У 1998 році Бен Аффлек і Метт Деймон стали наймолодшими лауреатами «Оскара» за сценарій із фільмом «Розумник Вілл Гантінг». Перший за майже 25 років їхній спільний сценарій – адаптація книги «Остання дуель: Справжня історія судових поєдинків у середньовічній Франції».

В екранізації центральним сюжетом роблять історію двох французьких феодалів, які вирішують суперечку через звинувачення в зґвалтуванні дружини дуеллю, яка стала останньою санкціонованою в історії Франції. Аффлек і Деймон розділили історію на три частини, кожну з яких подають із перспективи іншого персонажа: Жана де Каружа, Жака ле Ґрі та Марґеріт де Каруж. Перші два акти Деймон та Аффлек написали самі, а третій довірили Ніколь Холофсенер: сценаристка фільмів «Чи зможеш ти мені пробачити?» і «Досить слів» представила погляд на історію жінки, роль якої виконує зірка серіалу «Убити Єву» Джоді Комер.

Трейлер фільму «Остання дуель»

Фільм «Остання дуель» виходить в український прокат 21 жовтня. Редактор The Village Україна заздалегідь переглянув стрічку з редакторкою Wonderzine Україна Софією Пилипюк і попросив її поділитися враженнями.

Ярослав Друзюк: Я хочу насамперед запитати, як тобі здалося – чи було виправданим це рішення із залученням жінки-сценаристки в цей проєкт? Це допомогло історії чи це було штучне рішення у фільмі, який усе одно спродюсували та розіграли чоловіки?

Софія Пилипюк: Думаю, в будь-якому разі це позитивна тенденція. Уже круто, що вони про це подумали. Наскільки я розумію, в оригінальному сюжеті книги взагалі не приділяли увагу героїні Марґеріт. Тож співсценаристка фактично дописала її лінію, додавши цілу частину історії, яка насправді є головною для сюжету. А ти що думаєш?

Ярослав: Я думаю, що це було правильне рішення. Тому що було б дивно дивитися цей фільм тільки з перспективи чоловіків. Ну і це загальна історія про те, що і в Середньовіччі, і до, і після, ці історії писали чоловіки. А тут виходить, що наратив пише жінка. Не знаю, чи це вже тренд, але круто, що з’являються такі спроби показати інший бік цих історій.

Софія: Цей прийом із трьома частинами – хоча історія жінки випливає з попередніх частин – тут працює правильно. Тому що підхід «У кожного своя правда» може бути хитким...

Ярослав: Так і до виправдання зґвалтування можна дійти.

Софія: Так, а тут немає «його слова проти її слова». Тут показують, як люди можуть бачити те, що хочуть бачити, а не те, що є насправді. І ненав’язливо, і переконливо підводять до жіночої лінії як до правдивої.

Ярослав: І буквально ставлять титр «Правда» перед третьою історією, а попередні дві називають «Правда Жана» і «Правда Жака». Як на мене, це найцікавіший аспект фільму: так, тут є великі батальні сцени, є Середньовіччя в кожному кадрі, вони буквально взяли режисера «Гладіатора» і «Робін Гуда», але це все лише оболонка для того, щоб розповісти історію про багатогранність «правди». І це цікавий приклад, як жанрове кіно використовують для того, щоб говорити про актуальні теми.

Софія: Ми виходили з тобою із зали, і дівчата поряд озвучили думку, яку я тримала в голові весь фільм: «Я така щаслива, що народилася саме зараз, а не в ті часи». [сміється] Але водночас є речі, які й мало змінилися: наприклад, фрази, якими виправдовували зґвалтування, використовують і зараз. Було багато моментів, коли ловила флешбеки у наші часи – про віктім-блеймінг, до прикладу. З одного боку, круто, що в XXI столітті багато чого змінилося. З іншого – страшно, що багато чого досі не змінилося.

Ярослав: Мені сподобалося, що фільм досить відверто про це говорить – і на рівні мови, і візуально. Ту ж сцену зґвалтування тут показують двічі, її подають максимально графічно. Востаннє в масовій культурі таке було, здається, в «Грі престолів», і тоді було багато суперечливих думок про постановку тієї сцени. Мені цікаво почути твою перспективу на те, чи було це виправдано тут.

Софія: Мені здається, що це одне з найкращих висловлювань про культуру згоди. І тут якраз пояснюється, чому ґвалтівник міг вважати, що це нормально: він жив у цій культурній настанові, де «Ні» жінки означає «Так», начебто це просто загравання. Попри те, що героїня постійно каже «Ні», він це не сприймає. І мені здалося, що завдяки прийому з двома перспективами вдалося показати без сумніву – це точно було зґвалтування.

Ярослав: Навіть у його перспективі чітко зрозуміло – вона відмовляє. У її історії це показано більш детально, з більшим акцентом на її широкі плани з її обличчям. Але ми все одно розуміємо, що вона каже «Ні», і це його не зупиняє.

Софія: Я прочитала перед фільмом, що творча група фільму радилася з Інститутом гендеру в медіа Джини Девіс та організацією, яка працює з постраждалими від сексуального насильства. Але мені все одно здається, що на початку фільму не вистачає trigger warning про сцени зґвалтування для людей, які мали схожий досвід.

Ярослав: Але це все-таки надзвичайно рідкісний випадок – блокбастер вартістю 100 мільйонів доларів, який визначає основною темою зґвалтування і який призначений для дорослої аудиторії. Я не маю нічого проти фільмів про супергероїв, але це треба подавати як фільм для людей, які в коментарях на Facebook постійно скаржаться, що блокбастери знімають тільки для дітей і підлітків. Цікаво, скільки цих людей підуть у кіно на цей фільм.

Софія: Це точно виділяється з усього, що я бачила в кіно за останній час.

Ярослав: Але, судячи з перших касових зборів у США, це фільму на користь не пішло. Грубо кажучи, підлітки на цей фільм не пішли. Там були якісь неймовірні цифри: лише 2% всіх глядачів на сеансах у перший вікенд були молодшими 17 років.

Софія: Я не сприймала це кіно як розважальне, але воно точно дає багато для роздумів. Його варто побачити.

Ярослав: Я чомусь постійно згадував про «Гладіатора», тому що це відбиток епохи, коли ще можна було говорити на дорослі теми в форматі жанрового кіно. І це той самий режисер, це багато в чому його заслуга також. Мабуть, Рідлі Скотт один із небагатьох, хто зараз може дозволити собі працювати з такими темами в жанрі.

Софія: Я думаю, що це така пастка з жанром. Чоловіки думають, що підуть на фільм про середньовічні лицарські бої, а врешті будуть дивитися історію про культуру згоди. [сміється]

Ярослав: Так, це якраз перевага жанрового кіно. Найімовірніше, масові аудиторії не прийшли б на фільм про зґвалтування. Але якщо загорнути це в обгортку жанру і додати дуель...

Софія: Ти сказав, що основною темою фільму є зґвалтування, але тут на тлі ще проговорюються різні аспекти токсичної маскулінності. А ще за весь фільм ми бачимо буквально кілька жінок. Якщо й бачимо, то як обслугу…

Ярослав: І дуже показово це в сцені суду, коли долю життя жінки вирішує кімната чоловіків.

Софія: Це було дуже помітно: 80% фільму ти дивишся на чоловіків. Але тут, певно, це виправдано, тому що це були такі часи.

Ярослав: Це не те щоб виправдовує вчинки персонажів, але фільм свідомо показує умови світу, у якому вони живуть. Тут є і карикатурний король як уособлення влади, й організована релігія, яка видає індульгенції за зґвалтування. Це показує світ, у якому це було можливо (і в якому ми насправді досі живемо).

Софія: Це дає контекст, так. Мені найбільше, мабуть, запам’яталася фраза: «Це не злочин проти жінки, це злочин проти майна чоловіка».

Ярослав: Проти жінки як власності чоловіка.

Софія: Тобто злочин зґвалтування в ті часи не вважався злочином проти жінки, це злочин проти того, ким володів чоловік. Жінка просто сприймалася як репродуктивне майно. Це також важлива тема фільму – про те, що жінка приносить користь тільки тоді, коли народжує спадкоємця, в іншому випадку вона приречена.

Ярослав: І ще як посаг!

Софія: І як посаг, так. Але це теж, ніби майно, яке додається до жінки в придаток.

Софія: І треба відзначити Джоді Комер – вона дуже круто зіграла ці напівтони, які є між чоловічими та жіночою версіями подій. І це на рівні виразів обличчя, рухів… Сюжет залишається тим самим, але в різних версіях вона відіграє різні сцени по-різному.

Ярослав: Це дуже цікава акторська робота. Найсильніші моменти – коли вона вимовляє репліку і переводить погляд на іншого героя, очікуючи на його реакцію. Але Скотт при цьому показує її, а не того, кому вона це каже. Я не здивуюся, якщо в цього фільму буде одна номінація на «Оскар» – і вона буде для Джоді Комер. Давай ще поговоримо про головну перевагу цього фільму – я впевнений, що це має бути «Оскар» за роботу із зачісками. [сміється] Малет Метта Деймона – це прекрасно.

Софія: Здається, єдиний момент, коли я щиро засміялася у фільмі, це було, коли показали головного актора із серіалу «Кінець ї***ого світу» в образі короля. [сміється]

Ярослав: Я ще почав вагатися, чи грає королеву дівчина з цього самого серіалу.

Софія: Це взагалі було б шикарно! [сміється]

Обкладинка та ілюстрації: Kinomania