Інтерв'юKalush Orchestra перемогли на «Євробаченні», а тепер хочуть підкорити США: велике інтерв’ю

Kalush Orchestra – переможці «Євробачення-2022» і головний український гурт прямо зараз. Головний редактор The Village Україна Ярослав Друзюк розпитав фронтмена гурту Олега Псюка та продюсера Ванька Клименка про божевільні пів року після початку повномасштабної війни, популяризацію української музики за кордоном і роботу без вихідних протягом п’яти років.

You can read this interview in English.

Перші пів року після «Євробачення» та 30 концертів на місяць

Розмову з лідерами Kalush Orchestra записуємо в середині серпня, співзасновник гурту та продюсер Іван Клименко вмикається в Zoom із київського офісу, а фронтмен Олег Псюк – із Польщі між італійською та польською частинами європейського туру. Запитуємо, чи може команда підрахувати, скільки концертів дала за минулі місяці та як це – виступити на одному найбільших музичних фестивалів світу «Ґластонбері».

– Наскільки я розумію, у вас на тижні був концерт в Італії, а зараз ви знову в Польщі, де буде наступний концерт у Лодзі?

Олег Псюк: Так, я зараз у Кракові, потім у нас Лодзь, ще кілька польських міст. Потім їдемо до України, тоді знову до Польщі. Далі Амстердам, а тоді великий тур Північною Америкою. У нас же воно понеслося – по цілому світу.

– Ти рахував, скільки концертів ви встигли провести після «Євробачення»? Чи вже втратив лік?

Псюк: Втратив лік, бо до «Євробачення» в нас було ще більше концертів.

Ваньок Клименко: Який у нас рекорд – 33 концерти на місяць?

Псюк: У районі того, не пам’ятаю точні цифри. Але більше 30 на місяць, так. І суть у тому, що раніше було легше: то були актові зали зазвичай. Як правило, було по два концерти поспіль: одна аудиторія вийшла, зайшла інша, то типу на одному місці два канци. А бувало й таке, що було три сольники в трьох містах за один день. Сурово. Оце був винос! Навіть для мене це було так: «Ого, навіть мені вже трохи напряжно». [сміється]

– Розумію, що для вас усе, мабуть, збилося в купу, важко визначати якісь хайлайти. Але був, наприклад, виступ на «Ґластонбері», хочу про нього запитати окремо…

Клименко: Я, на жаль, не зміг поїхати, хоча дуже хотів. Хоча це, мабуть, була більше моя мрія, ніж мрія Олега. [сміється]

Псюк: Стопудово!

Клименко: Я взагалі фанат музичних фестивалів, був на більш як десяти фестивалях по всьому світу. І я вже кілька десятків років музикант, який раніше десь грав у шапку і мріяв про великі фестивалі. Хоча б побувати. А те, що наша команда буде на «Ґластонбері» представляти Україну – це підтвердження, що мрії збуваються. Але все одно ще є, куди рухатися, бо в мене «Ґреммі» завжди було заповітною мрією. А зараз я вже почав вірити, що все можливо. Просто треба вірити та багато працювати.

– Але Олеже, розкажи все-таки, як це – виступити на «Ґластонбері»? Бо нас усіх, здається, за ці пів року уже розбалували: чотири українські гурти на «Ґласто» чи дует Вакарчука з Coldplay вже сприймаються, як щось буденне.

Псюк: Дуже багато різних фестивалів, концертів, сцен… Дійсно, для Ванька це була мрія, він би більше надихнувся, мабуть, що там був. А я? Ну класно. Я радий.

Клименко: Думаю, в Олега зараз усе так змішалося в кучу. Я знаю, який графік зараз у хлопців, і дати 20 концертів у Європі – набагато важче, ніж 35 в Україні. Бо в хлопців постійні переїзди, втрачається лік часу, ти вже не розумієш, сьогодні вихідний чи будній, яка дата…

Псюк: І яка країна!

Клименко: Хлопці реально забувають, у якій вони країні, так. Уночі летиш, дві години спиш, заспаний їдеш на саундчек, із саундчеку на виступ. Після виступу вас одразу забирає якийсь фургончик, везе 400 кілометрів до наступного аеропорту. Тоді всю ніч летите, вранці вас фургончик знову забирає. А ви в тому фургончику якісь години поспали сидячи… Я частково з хлопцями теж проводжу час у Європі, тому дійсно – це просто забувається. Ти вже не розумієш, це «Ґластонбері» чи Sziget… Тому Олег так і відповідає. [сміється]

– Але я все-таки запитаю, які були для тебе хайлайти за ці місяці європейського туру. Наприклад, бачив, що в Італії ви нещодавно виступали з українськими дітьми-переселенцями, а у Швеції грали на Stockholm Pride.

Псюк: Знаєш, тут два чинники насправді – не іменитість фестивалю, а кількість людей і їхня реакція. Наприклад, у Стокгольмі було не прямо багато людей, тисяч шість-сім, але вони якось дуже живо реагували, співали наші пісні. І українців було трохи. У Румунії було тисяч 20–25, але шуму від них було менше, ніж від семи тисяч у Швеції.

Коли є прям віддача від публіки, то це заряджає. Навіть таких дідів сценічних, як ми, бо нас ніби вже нічим не здивувати. [сміється] Stefania – то ясно, але коли знають якісь не такі відомі треки, то ми такі: «Ого, щас ми вам ще роздамо!» [сміється]

– Це найбільш банальне запитання, але де найкраще публіка реагувала?

Псюк: У Калуші!

– А з європейського туру? Хоча Калуш та Україна – це Європа. [сміється]

Псюк: Україна – це Європа! [сміється]

Відмова від фестивалю в Чорногорії, українці на Sziget і тур до США

Ще один фестиваль, на якому мав виступити Kalush Orchestra – Sea Dance Festival у чорногорському місті Будва. Утім, український гурт вирішив відмовитися від нього через російську діджейку Ніну Кравіц у лайнапі. «Ми не будемо виступати з пропутінською російською артисткою на одній сцені. На звернення гурту організатори відмовилися скасовувати виступ Кравіц. Тому, як і обіцяємо, скасовуємо свій виступ там», – коментував рішення гурту Олег Псюк. Запитуємо, як команда ухвалила це рішення – у контексті загальної дискусії про виступи українських і російських музикантів на фестивалях у Європі.

– Розкажіть, як ухвалювали рішення про відмову від участі в Sea Dance? Наскільки я розумію, там був процес комунікації з організаторами: вимога прибрати з лайнапу російську виконавицю, тоді відмова організаторів...

Псюк: Та не було якогось довгого базару. Просто сказали написати організаторам. Написали. Вони шось морознулися. Ну от ми так і вирішили. От і вся історія.

Клименко: Для нас це було очевидно: ми одразу вирішили, що якщо вони її не знімуть, то ми не будемо виступати. Ми написали організаторам, вони нам написали внутрішній лист, він був дуже схожий на їхній лист, який потім опублікували. Це їхній вибір, ми теж свій вибір зробили. Ідемо далі.

– Як ви відчуваєте – це було через нерозуміння контексту організаторами чи через що?

Клименко: От дивно, не знаю, я б хотів розібратися в цьому. У мене взагалі було відчуття, що там є якийсь зв’язок між організаторами та цією артисткою – чи вони друзі, чи замішані разом в організації, чи хтось із менеджменту артиста працює з організаторами. Але це лише мої домисли. Мабуть, якщо це не зв’язки…

Псюк: То заплачений наперед гонорар. [сміється]

Клименко: Слухай, ну вони теж втратили Kalush Orchestra, одного з хедлайнерів. Я думаю, якщо це не зв’язки з артисткою, то це просто нерозуміння контексту, 100%. Небажання розібратися в ситуації, небажання знайти інформацію про цю виконавицю. Ну ок.

Для нас важливо було показати позицію, дати організаторам замислитися. Можливо, це хоч на відсоток вплине, кого вони будуть запрошувати на наступний фестиваль. І якщо це якось вплине на те, що російських артистів надалі буде менше, – не класно, значить, ми зробили гарну справу.

– І цей випадок, мабуть, треба розглядати в контексті загальної дискусії, яка зараз триває в Україні, зокрема з виступами українських музикантів на Sziget. Є дві позиції: українським гуртам не треба відмовлятися від фестивалів, де також виступають росіяни, бо ми ніби звільняємо для них місце; й інша – що треба відразу відмовлятися. Я розумію, що ви вже показали свою позицію, відмовившись від участі в фестивалі в Чорногорії. Але чи могло би бути інше рішення, якби це був не Sea Dance Festival, а, наприклад, той самий Sziget?

Клименко: Усе треба сприймати в контексті. Ти зараз хочеш дізнатися, як би ми вирішили в інших умовах…

Псюк: Мені здається, ти зараз процитував коментар Alina Pash…

– Не тільки Аліна, ці аргументи багато хто наводив, там дискусія досі несеться.

Клименко: Ну так, і «Слух» писав про це… Але я не люблю говорити, «що було б, якби». У нас була конкретна ситуація, ми показали, що робимо в таких випадках. А інші артисти хай ухвалюють свої рішення, у всіх є голова на плечах.

Псюк: Ну для мене це риторичне запитання. Ви ж бачите, який я впєчатлітєльний, які в мене враження від усіх цих фестивалів, тому мені [байдуже]. [сміється] А отой «Ґластонбері», де ми виступали, – кручє за Sziget?

Клименко: «Ґластонбері» – це топ, бро. Ми ще не виступали ні на чому [настільки великому].

Псюк: Коротше, нам не впадло зморозитись з будь-якого фестивалю, бо ми все одно в майбутньому виступимо на всіх фестивалях, на яких захочемо. Яка різниця тоді?

– А розкажіть про тур Північною Америкою: у вас будуть концерти у США, кілька концертів у Канаді. Це теж дуже крутий досвід для українського гурту, що хочете отримати, що привезти з цього туру?

Клименко: Я б не виділяв Америку поміж інших країн, ми взагалі отримуємо новий досвід експансії української музики на світовий ринок. І це великий масштабний проєкт не лише для гурту Kalush Orchestra, а для всієї команди лейблу. Бо ще недавно в [українському] топі Apple Music було дев’ять чи десять пісень, які вийшли з-під нашого крила. Мається на увазі, що 30% чартів в Україні нам вдається мати, у нас уже є класні досягнення тут. Але зараз для нас новий челендж, бо ми завжди любили нові виклики, нам нецікаво просто сидіти в зоні комфорту, на теплому кріслі. Наш новий виклик – бути амбасадорами української музики у світі. Це прямо дуже цікаво.

Є класний приклад того, як музичний етнокод маленької корупційної країни перетворився на стиль музики, який повпливав на всю світову музику – це Ямайка. Ямайка на основі свого етнокоду створила унікальний музичний стиль регі, від якого вже потекло все інше. Я люблю цю музику, трохи в ній розбираюся. Подивіться зараз у світових трендах пісні, які за останні 10–15 років виходили в чарти Billboard – у дуже багатьох треках є ямайський вплив. Або ритм-секція, або бас, або вокальні партії. Ямайська музика дуже повпливала на світовий ринок, на різні стилі та жанри. І це всього лиш музика маленької корупційної країни. То чому Україна не може зробити такий самий вплив? Я дійсно вважаю, що може.

У нас музична країна. Якщо не брешуть мої джерела, то в українському каталозі музики є понад 200 тисяч народних пісень. У нас величезна музична історія, яка тягнеться століттями, ми сильна нація із сильною музичною культурою. Але, на жаль, через цілу низку обставин ми ще мало показали світу ці надбання. Світова музика може багато взяти від української. І тому нам потрібно зараз усіма шляхами це розвивати. Можливо, ми ще не знаємо, як зробити це в такому масштабі, як було в Ямайки, але ж треба робити перші кроки, потім по ходу розбиратися. Ми цим і займаємося зараз.

Тому тур США – один із цих кроків. Проїхатися Америкою, зустрітися з мейджор-лейблами, зробити кілька фітів з американськими артистами, зайти в деякі музичні офіси. Ну і поспівати. Зрозуміло, що більшість аудиторії – це буде діаспора. Але все одно якимось невеликим відсотком будуть й американці.

– Ну і плюс це медійні можливості: виступити на тому ж KEXP, Tiny Desk чи якомусь лейт-найт шоу.

Клименко: На KEXP ми зараз дуже напрошуємося, я дуже хочу, щоб ми дали лайв. У нас багато ідей. І в нас є класний партнер, лейбл Sony Music, який дуже зацікавлений у тому, щоб просувати нас на світовий ринок. Вони допомагають нам із закордонними продюсерами, музикантами, студіями, контактами загалом. Ми дійсно дуже багато зустрічей уже провели, але поки не буду тизерити, бо наразі не зрозуміло, буде це чи ні. Але в нас у планах робити великі речі, які інші українські виконавці ще не робили.

Популяризація України за кордоном і творчість під час війни

«Приспів Stefania написав я», – каже, між іншим, Ваньок Клименко. Колишній учасник гурту «Сальто назад», продюсер гурту Kalush і співзасновник музичного лейбла Enko – за понад 20 років в українській музиці він встиг змінити багато ролей. Серед актуальних проєктів Клименка – Kalush, Alyona Alyona та Skofka, а також фрешменка Kola, яка вже зібрала майже 4 мільйони переглядів на YouTube і залетіла в український чарт Apple Music. Запитуємо Клименка та Олега Псюка про платформу та можливості, які Kalush Orchestra отримав після перемоги на «Євробаченні», а також зрушення в українській музичній індустрії.

– Ви описали те, як бачите популяризацію української музики, але однаково тут ідеться про певне вікно можливостей [після «Євробачення»], яке не буде довготривалим. Очевидно, це інша історія та інший масштаб, але є історія з Go_A після «Євробачення»: суб’єктивно є відчуття, що вони не до кінця використали потенціал, який у них був після конкурсу – і медійно, і з новим матеріалом для закріплення успіху. Як ви працюєте з цим вікном можливостей?

Клименко: Різниця між нами та Go_A передусім у тому, що Go_A – це інді-гурт. У нас все-таки є лейбл – структурована організація з великою командою, підрозділами тощо. Ми підходимо до цього більш системно та структуровано. Бо насправді Kalush Orchestra вже зробив понад 15 інтернаціональних пісень. Ми просто ще їх не випустили, але вони в нас є.

– Інтернаціональні – це фіти із закордонними виконавцями?

Клименко: І фіти, і просто пісні, у яких ми змішуємо кілька мов, над якими працювали різні сонграйтери з різних країн.

Тому час покаже, чи використаємо ми це вікно. Я думаю, що використаємо. Бо поки що ми завжди використовували всі можливі вікна. Знову ж таки не хочу тизерити, бо буду балаболом: якщо я зараз назву якесь гучне ім’я і скажу, що в нас буде співпраця з такими-то людьми… Хай воно краще спочатку відбудеться, а потім уже розкажемо.

– Це насправді було запитання і про новий матеріал. Олеже, розкажи, як ти зараз підходиш до цього? Бо я розумію, що в умовах туру писати щось нове складно. До того ж, коли ми зараз спілкуємося з творчими людьми, багато хто розповідає, що складно знаходити слова, коли твоя країна в стані великої війни. Як у тебе це зараз?

Псюк: Особливо це було відчутно в березні, коли тільки почалася [повномасштабна] війна. Дійсно, так і є. Але ти ж розумієш, що ми як представники нашої культури просто вимушені підтримувати її та максимально розповсюджувати. Особливо зараз, коли ми такий гучний рупор України в Європі. Тому ми якраз намагаємося привертати увагу до війни, розповідати про неї всім, описувати всі ці речі. І так виходять дуже тематичні й метафоричні пісні, яких війна ніби ніяким боком не стосується…

– І Stefania також стала таким собі гімном цього часу, хоча це пісня взагалі не про війну.

Псюк: Ну так, це взагалі унікальна пісня: писалася задовго до війни, не мала жодного стосунку до війни, потім потрапила в нацвідбір на «Євробачення». Потім був топ Apple Music – ще в ті часи, коли в топ було попасти не так просто. [сміється] Потім виграла нацвідбір, потім виграла «Євробачення». Коротше, чого тільки з цією піснею ще не було… Хочеться, щоб вона ще стала гімном нашої перемоги.

– Просто зараз є ще цікава дискусія про війну у творчості. З одного боку, є вже дуже багато пісень про «байрактари» і «джавеліни», які просто спекулюють на темі війни. З іншого, писати про щось зовсім абстраговане, відірване від контексту, теж складно. Я говорив із музикантами, які пів року взагалі нічого не пишуть. Як ви працюєте з цими викликами?

Псюк: Просто не треба втупу це подавати.

Клименко: Так. Артисти теж є різні: є артисти, яким складно пишеться, які залежать від натхнення. Ми належимо до тієї касти музикантів, які не дуже вірять в існування натхнення. Мається на увазі – ми не віримо, що треба залежати від натхнення. Бо натхнення – воно виробляється. Натхнення має залежати від тебе, а не ти від нього. Ти можеш це натхнення сам створити, ти можеш створювати його щодня. Все залежить від того, наскільки ти можеш керувати своїм емоційним інтелектом і наскільки вмієш скеровувати енергію у творчість.

Я вже понад 20 років пишу пісні, я і приспів Stefania написав, і в мене є цей скіл – будь-яку енергію спрямовувати в пісні. Добру, агресивну, веселу – будь-яку. Якщо щось трапилося в родині, якщо якесь горе, я можу це горе направити в пісню. Велика радість чи велика подія – можу її теж направити в пісню.

Думаю, в Олега так само. Бо, коли ми з Олегом познайомилися, перед тим, як ми почали працювати, я попросив його написати мені кілька демок. І Олег написав мені 93 пісні. Бо ми з Олегом насправді кєнти, і наша синергія не схожа на стосунки продюсера та артиста, у нас стосунки схожі на двох побратимів-музикантів, які перебувають в одному гурті й разом усе придумують. І ми якраз знайшли одне одного на хвилі того, що ми обидва будь-яку енергію можемо перетворювати в пісні. І ми не сильно залежимо від натхнення, бо дуже багато працюємо. І вважаємо, що це відмазки та лінощі, коли люди кажуть: «До мене не прийшло натхнення». Ми встаємо о 06:00 і до вечора працюємо, самі це натхнення видобуваємо.

– Я мушу окремо запитати про Stefania, тому що це досі віральний хіт: я вчора їхав в Uber, по радіо була Stefania, на честь вашої пісні називають дітей, навіть панамок на вулицях тепер значно більше… Іване, ти відчуваєш, що це найбільш масова пісня, яку ти придумав? Просто за загальним охопленням – скількох людей вона зачепила і в Україні, і за кордоном.

Клименко: Я радий, просто я не хочу мислити такими категоріями: «Це, мабуть, найбільше, що я придумав». Знаєш, як кажуть: роби добро і кидай його у воду. Так і у творчості: просто твори, твори, твори, не задумуючись про результати. Я просто розумію, що ми працюємо, у нас щось виходить, ми вносимо якусь користь в культуру і розвиток музики. Самі отримуємо безліч нового досвіду, ділимося цим досвідом із молодими артистами.

– Олеже, але ти визнай все-таки – коли на честь твоєї пісні називають дітей, коли «Укрзалізниця» робить цілий проєкт під вас, це ж круто? І розкажи відразу, як тобі смакувала шоколадка «Олежка». [сміється]

Псюк: Ого, ти прям в натурі слідкуєш, респект! Оце повага, ти прямо всі сторіки дивишся? Ваньок, ти не в курсі ще?

Клименко: Я перший раз чую!

Псюк: Пам’ятаєш, була шоколадка «Оленка»? А тут придумали шоколадку «Олежка». [сміється] Мені там подарили, прикольно було.

А про Stefania – я думав про цю історію… Поняв, коли вся ця двіжуха поступово – це одне. Бо в нас все проходило поступово: створення гурту у 2019 році, тоді ми довго йшли до цього всього. Мабуть, все було б інакше, якби я у 2018-му після одного славнозвісного батлу одразу на наступний день виграв «Євробачення», це б, напевно, дуже зачепило емоційно. А зараз є враження, що відчуття притуплені. Я ніколи не працював у магазині з парфумами, але мені здається, якщо ти працюєш у магазині парфумі, то потім тобі трохи важко насолодитися окремим ароматом.

Клименко: Просто скажу для розуміння: в Олега за чотири роки не було жодного вихідного. Жодного. Типу не було жодної неділі, щоб він відпочив. От зараз Олег бере п’ять вихідних, уперше за чотири роки. Ми його дуже тролимо в команді за це. [сміється] Але це вибір Олега, це він так вирішив. У мене, наприклад, були вихідні. Просто він поставив собі таку мету – не брати жодних вихідних. Олеже, я ж правильно все розказав?

Псюк: Так, тільки майже п’ять років, а не чотири. [сміється]

– А розкажи, що будеш робити у вихідні.

Псюк: Відпочивати. [сміється] Я запланував прямо так, щоби не виходити на зв’язок певний час. Попередив усіх за місяць, всі діла. Просто, поняв, на мені, на жаль, дуже багато процесів зав’язано. Тому якраз подивимось, як вдасться, щоб за п’ять днів нічого не зруйнувалося. Думаю, для мене це був дуже цікавий досвід. Ну і хочеться подивитися взагалі, наскільки воно мене розгрузить чи розрядить.

Нова українська музична індустрія

– Іване, ти розповідав про вашу роботу з популяризації української музики за кордоном, давайте ще поговоримо про те, що відбувається в Україні. Є відчуття, що за ці пів року в нас з’явилася якась нереальна кількість нових артистів, українські треки вірусяться в TikTok, у вас є теж крута нова історія з Kola. Це якась тимчасова хвиля через наш досвід після 24 лютого? Чи це вже новий спалах?

Клименко: Нова хвиля, точно. Так же завжди було: під час революцій і війн народжується купа нової творчості. У нас так і у 2014 році було, новий бум і спалах української музики.

– «Спалах» – уже як власна назва звучить.

Клименко: Так і зараз. Це дуже круто. Я дивлюся за тим, що відбувається, і душа просто радіє. Радіє за всіх цих музикантів, за те, що створюється новий величезний пласт української музики. Плюс – музики абсолютно різної.

До того ж через те, що багато людей припинили слухати російську музику, зараз створюються цілі ніші, який не існувало в Україні. А зараз музика, мені здається, буде більш різнобарвною, у ній буде більше піджанрів, стилів, напрямів. І воно вже відбувається. Я вже відкрив для себе мінімум десять класних артистів за минулий місяць. І продовжую відкривати.

– Олеже, коли буде фіт із Kola?

Псюк: У суботу! [сміється] У якусь суботу в нас із нею може вийти фіт. Очікуйте, стежте в інстаграмі Kalush, дізнаєтеся в першу чергу. [сміється]

– Просто є ще інша точка зору: з виконавцями та талантами в Україні все було добре завжди, проблема швидше була в індустрії. Питання з розвитком бізнесу в музичній сфері, питання авторських прав, питання роялті – з цим завжди було складно. Але, як і в багатьох інших галузях, є відчуття, що війна є таким шансом усе зруйнувати та перезапустити в межах індустрії. Чи відчуваєте це? Якщо так, то з чого починати?

Клименко: Та воно все саме починає змінюватися. Насправді так і є, і це дуже круто. Зміни в індустрії, безумовно, є. Але є і просто нова порція глобального натхнення для артистів. Бо багато артистів все-таки залежать від цього натхнення, і коли вони бачать такі зміни, потрохи відходять від чартів і хіт-парадів.

Усі зараз активізувалися: я знаю безліч артистів, які були набагато менш продуктивними до війни, а зараз стали в п’ять разів продуктивнішими. Тобто це зміни не лише через те, що індустрія змінюється, а й через внутрішні поштовхи артистів. Вони почали робити більше, якісніше та активніше. І нарешті вони отримують фідбек, нарешті їхні пісні потрапляють в чарти, вони вже отримують якісь роялті, бачать зацікавлення у своїй музиці. І це їх ще більше мотивує. Тому зараз усе починає відбуватися так, як це має бути в цивілізованій країні.

– Олеже, ти відчуваєш ці зміни?

Псюк: Усі чарти відчувають ці зміни. Давайте просто глянемо, що було півтора року тому, коли наш трек «Зорі» потрапив на 70-те місце в Apple Music. Про це написали всі ЗМІ: «[Нічого собі]! Kalush з українською піснею на 70-му місці, це неможливо!». А зараз нікого не дивує, що всі пісні в найкращій десятці можуть бути українськими й українськомовними.

Клименко: Ну, зараз може вже не всі десять…

Псюк: Так, але я бачив, коли були всі десять, воно ж міняється постійно.

Клименко: Як мінімум 70% українськомовні, так. Такого раніше ніколи не було. Олег правду каже: раніше якщо українськомовна пісня потрапляла в чарт серед російських артистів, ти думав: «Вау, нічого собі!» А зараз реальність змінилася, це факт.

Стосовно індустрії лейблів – усі лейбли в Україні зараз сильно переформатовуються. Оскільки я маю до цього безпосередній стосунок, стежу за ситуацією і спілкуюся з колегами, я це знаю.

– Ну ви теж зайшли на ринок і розворушили його трохи.

Клименко: І будемо його ще більше ворушити! Зараз будемо впроваджувати в лейбл нові моделі співпраці, будемо сильно розширювати кількість артистів, із якими співпрацюємо. Сподіваюсь, будуть з’являтися нові класні лейбли, вони вже насправді з’являються. Я вже відстежую, кілька маленьких зірочок уже запалилися. Я кажу навіть не про артистів, а про об’єднання, у яких бачу дуже великий потенціал.

– Але ти не назвеш їх, бо це конкуренти?

Клименко: Це все колеги, а не конкуренти. Ні, не хочу поки називати. Але подивіться, хто зараз у чартах, хто на яких лейблах випускається, самі теж помітите.

– Друзі, останнє запитання, яке мене давно турбувало. Я з великою повагою ставлюся до Kalush, ви дійсно багато робите для просування української музики. Але була одна незрозуміла для мене історія: я був на концерті Kalush на Atlas Weekend 2021, і під час представлення однієї пісні ви використали ненормативну лексику на позначення афроамериканців. І мені здалося, що це було дивно – особливо для гурту, який працює в жанрі хіп-хопу та мав би розуміти цей контекст...

Клименко: Це до Олега запитання.

Псюк: А що за історія? Можна детальніше?

Клименко: Коли ти сказав слово на букву «н».

Псюк: Зі сцени?

– Так.

Псюк: Це фейк.

– Це було перед треком «Пацани бурі», ви порівнювали Калуш із кримінальними районами США та використали це слово.

Псюк: Ладно, може, і не фейк.

Клименко: Я, до речі, про це не знав. В Олега таке формулювання один раз було в сторіз, ми потім довго з ним про це говорили, він вибачався за це перед людьми. Але, Олеже, розкажи, ти краще поясниш.

Псюк: Ну дивись, мені насправді тільки після всіх цих пред’яв стало зрозуміло, що люди, які не мають стосунку до хіп-хоп культури, які не поціновували N.W.A. і багато інших виконавців, не мають цього розуміння. Тому може здатися, що це якийсь расизм чи якась ще історія…

– Але ти ж розумієш, що одна історія, коли цей термін вживає Ice Cube із N.W.A, і зовсім інша, коли це робить білий чувак з України.

Псюк: Це ясно. Я вже зрозумів, що, дійсно, не варто це робити назагал, я вже й не роблю, став доросліший.

Клименко: Це від його поваги та любові до цієї культури. Просто Олег настільки фанат афроамериканської музики: він може тобі все розказати про Eazy-E і N.W.A., про їхні пісні, про їхнє зародження. Він знає навіть unreleased-треки, він величезний поціновувач жанру. Просто в себе в Калуші з іншими людьми, які теж люблять хіп-хоп культуру, пацани прийняли, що так можна говорити. І Олег, приїхавши до Києва, не дуже розумів… Коли я вперше йому зробив це зауваження, він сказав: «В смислі, як це? Чого я не можу? Це ж, навпаки, моя повага». Пам’ятаю, я пояснював: коли це слово каже людина з України, це сприймається зовсім інакше. Думаю, Олег на початках цього і не знав.

Головний меседж – ми ніколи не казали цього з неповагою. Це, мабуть, з необізнаності. Бо, якщо говорити про расизм, то ми перші антирасисти. По-перше, в нас і в команді є представники різних рас. По-друге, ми виросли на афроамериканській музиці, ми обожнюємо афроамериканську культуру. Я обожнюю соул, фанк, джаз, хіп-хоп, я дуже багато знаю про цю музику, у мене величезна колекція вінілу. Деякі афроамериканські артисти були моїми ідолами з дитинства. Як ми можемо бути при цьому расистами?

– Просто щоб закрити тему – Олеже, ти б ще міг вживати це слово?

Псюк: Ні, я вже не юзаю його давно. Приходьте всі на наші концерти, щоб глянути, чи я вживаю це слово.

– Бачиш, я якраз на концерті це й почув. І просто ще раз проговорю – мені це дуже різонуло слух, бо ви якраз люди, які надихаєтеся культурою хіп-хопу та мали б розуміти цей контекст.

Псюк: Просто ще зваж, що Kalush теж дуже сильно змінюється. Тоді в мені було більше того калуського стайлу, необізнаності, як себе вести на сцені, що казати людям. Я і зараз можу [дурниці] сказати зі сцени. [сміється] Але вже більше якось себе контролюю.

Клименко: Так і є. [сміється] Я стільки історій можу про це розповісти… Коли Олег уперше приїхав із Калуша до Києва, перше, що він запитав, було: «А що, тут можна по вулицях із ноутбуком ходити?» [сміється] І таких перлів у нас ціла колекція.

Тому Олег дійсно, від чистого серця, не знав, що такі речі не можна говорити зі сцени. Ми вибачаємося, якщо ми когось образили, Олег уже якось вибачався за це в інстаграмі. Ми відкрито говоримо, що вся наша команда проти расизму. Ми з величезною любов’ю ставимося до всіх. І, звичайно, якщо ми любимо хіп-хоп, то тут не може бути ніякого расизму.