The Village Україна обирає книги, які варто купувати й читати в жовтні.
Художня література
Кормак Маккарті «Кривавий меридіан»
«Темпора»
Переклад з англ. М. Нестелєєва
Писати про «Кривавий меридіан» Кормака Маккарті, що в оригіналі вийшов 1985 року, – справа не з легких. Авторитетний американський літературний критик Гарольд Блум назвав цей твір найвеличнішим з часів книжки Вільяма Фолкнера «В свою останню годину» (1930 р.). Журнал Time включив його до списку «100 найкращих романів англійською з 1923 року й до сьогодні». Дослідники творчості Маккарті присвятили «Кривавому меридіану» достатню кількість сторінок літературно-критичних текстів, щоб дійти висновку: перед нами Великий американський роман, тобто твір-явище, багатошаровий текст, у якому є як локальний контекст, так і загальнолюдські проблеми, цінності (або їхня відсутність).
У «Кривавому меридіані» автор досліджував зло як у масштабі окремих людських душ, так і світу взагалі. Оповідь Маккарті підкреслено лаконічна, бо в її центрі – Малюк, така собі людина нізвідки, яка йде в нікуди. У 14 років він утік з дому. Уже в дитинстві, що минуло без материнської любові й турботи, але з байдужістю і пʼянством батька, у Малюкові «визріває смак до безглуздого насильства». Коли ж на дворі
1849 рік, а довкола суворі простори Техасу й Мексики, на яких, здається, зосередилася вся жорстокість світу, герою роману нічого не залишається, як піддатися люті: битися, вбивати, брехати, аж поки його життя не обірве хтось сильніший…
«Кривавий меридіан» зітканий з насильства. Маккарті ніби запрошував читача зʼясувати, як швидко він звикне до концентрованого зла, як скоро воно сприйматиметься як декорація, як щось неприродне, а тому й таке, що не може існувати в реальному світі. Коротко кажучи, цей роман – доказ майстерності письменника, який, на превеликий жаль, улітку 2023-го пішов із життя. Це потужний твір, осмислення якого інтелектуальна діяльність, що дає зрозуміти, у чому полягає цінність літератури високого ґатунку.
Ґуадалупе Неттель «Єдина донька»
«Компáс»
Переклад з ісп. А. Марховської
Роман «Єдина донька» мексиканської письменниці Ґуадалупе Неттель міг би бути чистої води феміністичним чтивом, що декларує право сучасної жінки відмовитися від материнства як ролі, навʼязаної суспільством. Проте мудрість, прагнення подати різні погляди на обрану тему, чесність, що не ділить світ на чорне й біле, виводить цей текст на інший, більш глобальний рівень. Відразу кілька історій, які розповідає Ґуадалупе Неттель, знайомлять із різними жінками і їхнім ставленням до материнства, а ще так чи так торкаються теми людських стосунків – складних і розмаїтих.
Перша основна історія знайомить читача з оповідачкою книжки – Лаурою, молодою жінкою, яка вирішує не мати дітей. Вона пише дисертацію, подорожує світом і міркує над тим, як важко, ставши чайлдфрі, не здаватися іншим людям злючкою чи егоїсткою. Героїня зʼясовує стосунки з власною матірʼю, знайомиться з новою сусідкою, яка перебуває в депресії після загибелі чоловіка й не може впоратися з істериками сина. Друга основна історія присвячена подружці Лаури – Алісі. Ця жінка вагітніє, але дізнається, що її ще ненароджена донька має генну мутацію й помре, щойно народившись… За низкою складних життєвих ситуацій, у яких опиняються героїні книжки, – тягар відповідальності, необхідності робити вибір, обовʼязків, на які може банально не вистачати сили. Та водночас фінал роману Ґуадалупе Неттель оптимістичний і сповнений вітальної сили, яку жінка, якщо й втрачає, то може знайти в любові й підтримці посестер.
Річард Осман «Куля, що не влучила»
«Клуб Сімейного Дозвілля»
Переклад з англ. В. Ракуленка
Коли починаєш читати книжкову серію не з першого видання, завжди є ризик не отримати частину інформації, наприклад про героїв і їхні взаємини, чи проґавити конфлікт, від якого тягнутимуться всі наступні сюжетні лінії. Детектив «Куля, що не влучила» – третій роман британського письменника Річарда Османа про групу пенсіонерів, які розслідують різноманітні злочини. І його краще читати у звʼязці з першими двома книжками: «Клуб убивств по четвергах» і «Людина, яка померла двічі». Так ви отримаєте набагато більше задоволення й матимете повну картину пригод Рона Річі, колишнього профспілкового лідера, Елізабет Бест, шпигунки на пенсії, Ібрагіма Аріфа, 80-річного психіатра, і Джойс Медоукрофт, у минулому медсестри. Вони мешкають у затишному містечку для пенсіонерів Куперс-Чейз, але продовжують активно цікавитися життям.
У «Кулі, що не влучила» члени клубу беруться за розслідування вбивства журналістки Бетані Вейтс, яка натрапила на багатомільйонну схему шахрайства з податками, після чого раптово зникла. Але паралельно з цим Елізабет втягують у боротьбу між злочинцями-конкурентами, що відмивають шалені гроші, змушуючи її вбити колишнього агента КДБ.
Не хочеться розкривати всіх секретів книжки Річарда Османа. Констатуємо головне: Осман – чудовий оповідач, який дотримується канонів жанру, створюючи захопливі детективи, де небезпека сусідить із суто британським гумором.
Грація Деледда «Попіл»
Yakaboo Publishing
Переклад з італ. Ю. Григоренко
Грація Деледда – перша й поки єдина італійська письменниця, яка стала лауреаткою Нобелівської премії з літератури (письменникам з Італії щастило більше). Сталося це 1926 року. Здобувши хорошу домашню освіту, Деледда ще юнкою почала надсилати свої твори до столичних журналів. Важливо знати, що народилася вона на острові Сардинія, який хоч і був провінцією, але з власною мовою й багатою культурою. Заставши потужні суспільно-політичні перетворення країни, відчуваючи зміни, які несло за собою нове століття, Грація Деледда торкалася глобальних тем, глибину яких не завжди могли осягнути її сучасники.
Боротьба добра і зла в людині, криза існування, пошук ідентичності, вихід за межі навʼязаних суспільством ролей – усе це можна знайти в її творах, зокрема й у романі «Попіл» (1904 р.). Головний герой книжки – Ананій, молодий чоловік, який «жив недовірою й болем». Красуня мати народила сина не в шлюбі, через що її вигнали з дому. Живучи в бідності й самоті, вона покинула Ананія біля місця роботи свого жорстокого коханця й тата хлопчика. Зрада не даватиме йому спокійно жити, кохати й будувати власне життя, аж поки Ананій не знайде свою матір. Переживши новий біль, він зміниться, постане з попелу минулого. У цьому творі Грація Деледда поєднує реалізм із декадансом, вдаючись до достоєвщини, що відповідало літературній моді доби. Вийшла емоційна історія про те, як з «маленького чудовиська» виріс повноцінний монстр, якому авторка дала шанс на олюднення.
Джанелл Браун «Звабливі речі»
«РМ»
Переклад з англ. С. Ковальчука
Розумна, цілеспрямована й приваблива Ніна Росс мала будувати карʼєру у Нью-Йорку, але її мати захворіла на рак і потребувала допомоги, передусім фінансової. Ніна переїде до Лос-Анджелеса і стане шахрайкою, яка грабує багатіїв, цуплячи антикваріат, коштовні годинники й прикраси, щоб отримати гроші на порятунок найріднішої людини. Збути все це й розробити подальші махінації їй допомагає красень Лаклен. Раптом на їхній слід вийде поліція, а мати Ніни знову потребуватиме лікування, яке коштуватиме під пів мільйона доларів. Тоді героїня роману під вигаданою особистістю вирішить повернутися до маєтку родини Ліблінгів на озері Тахо. Іще підліткою вона дружила й мала роман із сином його власників. Ніна хоче пограбувати спадкоємицю багатіїв Ванессу. Але на ці дві родини – Росс і Ліблінгів – випаде стільки брехні, зрад, інтриг й образ, що шахрайська витівка обернеться кривавим вбивством і кількома серйозними викриттями.
Роман «Звабливі речі» американської письменниці Джанелл Браун – психологічний трилер з акцентом, як це модно в масліті, на психологічних травмах, заподіяних героям членами родини. Половина книжки помітно обтяжена копанням у внутрішніх світах Ніни й Ванесси, але коли авторка перейде до власне трилера, стане набагато жвавіше, більш непередбачувано й іронічно.
Нон-фікшн
Андрій Гудима «69 спецій для Серця»
«Видавництво Старого Лева»
Книжка, що написана, проілюстрована й видана з великою любовʼю. А як інакше, якщо, на думку її автора, саме це почуття є головною спецією життя. Гастрономічний довідник, особистий щоденник – жанр книжки Андрія Гудими не має значення, бо створена вона з гумором і, головне, щирим бажанням автора поділитися настроєм, сповненим вітальності.
Отже, «69 спецій для Серця» розповідає про те, як не переплутати корицю з касією, тим самим убезпечивши свої романтичні вечори від провалу. Учить готувати з любистком, який аж ніяк не бурʼян. Подає тонкощі підготовки до походу на базар, де на наївні душі так і чатують зухвалі продавці. Андрій Гудима пояснює, навіщо «кожен порядний йог» тримає за пазухою корінь куркуми.
А ще докладно інструктує, як приготувати квітку кабачка в клярі. Часто в книжці можна зустріти обіцянки автора розповісти про щось іншим разом. Але цього не станеться. Андрій Гудима, львівський ресторатор, шеф-кухар, блогер, захисник України, улітку цього року загинув у боях під Бахмутом. Більше немає чого додати… Просто прочитайте книжку. У ній багато не лише спецій, а й внутрішнього світла автора.
Річард Докінз «Політ фантазії»
«Лабораторія»
Переклад з англ. Н. Старовойта
Річард Докінз, британський еволюційний біолог і популяризатор науки, не потребує розлогих рекомендацій. Його книжки – це завжди еталонний нон-фікшн, якому довіряєш. «Політ фантазії. Перемога над гравітацією» дещо відрізняється тематикою від попередніх видань автора, хоча й у ній не обійдеться без теорії еволюції. Отже, Річард Докінз пропонує дослідити «різноманітні способи обійти закони гравітації, які люди відкрили впродовж століть, а інші тварини – протягом мільйонів років».
Науковець починає з того, що дає «дарвінську відповідь» на запитання: «Яка з літання користь?» Якщо думаєте, що лише в пошуку їжі, то ні.
Природа більше за людину турбується про майбутнє, а тому головне завдання літання – забезпечувати розмноження, тобто подальше передавання й збереження генів. Рухаємося далі, точніше, назад у часі, до далеких епох, щоб дізнатися, що мурахи-робітниці походять від ос, але в процесі еволюції втратили крила. Так само як і пташки додо з острова Маврикій. Страусам вони теж не потрібні, бо щоб літати, треба бути легким і, в ідеалі, маленьким, як колібрі. Поступово в книжці ставатиме більше паралелей між світом тварин, що літають, й інженерними винаходами людини, які дозволяють робити те саме. Проводитиме їх Докінз захопливо, з гумором, закохуючи в науку, бо саме вона здатна подарувати людині можливість здійснювати епічні польоти в невідоме.
Патрік Беті «Анатомія кольору»
ArtHuss
Переклад з англ. Н. Боберської
«Анатомія кольору» – остання на сьогодні книжка Патріка Беті, британського історика архітектурної фарби й кольору, що в оригіналі вийшла 2017 року. Попри те, що видання має вузькоспеціалізовану тему, воно буде цікавим і корисним не лише, скажімо, дизайнерам, а й простим смертним, які полюбляють вдосконалювати свій життєвий простір.
Книжка Патріка Беті подає ретроспективу появи, використання фарб і кольорів саме в інтерʼєрі. І це справді дуже цікаво. Нині ми живемо у світі готової продукції й ухвалених кимось рішень. Хтось у якомусь інституті вирішує, що певного року в моді буде фіолетовий чи жовтий. Ми це приймаємо, не замислюючись над аргументацією. Натомість книжка «Анатомія кольору» переносить у минуле, де колір стін у маєтку був не лише свідченням статків його власників, а й результатом застосування тієї чи тієї теорії кольору й наукових здобутків доби.
Тож із чудово ілюстрованої книжки Беті можна дізнатися, наприклад, що у XVIII столітті гороховий зелений був одним із найдорожчих кольорів для оздоблення інтерʼєрів, що «новим пігментом, який докорінно змінив палітру маляра початку XIX століття, став жовтий крон», що в інтерʼєрах кінця XIX – початку XX століття були популярні імітації дерева, мармуру, орнаментні мотиви, а в 1960-х, застосовуючи ті чи ті кольори в школах і приміщеннях промислових обʼєктів, почали зважати на їхніх вплив на «фізичні й психологічні реакції» людей. Звісно, це не всі цікаві факти з книжки, яку однаково приємно читати й переглядати.
Юджин М. Фішел «Московський фактор. Політика США щодо суверенної України та Кремля»
Vivat
Переклад з англ. М. Піцика
«Західні лідери тільки тепер почали усвідомлювати, що путінська Росія воює в Україні з колективним Заходом, можливо, тому, що їм було зручніше думати про вторгнення Росії в Україну у 2014 році і її війну, що триває й наростає, як про звичайний конфлікт між Росією й Україною або, для більшого самообману, як про «українську кризу», – констатує Юджин М. Фішел, американський дипломат, спеціаліст з питань Росії, України і Євразії в Раді національної безпеки США. У своїй книжці він розглядає так званий «московський фактор» в американському підході до України, який виник не лише через «домінування Росії на євразійському континенті і її саморекламу як великої держави», а і як результат американського розуміння регіону. Воно, на думку, автора, часто було хибним. Помилки у великій політиці можуть дорого коштувати і, що найгірше, тим країнам, які перебувають у зоні інтересів більш впливових держав.
Юджин М. Фішел пише про нерозуміння Заходом різниці між СРСР і сучасною Росією, про обмеження американської підтримки України як настрій певних політичних сил, про ядерну зброю й багато інших важливих речей, що зʼявилися ще за часів Роналда Рейґана, мандруючи адміністраціями наступних президентів, аж до Барака Обами. Ґрунтовна, критична, щира в підтримці українців книжка Юджина М. Фішела допоможе заглибитись у велику політику, щоб поліпшити розуміння того, чим живуть нині партнери нашої держави й чого від них можна чекати в майбутньому.
Марк Гобер «Кінець перевернутому мисленню»
«Фабула»
Переклад з англ. Я. Машико
У своїй книжці Марк Гобер зазіхає на основи матеріалістичної науки, бо вона, на думку автора, «не помічає хиткої основи, на якій лежить її фундамент». Усьому виною «важка проблема» свідомості – питання в науці й філософії, що намагається пояснити, як фізична система може породити субʼєктивний досвід, свідомість. Гобер оперує таким парадоксом: матеріалізм припускає, що першою була матерія й вона породила свідомість, але існування матерії до свідомості невідоме, тимчасом як завдяки свідомості воно стає відомим? Якщо вам довелося двічі чи тричі перечитати попереднє речення, краще не беріться за «Кінець перевернутому мисленню». Хоча…
Марк Гобер встиг повчитися на поведінкового психолога, попрацювати економістом-аналітиком, бізнес-тренером, усе своє свідоме життя захоплюючись наукою. Врешті він вирішив написати книжку про те, чим є свідомість. Навіщо? Звісно, щоб змінити чиєсь життя. Тому автор з неабияким захопленням поринає у світ, у якому люди можуть передбачати майбутнє чи розповідати про свої попередні життя. Так і кортить вигукнути: «Яка маячня!» Та уявіть, що уряд США понад 20 років фінансував програму, яка досліджувала явище ясновидіння. І це чиста правда. То, може, й інопланетяни є? Про це Марк Гобер не пише. У його книжці, що викликає неоднозначне враження, і без літальних тарілок вистачає неправдоподібного.
