Олександр й Олексій Польові – балетні продюсери. Їх проєкт The Great Gatsby Ballet більше 60 разів виступав на іноземних й українських майданчиках, збираючи солдаути в Каннах, Берліні, Женеві, Будапешті. Хлопці переконані, що балет – це не щось замшіле з минулого, а те, що може бути актуальним сьогодні. «Кожен, хто до нас приходить – любителі класики, контемпу чи просто шоу – отримують щось своє».

Окрім балетного шоу The Great Gatsby, Олександр й Олексій привозять в Україну іноземні танцювальні проєкти, зокрема американський балет Complexions і нідерландський танцювальний театр NDT. А також займаються гастролями інших балетів і спектаклів: «Сухішвілі» та Radio & Juliet.

Напередодні ювілейного виступу The Great Gatsby, присвяченого п’ятиріччю балету, говоримо з його продюсерами про те, як проєкт став успішним, чому його не показують в Оперному театрі та приїзд якого світового балету чекати у 2020 році.

Фото: Костянтин Гузенко, Андрій Максимов

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Олександр: Ми з дитинства ходили на різні [культурні] події – класичні й некласичні. Проривом для нас з Льошою став проєкт «Королі танцю» зі світовими танцюристами, які показували сольні номери. Пам’ятаю, що якийсь час ми не могли дихати. Такої свободи, відкритості, такої дикої й божевільної хореографії ми не бачили ніколи. Стало зрозуміло, що балет не щось замшіле з минулого, не просто культурний спадок.

Пізніше ми познайомилися з Денисом Матвієнко (артист балету, виконавець головної партії у The Great Gatsby – ред.), який розповів нам про спектакль Radio & Juliet. Після цього виникла ідея зробити щось велике разом. Рішення було максимально емоційним.

Олексій: Це якраз був початок 2013 року. Тоді активізувалася полеміка європейських цінностей. Ми зрозуміли, який творчий ресурс має Україна – балетний, музичний, артистичний. І наскільки сильним може бути український продукт не лише в нашій країні, а й у світі.

Олександр: Ми хотіли зробити щось велике, з прицілом не на Україну, а на світ. Я вважаю, що нам вдалося.

Олександр Польовий
Олексій Польовий

Ви продовжуєте збирати солдаути на The Great Gatsby. Які складові успіху проєкту?

Олексій: Усім догодити не можна, але головною рушійною силою нашого проєкту є якраз універсалізм. Ми змогли поєднати кілька суперечливих складових. Зокрема, класичних і сучасних артистів: у нас є Денис Матвієнко й решта українських [класичних] артистів та артисти американського сучасного балету Complexions.

Олександр: Кожен, хто до нас приходить – любителі класики, контемпу чи просто шоу – отримують щось своє.

Олексій: Є умовні «бабусі» – фанатки класичного балету, які бачать [в команді] імена, до яких звикли. Водночас приходить молодь, яка вже трохи втомилася від цього нафталіну. Безумовно, привертають увагу й імена, які знайомі фанатам популярної музики (Костянтин Меладзе є композитором The Great Gatsby – ред.). Таким чином аудиторія розширюється і на тих, хто думає: «О, я на балет ніколи не ходив, але цікаво піти подивитися». Також важливою складовою є і сама історія Фіцджеральда. Зокрема, друга екранізація з Леонардо ді Капріо, яка фактично дала нове життя цьому роману.

Кожен, хто до нас приходить – любителі класики, контемпу чи просто шоу – отримують щось своє

– Як обираєте майданчики для виступів в Києві? Чому не виступаєте в Оперному театрі?

Олександр: Ми вирішили перенести балет з класичних театральних сцен на великі шоу-бізнес майданчики. Наприклад, у «Палац Україна». Ця локація не пристосована для балетних заходів, з погляду якості сцени, акустики й самої атмосферності. Але ми вирішили розширити нашу аудиторію та показати спектакль тим людям, які на балет чи в театр ніколи не пішли б.

До того ж треба розуміти, якому проєкту який майданчик підійде. The Great Gatsby – великий, яскравий, потужний. Тому в «Палаці Україна» він не губиться. Якби ми показували його більш камерно, було б жахливо.

Жовтневий Палац – підходить з погляду акустики й кількості місць, але слабкий за технічним оснащенням і давно потребує ремонту. І багатьом сильним світовим трупам, з якими ми проводимо переговори, він не підходить за технічним райдером.

Олексій: Щодо Оперного театру, ми змушені відстоювати можливість виступати на цій сцені. Раніше Денис Матвієнко очолював балетну трупу Оперного театру, проте його звільнили через бажання розворушити це болото.

Оперний був єдиною платформою, яка демонструвала балетні продукти. Глядача легко обманювати, показуючи йому одне і те ж саме. Важко обманювати, якщо він має можливість порівнювати. Ми створили цю можливість, тому Оперний відчуває конкуренцію. Можливо, з часом це зміниться.

Національний академічний театр опери та балету України. Анна Шакун для The Village Україна

Олександр: Якщо думати як продюсер, потрібно розуміти, за якою ціною нам продавати квитки. Зараз за оренду Оперного театру доведеться заплатити від 12 000 доларів, тому треба продавати білети по 10000 гривень. Нам би, може, і хотілося, але ми не маємо права. Тому треба балансувати й домовлятися. Я вважаю, що головні світові балетні проєкти мають відбуватися на головних балетних майданчиках.

Олексій: Якщо провести аналогію зі спортом, це те саме, що збірна України буде грати на стадіоні на Оболоні. Там може бути непоганий стадіон, але збірна України має грати на Олімпійському стадіоні.

Ми вирішили перенести балет з класичних театральних сцен на великі шоу-бізнес майданчики

– Гастролі The Great Gatsby Європою: як організовуєте й чим відрізняється аудиторія?

Олександр: Ми відразу планували показувати The Great Gatsby у світі. В Україні усі покази проходили виключно успішно: солдаут у «Палаці Україна», таблоїди пишуть, що «Вєра Брєжнєва вийде на пуантах у балеті Меладзе» (сміється). Стало зрозуміло, що, з одного боку, це успіх, а з іншого, Україна для нас закінчилася; можна показувати тут великі проєкти раз-двічі на рік. Треба було рухатися далі.

У нас не було нікого в шоу-бізнесі, хто б міг щось порадити. Тому почали зі спроб і помилок. Перші виступи [для The Great Gatsby] ми організували у Мінську, Вільнюсі, Ризі. У Білорусі був солдаут: продавала історія, український успіх і Меладзе.

Але трохи пізніше ми зрозуміли, що те, що продає в Україні, не продає в Європі. Наших балетних зірок, композиторів, учасників не знають. Хоча наш хореограф (Дуайт Роден – ред.) – світова зірка, працював з Cirque du Soleil і Мадонною, але в Європі про нього не чули. І що нам продавати? Саму історію «Великий Гетсбі». Ми часто пояснювали так: «Ви фільм з ді Капріо бачили? Про це наш спектакль».

У кожній країні, навіть у кожному місті аудиторія зовсім різна, тому і промо відрізнялося. Треба було шукати якісь особливості. Наприклад, у Німеччині на радіо йде вечірня програма, де читають уривки із великих книг сучасності. Ми домовилися, щоб там тиждень німецькою мовою читали «Великого Гетсбі» і запрошували на наш балет. Німці слухають радіо в заторах – і це максимально просунуло продажі.

Зрештою ми успішно привезли балет у Німеччину: Берлін, Франкфурт, Гамбург. За мінімальних вкладеннях у рекламу ми продали по 60–65% залу. Далі ми вирішили поставити спектакль у Женеві. Як промотувати балет у Швейцарії, де немає зовнішньої реклами, люди фактично не використовують Instagram і Facebook та читають газети? Ми придумали рішення: обвішали афішами єдиний женевський трамвай, який ходить по центру міста.

В Австрії все мало бути добре, але за два тижні до нашого виступу оголосили, що в той же день виступає Джастін Бібер. Тоді він забрав не лише аудиторію, а й всіх техніків. Ще інша поразка – Париж. Ми вибрали партнерів, які не виправдали очікувань, і потрапили не в ту аудиторію. Проте ці партнери допомогли нам привезти проєкт у Канни, де ми стали головною подією Нового року (у 2017 році – ред.). The Great Gatsby показували 31 грудня й 1 січня [у залі], де відбувається вручення пальмової гілки. Там не було жодного вільного місця.

Наша сила у тому, що ми змогли рухатися в Європу й бути актуальними там

До кожного спектаклю треба готуватися окремо й вкладати дуже багато сил. Тільки зараз у нас склався бренд. Нас запросили в Астану, на головний угорський танцювальний фестиваль Budapest Summer Festival, на літній фестиваль у Дубровнік. Зараз ведемо активні перемовини з фестивалем мистецтва в Гонконгу. Дуже хотілося б показати спектакль у Штатах, але є проблема з тим, що твори Фіцджеральда поки не вільні від авторських прав. Але з 1 січня 2021 року права звільняються – тоді й поїдемо в США.

Олексій: Загалом етап розвитку будь-якого артиста чи проєкту – це масштабування й вихід на інший ринок. Якщо казати про музикантів, вони стикаються з муками совісті щодо того, виїжджати чи ні на російський ринок. Наша сила у тому, що ми змогли рухатися в Європу й бути актуальними там. Не бути цікавими для діаспори, а створити окрему цінність саме для європейців.

NDT у Києві. Юля Вебер для The Village Україна

– Як вдається привозити іноземні танцювальні проєкти в Київ? Як обираєте, кого привезти?

Олександр: Ми просто привозимо кращих (сміється). Якщо вирішуємо привозити певну команду, лише з великої любові. Ми почали з американської трупи Complexions. Їхній сучасний танець під Metallica – це круто. На показі в «Палаці Україна» старші чоловіки в дорогих костюмах у партері вскакували і їх пропирало – це означає, що ми зробили те, що хотіли, дали людям емоцію. Зараз ми весь час у пошуку проєктів, які надихають.

У NDT (Nederlands Dans Theater) я закохався 4 роки тому. Їхній спектакль нагадував ЛСД тріп, який затягує тебе так глибоко, що неможливо вийти з цього стану. Я розумів, що колись ми обов’язково маємо їх привезти, неважливо якою ціною. Ми дуже довго з ними домовлятися, і зрештою нам вдалося привезти в Київ NDT 2 – молоду команду танцівників. На наступний рік нам вдалося підписати основну трупу NDT. За райдером у них – театр опери та балету. Тому ми навіть не розглядаємо майданчики, як «Палац Україна» чи Жовтневий, лише Оперний. Будемо шукати спонсорів, просити про підтримку, тому що це дуже дорого. Але ті емоції, які викликають NDT, залишаються на все життя.

Ми інтегрувалися в цей ринок як ноу-хау завдяки тому, що вже сформували свій імідж у Європі

Олексій: Якщо говорити про ринкові інсайти, то, зазвичай, гастролі подібних танцювальних компаній – це відповідальність держави. Є певні культурні бартери: наприклад, українська трупа виїжджає за кордон, а водночас іноземна приїжджає з гастролями в Україну. Ми інтегрувалися у вигляді ноу-хау в цей ринок завдяки тому, що вже сформували свій імідж у Європі. Директори іноземних танцювальних компаній сприймають нас як авторитетних людей, з якими можна співпрацювати й говорити про гастролі.

– Як займаєтеся гастролями інших балетів і спектаклів, зокрема, «Сухішвілі»?

Олександр: Ми возимо по світу, там, де можемо, ті проєкти, за які нам не соромно. Усе почалося з того, що ми дуже вдало показали The Great Gatsby на фестивалі в Будапешті. У нас склалися хороші відносини з місцевою командою, і вони спитали, що ще можемо привезти. Ми ж надали великий перелік проєктів. Зокрема, показуємо в Європі «Пер Гюнт» Словенського Національного Театру Марибору та «Сухішвілі» (Національний балет Грузії – ред.). Radio & Juliet привозили на фестиваль у Мадриді – там у нас були солдаути. Зараз ведемо переговори, щоб привезти цей балет у Лондон. До того ж готуємо два нові спектаклі, які ми будемо створювати в Україні з нашою трупою танцівників, але також із західними хореографами.