Віледж обирає книги місяця та пояснює, чому їх варто читати

 Художня література

   

«Педро Парамо»,

Хуан Рульфо

«Компáс» 

Переклад з ісп. С. Борщевського

Хуан Рульфо – знаковий мексиканський автор, одна з центральних постатей латиноамериканської літератури, чию творчість високо оцінювали Хорхе Луїс Борхес, Габрієль Гарсіа Маркес і Сюзан Зонтаґ. Часто цього прозаїка зараховують до Покоління 52 чи Generación de la Ruptura (Покоління прориву), руху митців, які переосмислювали традиції мексиканського мистецтва, виходили за його межі, прагнучи експериментів, космополітизму. Утім, оригінальність творів Хуана Рульфо полягала не у відході від мексиканських реалій, скоріше навпаки, а в техніці оповіді, для якої характерна нелінійність, плетиво голосів різних персонажів. 

Роман «Педро Парамо» в оригіналі вийшов 1955 року. Він має дві більш-менш чіткі сюжетні лінії. Перша – це щемка, сповнена болю самотності, розповідь про Хуана Пресіадо, чоловіка, який після смерті матері вирушає на пошуки села, де вона народилася й виросла, місцини, де мешкав його батько – Педро Парамо. На курному шляху Хуан зустрічає людей, а може, привидів, які говорять до нього, а часто й за нього. Вони розповідають свої історії про дружбу та кохання, минуле, яке не дає надії на майбутнє. Раптом голос Хуана зовсім стихне, замість нього на перший план виступить Педро Парамо – заможний землевласник, владна й жорстока людина, бабій, який насправді все життя кохав лише одну жінку. Роман Хуана Рульфо – твір, що зачудовує, бо має особливий магнетизм оповіді про те, що перебуває за межами очевидного.    

«Викреслена»,

Міха Мацціні

«Видавництво Анетти Антоненко»

Переклад зі слов. М. Климець 

З перших сторінок роман словенського письменника ​​Міхи Мацціні абсурдністю дій державної бюрократії та безпорадністю головної героїні в пошуку правди нагадуватиме «Процес» Франца Кафки. І тут можна було б міркувати про літературні впливи, якби не один факт: книжка «Викреслена» написана на основі реальних подій. У лютому 1992 року Міністерство внутрішніх справ уже незалежної Словенії ухвалило Закон щодо іноземців, через який видалило з комп’ютерних систем 25 671 особу, анулювавши паспорти цих людей. До 1991-го Словенія входила до складу Югославії, як і нинішні Чорногорія, Хорватія, Сербія й інші країни Балканського півострова. Зрозуміло, що в багатонаціональній країні утворювалися змішані шлюби, люди змінювали місце проживання, як родина головної героїні «Викресленої». Але в тонкощах цих обставин новостворена держава не захотіла розбиратися. Тому Зала, донька словенки та серба, чиє свідоцтво про народження видали в сербському місті за часів існування Югославії, раптом стала безправною іноземкою. 

Усе це зʼясувалося в пологовому будинку, коли Зала народила сина. Через згадані вище бюрократичні виверти жінка постала перед втратою дитини, якій доволі швидко знайшли нову родину. Але Зала вирішила боротися… «Викреслена» Міхи Мацціні – емоційно напружений, динамічний роман, який неможливо відкласти хоча б на день, не дізнавшись, чим закінчиться історія наполегливої жінки, яка ризикнули піти проти системи. 

«Лагідна байдужість світу»,

Петер Штамм

«Видавництво 21»

Пер. із нім. Ю. Сильвестрова

Роман знаного сучасного швейцарського письменника Петера Штамма «Лагідна байдужість світу» може стати джерелом одних із найхимерніших, найоригінальніших літературних вражень року, що минає. Меланхолійний, чуттєвий, цей текст намагається зʼясувати, де проходить межа між вигадкою й реальністю, в чому сенс життя й творчості, чи є особистість кожного з нас унікальною. Петер Штамм починає оповідь зі, здавалося б, не надто оригінальної сцени: п'ятдесятирічному Крістофу здається, що він бачить колишню кохану Магдалену, яка його кудись кличе. Після цього дізнаємося, що він чекає на неї біля театру. Але ні. Не на неї. На іншу жінку, теж актрису, теж Магдалену, точніше, Лєну. Крістоф пропонує познайомитися й поспілкуватися, мовляв, він має розповісти їй важливу історію. З цього моменту оповідь Петера Штамма перетворюється на нескінченну кількість відображень, ніби повторюючи ефект, коли опиняєшся між двох дзеркал, які утворюють довгий-предовгий коридор повторюваного образу. 

Крістоф розповідає жінці, що зустрів свого двійника, але набагато молодшого – Кріса. Відповідно, Лєна – повторення Магдалени. Тож історія нещасливого кохання однієї пари може допомогти уникнути помилок другій. Можливо, вся ця колізія є вигадкою ще когось із персонажів книжки? Урешті, як зазначає Крістоф, «письмо – не творення, а пошук», вочевидь, як для автора, так і для читача. Тож приготуйтеся до розплутування загадок Штамма, з якими буде нелегко.

«Англія, Англія»,

Джуліан Барнз

«Темпора»

Переклад з англ. Я. Стріхи

Роман Джуліана Барнза «Англія, Англія» – справжня знахідка для поціновувачів британського вʼїдливого гумору. Книжка, що в оригіналі вийшла 1998-го й того ж року ввійшла до короткого списку Букерівської премії, є сатиричним твором, який досліджує теми національної ідентичності, історичної автентичності і їхньої комерціалізації. Поєднуючи дотепність і цинізм, Барнз, чудовий оповідач, критикує перетворення в сучасному суспільстві культури й історії на товар.

У центрі сюжету – сер Джек Пітман, амбітний підприємець, «чоловік із великими амбіціями, великим апетитом, великою щедрістю», як писав про нього «Таймз», який створює тематичний парк – версію Англії на острові Вайт, наповнену репліками історичних пам'яток та акторами, які грають культових особистостей. Ця вигадана країна з часом починає конкурувати з оригінальною державою за рівнем міжнародного визнання й економічного успіху, витісняючи «стару Англію». Головна героїня, Марта Кохрейн, виступає й учасницею, і скептиком щодо грандіозного задуму Пітмана. Урешті ту, що брала участь у стиранні кордонів між реальністю й імітацією, виженуть із «раю». Якщо говорити про стиль роману, то в ньому Джуліан Барнз майстерно використовує постмодерні техніки, щоб підкреслити гнучкість історичних наративів. Роман досліджує, чи має значення автентичність у світі, який усе більше захоплюється штучністю й видовищами. 

«Крудо»,

Олівія Ленґ

«Грушка»

Переклад з англ. І. Гоял

«Просто я знаходжу реальність більш захопливою, дивною, спокусливою, ніж усе, що могла б вигадати», – зазначила в одному з інтервʼю британська письменниця Олівія Ленґ, розповідаючи про свою першу художню книжку, роман «Крудо». Почавши творчий шлях із переважно біографічного нон-фікшну, авторка вирішила поєднати вигадку, власні рефлексії на певні суспільно-політичні події з фактами з життя, цитатами з творів іншої письменниці – Кеті Акер, американської постмодерністки. Що з цього вийшло? Емоційна розповідь про жінку, «королеву драми, яка по коліна загрузає у свої настрої», дослідження людських стосунків, препарація кохання…  

Події, описані в «Крудо», виклад яких часто нагадує потокове письмо, охоплюють травень-вересень 2017 року. Кеті збирається вийти заміж. І це її, бунтарку, прихильницю вільних стосунків, відверто лякає. У свої сорок років «вона поняття не має, що робити з коханням, вона сприймає його як вторгнення, як прелюдію до втрати й болю». Кеті поринає у спогади про богемне життя в Нью-Йорку, намагається не втратити себе у шлюбі. Поруч з особистими переживаннями героїні виникають й інші теми: критика президентства Дональда Трампа, роздуми над тим, що є місією митця, кліматичні зміни. Усе це разом Кеті відчуває як наближення кінця світу, як неминучість скінченності власного буття. Чи може від усього цього у 21 столітті врятувати кохання? Олівія Ленґ дасть завуальовану відповідь, яка не порушить непередбачуваність її роману.    

Нон-фікшн 

   

«Дреди, батли й “стіли”. Два століття субкультур в Україні»,

Дарʼя Анцибор

«Лабораторія»

«Розфарбований автобус, підпільні концерти, ірокези на пиві, танці замість бійок, зварені в гаражах велосипеди, в’язана вручну кольчуга, фаєршоу на стадіоні, вписки, скутери з дзеркальцями», – лише скромний перелік речей і явищ, характерних для різних субкультур, про які йдеться в книжці Дарʼї Анцибор, кандидатки філологічних наук, фольклористки й антропологині. Прагнучи «привідкрити вам цей яскравий, неоднозначний, але такий цікавий світ», авторка створила захопливу, цікаву книжку, на сторінках якої легко зустріти своїх друзів і знайомих. 

Тож видання «Дреди, батли й “стіли”» розглядає широкий спектр українських субкультур: від денді й балаґульства 19 століття до сучасних реперів, хіп-хоперів, готів, панків і рольовиків. Книжка Дарʼї Анцибор розкриває, як соціальні, політичні й економічні зміни впливали на формування «груп за інтересами». Звісно, не обійшлося без антропологічного підходу. Авторка досліджує, як молодь через субкультури виборювала право на самовираження, культурну ідентичність, протестувала проти усталених норм. Книжка Дарʼї Анцибор із цитатами очевидців, жартами, ноткою ностальгії й констатацією того, що світ змінився, а з ним і субкультури, вийшла водночас легкою й інформативною. З нею буде цікаво провести час, принагідно пригадуючи, у якій шафі припадають пилом косуха чи джинси-кльош. 

«Вбивчі письменники»,

Саша Павлова

«Уроборос»

Книжка «Вбивчі письменники» Саші Павлової – це збірка нарисів, що досліджують темну сторону творчості, розповідаючи історії 24-х письменників, які скоїли вбивства. Авторка зосереджує увагу на їхніх злочинах, мотиви яких варіюються від випадкових до серійних, і показує, як іноді фантазія на сторінках може переплітатися з жорстокою реальністю. Як зазначає Саша Павлова, «ця книга насамперед для тих, хто захоплюється трукраймом», але також вона є нагадуванням про те, «як важливо надавати достатню увагу психічному здоров’ю – своєму і своїх близьких».

Тож у виданні зібрані детальні розповіді про те, як життя письменників, здавалося б, присвячене творчості, перетиналося з криміналом. Історія про Кристіана Баля, чий роман «Амок» виявився ключем до розкриття злочину, нещасний випадок із Вільямом Барровзом, який забрав життя його дружини, про участь Енн Пер у вбивстві матері подруги, яка після відбуття покарання стала відомою авторкою детективів, канібалізм ілюстратора та прозаїка Ніко Кло – книжка Саші Павлової дивуватиме, часом жахатиме, але точно привабить авторським стилем із його наполегливим прагненням довести, що в житті є сюжети, крутіші за вигадані. І не забуваймо про моральну рефлексію. Крім фактів, авторка пропонує поміркувати про межі геніальності та безумства й ті речі, які неможливо виправдати баченням митця. 

«Дніпро. Біографія великого міста в степу», Андрій Портнов, Тетяна Портнова

«Віхола» 

«Дніпро. Біографія великого міста в степу» – розповідь про український мегаполіс, оповитий якщо не легендами, то певними стереотипами. «Велике місто в степу, місто іммігрантів, місто практичних людей, Місто на Великій Річці, Місто без Традиції»… Перераховуючи кліше, автори книжки про Дніпро – Андрій Портнов, професор історії України в Європейському університеті Віадріна, та Тетяна Портнова, наукова співробітниця Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького – акцентують, що створили книжку як для читачів без спеціальної краєзнавчої підготовки, так і для знавців міської історії. «Ми прагнули запропонувати нові ракурси опису різних історичних подій, залучити незнані дотепер джерела». Що ж із цього вийшло? Глибоке дослідження минувщини міста Дніпро, яке розглядається як мікрокосм української історії. 

Книжка охоплює різні періоди життя міста: від фортеці Кодак до сучасності. Видання поєднує наукову точність із доступним стилем, тому читається легко. Автори торкаються кількох ключових тем: багатошаровості історії Дніпра, його багатокультурності. У книжці описуються злети й падіння міста під час змін влади, включно з трагічними моментами революцій і війн. «Дніпро. Біографія великого міста в степу» Андрія та Тетяни Портнових, без сумніву, – важливий внесок у популяризацію регіональної історії України. 

«Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф»,

Оксана Мастерс, Кессіді Рендалл

«Локальна історія»

Переклад з англ. О. Замойської  

«Незалежно від вашого віку, навіть якщо ви маєте інший вигляд або вважаєте себе іншими, ніколи не дозволяйте суспільству диктувати, що саме вам бачити, дивлячись у дзеркало. – пише Оксана Мастерс, американська спортсменка, яка народилася в Хмельницькому, паралімпійська чемпіонка. – Ніколи не переймайте обмежені погляди інших на те, чого ви здатні досягти або ким можете стати». «Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф» – її життєпис, неймовірна історія про боротьбу за щастя та волю до життя. 

Оксана виросла в сиротинці. Батьки відмовилися від дівчинки з інвалідністю. Переживши голод, цькування, насильство й ампутацію ніг, Оксана зустріла жінку, яка її вдочерила, – американку Ґей Мастерс. Завдяки названій матері майбутня чемпіонка почала нову сторінку життя. Книжка розповідає про боротьбу Оксани з фізичним болем, психологічними травмами, упередженнями, про те, як спорт став для неї шляхом до прийняття себе. «Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф» – щира історія, яка надихає, утверджує в думці, що любов і підтримка можуть змінити долю, розповідь про людяність і силу долати найважчі перешкоди.

«Історія мистецтва без чоловіків»,

Кеті Гессел

ArtHuss

Переклад з англ. В. Колодій

Книжка британської мистецтвознавиці, кураторки Кеті Гессел, присвячена забутій і недооціненій спадщині жінок у мистецтві. Авторка прагне переосмислити його історію, зосередившись на художницях, які залишалися в тіні традиційного канону, переважно зосередженого на чоловіках. «Не те щоб я вважала роботи художників певної статі принципово «інакшими» – просто суспільство й «охоронці» його традицій завжди надавали пріоритет лише одному, привілейованому прошарку», – цілком справедливо зауважує Кеті Гессел. До написання книжки мистецтвознавицю підштовхнуло відвідування арт'ярмарку, де вона не знайшла жодної роботи, створеної жінкою. 

У своїй книжці Кеті Гессел згадує про Артемізію Джентілескі, італійську барокову художницю, відому своїми драматичними полотнами, Клару Петерс – фламандську мисткиню, Лавінію Фонтану – представницю маньєризму, Еліс Ніл – американську портретистку, перформерку Марину Абрамович і багатьох інших. Тобто авторка розповідає як про класичних, так і сучасних художниць, підкреслюючи їхній вплив на різні мистецькі епохи. Кеті Гессел створює переконливий альтернативний погляд на історію мистецтва, виходячи за межі традиційного канону, використовуючи доступний стиль, поєднуючи глибокий аналіз із захопливими історіями мисткинь.