ГідАлфавіт Веса Андерсона: від анімації до Японії

Текст: Аліса Тайожна

ПЕРЕКЛАД: Кріс Ілларіонова

АДАПТАЦІЯ: Ярослав Друзюк

«Острів собак» – другий анімаційний фільм Веса Андерсона. Як і «Незрівнянний містер Фокс», «Острів собак» – це ляльковий мультфільм, зроблений за технологією стоп-моушн у декораціях. Наприклад, аніматори, що працювали під керівництвом Андерсона, докладно пояснюють, наскільки складно оживити статичні фігури, аби за їхніми рухами проглядалася історія. Моделі мультфільмів Андерсона зроблені вручну з начерків. Тож режисер, одержимий колірними і композиційними рішеннями, почувається в анімації дуже впевнено.

В Андерсона, як у майже будь-якого режисера-автора, є набір улюблених артистів, із ким він любить співпрацювати. Відомий комедійний актор Білл Мюррей ще з кінця 1970-х має культовий статус у ХХI столітті, знявшись серед іншого у Джармуша та Копполи. Зірка «Дня бабака» і «Мисливців на привидів» є втіленням андерсонівської іронії. Це актор, який здатний передати інтенсивні почуття без видимих ​​зусиль.

Актор і сценарист Оуен Вілсон, відомий за стрічками «Шанхайський полудень» і «Північ у Парижі» – давній друг і творчий партнер Андерсона. Перші три повнометражні фільми («Пляшкова ракета», «Академія Рашмор» і «Сімейка Тененбаум») Вес написав саме спільно із Вілсоном. Окрім того, актор виконав ролі у фільмах «Сімейка Тененбаум», «Поїзд на Дарджилінг», «Водне життя зі Стівом Зіссу» та «Готель Ґранд Будапешт», а ще озвучив ролі в анімаціях «Фантастичний містер Фокс» та «Острів собак». Брат Оуена Люк, своєю чергою, зіграв у кількох інших фільмах Андерсона – включно із пам’ятними ролями у «Пляшковій ракеті» та «Сімейці Тененбаум».

Більшість фільмів Андерсона – про героїв, які ніде не могли б стати героями, окрім як у чарівних казках. Таких героїв не знайдеш ані в шаленому світі навколо нас, ані в сучасній популярній культурі. Брати-невдахи, які на ходу вчаться грабувати банк. Гіперактивний старшокласник-ботанік, закоханий у вчительку. Велика сім’я егоїстів і колишніх супергеніїв, у якій ніхто нікого не чує. Три посварені брати на шляху до просвітлення. Працівники і постояльці розкішного готелю. Лисиці, які грабують бізнес знахабнілих фермерів. Їхнє недоумство і відвага – часті складові успіху на шляху до великого і важливого ​​подвигу.

«Вес Андерсон… Що я можу сказати? Мені пощастило [з ним попрацювати]. Це геній», – розповідає Джефф Ґолдблюм виданню Vanity Fair. Зірка «Парку Юрського періоду» тричі працював із Андерсоном – від «Водного життя зі Стівом Зіссу» до «Острова собак».

Діти – якщо не квіти життя, то хоча б простір для максимальних можливостей і спонтанності. Надто у світі дорослих, у якому все пораховано і зважено, але найчастіше напівмертве. Макс Фішер з «Академії Рашмор» не зважає на суперників і знаходить спосіб достукатися до дівчини. Кожен дорослий у «Сімейці Тененбаум» зберігає пам’ять про дитину, якою колись був. Діти з «Королівства повного місяця», не вагаючись, вирушають у далеку пригоду – подалі від авторитарних дорослих. Закохані підлітки знаходять щось таємниче посеред безладу воєнного часу в «Готелі Ґранд Будапешт». Своєю чергою, хлопчик Атарі в «Острові собак» прилітає на безлюдний острів на саморобному вертольоті за найкращим другом – псом Спотсом. Дітям у фільмі Андерсона доступно те, що дорослі вже давно розучилися робити, – глибоко відчувати, мріяти і робити так, щоб мрії збувалися.

Другорядні ролі й крихітні камео – важлива частина складного наративу Андерсона. Навіть на дрібні ролі він воліє кликати харизматиків і суперзірок. Фешн-ікона Ізабелла Блоу з’явилася на кілька митей у «Водному житті зі Стівом Зіссу». Леа Сейду грає покоївку в «Готелі Ґранд Будапешт». Харві Кайтель зображує у цій же стрічці зека, а Наталі Портман знімається в Андерсона у короткометражці. Собаки, поліцейські, скаути, стюарди і скажені фермери, навіть з’являючись на кілька секунд, зобов’язані зацікавити нас і запам’ятатися надовго.

Світ Андерсона був би неповним без сотні докладних ритуалів того, як живуть його герої, – від звички чистити зуби до улюбленого кольору в спальні. Величезна кількість надлишкових деталей – хай це план кімнати чи графічно намальована стратегія втечі – допомагає відчути, що все, що відбувається, має чітке обґрунтування. Марґо Тененбаум курить у ванній, Стів Зіссу одягає учасників експедиції в однакову форму. Містер Фокс виголошує тости, що легко запам’ятовуються, а вожатий табору бойскаутів записує всі думки і переживання на магнітофон. Усі ці дрібниці в світі Андерсона мають значення.

Андерсон і його співавтори – одні з тих, хто перевигадав жанр комедії у ХХI столітті. Для цього вони взяли найкраще зі старого кіно: від стрічок Жака Таті та Ясудзіро Одзу до «Амаркорда» Федеріко Фелліні та «Гарольда й Мод» Хела Ешбі. Фільмографія Андерсона, натхнена старими фільмами, наочно пояснює, що все нове – це забуте старе: інтонації голосів, моторика акторів, декорації, ритм, використання саундтреків і побудова сценаріїв розмовної і музичної комедії. Від «Випускника» Майка Ніколса до «Порко Россо» Міядзакі – можна знайти десятки підглянутих ходів у підході Андерсона. Він є одержимим сінефілом – і не приховує цього.

Зло у Веса Андерсона завжди занадто людське і зібране з відомих недоліків. Нарцисизм і бажання знайти крайнього, багаторічні комплекси, які цвітуть і пахнуть за повної відсутності потреби працювати над собою. Зло картонне, іграшкове, яке розвалиться, коли на нього дмухнеш хором, з’являється і розквітає тільки на бездіяльності й байдужості. Токійські корупціонери, очманілі дорослі, світ у стані передочікуванні війни – усе це руйнується зсередини, коли пара ентузіастів візьме справу в свої руки і підшукає собі помічників.

Імпровізація у фільмах Веса Андерсона заборонена. Усі актори працюють чітко за сценарієм і репетирують сцени десятки разів. Крапка. Сам Андерсон жартує, що контроль на його майданчику наближається до всевладдя Стенлі Кубрика, із яким, до речі, фанати знаходять у нього десятки подібностей і присвячують їм сміховинні ролики.

У «Фантастичному містері Фоксі» головні герої ласують припасами людей, ніби це останній обід у їхньому житті. Агата у виконанні Сірші Ронан у «Готелі Ґранд Будапешт» дотепно використовує своє вміння випікати торти. Врешті-решт, у показовій сцені «Острова собак» головні герої б’ються на смерть саме за об’їдки.

В одній із важливих ролей в «Острові собак» з’являється Йоко Оно – японська мисткиня та вдова Джона Леннона.

Фірмовий візуальний прийом Андерсона, який він практикує з другого фільму. Більшість кадрів режисера настільки рівні, що їх можна перевіряти компасом.

Тією ж мірою, що Андерсон змінив комедію, він перевинайшов і мелодраму. Перша зустріч закоханих у нього – тільки початок суперечливого романтичного сюжету. Комічна любов у дорозі одного з героїв «Пляшкової ракети» змінює його наміри. Одержимість Макса Фішера вчителькою ставить під загрозу його майбутнє в «Академії Рашмор». Любовний же трикутник у «Сімейці Тененбаум» дає нам можливість розглянути трьох героїв з їхніми неврозами. Любов у Андерсона вимагає не красномовних слів, а сміливих дій і повного прийняття іншої людини – з усіма її слабкостями і недоліками, які майже ніхто не приховує з першої зустрічі.

Меломанія Андерсона очевидна з його першого фільму. Якщо хочеться влаштувати вікенд чудових пісень, які зазвучать по-новому, можна сміливо вмикати 18 саундтреків і слухати їх по колу. Як легко зрозуміти, особлива його слабкість – музика 1960-х і 1970-х. Саме завдяки фільмам Андерсона по-новому розкрилися всім відомі Франсуаза Арді, Ніко, гурти The Kinks, Rolling Stones і Нік Дрейк.

Як спадкоємець нью-йоркських режисерів Андерсон послідовно робить своїх героїв невротиками. Хитрий патріарх, який мріє об’єднати сім’ю через непрозорі маніпуляції («Сімейка Тененбаум»). Чарівний і комунікабельний консьєрж, вимушений балансувати між десятками норовливих і небезпечних гостей («Готель Ґранд Будапешт»). Нарцис і мізантроп, який від нудьги падає у басейн осіннього дня («Академія Рашмор»). Наївний лузер і мрійник, який вирушає на пограбування, надивившись фільмів категорії Б («Пляшкова ракета»). Голос Джорджа Клуні, який озвучує природженого лідера й авторитета, що піднімає бунт («Фантастичний містер Фокс»). Майбутній батько, який у паніці тікає від вагітної дружини, аби тільки уникнути справжньої відповідальності («Поїзд на Дарджилінг»). Каталог невротиків імені Андерсона простягається на кілька десятків приголомшливих образів, із якими неможливо розлучитися, навіть коли фільми вже закінчилися.

Світи Андерсона – закриті, компактні, із давно усталеною логікою – живуть паралельно до звичної нам реальності. Закрита школа не схожа на ті, що ми бачимо в підліткових комедіях. Нью-йоркська родина зі взаємними претензіями одне до одного живе в очевидно іншому темпі, ніж нинішні нью-йоркці. Морська експедиція відірвана від землі. Дитячий табір і дорослий світ, що воює проти нього не нагадує ані «400 ударів» Трюффо (фільм, який Андерсон обожнює), ані сучасні європейські драми з соціальною повісткою. Троє білих братів застрягають у світі антисанітарії і тропічної екзотики. Готель далеко в горах здається найбільш відокремленим місцем на землі. А острів собак – насамперед острів. Окремий світ створюється не тільки ритмом, музичним супроводом і візуальним рядом, а й специфічним темпом, із яким побудована експозиція. YouTube переповнений аматорськими версіями того, яким був би  світ Андерсона, якби він взявся знімати «Людей Ікс». Або що було б, якби трейлери Андерсона рекламували горор «Відьма».

Немає сенсу дивитися фільм без пригод – для цього у нас є і реальний світ. Поїздка через всю Індію за просвітленням, далека експедиція, втеча з дитячого табору, війна з сусідами, збройне пограбування. Авантюристи Андерсона дарують нам витівки, які ми не можемо собі дозволити – іноді й десяток усередині одного сюжету.

Андерсон – одна з ключових фігур у ретроманії сучасного Голлівуду. Причина у впізнаваному художньому стилі: виборі певних поєднань кольорів, взятих із візуальної культури 60-70-х років, костюмах тієї епохи, типографіці та вже згаданих нами саундтреках. Гра з образами Жака Іва Кусто, дитячим табором півстолітньої давності чи готелем на околиці імперії теж переносить нас у минуле.

У центрі оповідання фільмографії Андерсона справжня сім’я або сім’я, яку ми собі вибираємо з оточення. Причому дуже часто кровним родичам потрібно цілий фільм, щоб почути і зрозуміти одне одного, а ось близькі друзі та закохані із самого початку діють згуртовано. Собаки в «Острові собак» поводяться, як велика армія. Своєю чергою, Тененбауми та експедиція Зіссу з’ясовують стосунки майже весь фільм. Сценарії Андерсона мають незмінні хепі-енди. Насамперед це історії про те, як простягнути руку тому, кого хочеш, але поки не виходить зрозуміти – щоб упоратися зі злом куди більшого масштабу.

Тварини, як і діти, – уособлення природності, чесності і справедливого розуміння світу. Вони вміють об’єднуватися у великі групи і миряться з різноманітністю одне одного. У «Фантастичному містері Фоксі» звірі виступають заодно, щоб зберегти улюблені галявини і дерева від людей. В «Острові собак» всі собаки-відмовники об’єднуються проти кішок та їхніх господарів, аби похитнути політичну систему. Оксамитова революція проходить, як завжди, без кровопролиття. Критики жартують, що «Островом собак» Андерсон компенсує багаторічні звинувачення у ненависті до тварин. Річ у тім, що у кількох його фільмах пси регулярно гинули через необережність, про це навіть писали колонки в поважних виданнях.

Вес Андерсон з Техасу. Та по ньому не скажеш, що він походить із найбільш консервативного американського штату. (Цікаво, що з цього ж штату і ще один режисер-візіонер Річард Лінклетер.) Дитинство майбутнього режисера минуло в Х’юстоні, проте він досить швидко перебрався до Нью-Йорка і тепер живе там – поруч зі своїми співавторами Ноєм Баумбахом і Романом Копполою.

Завжди хороший, навіть якщо сумний – а як інакше?!

Звички і захоплення – сценарні способи Андерсона вибудувати характер за короткостроковий період. Батько-спортсмен, який виховує синів у суворій дисципліні та заняттях. Мафіозі, який обожнює карате. Малолітня меломанка і запійна читачка, фанатка аматорського театру. Німець, одержимий підводним життям. Хлопчик, який захоплюється інженерною справою та його подружка-активістка. Більшості героїв Андерсона не було б без їхньої одержимості. Їхні хобі в кадрі замінюють сторінки закадрового тексту про властивості характеру.

Єдине, чого немає у великій кількості в «Острові собак». І це засмучує.

Власне чарів у фільмах Андерсона немає. Однак удача і щасливий збіг обставин завжди обіцяють хепі-енд за вкрай нерівної розстановки сил. Роз’єднані сім’ї миряться, величезні війни закінчуються через дрібниці, собаки-відщепенці перемагають гігантську озброєну армію, а тварини повертають собі землю. Що це, як не диво у світі, в якому все влаштовано інакше?

Типографіка Веса Андерсона – визначальна риса його режисерського підходу, починаючи з третього фільму. Графічні дизайнери розповідають, що Андерсон вважає найкращим шрифт Futura: на його манеру представляти героїв через предмети і ситуації в інтернеті є відмінні пародії.

Просто подивіться в очі Макса Фішера, Зеро Мустафи чи будь-якого персонажа Білла Мюррея.

Як заповідали древні греки, юність у фільмах Андерсона майже завжди конфліктує зі старістю – авторитаризмом, хитрістю, обманом, образою і невмінням відчувати. І якщо у фільмі Андерсона є два герої – молодий та літній, то рішучі дії та великі зміни, швидше за все, належать юному і ризикованому. Таким чином Андерсона можна назвати найбільш послідовним із сучасних авторів романів виховання.

Новий всесвіт, у якому відбуваються події «Острова собак». Країна з багатою візуальною традицією та феноменальною увагою до предметного і ритуального світу постає в мультфільмі в усіх дрібницях – від кепкування з Хокусай до традицій вуличних свят і трапез. Надихнувшись улюбленими японськими фільмами та мультфільмами (особливо ж фільмографією Одзу), Андерсон вирушив на їхню батьківщину. Понад те, для забезпечення якомога більш автентичного підходу режисер залучив до роботи над сценарієм японського письменника Кунічі Номуру.