однодумців. Тусовка «ГрувГрув» про це?

– «ГрувГрув»» — це спільнота митців. Раніше ми були спільнотою музикантів більше. Тепер це спільнота митців, бо до нас додались ще візуальні митці. Тепер на додачу робимо інсталяції, виставки. Ми якраз про радикальне самовираження, так. Наша переважна авдиторія – творчі люди. І в основному на наших подіях усі одне одного знають, усі з творчої тусовки.

Це засновувалось як така контркультурна музична сцена, де ми могли б грати все, що завгодно, як діджеї, умовно кажучи. Послухати музику, яку ми слухаємо в навушниках. Бо переважно все було на засадах технорейвів. Альтернативний рейв, де люди ковбасяться під джаз, як на рейві. Це простір для експериментів якихось.

– Наскільки мені відомо, зараз до цього ще додали благодійну мету.

– Так, на останніх двох подіях ми теж збирали кошти для ЗСУ. 130 тисяч із двох подій, 40 тисяч із яких пішло пацанам на приціл. А зараз ми під'єдналися ще до фестивалю Armor Fest, у якого мета – зібрати мільйон на броніки для «Госпітальєрів». Сцену робимо 21 квітня у Львові.

– Що далі у планах?

– Я мав релізитись щотижня протягом чотирьох-п’яти місяців. Кожен тиждень випускати трек. І до нього ще таке пояснювальне відео. Я випустив уже там два, ну, тобто три тижні це відбувалось вже. Своєрідна виставка розтягнута в часі, альбом, який релізиться по синглах.

У кінці це все мало б зібратися в загальну картинку, яка мала б розповісти мою історію, становлення мене як особистості. Це про те, як я, типу, з абсолютно нікчемної комахи перетворився на того, ким є зараз. Насправді зараз я та ж сама нікчемна комаха, яка розправила крила. Таке відчуття. Зараз у мене заминка з цими планами відбувається зі зміною дистрибутора. Але зовсім скоро я знов почну просто кожен тиждень пуляти по треку. Продовжую шукати свого слухача.

Я знаю, що в мене є слухач, який десь ховається. Можливо, навіть не слухає реп. Типу не шукає мою музику, а сидить собі вдома, слухає якусь експериментальну електроніку спокійно й узагалі не суне в мій бік. Таке теж абсолютно можливо. Я, знаєш, собі картинку слухача свого якось вимальовую, і це, крім всього, людина, яка шукає їжу для розуму. Це ж функція творчості.

«Творчість усюди. Для когось готувати сніданок – творчість. А десь хтось може відчути творчість у тому, як він пресує малоліток перед клубом у пошуках наркоти. І він робить це щоразу по-різному, щоб у малих кров стигла в жилах. А для когось це просто робота»

Кожен для себе знаходить свою творчість. Можливо, для когось це сумно, що, наприклад, Юра Каплан пішов із музики, а, можливо, він нормально зашибає в айтішці. Чи чим він там зараз займається?

– Зараз уявлення не маю. Свого часу мав бренд одягу. Ulrich Sports, здається.

– Так, до речі, про одяг. У мене тут має вийти маленький капсульний дроп, який мав бути присвячений до «Пір'ячко». Можу тобі показати. Коротше, такий от світшот. Поки що відшили цього добра зовсім не багато.

– Знову дракон. Доволі вживаний образ у тебе.

– Так, так. Тут гігантський дракон і чувак із тризубом, який його їбашить. І це якраз символізує хаос, порядок і те, як ти можеш завдяки порядку змінювати свій хаос. Це, по суті, як інь-ян. Як іще багато всіляких подібних знаків, які про це говорять. І, звісно, це про те, що оцей чувак із тризубом – це наша рідна ненька Україна, яка дає пизди гігантському дракону.

І трактувати це можна, як кому зручно. Дракон, він же тримає золото. Він сидить на золоті, і ти йдеш до нього, перемагаєш дракона, забираєш золото. Так відбувається життя, ні? Ти йдеш, убиваєш дракона, виходиш зі своєї зони комфорту туди, де цей дракон сидить, вйобуєш його й постійно забираєш золото. Місцями буває важко. Бувають сумніви. Але так функціонує життя. І це нескінченний процес.