Підсумки року 201910 найкращих українських альбомів 2019 року

На українській сцені бракує особистостей, які поєднують в собі багатство характеру, сміливість іміджу та високу професійність. Усе це є в Альоні Савраненко та її альбомі «Пушка». Вона несамовито читає реп, глибоко та іронічно розуміє власний образ і має достатньо думок у голові, аби її слова не були порожніми бульбашками. Це велике везіння для українського хіп-хопу, що одна з нових зірок з’явилася саме в цьому жанрі. І головне, що пісні з «Пушки» наживо звучать не менш захопливо: Альоні не потрібно великого шоу на сцені, вона і є головна частина свого шоу.

Salon Imaginalis − моє персональне музичне відкриття року. Це збірка треків Koloah, написаних з 2014 року. Режисер за освітою Діма Авксентьєв намагається відтворити атмосферу старого доброго відеосалону. Salon Imaginalis точно заслуговує на великий живий виступ зі світловим шоу та повноцінним бендом. Але не менш круто він звучить на повній гучності уночі в машині з доброю звуковою системою. Дуже раджу прочитати моє інтерв’ю з Дімою, яке ми записували до виходу Salon Imaginalis.

«Пинтя: Мicто» для мене не просто гарний альбом, а музичний серіал про життя, яке проживає кожна дівчина до 30 років, коли переїжджає у столицю. У кожній пісні ти знаходиш себе у певному віці. Цей альбом справжній, у ньому відчувається, що Аліна виховувалася такими ж музичними хвилями, як і кожен з нас у нульових: Nelly Furtado, Gwen Stefani, Sade. Сподіваюся, що альбом Аліни буде чимось особливим для нового покоління так само, як для нас перші альбоми Бейонсе.

Після багатьох років продюсерської діяльності, стрімких злетів і падінь проєктів Юрій Бардаш нарешті зібрався з думками й запустив проєкт, за який буде відповідати своїм власним обличчям. Музика Youra ввібрала в себе лють підвальних рейвів і дворових історій, про які не заведено говорити вголос. Альбом Юри може подобатися чи ні, але безперечно зрозуміло, що він чесний, а це сьогодні багато чого вартує.

Молодий гурт, який додає в сучасний український простір гітарну музику, якої не вистачало останні роки. Для свого саунду хлопці взяли найкраще з нульових: зібрали все живе, зухвале та трохи нахабне з того, чим надихалися та що слухали самі.

Сьогодні я спостерігаю за молодою українською музикою. І характерно, що виконавці дуже стараються, хочуть бути схожими на комерційно успішних колег, часто не є щирими з собою, прагнуть досягти дуже фірмового звучання. Натомість «Паліндром» першим релізом дає щось протилежне. Він показує, що відвертість у спілкуванні творчому ще є, є такий собі непідкупний DIY, і навіть цікавіше: не обов’язково дивитися в бік продюсерів, щоб зробити локальну музику в домашніх умовах. Навіть натхнення можна взяти зі свого спального району, за ним Степан Бурбан, він же «Паліндром», не «заглядає до рота» столичної індустрії.

Альбом «Про сьогодні, завтра та вчора» став відкриттям для Львова. Цей альбом − можливий культурний код міста і пережитих у ньому ритмів: від дитинства до дорослішання. Було приємно бачити на його презентації гостей з різних міст України, які співали треки в унісон. Це означає, що альбом таки має якесь значення, а через мультижанровість зібрав навколо себе слухачів різного віку і сфер.

Для мене особисто це — альбом року. Несподівана робота для репера «Кашляючого Еда» — він виходить за межі хіп-хопу. На альбомі присутній настрій раннього «Скрябіна». Тим не менше, видно, що виконавець пропустив його через себе й видав власне творіння.

Альбом «Про Сьогодні, завтра і вчора» таким чином вписується у контекст розвитку української музики й має власне обличчя. Меланхолійний ліричний герой проживає втрати й болісні речі наодинці, це така собі самотність у великому місті.

Dakh Daughters − гурт видатний, феноменальний, але досі у нас не було платівки, яка підтверджувала б це у всій красі. На відміну від дебютника If, де часом губились динаміка і шарм, його наступник Air − не просто збірка театралізованих музичних мініатюр, а переконливий музичний твір, сміливий, філософський, меланхолійно-іронічний, із таємничим театрально-драматичним флером.

Тут власні віршовані рядки дівчат сплітаються зі словами Павла Тичини, Миколи Холодного, Майка Йогансена, Льюїса Керрола. Тут поруч уживаються медитативний щоденник гастрольних буднів «Інше місто», припанкований відьомський шабаш «Що ти собі думаєш» та 14-хвилинний постфолк «Пісня про те, як вона виходить на крутую гору» − суміш звукового світу гурту «ДахаБраха» і похмурої монументальності Swans. Тут є і глибокі погляди всередину себе, і емоційні вибухи, і напруження, і грайливість.

Водночас естетика вивірена так тонко, а субтильні нюанси вхоплені так уміло, що альбом стає легшим за повітря, перетворюється на своєрідну медитацію, у якій втілений трансформативний досвід і музики, і театру.

Космополітичний гурт Оксани Бризгалової, який цікаво слухати, зокрема, завдяки багатошаровому саундпродюсуванню. Мабуть, тому що відповідальний за саунд Олексій Кривошеєв також відповідає за роботу студії «Істок», і є час спробувати різні ідеї в одній з найбільш якісних лабораторій.

З першої пісні я б не здогадалася, що це український лонгплей. Цей альбом дуже схожий на непередбачувану подорож: коли береш квиток в один бік і далі нічого не плануєш. Він викликав у мене бажання послухати його цілісно, не перебігаючи на наступний трек. Я б охарактеризувала його як 11 саундтреків для пригод.

Ляна Мицько

Влад Фісун

Саша Варениця

Мітя Кулібаба

Максим Сікаленко

Даша Коломієць

Ярослав Друзюк

Андрій Баштовий