10 нових книжок лютого

Художня література

«Одержимість»

А. С. Баєтт

«Темпора», Переклад з англ. Я. Стріхи

Одержимість – ми звикли сприймати це слово в негативному ключі, як щось, щось виходить за межі нормальності. Утім, де б було людство, якби, наприклад, учені та винахідники не були одержимі своїми ідеями? Роман британської письменниці А. С. Баєтт якраз про це – про відданість літературі, одержимість творчістю. Авторка показала, яким неймовірно цікавим, сповненим інтриг, таємниць і несподіваних відкриттів може бути світ літературознавців, істориків літератури, чиїм сенсом життя стало розкриття геніальності інших людей. 

Сюжет роману «Одержимість», який 1990 року отримав Букерівську премію, розгортається довкола двох вікторіанських письменників: визнаного Рендольфа Генрі Еша та загадкової Крістабель Ла Мотт. Випадково в Лондонській бібліотеці асистент професора Роланд Мітчелл знаходить папери, які можуть стати відкриттям у світі літератури й розповісти про таємні взаємини Еша й Ла Мотт. Звернувшись по допомогову до докторки Мод Бейлі, разом із нею Мітчелл здійснить дивовижну подорож у минуле, знайшовши власне велике кохання… 

Читаючи роман А. С. Баєтт слід розуміти, що перед вами – справжній витвір мистецтва, адже авторка створила роман у романі, з тонким знанням вікторіанської літератури ввели своїх вигаданих персонажів у тогочасне літературне середовище, уже не кажучи про те, як майстерно Баєтт передала їхні характери через листи й твори. Тут варто відзначити грандіозну роботу Ярослави Стріхи, перекладачки «Одержимості». Тож насолоджуйтеся. Це роман із настільки високої полиці, що до неї багатьом авторам ніколи й не дотягнутися. 

«Листи з холодного краю»

Каролін Ламарш 

«Видавництво Анетти Антоненко», Переклад з фр. І. Рябчія 

Елегантна розповідь про життя дуже вразливих особистостей, які застрягли в співзалежних стосунках. У «Листах з холодного краю» відома сучасна бельгійська авторка Каролін Ламарш пише про творчих людей, теж письменників, тому й мова її твору сповнена словесних прикрас. Наприклад, у реаліях оповідачки, молодої поетеси, «мороз сам по собі був агресією, наповненою співчуттям», а зажура одного з персонажів могла «тяжіти над нами, мов віко труни». 

Здається, що в «Листах з холодного краю» проза Каролін Ламарш прагне максимальної чуттєвості. Що важливо, авторка робить творчість рятівним колом для героїв своєї книжки, особливо самітника Алексіса, нещасливо закоханого. Поезія виступає тим, що повʼязує оповідачку з Лу, чоловіком, якого вона хворобливо-нестямно кохає. Разом молоді люди утворюють трикутник не стільки пристрасті, скільки самотності й пошуку близькості. Вийти за його межі – для когось це означає відмову від власного призначення, як для оповідачки, яка втомилася жити на гранти й вирішує стати сценаристкою, для Лу – втекти в інші стосунки, а для Алексіса – піти з життя. Трагічно? Так, «Листи з холодного краю» взагалі просякнуті поетизацією страждання. Можливо, так Каролін Ламарш нагадує, що навіть в цинічному 21 столітті є місце для глибоких переживань.  

«Ходи до бабці, обійму»

Ірина Ковбаса

«Видавництво Старого Лева» 

«Головні інструменти порятунку людства у бабць: ложка, баняк, тарілка й любов», – переконана Стефа, головна героїня роману «Ходи до бабці, обійму». Їй девʼяносто років. Здавалося б, час уже відпочити, але ні. Бабця Стефа виховує двох онучків: десятирічного Лешка та восьмирічну Ринку. Разом вони мешкають у сільській хаті, десь на Львівщині. Тож ця по-своєму мудра жінка розповідає про життя-буття, звертаючись до читачів зі сторінок книжки – свого щоденника. 

Зрозуміло, що девʼяносто років бабці Стефи – це привід через її життя висвітлити й деякі сторінки минувщини України, що і робить авторка. Утім, не так переконливо, як могло б бути. Наприклад, розпливчастою вийшла історія про смерть чоловіка Стефи, як і про долі її чотирьох дітей, зокрема матері Лешка та Ринки. Ірина Ковбаса зосередилася на діалогах бабці з онучками, які часто рясніють банальними життєвими істинами, не додаючи твору розвитку сюжету чи характерів персонажів. Якщо ж не судити суворо, то «Ходи до бабці, обійму» – легке читання із закладеною в нього серйозною темою про українську невмирущість, книжка, про людей, які попри страшні випробування «встигли передати життя далі». 

«Серце відьми»

Женев`єва Ґорнічек 

Yakaboo Publishing, Переклад з англ. Т. Писанки

Дебютний роман американської письменниці Женев`єви Ґорнічек «Серце відьми» продовжує тренд на переосмислення ролі персонажок стародавніх міфів, до якого за останні кілька років вдалися, наприклад, Медлін Міллер у романі «Цирцея», Клер Гейвуд у «Доньках Спарти» чи Пет Баркер у The Silence of the Girls. Так, підхід не новий, згадаймо хоча б «Кассандру» Лесі Українки чи серію Canongate Myth Series. Перелік можна продовжувати, але для сучасної літератури характерною є феміністична нота, прагнення авторок подати версію всім відомих подій від імені жінок. Тож центральною героїнею свого фентезі Женев`єва Ґорнічек зробила велетку та могутню відьму Ангрбоду, представницю германо-скандинавської міфології.  

Уявіть, у світі, яким править Одін, хтось наважується ослухатися Всебатька та не виконати його наказ! Володіючи даром передбачення майбутнього, Ангрбода у кількох своїх попередніх життях відмовляється провести верховного бога найглибшими закутками часопростору та приховує від нього правду про кінець старого світу – Раґнарок. За це відьму кілька разів спалюють і залишають без серця, яке Ангрбоді поверне Локі. Вони покохають одне одного. Від шлюбу цих диваків народяться діти, яким судилося зіграти вирішальну роль в останній війні богів із велетами… «Серце відьми» Женев`єви Ґорнічек – вдалий дебют, емоційна, динамічна історії, у якій є кохання та зрада, самопожертва й обовʼязок. І, звісно, яскраві жіночі персонажі, божественні проблеми яких легко інтерпретуються як передовсім жіночі.  

«Свекруха»

Саллі Гепворт 

«РМ», Переклад з англ. О. Дятел

«Свекруха» – психологічний трилер австралійської письменниці Саллі Гепворт, історія про труднощі, які часто-густо виникають у родинах між батьками й дітьми, а тим більше між свекрухами та невістками. За сюжетом книжки мила й розумна Люсі виходить заміж за Оллі, парубка із заможної родини. Його батьки, Том і Діана, є зразковою парою, яка, звісно, має власні правила й звички. Тож свекруха Люсі – жінка сувора. Діана вважає, що гроші розбещують дітей, не дають можливості пережити труднощі, які вчать дорослого життя. Тому вона проти того, щоб позичити трохи Оллі та Діані на житло, не хоче навіть надати молодшій доньці Нетті фінансову підтримку для здійснення найголовнішої мрії. 

Тому, коли якось увечері до будинку Оллі та Люсі завітає поліція з новиною про смерть Діани, яка нібито скоїла самогубство, родичі засмутяться, але з нетерпінням чекатимуть на оголошення заповіту. Коли ж стане зрозуміло, що свекрусі Люсі допомогли піти у кращий світ, буде ще цікавіше… «Свекруха» Саллі Гепворт – динамічний роман із кількома сюжетними лініями, у якому авторка добре працює з розвитком персонажів, старанно приховуючи таємниці й розкриваючи їх у потрібну для гостросюжетного жанру мить.    

Нон-фікшн

«Мистецтво України»

Аліса Ложкіна 

ArtHuss, Переклад з англ. Н. Плахота

«Мистецька енергія й атмосфера України розвиваються завдяки поєднанню декількох чинників: стану турбулентності, який не збирається припинятися; болючому пошуку країною своєї ідентичності в театрі тіней минулого; життя серед руїн найбільшої утопії 20 століття; і щирої віри в те, що, попри незліченність історичних шрамів, суспільство може й повинне змінитися», – пише у вступі до книжки кураторка, арткритикиня, історикиня мистецтва Аліса Ложкіна. Спершу «Мистецтво України» вийшло англійською, видання було орієнтоване на іноземну аудиторію, яка б уже мала засвоїти, що Україна не є «невеличкою копією Росії». Відтак і її мистецтво – світ цікавий і самобутній. 

Дослідження Аліси Ложкіної охоплює мистецьку історію України від 20 століття до сучасності. Авторка пише про модернізм й авангардні течії, радянське мистецтво, «нову хвилю», Помаранчеву революцію та Євромайдан як каталізатори культурних змін, про вплив російсько-української війни на сучасне мистецтво. Дослідниця доводить, що українське мистецтво не можна розглядати через російську оптику – воно самобутнє, динамічне й невіддільне від боротьби за свободу. Авторка показує, що мистецтво в Україні завжди було більше, ніж творчістю – це спосіб осмислення історії й інструмент спротиву.

«Патріархи. Витоки нерівності»

Анжела Саїні

«Лабораторія», Переклад з англ. Н. Гриценко

Книжка британської наукової журналістки Анжели Саїні – це глибоке дослідження початків гендерної нерівності у різних суспільствах. На відміну від традиційних наративів, які сприймають чоловіче домінування як природний стан, Сейні ставить їх під сумнів, аналізуючи історичні, антропологічні та соціологічні аспекти становлення патріархату. Авторка досліджує, як патріархальні системи закріпилися в різних культурах і які механізми сприяли їхньому збереженню. Анжела Саїні розглядає еволюцію владних структур, гендерних ролей і способи, якими суспільства виправдовували чоловіче домінування через релігію, законодавство та соціальні практики. Замість того, щоби трактувати патріархат як щось вічне й універсальне, Сейні демонструє, що він – штучно створена система, яка постійно змінювалася. 

«Рабство впливало на патрилокальний шлюб; імперії експортували гендерне пригноблення майже в кожен куточок планети; капіталізм поглибив гендерні розбіжності, а релігіями й традиціями досі маніпулюють, щоби надати психологічної сили уявленню про чоловічу домінацію», – робить висновок письменниця. То що ж може протистояти глибоко вкоріненому патріархату? На думку Анжели Саїні, лише спільна людськість – «та частина нас, що досі може любити навіть попри тих, хто прагне розділяти й правити». «Патріархи. Витоки нерівності» – видання, що поєднує наукову глибину з доступним стилем оповіді, та головне – робить важливий внесок у дослідження гендерної нерівності.

«Доброго ранку, потворо! Героїко-терапевтичні історії про емоційне відновлення»

Кетрін Ґілдінер

Vivat, Переклад з англ. І. Шагової

«Цю книжку я писала про людей, яких вважаю звитяжцями психологічного фронту. – зазначає Кетрін Ґілдінер, американсько-канадська письменниця та клінічна психологиня. – Попри шрами після емоційних битв, вони з честю впоралися з випробуваннями долі». Авторка зі своєї практики обрала пʼятьох людей, які пережили важкі життєві випробування, але змогли знайти шлях до відновлення. Тож у книжці йдеться про Лору, молоду жінку, яку в дев’ятирічному віці батько покинув разом із меншими братом і сестрою в ізольованому котеджі взимку. Її історія – це боротьба за виживання в екстремальних умовах. Про Пітера, успішного музиканта, що страждає на сексуальну дисфункцію. Далі Ґілдінер пише про Денні, який багато років жив із «замороженими» емоціями, не відчуваючи щастя через низку дуже важких випробувань. Алана ж вражає своєю здатністю прощати навіть після глибоких ран минулого. І остання героїня – Меделін – гламурна трудоголічка, яка виросла з токсичною матір’ю, щоранку чуючи від неї: «Доброго ранку, потворо!»… 

Загалом Кетрін Ґілдінер розглядає механізми психологічного відновлення та адаптації після травматичних подій. Вона аналізує, як ранній досвід впливає на доросле життя та як різні стратегії допомагають впоратися з болем. І головне – герої книжки нагадують, «що завжди можна, хоча це й непросто, подолати свої страхи й вийти за кордони, що ми їх самі собі накреслили». 

«Що за маячня? Ефективна протидія фейкам, конспірології та обману»

Джон Петрочеллі 

«Наш Формат», Переклад з англ. О. Асташової

Виявляється, у сучасному світі є люди, які професійно вивчають маячню. Так, тут немає помилки. Джон Петрочеллі, американський професор експериментальної соціальної психології, – саме такий спеціаліст. «Я вивчаю причини маячні, її потенційну користь для окремих осіб, наслідки для суспільства й те, як навчити людей краще розпізнавати маячню й уникати її небажаних наслідків», – пояснює автор книжки. 

«Що за маячня?» розглядає механізми виникнення та поширення нісенітниць у суспільстві – від фейкових новин і теорій змов до маніпуляцій у політиці, медіа та повсякденному житті. Джон Петрочеллі в дослідженні зосереджується на кількох основних аспектах: психологічних механізмах довірливості до дезінформації, схильності людей до повторення неправди, розвитку критичного мислення. Автор підкреслює важливість перевірки фактів, логіки та усвідомленості в інформаційну епоху. Науковець доводить, що людський мозок часто сприймає вигадку за істину через когнітивні упередження та соціальні механізми. Книжка «Що за маячня?» – це своєрідний путівник, який вчить самозахисту від маніпуляцій і в доступній формі пояснює, як помічати неправдиві наративи, розпізнавати сумнівні аргументи й ухвалювати більш обґрунтовані рішення. 

«Коротка історія кохання. Що нас приваблює, як ми закохуємося і чому біологія все псує»

Ліат Якір

#книголав, Переклад з англ. А. Плахотні 

«Кохання – це сильна й ейфорійна емоція, яка викликає бажання близькості й віддачі іншим», – визначає ізраїльська біологиня Ліат Якір. Чому виникає це почуття? Де воно зароджується та які нейрохімічні механізми за нього відповідають? Що таке емоція взагалі? На ці важливі й, безумовно, цікаві запитання авторка «Короткої історії кохання» й шукатиме відповіді у своїй книжці. 

Тож Ліат Якір розглядає не лише гормони, що визначають наші емоційні реакції, а й роль нейронних зв’язків, генетичних чинників і соціокультурних впливів, які формують наші романтичні вподобання та поведінку. Авторка пояснює, як мозок розпізнає привабливість і як емоції впливають на ухвалення рішень у стосунках. Пише Якір і про моногамію, розмірковуючи, чи є вона природним станом для людини, чи лише соціальним конструктом, сформованим під впливом еволюційної доцільності. У своїй книжці авторка поєднує дані з нейронауки, біології, генетики та соціальної психології, щоб створити цілісну картину природи кохання, додаючи культурологічні роздуми й історичний контекст. Ліат Якір переконана, що «розуміння науки про кохання дасть нам змогу краще зрозуміти самих себе та створити кращі, здоровіші й наповненіші коханням стосунки, звільнившись від кайданів еволюції, що поневолюють нас». Тому її книжка однозначно варта уваги й уважного прочитання.