The Village Україна обирає книги місяця та пояснює, чому їх варто читати

Художня література

Дуглас Стюарт «Шаґґі Бейн»

BookChef

Переклад з англ. Е. Євтушенко

Жодних монстрів, тільки аутсайдери. Про їхню самотність, пошуки кохання та прихистку – на старому заводі чи на дні пляшки з горілкою – ідеться в дебютному романі Дугласа Стюарта, британсько-американського, віднедавна, письменника, який до того був більш відомий як дизайнер. У 2020 році «Шаґґі Бейн» отримав Букерівську премію та ще кілька престижних відзнак. Стюарт писав книжку довгі десять років, у ній можна знайти чимало збігів із його власною біографією, хоча автор запевняє, що роман є майже цілковитою вигадкою. Як часто буває, тріумфу перебував болісний період невдач: рукопис твору відхилило тридцять два видавництва.

Можливо, тому, що історичне тло роману геть не привабливе та не модне. 1980-ті роки, Шотландія, депресивні райони Глазго, непримиренні католики та протестанти – надто локальний контекст. Але «Шаґґі Бейн» – роман не про безробіття чи релігійні упередження. Це книжка «про беззастережну любов, про щоденне переродження надії, на які здатні лише діти неідеальних батьків». Шаґґі Бейн із братом і сестрою спостерігає за тим, як їхня мати, чарівна Агнес, страждає від самотності та мрій, що не справдилися. Алкоголь стає її захистом від реальності. Але справжнім янголом-охоронцем жінки є найменший син, який до останнього віритиме в можливість почати нове життя… Сумна та водночас світла книжка.

Сюзанна Кларк «Леді з Ґрейс-Адью та інші історії»

«Рідна Мова»

Переклад з англ. Я. Стріхи

В одному інтерв'ю 2004 року, напередодні виходу роману «Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл», Сюзанна Кларк розповіла, що вирішила стати письменницею через «нав’язливу уяву», завдяки якій завжди могла вигадати, скажімо, місця, кращі за ті, де перебувала насправді. На наше переконання, саме любов до фантазії, її ретельне літературне конструювання робить Кларк особливо цікавою авторкою. Тож, якщо кортить повернутися в часопростір згаданого вище роману, збірка оповідань «Леді з Ґрейс-Адью та інші історії» стане в пригоді. Книжку складають вісім творів, майже всі вони встигли увійти до різноманітних англомовних антологій малої прози, але 2006 року були зібрані під однією обкладинкою, доповнені новим оповіданням і передмовою. Кларк поєднала всесвіт Стрейнджа і Норрелла з готикою, фольклором, але головне – вивела з тіні жінок. Вони стають головними героїнями, які вміють творити магію (оповідання «Леді з Ґрейс-Адью»), віддано змагаються за кохання із самою королевою фей («Місис Мебб»), долають своєю хитрістю та кмітливістю жорстоких чоловіків («На Жаденнім пагорбі») чи просто перевершують їх розумом і далекоглядністю («Том Ясенвітер, чи Як у Торсбі чарівний міст збудували»). Казки Сюзанни Кларк – майстерна робота, яка сподобається не лише прихильникам фентезі, але й тим, кого втомило сьогодення на сторінках книжок.

Давид Б «Підхмарне лихо»

«Пінзель»

Переклад із фр. І. Рябчия

1964 рік. Звичайна французька родина. П’єр-Франсуа, Жан-Крістоф і Флоранс бешкетують, досліджують світ, слухають за вечерею батькові перекази Біблії, а перед сном читають із мамою книжки Жуля Верна. Але раптом стається біда. У старшого брата, Жана-Крістофа, починається епілепсія. Хвороба змінює життя всієї родини, яка починає ходіння по колу лікарів, вдається до нетрадиційної медицини, навіть мешкає в мікробіотичній фермі… Ця подія стала основою для автобіографічного мальопису Давида Бошара «Підхмарне лихо».

Графічний стиль автора поєднав експресію, образність, динамічний сюжет. Що складнішими стають почуття наратора, тобто П’єра-Франсуа, то більш виразними, масштабними постають і рисунки. Хлопчик захоплюється війною. Він уявляє себе видатним воїном, який здатен перемогти чудовисько, що постійно атакує його брата. Читач спостерігатиме за тим, як П’єр-Франсуа переростає дитячу жорстокість, стикається зі смертю, дорослішає, обираючи для себе не лише нове ім’я, але й життєвий шлях. Урешті, це історія про любов до рідних, яку варто берегти та плекати, бо деякі почуття та стосунки є незамінними.

Райлі Сейгер «Останні дівчата»

«Видавництво Старого Лева»

Переклад з англ. Р. Гардашука

Протягом п’ятьох романів під псевдонімом Райлі Сейгер приховувався американський письменник Тодд Ріттер. Маючи досвід створення детективів під справжнім ім’ям, автор вирішив почати все з чистого аркуша. На певний час він зробив зі статі Райлі Сейгер справжню таємницю. Чому цей факт важливий? Бо пояснює деякі недоліки твору. Але спершу про сюжет. Квінсі Карпентер – «остання дівчина», вціліла після жорстокої різанини. Тих, кого медіа називають так само, у США ще двоє. Якщо Квінсі та Ліз знайшли в собі сили наново будувати життя, не боячись публічності, то Саманта залягла на дно. Але, як переконує нас автор, вічно переховуватися від минулого, особливо коли воно криваве, не можна.

Квінсі знову опиниться у вирі небезпечних подій, щоби згадати ім’я справжнього монстра та зрозуміти, що ж означає бути «останньою дівчиною». Динамічний сюжет із непередбачуваними ходами, багато крові, матюків і рівно стільки сексу, щоби бути ідеальною книжкою для читання, скажімо, на пляжі – роман трохи не дотягнув до міцного трилера. Автор грішив шаблонними уявленнями про жінок і їхню дружбу, бо псевдонім не є запорукою розуміння аспектів психології певного гендеру, манірно-банальними епізодами, на кшталт порівняння вина і крові, й відверто підігравав нелюбові пересічних громадян до журналістів. Якщо на все це закрити очі, то трилер Сейгер зможе розважити.

Сара Пірс «Санаторій»

ARTBOOKS

Переклад з англ. О. Науменко

Дебютний роман колишньої британської піарниці, яка переїхала до Швейцарії та згодом, надихнувшись красою гір і згадкою в газеті про таємничий санаторій, вирішила реалізувати на папері своє тяжіння до різноманітних жахастиків. Так з’явився детектив, що особливо прийшовся до смаку Різ Візерспун і її книжковому клубу. За сюжетом, відомий у Швейцарії забудовник перетворює колишній туберкульозний санаторій на люксовий готель. На заручини свого брата туди приїжджає Елін Ворнер, офіцерка британської поліції. Раптом псується погода, сходить лавина, починаються жорстокі вбивства. Елін береться за розслідування…

Дебюти не часто бувають аж такими ідеальними, як хочеться автору. Тому до роману Пірс є кілька зауважень. Перевантажений діалогами, що не мають значення для розвитку ані сюжету, ані персонажів, захаращений назвами брендів, текст часто «забуває», що є детективом. Поклавши в основу потенційно цікаву історію, письменниця часто ігнорує інтригу, зосереджуючись на емоційній нестабільності персонажів роману. І якщо читач від цього не втомиться, то зможе порадіти улюбленому відчуттю всіх прихильників детективів, що приходить разом із розплутуванням таємниць.

Нон-фікшн література

Юліан Чаплінський «Зрозуміти архітектуру»

«Віхола»

«Розуміючи й поважаючи архітектуру як відбиття нас самих, ми навчимося судити, робити висновки та не помилятися в майбутньому», – переконаний український урбаніст Юліан Чаплінський. Тому його книжка покликана розвинути вміння «читати» міста. Автор був би, напевно, радий, якби кожен після знайомства з виданням, «потрапивши в будь-яке місто, міг легко зрозуміти, у якому часі воно формувалося, як на нього впливали стилі Середньовіччя: готика, бароко, класицизм тощо. Щоби будинки, споруди, церкви, площі стали подразником, який будитиме бажання дізнатися більше про минуле та сучасне міста, про те, чим воно жило раніше та чим дихає зараз». Звучить дуже натхненно.

Власне, протягом всієї книжки Чаплінський зберігатиме захоплення предметом дослідження, то заглиблюючись в історію архітектури, то виринаючи до сьогодення, щоб апелювати до Вікіпедії. Урбаніст ділиться знаннями, створюючи своєрідну дорожню карту для тих, хто цікавиться історією архітектури. Хочете більше дізнатися про романський стиль? Вирушайте до Тулузи з її храмом Сен-Сернен чи до Галича, поблизу якого розташована унікальна церква Святого Пантелеймона. За готикою варто їхати до Парижа та Страсбурга, за бароко – до Рима чи Львова, класицизму багато на вулицях Лондона… Історичні екскурси, розшифровка професійних понять доступною мовою, малюнки – усе це допомагає наповнити змістом те, що часто стає фоном для селфі.

Беверлі Енгел «Звільнись від емоційного насилля»

Yakaboo Publishing

Переклад з англ. Н. Валевської

«Емоційне насилля – це той тип насилля, який чи не найскладніше виявити, бо воно приховане, підступне й хитре», – зауважує американська психотерапевтка Беверлі Енгел. Поєднуючи багаторічну практику з написанням книжок, вона допомагає здобути свободу тим, хто перебуває у «в’язницях сорому». Енгел пише про симптоми емоційного насилля, дає окремий опитувальник, пройшовши який, легше зрозуміти, чи є ви жертвою, докладно зупиняється на соромі. Скільки би про токсичні стосунки не розповідалося в подкастах чи влогах, але й досі є купа людей, які подумки себе заспокоюють: «Але ж не б’є». На цей випадок в Енгел є важливе уточнення: «Емоційне насилля багато в чому більш нищівне, ніж фізичне. Основна причина в тому, що фізичне насилля циклічне. Після спалаху грубої сили йде медовий місяць – період перепрошень, уваги, любові та щедрості. А от емоційне насилля відбувається щодня. Його наслідки більш руйнівні, бо вони частіші, нема часу на загоєння душевних ран». Одне із завдань книжки – навчити людину відкидати негатив, присоромливі слова аб’юзера, тому що вони брехливі та є інструментом емоційного насилля. І Беверлі Енгел дуже старатиметься, щоб, перегорнувши останню сторінку, її читачі знайшли сили боротися за доброту до себе.

Бі Вілсон «Що ми їмо»

«Наш Формат»

Переклад з англ. О. Асташова

Найімовірніше, вас теж здивує твердження, що кишмиш із найближчого супермаркету є «симптомом неконтрольованого раціону» й ознакою того, що людство власноруч риє собі дуже глибоку яму. Авторка книжки «Що ми їмо» пише про доступність їжі, яка призвела до відсутності культури її споживання і, як наслідок, проблеми «харчових ризиків», через які щороку помирає майже дванадцять мільйонів людей. Бі Вілсон, за освітою історикині та політологиня, також є засновницею благодійної організації, що займається вихованням свідомого споживання їжі в дітей.

Власне, усі її іпостасі поєднує книжка, подаючи багато інформації, над якою варто замислитися. У чому головна проблема раціону сучасного людства? Чи правда, що тепер, де би ви не жили, маєте доступ до приблизно такого самого асортименту ключових інгредієнтів, як і люди в радіусі півтори тисячі кілометрів? Як харчова промисловість пов’язана із соціальними змінами? Що таке «пращурівська дієта»? Вілсон дає розлогі й цікаві відповіді на ці й інші запитання, наводячи факти, після яких навіть на банани в магазині дивитимешся по-новому. Пізнавальна й дуже корисна книжка.

Вацлав Сміл «Як насправді влаштований світ»

«Лабораторія»

Переклад з англ. О. Стукала

Через низку причин людство втратило розуміння того, як влаштований світ. Потік новітніх знань став надто великим, що викликає в пересічних мешканців Землі радше байдужість, ніж зацікавленість. Окрім того, деякі важливі процеси надто застарілі для мешканців міст, яких у світі стає все більше. Простіше кажучи, навіщо знати, як вирощують жито, якщо можна піти до магазину і без зайвого клопоту купити хлібину… У вступі до своєї книжки Вацлав Сміл, чесько-канадський учений, вклав, мабуть, усю нелюбов і презирство до сучасників, щоби потім подобрішати та перейти до оповіді, що захоплює масштабом мислення автора.

Сміл пропонує зрозуміти: енергію, згадуючи про Арістотеля й Ньютона, борців проти використання паливних корисних копалин; виробництво їжі, яке змінила поява добрив; матеріальний світ зі сталі, цементу, аміаку та пластмаси – незамінних матеріалів; глобалізацію як процес не новий, але пов'язаний із технічним прогресом і соціальними умовами; довкілля, без якого неможливо існувати. Автор згадує про ризики – глобальні катаклізми, здатні знищити людську цивілізацію. Останнім іде, звісно, майбутнє, яке Сміл не береться пророкувати, не довіряючи ані «провісникам Страшного суду», ані технооптимістам. Непересічна книжка, хоч інколи й обтяжена критикою всього.

Джудіт Орлофф «Виживання для емпата»

Vivat

Переклад з англ. О. Брагіної

«Немає нічого поганого в тому, щоби бути чутливим», – вважає Джудіт Орлофф, докторка медицини, психіатриня, авторка кількох популярних видань. Так, світ, що нас оточує, жорстокий і переважно байдужий до натур із тонкою душевною організацією, але це не означає, що емпатам залишаються лише мовчазні страждання через усвідомлення цього факту. Книжка Орлофф покликана познайомити чутливих людей зі спеціальними стратегіями, що навчать емпатів долати численні виклики.

Авторка пояснить різницю між звичайною емпатією й тим, щоби бути емпатом, наведе перелік типів чутливих людей (тут варто приготуватися до несподіванок на кшталт емпатів-медіумів чи емпатів Землі), дещо знизить градус неймовірного розповіддю про нейрони та перейде до розгляду важливих для 20% населення (саме такій кількості людей притаманна висока чутливість) нашої планети тем. Власне, поєднання наукових фактів із критикою офіційної медицини та міркуваннями про «тонку енергетичну систему тіла» можуть поставити читача в глухий кут. Адже в розв’язанні проблем хочеться доказовості, а не інтуїтивного цілительства. Безумовно, книжка Орлофф містить чимало корисної інформації, але її доведеться вивуджувати серед порад «слухати Дух» та інших проявів надто авторського підходу до роботи з чутливими людьми.