Підсумки року 20189 найкращих альбомів 2018 року

Якщо ви хочете відчути дух часу – вмикайте цього хлопця. Якщо вам потрібна музика, яка перевершує очікування – зробіть те саме. Одного разу побачивши, як Anderson Paak співає та поводиться при цьому, я зрозумів, що ця моя любов назавжди. Багато хто критикує Oxnard і співає оду його попередньому релізу Malibu, але для мене це частини одного цілого.

Потужний удар для фанатів, які чекали від «Мавп» чергової порції хітів та рок-блокбастерів. Tranquility Base Hotel & Casino – зізнання в любові до 70-х, наукової фантастики та арт-року від лідера гурту Алекса Тернера. Альбом, який неможливо розсмакувати з першого разу, тому краще переслуховувати і звертати увагу на звукові деталі.

Цей альбом і йому подібні ніколи не потраплять у топ-100 iTunes та інших стримінгових платформ, де порядкують чотири однакові композиції, виконані різними мовами людьми різної статі, кольору шкіри і віросповідання. Однак саме завдяки таким релізам я відчуваю, що в музики є майбутнє, адже є люди, які не припиняють пошук. Альбом – музична скринька. Послухав його разів тридцять і досі не проти повернутися час від часу. Близьке по духу до моїх улюблених Connan Mockasin, заради яких я їздив до Берліна цієї осені, але пальму першості, втім, віддам цим хлопцям. Дуже сильна з усіх поглядів робота.

Четверта платівка Florence and the Machine, можливо, музично не найсильніша, але точно найкраща за змістом та емоційністю. Після невдалих стосунків, проблем із наркотиками та алкоголем, харчових розладів та інших 33 нещасть Флоренс Велш нарешті знайшла світло. Із пісні в пісню вона знаходить у собі сили розповісти про нове життя і страх втратити разом зі стражданнями натхнення. У результаті ми отримуємо не альбом-історію, до яких звикли, а немов епілог, де остаточно закриваються попередні сюжетні лінії. Лишається сподіватися на хороше продовження.

Бо це не музика, а артефакт культури. І наживо схоже на кінець світу, а не простий концерт. Вони надзвичайно гарно використовують звукові ключі та соціальні теми.

Це з тих альбомів, під які можна сміятися, плакати і кричати. Або тихо замкнутися в собі, щоб порив звуку обволік тебе і притиснув до землі.

Настроєво він на перший погляд зрозумілий, але несе в собі первісні емоції. В якийсь момент забуваєш, що музика взагалі грає, – вона максимально карбується в сприйняття і стає частиною дії.

Jungle – приклад ідеальної музики для танців. Проста, але водночас приємна. Без перевантажень, але звертаючи увагу на спадщину минулих років. Новий альбом For Ever цю справу підсумовує і примножує. Взяти, наприклад, Casio – ідеальне диско. Або ж Heavy, California – відмінний поп-фанк-трек, де йде хук за хуком. А тема стосунків, яку порушують у For Ever, робить альбом ще ближчим до слухача.

Камасі Вашингтон ефектно відзначився в колабораціях із Кедріком Ламаром, Flying Lotus та іншими, а три роки тому видав альбом Epic, який, на жаль, тоді пройшов повз мене. Нову платівку мені люб’язно підсунув YouTube – і це було справжнє спасіння від затертих-заслуханих мелодій. Камасі не заграє з поп-культурою й не імпортує модні звучки чи тренди – він грає олдскульний, здавалося б, джаз, який б’є прямо в серце хіп-хоп-орієнтованої сучасності. З нетерпінням чекаю на вихід його короткометражного фільму, що дебютує на Sundance в 2019-му.

Кендрік Ламар як куратор. Не варто плутати цей альбом із саундтреками до фільму. У стрічці «Чорна пантера» прозвучали лише три треки зі збірника (All The Stars, Opps, Pray For Me). Хтось назве це маркетинговим ходом, але в будь-якому разі – вдалим маркетинговим ходом. У списку виконавців – весь хіп-хоп-«іконостас». Логічно включити до топ-релізів саме цей альбом.

Ця надзвичайно талановита дівчина росла в Каталонії в атмосфері фламенко. У фламенко вона знаходила все – пристрасть, духовність, силу, гідність, правду життя. Сьогодні Розалії 25, і в своїй другій платівці вона осучаснює фламенко, розчиняє у ньому R&B, хіп-хоп, мінімалістичну електроніку – є тут навіть кілька рядків із Cry Me a River Тімберлейка, тільки іспанською. У кліпах магнетична артистка реміксує іспанську іконографію: матадор змагається з дівчиною на байку, грішники у релігійно-обрядовому вбранні гасають на скейтах, а деякі сцени взагалі нагадують картини Гойя посеред міського бетону, і це я досі описую лише одне відео Malamente.

Мільйони переглядів відео, 11 тисяч фанів на презентації альбому на Плаца-де-Колон у Мадриді, великий слот на фестивалі Primavera 2019 у Барселоні, контракт із Sony Music, у якому повний контроль і фінальне слово завжди за Розалією, і це тільки початок. Нещодавно дівчина захопила Педро Альмодовара і тепер знімається в його новому фільмі разом із Пенелопою Крус. Хоча особисто мені більше до вподоби її торішній дебютник Los ángeles. Послухайте пісню De Plata, почуйте цей голос. Ох.