The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати.
слухайте прем'єру подкасту «Вулиця Степана Бандери»
Художня література
Брендон Сандерсон «Остання імперія»
«Небо»
Переклад з анл. О. Леська
Перша книжка трилогії «З-імли-народжені» американського письменника Брендона Сандерсона, який зазіхнув на жанр епічного фентезі, щоб надати йому новизни. Чи вийшло? Відповісти зможуть справжні поціновувачі жанру, порівнявши з творами інших письменників. Для пересічного ж читача, якому хочеться провести час з історією, що захоплює, має динамічний сюжет, цікавих персонажів, змушує співпереживати їм у боротьбі за свободу та справедливість, а ще й оповідає про оригінальну магію, «Остання імперія» – те, що треба. Події роману відбуваються на вигаданій планеті, у землях, що тисячоліття перебувають під владою тирана – Пана Всевладаря, який проголосив себе ще й богом.
Той дуже несправедливий світ поділений на аристократів і скаа, поневолених робітників, які за століття пригноблення майже втратили віру у спротив. Але знайдеться один сміливець, колись відомий у столиці імперії злодій Келсьє, й розпалить повстання. Він збере команду з відчайдухів, які опанували алломантію – містичну силу, що живиться здатністю певних металів виявляти різні якості (керувати емоціями людей, надавати силу, підсилювати відчуття тощо). А ще – врятує вуличну злодюжку Вен. Вона стане не лише ученицею мага Келсьє, а й справжньою героїнею боротьби з Останньою імперією. Можна довго переказувати зміст 700-сторінкового роману, але краще оцінити його оригінальність самостійно.
Фенні Флеґґ «Різдво з червоним кардиналом»
«Клуб Сімейного Дозвілля»
Переклад з англ. О. Гординчук
Якось в одному крихітному американському містечку сталось Різдвяне диво. Щоправда, обійшлося без втручання божественних сил, адже прості люди – вчителька на пенсії, поштарка, військова медсестра у відставці чи крамар – здатні творити дива силою любові до ближнього. І релігія тут ні до чого. «Різдво з червоним кардиналом» – легка, світла книжка, дещо наївна у своїй вірі в добро. У тексті Флеґґ, приречений тяжкохворий, одужує, маленька сирота знаходить чудових названих батьків, а колишні смертельні вороги стають однією родиною.
Усе це відбувається в «найпівденнішому куточку Алабами на берегах звивистої ледачої річечки» – у маленькому хуторку Лост-Ривер. Туди за порадою лікаря приїжджає доживати свої останні місяці самотній і нещасний Освальд Т. Кемпбелл. Раптом його огорнуть турботою чудові, інколи надміру допитливі й трошки нав’язливі місцеві жіночки. Але життя Лост-Ривер пожвавить не лише поява Освальда. Несподівано до єдиної місцевої крамниці почне приходити маленька дівчинка Петсі, щоб подивитись на червоного кардинала Джека – птаха, що живе в магазині. У бажанні допомогти дитині, вилікувати її та подарувати багато любові й об’єднають зусилля дуже різні, але винятково симпатичні персонажі Фенні Флеґґ.
Тед Ченґ «Історія твого життя»
BookChef
Переклад з англ. Є. Шириноса
Збірка оповідань одного з найвідоміших фантастів останнього двадцятиріччя. Хоча авторський стиль Теда Ченґа змушує замислитись, ким він є більше: письменником чи філософом. Ґрунтовний у наукових нюансах, неквапливий у мудрості своїх текстів, яка не лежить на поверхні, а ніби випробовує читача на вміння бачити між рядків – Ченґ виходить за межі фантастики, створюючи інтертекстуальну художню літературу. До збірки «Історія твого життя та інші оповідання» ввійшли знакові для автора твори – найперші.
Наприклад, неперевершена у своїй образності «Вавилонська вежа» є дебютом Ченґа. Твір вийшов друком у журналі Omni у 1990-му, а вже за рік отримав престижну премію Nebula за найкращу коротку повість. Оповідання «Історія твого життя», що порушує складні теми свободи волі людини, володіння знанням про майбутнє та можливістю/неможливістю вплинути на нього, стало основою для стрічки «Прибуття» Дені Вільнева. Новела «Пекло – це відсутність Бога» про роль віри в житті людини у 2002 році зібрала всі найавторитетніші премії в галузі наукової фантастики: Hugo Awards, Nebula та Locus Award… Тож збірку «Історія твого життя» можна сміливо назвати обов’язковою для прочитання серед поціновувачів жанру.
Хуліо Кортасар «Бестіарій»
«Вавилонська бібліотека»
Переклад з ісп. О. Лактіонової, І. Адруг
За часів, коли вийшов «Бестіарій» (1951 р.) – перша збірка Хуліо Кортасара, у літературному світі Латинської Америки точились дискусії щодо того, як називати літературний напрям, що стирав кордони між реальністю та фантазією: realismo mágico (магічний реалізм) чи lo real maravilloso (дивовижне сьогодення). Кортасара зарахували до першого. Чому це важливо? Бо розуміння контексту посилює враження. Наприклад, «Захоплений дім» про дорослих брата і сестру, вимушених покинути родинне гніздо, – перше оповідання в збірці й перше взагалі опубліковане творіння прозаїка, що окремо виходило 1948 року, має кілька інтерпретацій.
Не обтяжений теоретичними знаннями з історії літератури XX ст. читач інтуїтивно визначить його тему як розрив дітей з батьками. Якщо ж додати знання про магічний реалізм, то з’явиться ще одне трактування змісту твору – політичне, за яким герої «Захопленого дому», представники аристократії, пасують перед новим устроєм. Тож, щоб краще розуміти, що стоїть за блюванням кроликами героя «Листа до сеньйорити в Парижі» чи осягнути, що змушувало лікаря з «Брами небес» підживлюватися відблиском крові своїх друзів-пацієнтів, слід підходити до читання Кортасара ґрунтовно. Винагорода текстом не змусить на себе чекати.
Ельсебет Еґгольм «Коли ніч запалює зірки»
«Нора-Друк»
Переклад з дан. Н. Іваничук
Данська письменниця Ельсебет Еґгольм відома у себе на батьківщині як авторка популярних детективів. Але у книжці «Коли ніч запалює зірки» вона відходить від улюбленого жанру, щоб подарувати читачу чудовий роман, в якому є тривожна родинна таємниця, щемка історія кохання, низка екзистенційних питань і дуже багато музики. Від початку твору маємо дві сюжетні лінії. Перша знайомить із загадковим рок-музикантом Коді Блейком, красенем-ловеласом, який має у минулому страшну втрату й може понести таку ж у сьогоденні роману. Друга лінія оповідає про відому данську піаністку Марі-Луїзу Бек.
Малу, як називають жінку рідні, провалює важливий концерт. У цей же вечір помирає її мати. Розбита горем піаністка розуміє, що втрачає відчуття музики та більше не може грати. Розбираючи речі матері, Малу знайде стару платівку з написом «Софі Косто грає Шопена», її вразить фото виконавиці на обкладинці, на яку сама Малу неймовірно схожа. З цієї випадковості почнеться ціле розслідування. Малу за допомогою Коді Блейка аж у Франції з’ясовуватиме минуле матері, розплутуватиме загадку часів Другої світової війни, а головне – шукатиме себе.
Нон-фікшн
Світлана Ославська «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого»
«Човен»
У 1960-х засновник «нової журналістики» Том Вулф сформулював завдання художнього репортажу: «запалити читача й змусити його задуматися». Щодо останнього, то книжка Світлани Ославської не просто змушує замислитись над тим, із яким запізненням деякі міста проходили «ініціацію в Україну», але дає матеріал для глибшого аналізу поразок націєтворення, за які нині тисячі розплачуються кров’ю. «Історії про Сєверодонецьк – це історії про Україну, про кожне її місто. – пише авторка. – Не знати Сєверодонецька – не знати одного з реальних облич України».
Отже, місто на межі Донбасу та Слобожанщини. За радянських часів Сєверодонецьк розбудовували довкола заводу «Азот». Комусь хімічний гігант відчиняв вікна можливостей, когось пригноблював каторжною працею. Давав роботу. І це головне. Від радянського минулого та сірих 1990-х Світлана Ославська переходить до 2004 року, коли в місті відбувся сепаратистський з’їзд прибічників Януковича. А разом із ним – пікет прихильників Ющенка. Потім буде лінія фронту у 2014, страх перед «бандерівцями»... Повертаючись до вислову Вулфа і словосполучення «запалити читача» в ньому, зауважимо, що в Ославської це теж вийшло. Запал живиться думкою про тих героїв книжки, хто знаходив у собі сили виділятись із маси, бути іншим навіть у меншості.
Том Шиппі «Сміючись і помру: про життя і смерть видатних вікінгів»
«Фабула»
Переклад з англ. О. Тельної
«Це – книжка про окремих людей і про деякі епічні поеми, а передовсім про колективну психологію, котра зробила вікінгів такими відмінними від усіх інших, такими, я б сказав, винятковими», – пише у вступі до свого видання авторитетний британський медієвіст Том Шиппі. Чому ж раптом він відірвався від улюбленої теми дослідження творчості Джона Р. Р. Толкіна й звернув увагу на невгамовних завойовників, на «бич і прокляття усієї Європи, від Ірландії до України»? Шиппі справедливо зауважує, що вікінги давно «зробилися чимось на кшталт шпалер у сучасній культурі». Додамо від себе, що кіновсесвіт Marvel добряче цьому посприяв.
Тор, Локі, Одін нині аж ніяк не забуті імена. То ж якими були ті, хто вірив у цих богів? Автор докладно пояснить, аналізуючи пам’ятки середньовічної літератури, розгадуючи загадки, заховані в її видатних творах, переказуючи міфи, що формували світогляд воїнів, які помирали у битві, сміючись. Книжка Шиппі – чудова філологічна, історична розвідка, що дає можливість зазирнути в далеке минуле, щоб спростувати міфи й отримати цінні знання.
Ольга Карі «Життя посеред життя»
Yakaboo Publishing
Якщо чітко та беземоційно, то книжка Ольги Карі – це щоденник відчуттів і подій, який починається напередодні повномасштабного вторгнення, а завершується записами за травень. Без сумніву, авторка книжки, як і кожен з нас, має право виписувати травму, рефлексувати. Тому наступне наше питання адресуємо видавництву: чи не зарано роз’ятрювати рану, яка не те що не загоїлася, а продовжує кровоточити? Ольга Карі хороша оповідачка, яка вміє своїми текстами доволі швидко досягати емоційної близькості з читачем, але у випадку із «Життям посеред життя» цей талант призводить до зворотного ефекту: книжку просто боляче читати. 24 лютого ще надто близько.
Чи багато з нас готові пережити цей день знову? При тому, що він триває й досі… Ернст Юнґер видав свій фронтовий щоденник «У сталевих грозах» про Першу світову війну за два роки по її закінченню. Перший том «Другої світової війни» Вінстона Черчилля вийшов у 1948-му, але ніяк не раніше. Тож, може, есеїстиці й художній прозі про повномасштабне вторгнення Росії слід хоч трохи почекати?
Рудольф Ташнер «У що вірити. 10 пропозицій для освічених людей»
«Видавництво Анетти Антоненко»/«Ніка-Центр»
Переклад із нім. О. Юдіна
«Подібно до того як кожна людина має свої неповторні відбитки пальців, вона має й власну, особисту віру, хоч би якою ця віра є», – переконаний австрійський математик, письменник і політик. Якщо ж людина перебуває у духовному пошуку, Рудольф Ташнер, нібито, пропонує розглянути декілька цікавих варіантів того, у чому можна знайти розраду навіть у наш дивний і трохи божевільний час. Свої думки автор викладає у формі есеїв, створюючи елегантні інтелектуальні оповіді. Та за «пропозиціями» Ташнера стоїть, скоріше, критика, ніж схвалення.
Він відверто кепкує з тих, хто вірить у забобони, наголошує на наївності та неосвіченості прихильників близькості з природою, з притаманною науковцю допитливістю і солідною порцією скепсису розглядає адептів, наприклад, католицької церкви… Вдосталь повправлявшись у філософії, засвідчивши читачу свою неабияку ерудицію, автор доходить висновку, що будь-яка віра «не знає твердих доказів своєї істинності». А тому, навіть якщо Ташнер виставив когось трохи дурнем, це не означає, що слід відмовлятись від власних уподобань і переконань.
Ірмтрауд Тарр «Страх сцени: Як перетворити стрес на творчу енергію»
Книги – ХХІ
Переклад із нім. Х. Кобко, К. Стеценко
Відома німецька органістка та психотерапевтка Ірмтрауд Тарр пропонує читачам, знайти до страху публічних виступів «доречний підхід» і подолати те, що заважає розвиватись, будувати кар’єру чи навіть просто спілкуватись. Авторка пише, що «близько 80% людей переживають нервозність і страх, коли перебувають у центрі уваги якоїсь групи». Тож, що з цим робити? Наприклад, вдатись до емоційної диференціації, тобто зосередитись на тому, «як ви переносите негативні судження, відгуки та переживання з минулого в сьогодення».
Ірмтрауд Тарр пише, що «виступати – означає показувати себе». Погодьтесь, це нелегко робити, коли маєш певні психологічні травми, добре приховувані навіть перед собою. Далі авторка радить розібратись із внутрішніми голосами «критика, скептика та страхопуда», які найчастіше супроводжують страх публічних виступів. Тарр також пише про необхідність залучати до подолання стресової ситуації «внутрішніх союзників» – внутрішнього ментора, голос упевненості та голос допитливості. Вже після цього йдуть дихальні, ораторські вправи, техніки, що допоможуть регулювати напругу та розслаблення тощо. Книжка Тарр створена з відчутною турботою про читача, який прагне самовдосконалення. Цим, мабуть, і пояснюється легкість її сприйняття й цілком реальна практична користь.
