The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати
Художня література
Аріана Гарвіч «Здохни, коханий»
Compás
Переклад з англ. А. Марховської
«Депресія від необхідності жити» – це страшно, тому книжку аргентинської письменниці Аріани Гарвіч слід читати тим, хто нині має більш-менш стабільний емоційний стан. «Здохни, коханий» – потужний твір, що стискає всередині тебе невидиму пружину болю. Його нараторка переживає післяпологову депресію, яку посилює відчуття відторгнення її іншими людьми, бо вона емігрантка. Жінку не розуміють, бо має погану вимову, бо не дотримується шаблонного щастя молодої мами з телереклами підгузків. Оповідачка – левиця в клітці, яка шукає вихід, прагне свободи через втечу. Її лікують, про неї турбуються, але чого все це варто, якщо лише насаджує почуття провини? Мова тексту дуже емоційна, поетична, сповнена образів із напівмарень і фантазій. Гарвіч вдало використовує контраст просторів, де будинок є вже згадуваною кліткою, з якої героїня виривається на волю – до лісу. Немає сенсу переказувати зміст цієї книжки, адже вона є суцільним потоком свідомості, майже безсюжетною присвятою «збудливому, дикому смутку»… У 2018 переклад роману англійською був номінований на престижну Міжнародну Букерівську премію. Нехай цей несподівано сухий факт стане ще одним «плюсиком» на користь прочитання пристрасного, глибокого твору Гарвіч.
Марлон Джеймс «Чорний Леопард, Рудий Вовк»
«Жорж»
Переклад з англ. Г. Яновської
Якщо ви знайомі з талантом Марлона Джеймса – оповідача, який максимально заглиблює в атмосферу своїх творів, ще й любите фентезі, то роман «Чорний Леопард, Рудий Вовк» однозначно вартує уваги. Хоч ямайський письменник і взяв за основу книжки історію та міфологію Африки, Джеймсу вдалося створити ні на що не схожий світ велетнів, демонів, чаклунів та інших неймовірних істот. «Чорний Леопард, Рудий Вовк» відкриває трилогію, кожна наступна книжка якої подаватиме одну й ту саму історію, але очима різних персонажів. Першим розповідатиме Слідопит. Робитиме це з тюремної камери та, здається, рівно стільки часу, скільки ще можна вибороти в неминучої смерті. Юнаком він утік із батьківського дому та завдяки нюху почав заробляти, шукаючи те, що втратили інші люди. Якось Слідопита знайде колишній коханець – перевертень Леопард, щоби запропонувати вирушити на пошуки маленького хлопчика, сина работорговця Амаду Касавури. З ними підуть лучник Фумелі, знахарка Санґома, могутня людина Сумноґо, найманець із крилами Ніко, просто військовий Аесі… Вони розплутуватимуть таємниці, знищуватимуть потвор-людоїдів, кохатимуть, мститимуться, щоб історія про одне викрадення стала епічною оповіддю про честь, вибір, правду, владу, свободу та пристрасть.
Ісабель Альєнде «Віолета»
«Видавництво Анетти Антоненко»
Переклад з ісп. Г. Грабовської
«Є час, щоб жити, і час, щоб вмирати. А між ними – час, щоб згадувати», – головна героїня роману Ісабель Альєнде описує сто років свого життя між двох пандемій, іспанки та коронавірусу, у неназваній латиноамериканській країні, фіксуючи епоху разючих змін. Віолета Дель Вальє походила з аристократичного роду. Її батько мав вдачу любителя пригод, мрійника й ухильника від податків, тому родині довелося тікати від кредиторів углиб країни, щоб почати нове життя. Оточена непересічними жінками, Віолета зростала в атмосфері любові та свободи, але без компанії однолітків. Тому й без змоги пройти всі етапи дорослішання та відчути пробудження жіночності. Можливо, через це її шлюб був невдалим, а кохання всього життя – більше схожим на залежність, ніж почуття. Проте Віолета весь час обстоювала свою фінансову незалежність, що дало можливість урешті позбутися аб’юзера та накопичити достатньо грошей для заснування власного благодійного фонду. Авторка надає багато уваги стосункам героїні з дітьми, політиці, боротьбі за права жінок, акцентує на тому, що кохання не залежить від віку… У Альєнде вийшла родинна сага – цілком в дусі жанру та «пізнього» стилю письменниці, що не вирізняється революційністю, але має свій шарм.
Теріз Енн Фаулер «Зельда»
«Книги – XXI»
Переклад з англ. Ю. Любки
Складні стосунки Зельди та Френсіса Скотта Фітцджеральда стали основою чималої кількості книжок. Якщо за життя подружжя привертало до себе увагу красою, талантом і скандальною поведінкою, то нині, через понад сто років від дня їхнього весілля, на перший план виходить доля жінки, яка опинилася під руйнівною владою чоловіка. Роман американської письменниці Теріз Енн Фаулер зосереджений на постаті Зельди, на її боротьбі за самовираження та самостійне визначення життєвого шляху. Книжка побудована у вигляді спогадів головної героїні. Читач чує голос Зельди – талановитої жінки, яка прагнула бути незалежною особистістю, а не дружиною відомого письменника. Їй важко не співчувати. Зельдою неможливо не захоплюватися. Авторка книжки в епілозі зазначає, що її роман є твором передовсім художнім, але сюжетна лінія доволі послідовно відтворює реальне життя подружжя від моменту їхнього знайомства та до передчасної смерті Фітцджеральда. Подекуди діалоги й описи скандальних вечірок за участі пари здаватимуться аж занадто докладними, а від того обтяжливими для плину сюжету. Також виникають запитання до однобокого зображення Френсіса Скотта Фітцджеральда. Але в цілому у Фаулер вийшов хороший роман із проблематикою, яка ще довго залишатиметься актуальною.
Аманда Лі Коу «Світло далекої зірки»
«Видавництво Старого Лева»
Переклад з англ. А. Вовченко
Американські критики назвали дебютний роман Коу амбітним. Погодимось, додавши, що він справляє враження й претензійного. Утім, зважаючи на біографію письменниці, зрозуміло, чому їй так кортіло виділитися. Аманда Лі Коу народилася в Сінгапурі. У підлітковому віці вона закохалася в іншу дівчину, тому в школі потрапила під «перевиховні роботи». В університеті Коу захопилася історією кіно та Марлен Дітріх. Після спроб стати редакторкою журналу, танцівницею, викладачкою, роботи офіціанткою та продавчинею вінтажу Коу все покинула та почала писати. У «Світлі далекої зірки» зухвало та з викликом вона розповідає про трьох жінок, яких колись побачила на старій фотографії. Марлен Дітріх, Анна-Мей Вонг, Лені Ріфеншталь – головні героїні роману. Через історію кожної з них авторка розвиває окрему тему, додаючи додаткові сюжетні лінії. Так, частина про Лені Ріфеншталь порушує питання мистецтва та політики – чи можуть вони йти окремо, коли режим, що спонсорує фільми, чинить злочини проти людства… Про таврування шляху у світі, що ще не знає про расову та гендерну рівність, про вибір власної долі, попри обставини, ідеться в історії про Анну-Мей Вонг. А що ж Марлен Дітріх? Її сюжетна лінія – оповідь про шаленство, відданість образу та здатність залишатися зіркою до останнього подиху. «Світло далекої зірки» – вдалий дебют, після якого хочеться дізнатися, на що ж Коу здатна ще.
Антті Туомайнен «Чоловік, який помер»
«Фабула»
Переклад із нім. О. Ковальової
За мирного життя книжка популярного фінського письменника Антті Туомайнена, якого на Батьківщині називають «королем гельсінського нуару», могла б потрапити до переліку романів для пляжного читання чи супроводу будь-якого іншого відпочинку. «Чоловік, який помер» – легкий твір зі скандинавським, доволі чорним гумором, несподіваною зав’язкою та динамічним сюжетом. За своєю жанровою суттю роман тяжіє до детектива, хоча психологічної складової, що досліджує внутрішній світ чоловіка під час кризи середнього віку, у ньому набагато більше. Отже, головний герой Яакко Каунісма, покинувши столицю, у провінційній Хаміні разом із дружиною заснував грибний бізнес. Їхня компанія займалась збиранням, сушінням і подальшим продажем мацутаке. Ці гриби, шалено популярні та дорогі в Японії, у навколишніх лісах міста росли у великій кількості. Справа розвивалася, адже з Яакко працювала вже сформована команда, аж раптом чоловіку стало зле. Звернувшись до лікаря, він дізнався, що його отруїли, жити лишилось ледь не кілька днів. А тут ще дружина зрадила та з’явилися агресивні конкуренти… Яакко шукатиме того, хто хоче його смерті, розплутуватиме інтриги своєї благовірної, ризикуватиме бізнесом – не здаватиметься до останнього, за що на нього й чекатимуть відразу кілька винагород.
Нон-фікшн
Лоренс Ріс «Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів»
«Лабораторія»
Переклад з англ. А. Цимбал
Коли щодня ми дізнаємося про страшні воєнні злочини проти мирного населення, уже не дивує, що хтось, хто мав вигляд «звичайної людини, продавця бакалійної крамниці» як, скажімо, Рудольф Гьосс, у 1940 році міг збудувати й очолити пекло на Землі – концтабір Аушвіц… Британський історик Лоренс Ріс п’ятнадцять років писав книжки та знімав фільми про нацизм. Дослідження, присвячене Аушвіцу, автор називає підсумком усієї своєї попередньої роботи. Ріс переконаний, що нині ця книжка є дуже важливою. Погоджуємося. По-перше, вона нагадує, на які масштаби зла може бути здатен певний політичний режим. По-друге, досліджує вплив пропаганди на людей, які навіть на сконі днів вважали, що виконували правильні накази. По-третє, демонструє, якими сильними та красивими духом можуть бути безневинні, приречені на смерть. Ріс докладно описує причини появи Аушвіца, головною з яких на початку існування табору була необхідність звільнити житло та робочі місця для етнічних німців, які переселялися до захопленої Польщі з інших країн Європи. З грудня 1941 року почалося посилення антиєврейських акцій, адже Гітлер мав на комусь вимістити злість через контрнаступ Червоної армії під Москвою та втручання США у війну… Так було ухвалене рішення знищувати євреїв. Ріс зазначає, «дуже важливим чинником у розвитку винищувального процесу стало те, як ініціативи знизу сприяли ще більшій радикалізації політики винищення». Тобто понад мільйон людей, страчених в Аушвіці, – провина не одного лише Гітлера, а колективна справа багатьох. Проводимо паралелі із сьогоденням і продовжуємо боротьбу зі злом.
Рустам Гаджієв «Лінгвістика на карті світу»
«Віхола»
«Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах» обіцяє читачам підзаголовок книжки лінгвіста Рустама Гаджієва. Мовознавство, особливо подане не нудно, є джерелом неймовірного матеріалу, заглибившись у який точно захочеться пристати до якоїсь з основних теорій походження мови. Отже, книжка Гаджієва має шість частин. У фокусі першої – історія й особливості будови кількох мов. З неї можна дізнатися, наприклад, що ісландці й досі можуть читати середньовічні тексти, бо «ізольоване становище, близькі зв’язки всередині острова та практично повний брак молодіжної культури» дуже добре заморозили цю мову; подивуватись мові айдахо, яку «під час Другої світової війни армія США використовувала для шифрування послань, що стало одним із ключових чинників у перемозі американців у Тихому океані». Далі автор пропонує познайомитися з мовознавцями-детективами, які завдяки захопливій дисципліні – лінгвокриміналістіці – розплутують кримінальні злочини… У всіх наступних частинах автор у легкому, добре приправленому гумором стилі подає величезну кількість суперцікавої інформації про фразеологізми, походження слів, навіть про значення вибору мови під час зустрічі Комісії НАТО-Україна 2002 року.
Девід Робенгаймер, Стівен Дж. Сімпсон «Їж як тварини»
Yakaboo Publishing
Переклад з англ. Н. Хаєцької
Ентомологи, перекваліфікувавшись на борців з ожирінням та екологів харчування, узялися з’ясувати, як живі істоти знають, що їсти, і чому це важливо для людей. У 1991 році в Оксфорді Девід зі Стівом проводили експерименти із сараною, спостерігаючи, як комахи безпомилково серед різної їжі вибирали найкорисніше поєднання білків і вуглеводів, «те, що найліпше сприяло виживанню та зростанню». Для цього в сарани в ротовому апараті є смакові волосини. Вони аналізують хімічний склад продуктів і посилають сигнал до мозку: їсти чи ні. Відштовхуючись від цього, науковці почали працювати над більш масштабною темою – визначенням механізмів організму, завдяки яким живі істоти (і люди теж) розпізнають необхідні речовини в їжі. Автори підкреслюють, що потреба в білках, вуглеводах, жирах, натрію та кальцію сформувалася еволюційно, бо тварини, які краще харчувалися, мали більше шансів до розмноження… Після кількох цікавих історій про тарганів, павуків і жуків читач порине у світ нутриціології та дізнається, що головне в здоровому харчуванні, на думку авторів книжки, – отримувати достатню кількість білка. Як цього досягти, не переїдаючи, розкладено по поличках аж у 15 порадах.
Барак Обама «Земля обітована»
BOOKCHEF
Переклад з англ. О. Дем’янчука
«Ця книга – запрошення знову змінити світ через тяжку працю і, доклавши до цього ще й рішучості та значною мірою уяви, збудувати таку Америку, яка нарешті узгоджуватиметься з усім, що є ліпшого в нашій природі», – пише в передмові до автобіографії сорок четвертий президент США. «Землю обітовану» з нетерпінням чекали прихильники американської моделі демократії з різних куточків світу. Вийшовши наприкінці 2020-го, книжка стала бестселером і ввійшла до списків найкращих видань року за версією авторитетних видань – The New York Times, The Washington Post і The Guardian. Та скільки б рекордів книжка не встановила, головне в ній не це. Барак Обама – чудовий оповідач, що видно вже за його ранніми виданнями. Тому кожна частина автобіографії, ідеться в ній про виборчу кампанію чи подолання фінансової кризи, буде сповнена несподіваної поезії, мудрості й особливого сприйняття світу автора, чиїй щирості не можна не вірити. «Земля обітована» захоплює як масштабом відповідальності людини на посаді президента однієї з найвпливовіших країн світу, так і відданістю Обами ідеалам індивідуальної свободи, рівності можливостей. А ще це дуже докладна картина політичного світу, що охоплює 2009–2017 роки, яка створена з гумором і любов’ю.
Стівен Пінкер «Добрі янголи людської природи»
«Наш Формат»
Переклад з англ. О. Ємельянової
Канадсько-американський когнітивний психолог Стівен Пінкер, відомий мислитель і науковець, у книжці «Добрі янголи людської природи» поставив собі за мету «довести, що впродовж історії насильства справді ставало менше». У передмові до українського видання автор зазначає, що російське вторгнення в нашу країну, на жаль, довело, що «тривалий мир не є і не був неминучим». Але цей факт не має зупинити читача на шляху до пізнання психології насильства та ненасильства, яке Пінкер здійснює на основі «теорії свідомості» – «синтезу когнітивістики, афективної та когнітивної нейронауки, соціальної й еволюційної психології й інших наук про людську природу». За нею, «добрими янголами людської природи» є когнітивні й емоційні здібності (емпатія, самоконтроль), що розвинулися в процесі еволюції, разом зі схильністю до окремих різновидів насильства. Важко стисло переказати зміст книжки, у якій понад 800 сторінок і безліч інформації, починаючи з доісторичних решток людей, що загинули від чиєїсь руки, і завершуючи «ефектом Флінна» як одного з чинників зниження рівня насильства. «Добрі янголи людської природи» – потужна наукова праця, написана максимально зрозуміло, щоб донести цінні думки, – що важливо, ще й оптимістичні – до якомога більшої кількості читачів.