Мозаїки не завжди монументальні й розташовані на знакових будівлях. Їх багато на зупинках, магазинах, школах чи житлових будинках – звичних місць у будь-якому районі. Саме такі досліджував фотограф Євген Нікіфіров, який протягом десяти років збирав архів наївних радянських мозаїк 1950–1990 років. Спочатку його увагу привертали саме монументальні твори, але в процесі дослідження Нікіфоров вирішив фотографувати й ті мозаїки, які виходять за межі канонів соцреалізму. Такі мозаїки також потребують захисту держави, вважає фотограф.

В архіві фотографа – близько 700 мозаїк. З них трохи більше ста ввійшли до фотокниги, виданої з ist publishing й історикинею мистецтва та кураторкою Поліною Байцим. Інші мозаїки могли залишитися в архіві, але їх вирішили показати на фотовиставці в the stein studio. Разом із Євгеном Нікіфоровим розповідаємо про десять мозаїк із різних регіонів України, фото яких можна побачити на виставці.

Які мозаїки вважають наївними

Ці мозаїки часто створюють художники, імена яких залишаються невідомими. Іноді такі мозаїки протиставляють професійному мистецтву, пояснює Нікіфоров. Наївні мозаїки здебільшого не перебувають у синтезі з архітектурою й не відповідають канонам соцреалізму, додає фотограф:

   

«Для мене це твори, які залишилися на узбіччі історії монументального мистецтва, але без них історія лишається неповною».

Мозаїки з окупованих областей

Фотограф почав створювати архів у 2013 році. Інформацію про мозаїки він шукав у різних джерелах – від радянських видань, запилених архівів, книг до особистих розмов із монументалістами і їхніми спадкоємцями, а також аналізував зображення у відкритих джерелах.

Євген Нікіфоров планував зібрати архів з усіх регіонів України, зокрема й тимчасово окупованих територій Криму, Донецької та Луганської областей. Подорож туди була досить ризикованим рішенням, бо фотографа могли затримати й висунути звинувачення у шпигунстві, але з міркувань безпеки він не розповідає деталей.

10 наївних мозаїк, які не ввійшли до книги

Мозаїки, які не ввійшли до книги з ist publishing, часто зображують сцени з життя чи народні мотиви. Вони не виглядають як «офіційне» мистецтво, але це не применшує їхньої художньої цінності, вважає фотограф. Часто ці мозаїки можна описати як щирі, інтуїтивні й зовнішньо прості.

Наприклад, однією з таких мозаїк є мозаїка з чайками біля маріупольського кафе «Ілюс» від невідомого автора, зображена на афіші виставки в the stein studio. «Зазвичай з вокзалу Маріуполя я йшов пішки вздовж пляжу саме в «Ілюс» поїсти чир-чири [маленькі чебуреки], далі підіймався на перехід над залізничним полотном і якийсь час дивився на Азовське море», – згадує Євген Нікіфоров.

1

В’їзна стела до села Новоселиця Івано-Франківської області, 2019 рік 

2

Магазин у селі Волощина Львівської області, 2024 рік

3

Будинок культури в Манжосівці Чернігівської області, 2020 рік

4

Дитсадок у Ромнах Сумської області, 2020 рік

5

Колишній дитячий табір у Київській області, 2024 рік

6

Дитсадок в Одесі, 2018 рік

7

Під’їзд житлового будинку в Києві, 2019 рік

8

Автопавільйон у Малинівці Хмельницької області, 2017 рік

9

Ліцей у Запоріжжі, 2016 рік

10

Чоповичі, Житомирська область, 2020 рік

Виставка «Чипси: Українські наївні мозаїки, 1950–90» у the stein studio триватиме до 19 листопада.