Інтерв'ю«Ми ставимо попсові проєкти». Як театр «Актор» збільшив прибуток із 300 тисяч гривень до мільйона

Наприкінці липня київський театр «Актор» отримав статус академічного. Для театру це збільшення бюджету удвічі та можливість робити нові постановки. Керує «Актором» театральний продюсер Слава Жила, який виграв 2017 року у відкритому конкурсі на посаду директора театру. The Village Україна розпитала Жилу про те, що він змінив тут за два роки та чи може комунальний театр бути прибутковим.

Наприкінці липня Мінкульт надав театру «Актор» статус академічного. Що це означає?

Тепер ми вийшли на складніший рівень і маємо більші виклики. Наш бюджет збільшився приблизно удвічі – зараз ми привабливіші для акторів, ніж раніше. До нового статусу наш колектив отримував мінімальні зарплати – 3 500-3 700 гривень на місяць. Тепер можемо збільшити їх удвічі.

Для артистів, які грають разові вистави, також підвищите гонорари?

Для них – ні. Ми платимо конкурентоспроможні гонорари: за одну виставу 500 гривень. В інших театрах по 250 гривень платять, а є і по 80 гривень.

Який сьогодні річний бюджет театру?

Бюджет на рік – 1,5 мільйона гривень. Сюди не входять гроші, які заробляємо: ми акумулюємо їх на рахунку та витрачаємо на розвиток театру. Зароблених коштів вистачає на те, щоб запросити режисера, оформити виставу, виплатити премію працівникам.

Після затвердження статусу академічного бюджет театру буде близько трьох мільйонів гривень. Ми ще в процесі оформлення, оскільки за статус академічного має проголосувати Київська міська рада.

Насправді 1,5 мільйона гривень у рік коштує один класний проєкт європейського рівня. Тому ми долучаємо меценатів. Зазвичай у залученні коштів допомагають особисті зв’язки. Я і власні кошти витрачаю, тому що можу собі це дозволити. Наприклад, Олександр Меламуд (український бізнесмен, співвласник ТРЦ Dream Town – ред.) проспонсорував нам ремонт – ми пофарбували стіни та поклали нову підлогу. Департамент культури КМДА допоміг змінити звук. Наступний етап оновлення – нове світло, яке коштуватиме десь пів мільйона гривень.

Я намагався залучити «Київстар» та Lifecell, але вони не захотіли. З маленькими театрами ніхто не хоче зв’язуватися, це не розширює цільову аудиторію компаній. Дарма, бо до нас, наприклад, на вистави приходили близько 50 депутатів нинішнього скликання.

У перспективі театру є можливість вийти на самоокупність?

Так. Схема проста – повністю віддати нам приміщення, яке ми ділимо з кінотеатром «Ліра». Нині ми можемо репетирувати лише зранку і грати вистави два рази на тиждень. Коли я прийшов, театр заробляв 300 тисяч гривень на рік. Сьогодні ми заробляємо мільйон гривень. Якби нам віддали повністю це приміщення, ми б виступали щовечора і мали на рік десь 3,5 мільйона гривень. Наразі ми витрачаємо 2,5 мільйона, тобто всі дотації і все, що заробляємо. Працюємо в нуль, але ми не збиткові.

Коли вас призначили директором театру 2017 року, ви назвали кілька завдань на наступні п’ять років: за сезон дати три-п’ять прем’єр, ввести електронні квитки, зробити ремонт. Чи все вдалося виконати?

Коли я прийшов, у мене почався конфлікт із трупою театру. Колишня керівниця Тетяна Шестопалова стала моєю заступницею, трупа підтримувала її. Проте я проти інтриг у театрі. Вона пішла і забрала з собою 90% трупи. Якби вони лишились, ми не змогли б двічі виграти конкурс Taking the Stage від British Council України, поставити проєкт «Class Act: Схід-Захід».

Я мав програму роботи на рік і на п’ять років. Усе, що я планував зробити за п’ять років, я зробив за два з половиною, зокрема отримання статусу академічного.

Сьогодні ми з театром хочемо спробувати бродвейський стиль менеджменту спектаклів – будемо ставити одну виставу і гратимемо її протягом місяця. За кілька місяців її зніматимемо та робитимемо іншу постановку. Взимку плануємо почати працювати за таким принципом. Наприклад, хіт минулого театрального сезону – вистава «Ніч перед Різдвом». Хочу її ставити тричі на день: зранку, вдень, увечері. Грати будемо протягом грудня, січня, можливо, лютого. Експеримент, але чому б не ризикнути.

Цього року театральний сезон в «Акторі» почався у серпні. Чому раніше почали роботу, ніж інші театри?

Не всі кияни їдуть у відпустку з міста. Актори натомість встигли відпочити ще протягом активного сезону. Ми все одно репетирували, тому вирішили зробити так: уранці – репетиції, а ввечері – вистави. Це вигідно, бо є дохід. Загалом, якщо театр розглядати не як державну установу, а як бізнес-проєкт, то влітку треба грати.

Скільки людей у штаті театру?

У штаті – 21 людина, з них 7 артистів. Окрім цього, є близько 40 людей, які до нас приходять грати окремі вистави: Ада Роговцева, Валерій Величко, Олеся Жураковська, Римма Зюбіна.

У театрі «Актор» йдуть різножанрові вистави – постановки за Чеховим та Булгаковим, «Бійцівський клуб» Чака Поланіка, «Схід-Захід» за п’єсами українських підлітків. Яким чином обираєте матеріал для постановок?

Репертуар нам «надиктовує» назва театру «Актор». Господарями театру на час вистави стають артисти, тому в нас акторський театр, не режисерський. До роботи ми запрошуємо режисерів зі Львова, Тернополя, Києва, Одеси. В нас грають Олексій Вертинський, Артем Ємцов, Римма Зюбіна, Олеся Жураковська, але ми й виховали своїх зірок. Це Олександр Жила, Владислав Дмитрук, Ігор Качур, який нещодавно мав прем’єру в моновиставі «Качур. Контрабас».

Театр «Актор» – дуже різношерста історія. Мені не подобається позиціонувати театр як тільки драматичний або тільки комедійний. У нас лишається право на успіх, на провал і можливість розвиватися. Ми граємо для різної публіки – від 2 до 60 років.

На «Бійцівському клубі» я зустрічав 60-річних бабусь. Я казав їм, що у нас є нецензурна лексика, голі люди на сцені. Виявилось, що вони за цим і прийшли. Основний кістяк аудиторії – глядачі від 20 до 40 років.

Чи можна сказати, що зараз театр «Актор» орієнтується на комерційні проєкти?

Так, ми ставимо попсові проєкти. Такі ж попсові, як Сальвадор Далі або Енді Воргол. У нашому залі 128 місць, і треба вміти його заповнити. Популярним не всі вміють займатися. Переважно всі вміють займатися мистецтвом любити себе і ділитися своїм багатим внутрішнім світом, проте часто цей світ нецікавий. Візьмемо просту статистику: на драматичних спектаклях зал заповнений на 50%, а на комедії – на 100%. Далі ці ж 50% драми прийдуть подивитись комедію. Цікаво, що ті, хто приходять передусім на комедію, на драму вже не підуть.

Я раніше переживав і думав, що театр – це виховний, освітній проєкт. Ні, театр – це емоційна історія, яка має вести діалог з глядачем. У мене є колеги, які займаються багатим внутрішнім світом на сцені, але у них порожні зали. Це їхнє право. Мене ж захоплюють успішні проєкти.

Два роки тому квитки на вистави в «Акторі» коштували від 80 до 350 гривень. Як змінились ціни за цей час?

Є спектаклі, на які ціни стартують з 80 гривень і закінчуються на 500. Деякі коштують і 650 гривень, проте така ціна – рідкість. Наприклад, дорогі квитки на виставу «Прості речі» з Адою Роговцевою та на «Приятную неожиданность» з Вертинським і Ємцовим.