The Village Україна обирає книжки місяця та пояснює, навіщо їх читати.

Художня література

Вільям Ґолдінґ «Спадкоємці»

Вавилонська бібліотека

Переклад з англ. Я. Панко

«За його романи, що з проникливістю реалістичного мистецтва оповіді та різноманітністю й універсальністю міфу висвітлюють стан людства в сучасному світі» в 1983 році Вільям Ґолдінґ був відзначений Нобелівською премією з літератури. Людина, яка бачила війну (майбутній класик служив на флоті під час Другої світової), не може після її завершення залишатися колишньою. Ґолдінґ зауважував, що пережите показало: людина творить зло, як бджоли мед. Дослідженню та творчому осмисленню формування цього зла письменник присвятив свій найвідоміший твір – дебютний роман «Володар мух». Друга книжка Ґолдінґа «Спадкоємці», що вийшла 1955 року, стала своєрідним продовженням тієї самої теми.

Критики констатували вдалий внесок автора у формування його літературної репутації, зазначивши, що роман підтверджує безумовний талант прозаїка. Якщо облишити умовності та реверанси, то «Спадкоємці» – дійсно дивовижна книжка. Ґолдінґ переносить читача в прадавні часи, коли одні з останніх племен, чи то родин, неандертальців зустрічають інших людей – homo sapiens. Природність, простоту й доброту перших автор протиставляє хитрості, підступності й жорстокості других, змушуючи читача замислитись: а чи правильною гілкою розвитку пішло людство? Ґолдінґ створив неймовірно тонку, красиву й водночас емоційно напружену оповідь про те, як новий агресивний світ зруйнував старий, але більш гармонійний. Та уважний читач помітить, що автор залишив натяк – часточка добра в нас все ж таки є, головне – виростити її в собі до чогось більшого.

Чимаманда Нґозі Адічі «Половина жовтого сонця»

Видавництво

Переклад з англ. О. Гординчук, І. Савюк

На вихід в Україні роману нігерійської письменниці Чимаманди Нґозі Адічі чекали два роки від офіційного анонсу «Видавництва», бо оригінал був надрукований набагато раніше – у 2006-му. Тоді «Половина жовтого сонця» закріпила успіх самобутньої авторки, яку доволі швидко і не без підстав зарахували до різноманітних списків найвидатніших, найталановитіших etc. Африка, очима нових поколінь, стала поставати перед західним читачем не екзотичною місциною, придатною для мандрів і завоювань європейцями, а унікальною землею, часто просоченою кров’ю, кількість якої заведено стурбовано не помічати усілякими міжнародними організаціями.

Роман Адічі має саме таку оптику. Напружений, подекуди надто зосереджений на любовних переживаннях персонажів, він присвячений жіночим голосам, які майже нечутні під час великих політичних чи соціальних змін, тим більше коли ті відбуваються в країнах Африки. За основу книжки взято громадянську війну в Нігерії 1967–1970 років, коли народ ібо оголосив про створення власної країни – Біафри, на прапорі якої зображено половину жовтого сонця. Головні героїні роману, сестри Оланна та Кайнені, опиняться у вихорі подій. Їм доведеться подолати важкі випробування, але жінки боротимуться – кожна за те, що цінуватиме й любитиме більше.

Ширлі Джексон «Ми завжди жили в замку»

Жорж

Переклад з англ. Н. Гоїн

Ще один перекладений українською роман письменниці, яку в США вважають зіркою жахів, горору та саспенсу. Попри те, що остання прижиттєва книжка Джексон вийшла далекого 1962 року, про авторку не забувають – її неопубліковані твори з’являються у престижних виданнях, а раніше написані адаптуються для театральних вистав, фільмів чи серіалів. Психологічні романи письменниці з часом не втратили своєї привабливості, демонструючи талант Джексон як творчині емоційно напружених історій, в яких багато цікавого заховано між рядками. «Ми завжди жили в замку» – готичний детектив, що оповідає про колись заможну родину Блеквудів. На момент оповіді її представляють тільки сестри Мері Кетрін, Констанція та їхній дядько Джуліан.

Іще чотири члени родини загинули від отруєння миш’яком. Після цієї події й судового процесу, на якому Констанцію звинувачували у скоєнні вбивства, але виправдали, всі троє стали чужаками для мешканців містечка. Інакшість пробуджує ненависть, тому Блеквуди змушені ховатися як за стінами маєтку, так і у своїй уяві: Мері Кетрін застосовує примітивну магію, щоб уберегти рідних від лиха, Констанція не виходить далі саду й весь час витрачає на приготування їжі, а дядько Джуліан поринає у спогади та написання книжки. Але їхньому тихому існуванню судилось пройти ще одне страшне випробування… «Ми завжди жили в замку» – роман про право на щастя, навіть якщо воно не вписується в загальноприйняті стандарти, на усамітнення та свободу від щоденного зла, що просочується разом із лицемірством, корисливістю та ницістю інших людей.

Меґґі Нокс «Обмін на Різдво»

#книголав

Переклад з англ. Х. Радченко

«Обмін на Різдво» – книжка з такою концентрацією штампів про по-американськи святкову історію, що більш доречним було б назвати її рафінованою, ніж романтичною. Що цікаво, під псевдонімом Меґґі Нокс пишуть дві успішні журналістки та самодостатні авторки, які мешкають в Торонто. Глобалізація навіть у літературі стирає кордони, можливо, тому й твори виходять як за шаблоном, у випадку ж із романом Нокс – як за перевіреним рецептом імбирного печива, що добре смакує в певний час і під певний настрій. Героїнями книжки є дві сестри-близнючки Чарлі та Касс Ґудвін – талановиті кондитерки.

Чарлі намагається відвоювати собі місце на телебаченні в Лос-Анджелесі, а Касс робить все можливе, щоб їхня сімейна пекарня у провінційному містечку вижила в умовах конкуренції з модною мережею несмачних солодощів. Але одна прикра випадковість змушує сестер помінятись місцями. І от халепа – все це відбувається за дванадцять днів до Різдва, коли пекарня завалена замовленнями, а ТБ-продюсери мають обирати, хто вестиме нове кулінарне шоу… На незвичних для себе місцях Чарлі та Касс, цілком передбачувано, зустрінуть чоловіків своїх мрій, при цьому один буде пожежником, а інший – лікарем (тут має бути вигук розчуленого замилування із сіткомів). Утім, «Обмін на Різдво» цілком відповідає своєму призначенню – створювати передсвятковий настрій і дарувати дорослим заклопотаним людям надію на те, що дива трапляються, а проблеми долаються.

Нон-фікшн

Остап Яриш «This is Америка. Історії не з Голлівуду»

Човен

Поповнення в родині вітчизняної репортажистики. У фокусі – США – справжня країна, маленькі люди, реалії їхнього життя, що є чудовим матеріалом для висновків, які кожен читач зробить самостійно, адже справа автора полягає у фіксації моменту, передачі історії, а не моралізаторстві чи інших аналогічно нудних речах. Остап Яриш, український журналіст, лауреат кількох престижних професійних премій, з 2019 року мешкає у Вашингтоні та працює в українській службі Голосу Америки. Хіба ж допитливий репортерський розум встоїть перед спокусою вивчити нове середовище, докопатися до цікавої й по-своєму унікальної інформації?

Звісно, ні. В цій книзі не буде вундеркіндів із Кремнієвої долини чи зірок шоу-бізу, бо скільки ж можна. Натомість вона дасть можливість познайомитись із хазяйкою й працівниками нелегальної ферми канабісу, що захована посеред соснового лісу десь у Каліфорнії, перенестися аж до Ріо-Ґранде, щоб дізнатись про ставлення до мігрантів із Мексики американського лівака-активіста чи поліцейського, завітати в невеличку, але легендарну перукарню італійця Дієґо, розташовану поміж вуличок одного з житлових районів Вашингтона, відвідати Форт-Вейн і його борчинь і борців за расову справедливість… Загалом до книжки увійшло дев’ять талановито написаних репортажів – кожен зі своїм настроєм і темою, що неодмінно зрезонують і читачу.

Марк Хоніґсбом «Століття пандемій»

Yakaboo Publishing

Переклад з англ. М. Лузіної

​​У минулому Марк Хоніґсбом був журналістом-розслідувачем, який робив матеріали для Observer, Guardian та інших авторитетних британських видань, нині ж він є письменником, що спеціалізується на історії інфекційних захворювань. Тема, що теж, погодьтесь, потребує неабиякої уваги та заглиблення в матеріал. Отже, автор пропонує читачу поринути у водночас дивовижний і смертельно небезпечний світ вірусів та інших збудників глобальних інфекцій. Варто пройти шлях від іспанського грипу до COVID-19, щоб переконатись у наступному: «Як і решта живих істот, людина є частиною неймовірно складної екологічної системи та прив’язана до всіх її компонентів незліченними ланками».

Тому дещо нахабно вважати себе аж такими господарями світу, коли один крихітний патоген здатен забрати життя сотень тисяч, відправити на звалище усталені медичні знання й викликати паніку та жах. Розповідаючи як про відомі спалахи, наприклад, СНІД у 1980-х чи епідемію еболи у 2014-2016 роках, так і про незнані широкою аудиторією випадки поширення легеневої чуми у ​​Лос-Анджелесі далекого 1924-го чи папужу лихоманку, що лютувала у США під час Великої депресії, автор наголошує, що людство має розуміти небезпеку того факту, що «фоновий рівень виникнення інфекційних хвороб росте» через глобалізацію, урбанізацію, тваринництво та його руйнівний уплив на екологію, й ретельно готуватись до нових викликів, дбаючи про наукові дослідження, розробку ефективних ліків і вакцин.

Кеті Мартон «Канцлерка. Дивовижна одіссея Ангели Меркель»

Лабораторія

Переклад з англ. Д. Кожедуба

У книжковому доробку американської письменниці, журналістки та правозахисниці Кеті Мартон понад десять видань. Серед них є художні та нон-фікшн твори, присвячені Голокосту, історії румунсько-єврейської родини авторки, автобіографія, книжка про президентські подружжя США і, на перший погляд, дещо несподівано – біографія Ангели Меркель, першої жінки, що обійняла посаду канцлера Федеративної Республіки Німеччина. Насправді ж Кеті Мартон вважає, що для осягнення сучасного світу необхідно зрозуміти цю впливову європейську політикиню, адже «в часи глобальних політичних і суспільних криз жоден світовий лідер не захищав повоєнний ліберально-демократичний порядок так самовіддано, як це робила Ангела Меркель».

Прагнучи створити портрет передовсім жінки, а вже потім лідерки, Мартон написала докладну біографію, майстерно оповіла про важливі політичні події, що продовжують впливати на Європу, і не лише на неї, наголошувала, зокрема, і на «війні Росії в Україні». І головне – змогла захопити своєю симпатією до королеви прихованих тактик, політикині, яка досягла успіху завдяки тому, що вміла миттєво помічати хороші ідеї та цінувати тих, хто здатен їх реалізувати, і заразом – до дуже зайнято жінки, яка й досі рятує світ.

Роберт Сапольські «Біологія поведінки»

Наш Формат

Переклад з англ. О. Любенко

«Цю книжку присвячено дослідженню біології насильства, агресії та конкуренції – типів поведінки й імпульсів, що за ними стоять, вчинків індивідів, груп і держав, а також ситуацій, коли це погано, а коли добре. Це книжка про способи, якими люди завдають одне одному шкоди. Але водночас у ній ідеться про те, чому вони роблять щось добре», – пише у передмові до своєї книжки Роберт Сапольські, американський дослідник, нейроендокринолог, професор біології та неврології Стенфордського університету. Автор переконаний, що «без біології годі навіть наблизитися до таких категорій, як агресія, конкуренція й емпатія».

Тому в книзі буде вдосталь приємних для поціновувачів якісного нон-фікшну термінів, посилань на наукові дослідження та коментарів. На основі чого автор робить висновок, що «біологія сильної любові та сильної ненависті багато в чому дуже схожа»? На які функціональні блоки поділений наш мозок і за які аспекти поведінки кожен із них відповідає? Що таке підпорогові й підсвідомі сигнали? Як гормони впливають на мозок і сенсорні системи? Як події, що сталися кілька місяців тому, створюють синапс зі зміненою збудливістю сьогодні? Сапольські чітко, зрозуміло й захопливо розкладає по поличках біологію людської поведінки, щоб зробити висновок: ми можемо стати кращими, здатні змінити світ, якщо почнемо з найпростішого – співчуття. Надзвичайно мудра і своєчасна книжка.

Браян Джефрі Фоґґ «Крихітні звички, які змінюють життя»

BookChef

Переклад з англ. В. Глінки

Американський соціолог, науковий співробітник Стенфордського університету, засновник The Stanford Persuasive Technology Lab переконаний, «що розвиток звичок і створення позитивних змін можуть бути простими», якщо обирати правильний підхід. За Фоґґом, він базується не на примарній мотивації із серії «стань кращою версією себе» чи постійному самобичуванні, а на дизайні поведінки. Автор радить починати з меншого – формувати маленькі звички, що призводять до великих змін. Як саме? Не застосовувати із самого старту насильницькі дії щодо власного організму чи особистості. Процес має приносити задоволення.

Тож вранці, прокидаючись, скажіть собі, що «сьогодні буде хороший день». З чогось варто починати… Далі читач дізнається, що запорукою ефективності вироблення нанозвичок ф їхнього подальшого розвитку є три складові: мотивація – бажання виконувати ту чи ту дію, здатність – можливість до цього, підказка – сигнал до дії. Ще будуть вправи, практичні поради, приклади з життя автора. Судячи з багатьох висловів Фоґґа, йому дуже хотілось бути не таким, як безжальні «продавці успіху», які наполягають на застосування сили волі, тому його методика має амбіцію називатись гуманною, але накульгує в плані наукових обґрунтувань чи доказовості.