У роботах Марини Абрамович – людські проблеми та страхи. Вона проходить крізь них особисто у формі перфомрансу. Марина каже, якщо їй вдається контролювати біль, психіку, долати обмеження свого тіла – це може зробити кожен.
16 вересня художниця прочитає у Києві публічну лекцію «Тіло художника/Публіка як тіло», де розповість про стосунки між митцем та публікою, межі тіла та можливості розуму. The Village Україна розповідає сім перформансів однієї з найвпливовіших персон в сфері мистецтва нашого часу.
Нічого не відбувається, якщо робити одне й те саме у той самий спосіб. Мій метод – робити речі, які мене лякають, речі, яких я не знаю, йти на терени, де ніхто ще досі не бував.
Ритм 0
У студії Марина розклала на столі більше 70 предметів. Серед них – ножниці, ніж, хлист, троянда, пальто, склянка води, черевик. А ще пістолет з однією кулею. Це предмети для задоволення і болю. Художниця дозволяє відвідувавам користуватися ними на власний розсуд. Єдина інструкція від неї: «Я – об'єкт. На мені можна використовувати все, що є на столі. Я беру на себе всю відповідальність – навіть за вбивство. І на все це є шість годин».
Спочатку відвідувачі поводили себе лагідно – давали троянду чи склянку води. «Але незадовго після цього один чоловік узяв ножиці і порізав мій одяг, а потім хтось взяв шипи троянди та встромив мені у живіт. Хтось узяв лезо, порізав мені шию і пив кров, і в мене досі є шрам», – розповідає Абрамович. Пістолет прикладали до скроні, але ніхто так і не вистрелив.
Мета: показати людську вразливість і агресивність.
Смерть себе
Марина та її коханий – митець Улай – перетворили на мистецтво і свої стосунки. Під час одного з з спільних перформансів, вони з’єднали роти апартом, через який вдихали видихи один одного. Так тривало 17 хвилин, поки вони не знепритомніли через нестачу кисню.
Мета: показати, як людина може поглинати іншого індивіда, змінювати і знищувати його.
Енергія спокою
Чотири хвилини Марина тримає лук, а Улай – натягнуту стрілу, націлену коханій прямо в серце. Мікрофони передають пришвидшене серцебиття і дихання митців. Будь-який необережний рух може закінчитися фатальною помилкою.
Мета: показати метафору на довіру у близьких стосунках.
Коханці
Найтриваліший спільний перформанс Абрамович та Улая тривав 90 днів і став останнім спільним творінням. «Ми не дзвонили, як нормальні люди, одне одному, щоб сказати: «Все скінчено». Ми пішли до Великого китайського муру, щоб попрощатися», – розповідає художниця. Марина розпочала з Жовтого моря, а Улай – з пустелі Гобі. Кожен йшов три місяці, 2500 кілометрів. Вони зустрілися посередині, щоб попрощатися. Тоді їх стосунки припинилися.
Мета: показати прощання закоханих.
Балканське бароко
За цей перформанс мисткиня отримала «Золотого лева» на Венеційському бієнале. Робота над проектом тривала чотири роки. Шість годин в день, Марина сиділа серед гори з півтори тисячі коров’ячих костей, перемивала їх щіткою, плакала, співала балканські пісні і розповідала історії про своє рідне місто – Белград.
В інтерв’ю для The Guardian Абрамович розповіла: «Коли люди питають, звідки я родом, я ніколи не кажу, що з Сербії. Я завжди відповідаю, що я з країни, якої більше немає».
Мета: вшанувати пам’ять жертв війн на території Югославії.
Художник присутній
736 годин і 30 хвилин Марина Абрамович сиділа в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку і встановлювала зоровий контакт з кожним відвідувачем перфомансу.
Коли я сказала куратору: «Я буду просто сидіти на стільці, а навпроти стоятиме пустий стілець, і хто завгодно з публіки зможе сісти та сидіти як завгодно довго». Куратор сказав: «Це смішно. Це ж Нью Йорк, стілець буде пустим, ні в кого немає часу сидіти навпроти тебе».
Люди сідали навпроти художниці і вона дивилася їм прямо у вічі кілька хвилин. Говорити, торкатися один одного було заборонено. Марина не вставала і не рухалася.
Поглядом з нею зустрілося 1500 відвідувачів. Серед них був і Улай.
Мета: встановити енергетичний зв’язок через погляд з кожним відвідувачем.
Генератор (Крихкий стан)
Ти залишаєш особисті речі, на очі вдягають цупку пов’язку, на вуха – навушники зі звукоізоляцією. Тебе беруть за руку, проводять до кімнати. Далі ти сам – у повній пітьмі.
Стати учасником пеформансу можна у PinchukArtCentre до 8 січня.
Мета: передавати відчуття крихкості – емоційної, розумової, фізичної.
