Гід«Я хочу президента-лесбі»: що треба знати про нову виставку PinchukArtCentre

У суботу, 23 червня у PinchukArtCentre відкриють групову виставку «І знову демократія?» за участю робіт Дем’єна Херста і автора обкладинок для альбомів Каньє Веста Такаші Муракамі. Окрім того, в межах «Дослідницької платформи» арт-центру відкриють нову виставку про радянське мистецтво Львова та персональний проект Лесі Хоменко «Перспективна».

Виставка «І знову демократія?» працюватиме з вівторка по неділю включно, з 12:00 до 21:00, до 6 січня 2019 року.

The Village Україна розповідає, на що звернути увагу на експозиції.

Бйорн Гельдхоф

арт-директор PinchukArtCentre, куратор виставки «І знову демократія?»

Сьогодні ми відкриваємо три нові виставки у PinchukArtCentre. Можна сказати, що їх об’єднує тема висловлення своєї думки. Своєю чергою, висловлення суб’єктивної думки зазвичай передбачає елемент провокації. Адже провокації – це можливість розгорнути дискусію.

Експозиція «І знову демократія?» присвячена викликам, які стоять перед сучасною демократією. У всьому світі посилюються авторитарні режими: порівняно з демократичними, вони можуть здаватися більш рішучими та сміливими.

Тож постає запитання – чи потребує демократія змін, аби витримати це випробування? І, можливо, навіть більш критичне: чи потрібна нам нова модель? Саме ці запитання ми використали як наріжні камені виставки.

Насамперед ми маємо на увазі глобальний контекст, адже ця проблема є актуальною для всього світу. Утім, на мою думку, це також дуже важлива тема для України. Особливо з урахуванням того, що наступний рік буде дуже важливим для країни в тому, що стосується демократії.

Ми відкриваємо експозицію з поезії Зо Леонард, що починається зі слів «Я хочу президента-лесбі». Таким чином ми підтверджуємо основну тему – демократичний процес і процес ухвалення рішень у демократичній системі.

Цей витвір мистецтва перегукується із роботою бельгійського художника Люка Тюйманса. На роботі – зіниця ока і те, як вона змінюється внаслідок проведення нелюдських експериментів нацистських учених. З німецької назву картини можна приблизно перекласти як «Контрибуції». Але йдеться не лише про гроші, які Німеччина як переможена країна повинна була виплатити після закінчення Другої світової. Мова про наслідки, з якими повинна була жити країна.

Доповнює цей контраст ще одна фантастична робота бельгійця Тюйманса під назвою «Діагностичний погляд». Тюйманс зазвичай працює із фотографією як основою для своїх робіт. У цьому випадку він надихався книгою зі світлинами людей із симптомами медичних хвороб. Ми не бачимо власне хвороби на картині. Але, наприклад, за кольором шкіри людини на полотні помітно, що вона не здорова. І це перегукується із більш глобальними проблемами демократії, які можуть бути непомітними на перший погляд.

Водночас дуже цікавою є серія робіт Гошки Макуги. Це три малюнки, виконані роботом – причому 2018 року. Їх можна сприймати як натяк на скінченність домінування людини й передбачення майбутнього на користь не людини, а штучного інтелекту. Водночас це критика сучасних авторитарних лідерів – з посиланнями на Путіна, Трампа, Берлусконі та Каддафі.

На контрасті з цим – ще одна робота Тюйманса, на якій зображений солдат, що пробирається через болото. Ця картина повертає нас до реальності. Власне, це фірмовий стиль бельгійського художника – повністю відокремлений від емоцій.

Наступна частина виставки – це перформанс. Він передбачає виконання «Оди до радості» Людвіга ван Бетховена людиною, що сидить усередині рояля. Таким чином ми повертаємося до основної теми виставки. Адже до того, як відома всім композиція стала гімном Європейського Союзу, її досить активно використовували у гітлерівській Німеччині.

Продовжує виставку картина Такаші Муракамі «Лев на престолі в моєму серці», яку японський художник створив спеціально для цієї експозиції. Це нова праця – її створили близько тижня тому. Це красива, яскрава картина. Але, щойно ти придивляєшся до неї, вона розкривається інакше. У ній порушуються проблеми популізму та авторитарних режимів. Муракамі критикує режими, які намагаються здаватися привабливими, ціна, яку ми платимо за цю привабливість, є надто високою.

Темні руки, які прориваються крізь папір, символізують спротив владі у роботі камерунського художника Паскаля Мартіна Таю. Ця робота стосується фундаментального принципу демократії, що полягає у захисті меншин і забезпеченні їхніх свобод.

Водночас робота «Ковадло демократії» – це нагадування про те, що демократія ніколи не може бути доконаною. Це постійний процес, який потребує постійної роботи. Хоч іноді він і може бути схожий на міфічне прокляття Сізіфа.

Своєю чергою, інсталяція Олафура Еліассона «Непорушна річка» – це два льодяні куби, воду для яких взяли з Дніпра. Упродовж роботи виставки ці куби розтануть – урешті вони зникнуть. Це також історія про Сізіфа – не лише про плинність часу, а й про те, що ніщо не є вічним. Окрім того, як на мене, це дуже важлива робота, адже вона демонструє можливість мистецтва ставати на захист меншин різного штибу.

Робота «Аве Марія» Мауріціо Кателана – це інсталяція з трьох гітлерівських салютів у формі італійських фашистів. Поряд розташована скульптура Дем’єна Херста «Святий Варфоломій». Ці дві роботи забезпечують різкий контраст – символ тоталітарного режиму, який убиває всі прояви прозорості й відвертості, та скульптура людини, яка буквально знімає із себе шкіру.

Робота Сондри Перрі «Наближається тайфун» – це візуальна інсталяція, створена за допомогою поєднання нового і старого мистецтв. Та історія не лише про це – це ще й натяк на спадок, який залишила по собі індустрія торгівлі рабами. Перрі використала новітнє програмне забезпечення під назвою Blender, щоб накласти картину англійського художника Тернера на візуальну симуляцію океану.

Фото: Максим Білоусов для PinchukArtCentre