The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати
Художня література
Джорджія Кауфманн «Кравчиня з Парижа»
#книголав
Переклад з англ. В. Калини
Дебютна книжка британської письменниці Джорджії Кауфманн підкреслено орієнтована на жіночу читацьку аудиторію. Хоча будь-який літературний твір – справа смаку, навіть коли розділи роману називаються «Підводка для очей» чи «Засіб для зняття макіяжу». Ні, це не чик-літ і не «дамський роман», але і не твір, що може потрапити до програми студій на тему жіночого письма. Якщо не ускладнювати, то Кауфманн, вочевидь, хотіла розповісти історію, що захопить і надихне. У неї вийшло. «Кравчиня з Парижа» – оповідь від першої особи про життя Рози Кусстатчер – жінки дивовижної сміливості, витривалості й здатності любити. Коли головній героїні виповнилося шістнадцять років, до її рідного містечка в Південному Тіролі прийшли нацисти.
Батько Рози програв її в карти сержанту Шляйху, який зґвалтував дівчину. Не отримавши підтримки батьків, Роза знайшла її в одного з підлеглих свого кривдника. Скромний і ніжний Томас став першим коханням героїні, яке вона пронесе крізь усе життя. Але дуже скоро Роза зрозуміє, що вагітна від Шляйха, і буде змушена тікати до Швейцарії. Так почнеться її шлях, що приведе до дому моди Крістіана Діора, власної бізнес-імперії у Бразилії, а потім і до карколомного успіху у США. Утім, усе це матиме свою ціну, яку Роза заплатить, щоби нарешті позбутися старих травм і стати по-справжньому щасливою.
Анастасія Нікуліна, Олег Бакулін «Я іду шукати»
Vivat
Історія про перемогу всього хорошого над поганим, що могла би стати захопливим детективом, якби саме цього прагнула. Але кримінальна складова роману «Я іду шукати» є лише тлом для авторських акцентів, що розставлені на стосунках батьків і дітей, ставленні в суспільстві до вихованців інтернатів і до людей із затримкою психічного розвитку. Отже, книжка починається з того, що в Миколи Святого, успішного бізнесмена та засновника благодійного фонду, напередодні улюбленого зимового свята українських дітлахів викрадають єдину доньку.
Розвиток цієї лінії автори залишили на розсуд читача, збільшивши й без того солідну кількість «невипадкових випадковостей» у тексті. Від зникнення Діани Святої минають роки, її батько, так і не повернувши дівчинку, кидає все й спивається під пильним оком народного депутата Ореста Бандури, який, використовуючи благодійний фонд Святого, заробляє грубі гроші відразу на кількох видах махінацій. Це стане відомо завдяки Юліку – підлітку з інтернату, що сприймає світ як п’ятирічна дитина. Його прагнення передати листа справжньому Святому Миколаю, щоб здійснилися заповітні бажання, підштовхне хлопця до подорожі всією Україною та викриття корупційних схем. На Юліка чекатиме багато пригод, небезпек, різних людей з їхніми часто неоднозначними вчинками, а головне – тотальний happy end на день Святого Миколая, щоправда, дивно й не так атмосферно читати про нього під час літньої спеки.
Шанталь Ґаран «Natalia»
«Видавництво Анетти Антоненко»
Переклад з фр. Г. Залевської
«Natalia» – дебютний роман франкомовної канадської письменниці Шанталь Ґаран на центральну тему її поки нечисленної творчості – пошук ідентичності та коріння. Шістдесятидворічний Толлеф Ольсен, респектабельний і прагматичний норвежець, вирішує з’ясувати, ким були його біологічні батьки, адже виріс у названій родині. Він дізнається, що його мати – полька. Про батька ж інформація відсутня. Усе це переверне життя чоловіка. Зрештою Толлеф знайде необхідні дані про матір – Наталію Мюллер, яка мешкає в Канаді. Передасть їй листа з купою запитань. Утім, майже дев’яностолітня Наталія не поспішатиме возз’єднуватися із сином.
Жінка, яка вціліла під час Другої світової війни, переконана, що «інколи минуле треба вигадати, щоб його пережити». Тому, згадуючи молодість у Львові, Берліні та потім в Осло, Наталія передовсім прагне вберегти свого віднайденого сина від намагання «склеїти розбиті черепки», бо не впевнена, що це піде йому на користь. Толлеф злитиметься, проявлятиме егоїзм і завищені вимоги до матері, навіть потрапить у дуже схожу ситуацію. Урешті мудре життя їх розсудить по-своєму. А на читача вже після прочитання книжки чекатиме чимало роздумів про угоду із совістю під час війни, право на спокій, беззахисність жінки перед силою чоловіків і стереотипів… Можна продовжувати, але нехай кожен наступний читач доповнить цей перелік на власний смак і потребу.
Абір Мухерджі «Дим і попіл»
«Фабула»
Переклад з англ. С. Орлової
Якщо подобаються історико-кримінальні романи, але з якихось причин до творів Абіра Мухерджі не доходили руки, час це виправити. Українською виходить вже третя книжка популярної серії британського письменника індійського походження про пригоди капітана Сема Віндгема та сержанта Банерджі, що розгортаються в Калькутті 1920-х років. Автор, сумарний наклад книжок якого у світі сягнув 400 000 примірників, потурбувався про читачів, які тільки збираються пристати до армії його прихильників, а тому кожен новий роман серії читається як самостійний твір.
Отже, про «Дим і попіл». В Індії, що перебуває під владою Великої Британії, посилюється рух за незалежність під проводом Ґанді. У грудні 1921 року до галасливої Калькутти має завітати принц Уельський. Місцева поліція робить усе можливе, щоб знизити градус протестів і створити позитивну картинку для іноземної преси та представника королівської родини. Але цим зусиллям заважає низка вбивств, що ризикує завершитися застосуванням хімічної зброї та замахом на принца. Розплутувати справу доведеться капітану Сему Віндгему та сержанту Банерджі. Страждаючи від нещасливого кохання, привидів минулого та наркотичної залежності, Віндгем потрапить у сутичку з військовою розвідкою, врятує кілька життів і, нарешті, вирішить очиститися від дурману опіуму. Усе це відбуватиметься в динамічному ритмі з кількома несподіваними поворотами сюжету. У цілому ж «Дим і попіл» – гідний представник жанру, хоч інколи в очі впадає невідповідність деяких історичних деталей оповіді Мухерджі.
Нон-фікшн
«Ukraїner. Країна зсередини 2»
Ukraїner
Книга, просякнута сонцем, від світла якого неможливо втримати сльози. Воно – у відблисках вікон Сєвєродонецька, що залишилися цілими хіба що на фотографіях, в усмішці співробітниці Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди в селі Сковородинівка, перетвореного російськими окупантами на згарище, на білих стінах Храму Петра Могили та собору Успіння Пресвятої Богородиці у Маріуполі, невідомо, вцілілого чи ні. «Ukraїner. Країна зсередини 2» несе пам’ять про те, що було, а головне – показує, за що нині точиться кривава боротьба. Кожен розділ книжки присвячений окремому регіону.
Закарпаття, Приазов’я, Полтавщина, Полісся, Бессарабія. Сіверщина, Поділля, Карпати, Буковина, Таврія, Причорномор’я, Подніпров’я та Запоріжжя, Наддніпрянщина, Волинь, Слобожанщина, Галичина, Донеччина, Київ – як зазначає в передмові засновник Ukraїner Богдан Логвиненко, за основу взято історико-етнографічний поділ початку ХХ століття. Поруч з історичними пам’ятками та красою природи у книжці читач зустріне чимало цікавих людей – митців, волонтерів, майстрів, священників, рибалок, бортників… Кожен представляє «локальну ідентичність», без якої Україна не була би собою. Тож читаймо, вдивляймося, ловімо світло, щоб цінувати та ще більше любити країну, якій є, що показати зсередини.
Джон Герсі «Хіросіма»
«Човен»
Переклад з англ Ю. Семенюк
31 серпня 1946 року популярний американський щотижневик The New Yorker вийшов тільки з одним матеріалом – публікацією Джона Герсі «Хіросіма». Наклад у 300 000 екземплярів миттєво розкупили. За два місяці текст Герсі, що нині вважається класикою художнього репортажу, вийшов книжкою. По світу розійшлося понад 3 мільйони її примірників. Усе тому, що Герсі олюднив трагедію, що до того подавалася у вигляді сухого зведення цифр. Коли ж журналіст розповів історії простих людей, які вижили у вихорі ядерного вибуху, це сколихнуло американське суспільство, адже «Хіросіма» делікатно, але влучно показала, що зброя масового винищення не жаліє нікого. Герсі зібрав в єдину оповідь свідчення шістьох мешканців міста: працівниці заводу, двох лікарів, вдови кравця, німецького священника, пастора хіросімської методистської церкви.
Де вони були, що робили до моменту вибуху, як рятувались у перші дні і як страждали від невідомої тоді променевої хвороби – Герсі розповідає про це лаконічно, беземоційно, щоб читач сам міг зробити висновки. Останній розділ, написаний за сорок років після першої публікації, дещо відрізняється від стилістики попередніх. У ньому Герсі критикує уряд Японії, який не надав допомогу постраждалим від бомбардування Хіросіми та Нагасакі, розповідає про подальшу долю героїв книжки, вписуючи довідки про подальші випробування ядерної зброї різними країнами світу… За десятиріччя, що минули від дня трагедії «в пам’яті світу з’являлися прогалини». Тому нині деякі країни безкарно вдаються до ядерного шантажу. На жаль, одна дуже хороша книжка не може вплинути на те, щоб жах Хіросіми та Нагасакі більше ніколи не повторився, але вона однозначно варта прочитання.
Ай Вейвей «1000 років радості й смутку»
ArtHuss
Переклад з англ. Г. Лелів
«Відстоювання свободи невіддільне від спроб її вибороти, адже свобода – це напрям, а не ціль, і вона постає через сам акт опору», – так пише про центральне поняття свого життєвого й творчого шляху всесвітньо відомий митець. Мемуари Ай Вейвея – розповідь про те, на які жертви та ризики може бути здатна людина, що обрала шлях спротиву. Це доволі важка, повільна книжка, де багато уваги приділено історичному контексту. Ледь не третину видання автор присвячує розповіді про свого батька – видатного китайського поета Ай Ціна. Його життя надто тісно було переплетено з історією Китаю. Становлення комуністичної партії, культурна революція, червоний терор, відлига після смерті Мао Цзедуна – події, що стерли на порох мільйони людей, але Ай Цін вижив, бо тримався за творчість.
Описуючи різноманітні у своїй жорстокості злочини прибічників китайської комуністичної партії, Ай Вейвей дає зрозуміти, чому так люто ненавидить панівний режим й так активно намагається з ним боротись. Розуміння того, що «мистецтво відкриває істину, що залягає глибоко в серці, й тому воно здатне передати потужне повідомлення», спричинило перехід Ай Вейвея від митця до соціального активіста, який понад усе прагне викривати брехню влади. Автор розповідає про знайомство з роботами Дюшана під час навчання у США, побудову власної студії після повернення звідти, свій блог, проєкти, що набули світового розголосу, смерть батька і народження сина… Ай Вейвей документує минуле, виступає проти безпам'ятства, констатуючи, що «мати справу зі свободою важко, всюди та завжди», але це не привід від неї відмовлятись.
Максін Бедат «Розібрані»
Yakaboo Publishing
Переклад з англ. Н. Бражник
Натхненне дослідження «життєвого циклу» одягу, що прагне перекроїти фешн-індустрію так, щоби вона мала позитивний вплив на довкілля та суспільство. Авторка книжки вважає, що «історія пари джинсів є історією сучасної моди та капіталізму», а тому й робить їх головним персонажем оповіді. Максін Бедат, засновниця «Інституту нових стандартів», організації, що займається підвищенням обізнаності про індустрію моди, запрошує читача в подорож, щоби дізнатися про сучасні «процеси та практики, які стоять за виробництвом одягу». З бавовняної ферми в Техасі читач перенесеться на ткацьку фабрику неподалік Шанхая, завітає у столицю Бангладеш і розташовані там цехи з виготовлення одягу. А паралельно дізнається, що щороку у світі продаються 1,25 мільярда джинсів. Бавовну для їхнього виготовлення перетворюють на полотно переважно в Китаї.
Так, у період із липня 2019 до липня 2020 року ця країна виробила 45,86 мільярда метрів тканини. «Такою кількістю можна було б обмотати Землю понад 1219 разів». Крім цифр, що вражають, Максін Бедат пише про жахливі умови праці на фабриках, низькі заробітні плати, використання дитячої праці. Повертаючись у своїй розповіді до США, авторка порушує питання соціальної прірви між керівниками Amazon і звичайними пакувальниками. Аж поки не приводить до фінальної точки – гігантського ринку вживаного одягу Кантаманто, розташованого в Аккрі, столиці Гани, звідки на звалище Кпоне, викидають 77 тонн текстильного сміття щотижня. Ці масштаби вбивають екологію та роблять із людини керований механізм для шопінгу. Тому Бедат пропонує прості дії для того, щоб кожен із нас переосмислив свої купівельні звички, підштовхнувши індустрію моди до змін.
Джон Кракауер «У розрідженому повітрі»
«Видавництво Старого Лева»
Переклад з англ. К. Крапки
У березні 1996 року Outside Magazine відрядив відомого журналіста Джона Кракауера до Непалу для участі в сходженні на Еверест і написання про це статті. Бувши досвідченим альпіністом, піддавшись «тріумфу бажання над розсудливістю», він вирушив небезпечним маршрутом, щоби, на жаль, стати свідком багатьох смертей. Та перед тим, як розповісти, що ж сталося з групами під час сходження на найвищу вершину Землі у травні 1996 року, Кракауер згадує про історію підкорення Евересту, комерціалізацію цього процесу, статистику втрат серед альпіністів. Далі ж автор вдається до докладного опису подорожі, змальовуючи маршрут, краєвиди, міркуючи над тим, від чого залежить безпека альпіністів, особливо малодосвідчених.
Кракауер не забуває написати про проблему зі сміттям, у якому в 1970–80-х роках потопав базовий табір. Багато уваги приділяє розповіді про компанії, що організовують комерційні сходження та зірок-альпіністів у їхньому складі. Розділ за розділом читач підійматиметься все вище, аж доки не потрапить у бурю, що стане причиною трагедії. А може, справа була не лише в погодних умовах? Книжка «У розрідженому повітрі» є спробою знайти відповідь на це запитання, що отримала лавину критики після публікації. Розібратися в давній, але гучній історії буде цікаво тим, хто й нині полюбляє ідеалізувати ризик.
Девід Іґлмен «Секрети нейропластичності»
«Наш Формат»
Переклад з англ. А. Калинюка
Девід Іґлмен – американський нейробіолог, популяризатор науки, бізнесмен, автор книжок-бестселерів – переконаний, що «з усіх об’єктів, які людство виявило на планеті, ніщо не зрівняється за складністю з нашим мозком». 86 мільярдів клітин, сотні трильйонів нейронних зв’язків мають унікальну здатність «постійно змінювати власні схеми, щоб відповідати вимогам навколишнього середовища та потенційним можливостям організму». Не обтяжуючи себе та читача довгим вступом, Іґлмен відразу береться до справи, розповідаючи про те, як середовище формує мозок, як він пристосовується до будови тіла й обробляє інформацію, що потрапляє з різних джерел.
Автор акцентує на тому, що функції мозку не визначені наперед генетично. Ба більше. Ділянки мозку можуть займати територію одна одної. Саме тому, на думку науковця, ми бачимо сни. Вони – це засіб, за допомогою якого зорова кора уникає захоплення сусідами. Також Іґлмен знайомить зі своєю гіпотезою «картопляної голови», пише про сенсорне заміщення та сенсорне розширення, останнє більше схоже на фантастику, але вже втілюється в реальність. Урешті, автор переходить до поняття «жива мережа», пропонуючи називати так змінювану систему мозку – нейрональну реконфігурацію. Іґлмен упевнений, що її вивчення виведе людство на новий рівень знань і технологій. Чому? Відповідь, звісно, у книжці.
