Інтерв'юКонцерти – 85% прибутку музикантів. Як виживати на карантині? Інтерв’ю з продюсером гурту «Бумбокс»

Концерт гурту «Бумбокс» відбувся у Львові 13 листопада. Увечері 13 листопада Національна поліція у Львівській області повідомила про факт припинення концерту в одному з львівських клубів, що начебто відбувався з порушеннями карантину. Редакція The Village Україна оформила новину з посиланням на повідомлення поліції та інформацію у львівських медіа про те, що порушення зафіксували під час виступу гурту «Бумбокс» у клубі «Малевич», але не звернулася за коментарем до гурту та організаторів концерту. Згодом у коментарі нашому виданню продюсер «Бумбокса» Олексій Согомонов підтвердив, що поліція не припиняла концерт, а приїхала до клубу після його закінчення.

Редакція вибачилася перед представниками гурту за некоректну подачу інформації, а тепер підготувала інтерв’ю із Согомоновим – про львівський концерт, «катастрофічну» ситуацію з українським музичним бізнесом і нове музичне відео «Бумбокса».

– Це перше інтерв’ю The Village Україна, яке починається з публічного вибачення редакції. Цією розмовою ми хотіли б додати контексту – як загалом українська музична індустрія працює в умовах карантину.

– Дякую, це дуже приємно чути.

– Коли ми спілкувалися з представниками українського бізнесу під час першого локдауну навесні, ми ставили запитання, чи найбільша це криза в історії країни. Тепер потреби запитувати вже немає, це очевидно. Але як загалом ви б схарактеризували ситуацію, у якій зараз перебуває музична галузь в Україні?

– Я б назвав її катастрофічною. Принаймні для тих, хто не має відносного великого каталогу робіт, хто не має досвіду роботи протягом тривалого часу або не має правильного оформлення авторських прав на музичні твори. Для тих, хто не має довгострокових контрактів із промоутерами, залами, клубами чи іншими майданчиками. І це загалом величезна проблема для людей, які живуть і заробляють музикою. Інакше й не могло бути, коли тобі закривають джерело доходу.

Мені здається, що ще ніколи не було настільки критичної ситуації, навіть коли почалася війна. Тоді, попри закриття залів і вихід із ринку промоутерів, було інше відчуття: «Ми повинні робити свою справу, тому що повинні». Зараз через абсолютну нестабільність усе значно складніше.

– Як це загалом – планувати концертну діяльність у час, коли неможливо припустити, яка ситуація з пандемією буде за місяць, а то й за кілька тижнів? Який у цих умовах може бути горизонт планування?

– Буквально – люди надсилають афішу концерту на затвердження, а через кілька днів передзвонюють і просять відкласти виступ на місяць.

Ми не можемо дозволити собі, як ви кажете, зменшувати горизонт планування, тому що ми великий гурт. Нам треба планувати наперед. Найближчі концерти ми плануємо на лютий. Після цього – повинні вдавати, що все буде нормально, планувати роботу помісячно, аж до червня. Наприклад, у квітні поки плануємо п’ять концертів, але виступи в Німеччині, Іспанії та Польщі, швидше за все, не відбудуться.

До травня є план поступово вийти на відкриті майданчики, тому що вони зазвичай більші за стандартні зали: якщо стандартна зала в регіонах від 900 до 1 200 людей, то літні майданчики – більші. Наприклад, у Чернівцях це 1 400 місць. Якщо навіть розділити їх надвоє, з виконанням карантинних вимог, вимальовуються хоч якісь цифри.

Звичайно, це все потрібно враховувати – і в зобов’язаннях гурту перед промоутерами, і в особистому житті колективу, адже у всіх теж є свої плани.

– Домовленості на літні фестивалі, зокрема Atlas Weekend, залишаються в силі?

– У нас підписаний контракт з Atlas Weekend, який автоматично перенесли з 2020 року на 2021-й. Ми вважаємо, що зобов’язані відіграти цей концерт, я дуже люблю цей фестиваль. «Бумбокс» та O.Torvald – це чи не єдині українські гурти, які відіграли, здається, усі Atlas Weekend, окрім 2019 року.

– І ви починали співпрацю, ще коли Atlas Weekend був на «Арт-заводі Платформа».

– Так, ми нещодавно говорили про це з Сідом [організатором AW Дмитром Сидоренком]. Ми такі собі амбасадори «Атласа», це безпрецедентний фестиваль, до того ж, мені здається, що ми завжди класно там граємо. Ну, і це просто весело.

«Концерти – це 80–85% прибутку»

– Ви можете зараз пригадати останній великий концерт до «локдауну»? Це було під час туру?

– Не дуже люблю слово «локдаун», давайте так: коли все закінчилося. До початку березня ми грали тур «Таємний код: Рубікон». Встигли зіграти 35 чи 36 міст у турі, усюди був біток-біток. Залишалося відіграти Вінницю та Хмельницький, але довелося кілька разів відкладати виступи. Вінницю після двох перенесень вдалося зіграти. А у Хмельницькому досі нас чекають. Я постійно за це вибачаюся, але дуже вірю, що ми все-таки його зіграємо. Найбільший концерт був у Києві, у Палаці спорту, 10 000 людей.

– А тепер Палац спорту готуються використовувати як можливий шпиталь. Тут просто важливо пояснити контекст: втрата можливості давати концерти для українського гурту – це втрата основного джерела надходжень. У нас досі не надто розвинені цифрові й фізичні продажі, мало хто заробляє на рекламі чи правах. Якщо говорити про відсоткове співвідношення – яку частину прибутку дають концерти?

– Думаю, у нашому випадку це відсотків 80–85%. Так, ми стабільно отримуємо роялті, ми вже років п’ять, як замкнули всі права на себе, у нас є агент, який займається інтелектуальною власністю. До того ж ми маємо каталог з альбомів і мініальбомів [на стримінгових сервісах], продаємо пісні в кіно й на ТБ. У масштабах загального заробітку це відносно невеликі кошти, але це стабільні надходження. Тому «Бумбоксу» та іншим топам простіше. До того ж є можливість заробляти на рекламі, що багато хто й робить: не думаю, що ми будемо рекламувати пральні машинки чи креми для засмаги, але ведемо переговори з різними брендами.

– Було припущення про те, що локдаун може стати рушієм ще більшого розвитку цифрових продажів музики. З іншого боку, є окрема глобальна проблема з дрібним відсотком відшкодувань музикантам коштів від стримінгових сервісів. Чи бачите ви позитивні зрушення в цьому?

– На жаль, ми поки не бачимо цього зростання. У нас показники на стримінгах у певний момент навіть просіли. Лише минулого тижня прийшов звіт, за яким ми повернулися на показники, що були три місяці тому. Це стабільна історія, приблизно однакові суми. Причому основну частину прибутків приносять не старі хіти, а новий матеріал.

– Минулого тижня в нас вийшов подкаст за участі Антона Слєпакова з «Вагоновожатые». Його команда продовжує працювати, випускає новий матеріал, але загалом він каже, що сприймає цей час як можливість перезарядитися й переосмислити якісь речі: «Ніхто не знає, коли ми з цього вийдемо та як далі все буде. Тому треба жити тут і зараз, насолоджуватися моментом. Є змога записати композицію – круто. Є змога дати концерт – круто. Завтра може просто не бути». Ви можете собі дозволити зараз призупинитися?

– Розумію, що має на увазі Антон, йому все можна, він – легенда. Але ми не можемо зупинитися. Я завжди наводжу такий приклад: «Бумбокс» – як крейсер, що виходить у навколосвітню подорож. Я не можу зупинитися, бо я під це не заточений, власне, як і гурт. Це звучить банально, але ми займаємося улюбленою справою; це те, що в нас виходить найкраще. Я можу помити підлогу чи пофарбувати паркан, але не думаю, що мені хтось платитиме за це гроші, навіть не такі, які я звик чи хотів би отримувати [сміється]. Тому я роблю те, що роблю.

– Чим довелося пожертвувати за час карантину? Чи скорочували штат? На чому заощаджували?

– Ми не скорочували штат і нікого не звільняли. Є кілька форматів співпраці з людьми: хтось має часткову участь, хтось працює у штаті, хтось на фрілансі, ще хтось співпрацює з нами на окремих проєктах. Усі отримують зарплату й фінансову допомогу, яку ми виплачуємо раз або двічі на місяць залежно від ситуації. Не можу сказати, що це захмарні суми, але їх достатньо для оплати оренди квартири, транспорту, їжі.

Єдине, від чого ми позбулися – від офісу. Це було велике приміщення, яке ми орендували на кіностудії Олександра Довженка, утримувати його надалі стало недоцільно.

«У нас проста позиція – якщо не можна грати, ми не граємо»

– Історія з організацією концерту у Львові – це історія про те, наскільки взагалі складно організовувати концерти в умовах карантину…

– Дивіться, я можу розповісти так. 13 листопада ми виступили у Львові, а 18 і 19 вересня в Києві, у Stereo Plaza. В обох випадках ми мали справу з відповідальними організаторами. Два концерти у Stereo Plaza відбуваються абсолютно чудово, ми не отримуємо жодного негативного відгуку. У Львові концерт теж проходить добре, ми отримуємо хороший фідбек від фанів і негативний від медіа. На цих трьох концертах дотримуються приблизно однакових правил: люди проходять температурний контроль; заходять у масках, або отримують їх на вході; сідають із дотримуванням соціальної дистанції. Але завжди є нюанси. У Stereo столи ставлять так, щоб не давати людям можливості танцювати. У Львові ж планування було інакше, тому в певний момент утворилася умовна фан-зона перед сценою. Якщо подивитися відео з концерту, видно, як у певний момент люди встають і починають танцювати.

Що можуть зробити організатори? Нічого, крім того, щоб подбати про безпеку та гігієну заздалегідь, організацію правильного розсадження та попередження про необхідність дотримуватися карантинних заходів. У Stereo Plaza з цим було трохи жорсткіше, тому це не привело до стихійної фан-зони. У Львові ж умови були інакші. Можливо, тому вийшло так, як вийшло.

Але насправді це дуже тонка історія. Я чув думки, які мені здаються слушними: «Невже вірус обійде тебе, якщо ти будеш сидіти, а не стояти на концерті?» І як узагалі посадити людину, яка почала танцювати на концерті? Це неможливо якось регламентувати. А ще варто пам’ятати, що на концерти йдуть дорослі осмислені люди, які не тільки повинні виконувати встановлені правила, але й мають права.

– І ще один важливий аспект, який вніс непорозуміння – це заява поліції. У Національній поліції використали формулювання про «припинення концерту, який відбувався з порушенням карантину», хоча насправді концерт відбувся. Чи була у вас взаємодія з поліцією з цього приводу? Чи просили пояснити, чому використали це формулювання?

– Ми нічого не запитували, хоча б тому, що дізналися про те, що трапилося, постфактум. Знаю, що з промоутерами концерту, BigShow Agency, поліцейські поводилися максимально коректно. Наскільки я розумію, на вихід новини, яку потім додумали й розтиражували, уплинуло словесне кунг-фу між [міським головою Львова] Садовим і [головою комітету Верховної Ради з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування] Радуцьким] в ефірі «Свободи слова». Очевидно, що люди вирішують якісь свої питання. Я не вірю, що хтось дбає про здоров’я людей на конкретному концерті. Хтось пише народному депутату: «Дивіться, тут «Бумбокс» грає, карантин порушують» – і він відразу бере справу під контроль. І підключає мера. Далі ви знаєте...

«Бумбокс» i BigShow Agency готові заплатити штраф, якщо таке рішення буде ухвалено, ми про це заявляли. Так, люди встали на концерті. Тоді в мене зустрічне запитання – якби вони сиділи, усе було б нормально?

У нас проста позиція – якщо не можна грати, ми не граємо. За минулі вісім місяців ми відіграли, здається, шість або сiм концертів. У нормальні часи шість концертів ми робили за місяць. Коли не можна було грати, ми не грали – ні великих концертів, ні маленьких, ні приватних. І це було божевільно складно для музикантів, які звикли грати щотижня. Коли ж розпогодилося, вдалося зіграти кілька концертів, але це однаково якісь окремі випадки.

– Ви згадували про те, що ця криза вдарила навіть сильніше, ніж криза 2014 року, пов’язана з російсько-українською війною. Скільки орієнтовно часу вам знадобилося для того, щоб повернутися на показники 2014-го?

– Певно, роки чотири. Так, здається, у 2018 році ми вперше перевищили довоєнні показники. Річ же була не лише в тім, що ми втратили ринок Росії, а й у тому, що нам, «Бумбокс», та індустрії загалом фактично заново довелося будувати концертний ринок в Україні.

Але вихід на показники 2013-го був для нас предметом гордості – і для мене, і для всієї команди. Це вдалося зробити не завдяки рекламним контрактам чи діджиталу, а передусім «роботою в полі».

– Насамперед – завдяки турам Україною?

– Так. Були також тури Європою та Північною Америкою, концерти у країнах Балтії, Білорусі та пострадянських республіках, але роль України – домінує.

«Ангела, як я»

– Я хочу поставити останнє запитання про новий кліп «Бумбоксу» на пісню «Ангела»...

– «Ангела» – кліп, після зйомок якого не хотілося йти з майданчика. Це була ідея Андрія Хливнюка: через символізм натюрмортів показати, що відбувається зараз у країні. Ми з [режисером] Стасом Гуренком вчепилися в цю ідею, як пітбулі, і спробували реалізувати якомога ближче до задуму. Ми зі Стасом визначили перелік речей, які точно повинні були бути у кліпі – власне, кожен предмет, кожне татуювання, які потрапили в кадр.

– Усе – від справи Андрія Антоненка до паспорта України?

– Звичайно. Щось було зрозуміло всім, як справа Riff’a, щось народилося у процесі обговорення. Причому ми були настільки захоплені, що синхронно кричали: «І ось це не забудь!». Щось я дописував, вивчаючи натюрморти, або придумав прямо на зйомках, як мапу Донецької області з увіткнутими в неї ножами. На чомусь наполягав Стас – наприклад, автомат Калашникова, бинти, кадило.

– Перебинтована рана, протигаз у крові, мікрофони в наручниках – усі ці візуальні образи у кліпі складають картинку того, який пиздець насправді відбувається у країні. З огляду на все, що ми щойно з вами проговорили, усі проблеми в українській музичній індустрії – чи не було спокуси додати окремий візуальний образ, який позначав би загрози для музики в Україні? Чи це було б зміщенням акцентів?

– Саме так. Це серйозна проблема, але це питання іншого порядку, ви правильно сформулювали. Просто є речі вищого порядку. Наш друг Антоша, це я Андрія [Антоненка] так по старій пам’яті називаю, сидить [у слідчому ізоляторі] уже понад рік. У людини двоє дітей, літня матір, а його тримають у в’язниці. Ну які в мене взагалі можуть бути проблеми на цьому тлі? Так, це здешевлювало б меседж.

Портрет: Дмитро Шитко