The Village Україна зібрав найцікавіші художні переклади та нон-фікшн літературу, яку варто купувати в лютому.

Художня література

Кевін Баррі «Місто Боуган»

Астролябія

Переклад: Я. Стріха

Дебютний роман ірландського письменника Кевіна Баррі, який 2013 року отримав престижну Міжнародну Дублінську літературну премію. Твір Баррі ‒ це той випадок, коли, якщо є змога, треба читати оригінал. Адже, коли автор акцентує увагу на тому, що його книжка є окремим мовним експериментом, стає зрозуміло: при перекладі автоматично втрачається п’ятдесят відсотків задуму. Письменник, розповідаючи про кримінальні війни міста Боуган, що існує десь у Західній Ірландії 2053-54 років, створив для своїх персонажів мову, яка поєднала ірландську, англійську та арго. У перекладі українською вийшло щось середнє між говіркою батярів і київських гопників, але все одно звучить соковито.

За сюжетом маємо постапокаліптичну дійсність, де нема автомобілів, люди, як колись давно, слухають радіо, а банди б’ються на ножах. Негласний володар міста ‒ Альбінос, він же Цибатий, він же Логан Гартнетт, втрачає могутність. Щоб зберегти її та затишшя у Боугані, він вдається до низки інтриг. За їхнім перебігом, розмаїттям морального занепаду містян, а також любовними трикутниками, і доведеться стежити читачеві цього філософсько-крутійського роману.

Кадзуо Ішіґуро «Залишок дня»

Видавництво Старого Лева

Переклад: Г. Лелів

«Залишок дня» ‒ найвідоміший твір британського письменника та нобеліата. Вихід цього роману 1989 року засвідчив появу потужного автора, що має неабиякий художній талант, власний стиль і прагнення розвиватися. Книжку було відзначено Букерівською премією та внесено до списків мастрідів найавторитетніших британських медіа. «Залишок дня» зачіпає величезну кількість тем, при цьому автор не дає чітких відповідей, але дає читачеві простір для власних висновків і внутрішніх дискусій. Оповідачем роману є дворецький Стівенс ‒ людина, що понад усе ставить професійний обов’язок. Окреме місце в світогляді чоловіка посідає поняття гідності. Протягом твору воно буде дивувати, спантеличувати і навіть злити читача. Але такий уже він є ‒ цей Стівенс, чоловік втрачених емоцій.

Його колишній господар, лорд Дарлінґтон, помер, а маєток придбав американець Фаррадей. Зрозуміло, що такий контраст не кожен витримає. Але Стівенс, радий залишитися в легендарних стінах Дарлінґтон-Голлу, відчуває відданість новому власнику й береться працювати ще більш завзято. У ставленні до роботи, іншого персоналу, спогадах про минуле розкривається особистість дворецького. В тому, як швидко ви повірите в реальність існування Стівенса, наскільки запекло почнете з ним сперечатися, і виявляється майстерність Ішігуро.

Джон Вільямс «Стоунер»

Фабула

Переклад: Я. Губарева

Про творчість Джона Вільямса, американського письменника, знаного у 1960-70 роках, знову заговорили на початку 2000-х. Перевидання роману «Стоунер», що вперше вийшов 1965 року, виявилося дуже вчасним. Ця книжка нагадала про існування літератури тонкої, ювелірної роботи, в якій нічого не вибухає, не епатує, де автор не міряє сюжет секундами, а спокійно, вдумливо веде оповідь про людину ‒ Вільяма Стоунера. Герой роману народився наприкінці XIX сторіччя на маленькій фермі у штаті Міссурі. Його ще молоді батьки здавалися Стоунеру старими, адже тяжка праця на землі виснажила їх. Хлопчиком Вільям і не думав, що зможе жити десь, де немає кістлявих корів і курок. Але випадок подарував йому навчання в сільськогосподарському коледжі.

Стоунер здобував знання так само, як і працював ‒ наполегливо, але автоматично. Так тривало до курсу англійської літератури. Вільям вирішив покинути вивчення властивостей ґрунтів заради Шекспіра та інших. Перша світова війна зустріне його вже у статусі лектора. Вибір між армією та викладанням є одним із найкращих моментів книжки. Університетські інтриги, невдалий шлюб, несподіване кохання, самотність і радість творчості ‒ усе це є життям Стоунера з постійним, але не реалізованим прагненням цілісності, чистоти та мудрості.

Лукаш Орбітовський «Голова змії»

Видавництво Жупанського

Переклад: С. Легеза

Трохи брутальна, трохи містична, з підвищеним рівнем адреналіну збірка з дванадцятьох оповідань Лукаша Орбітовського «Голова змії» сподобається тим, хто цінує міцні сюжети, чорний гумор і світ на межі реальності. Орбітовський ‒ знаний у Польщі автор фантастики та горорів. Прозаїк, що має чимало нагород і відзнак, пише історії, у правдивість яких легко повірити, особливо читачеві, що повсюдно шукає символи та знаки невідомих, але могутніх вищих сил. Горор Орбітовського не так лякає, як захоплює. Його оповідання дозволяють здогадатися про можливу розв’язку, але у випадку польського автора, це не мінус, а шпаринка, через яку читач просочується в текст, стаючи свідком, співучасником подій. Переказувати сюжети малої прози ‒ справа невдячна.

Цілком достатньо знати, що Орбітовський пише про провину та її спокуту, відповідальність за вчинки, жадібність, кохання, творчість… Автор не повчає і навіть не попереджає. Він констатує факт: якщо ти ігноруєш чуже горе, ризикуєш потрапити під гарячу руку мстивого привида, якщо женешся за легкими грошима, матимеш прокляття, яке не дасть жити. Не віриш? Наважся перевірити! Читати «Голову змії» все одно, що слухати старий добрий метал ‒ так само добре б’є по відчуттях без зайвих спецефектів.

Діана Акерман «Дружина доглядача зоопарку»

BookChef

Переклад: К. Дем’янчук, О. Бернадська

Діана Акерман ‒ американська письменниця і натуралістка. Її любов до художнього слова та допитливість науковиці поєдналися у романі «Дружина доглядача зоопарку». Недарма Акерман на початок твору виносить слово автора, в якому докладно розповідає про підготовку до написання книжки. Для неї важлива достовірність у найдрібніших деталях. Тому перші сторінки оповіді про подружжя Жабінські вражатимуть кількістю подробиць, які складуть загальну картину щастя Яна та Антоніни. Поки в їхній особистий Едем не прийде Друга світова війна, читач встигне дізнатися чимало цікавого про польські традиційні страви, диких мешканців Біловезької пущі та особливості дорослішання дитинчат рисі.

Про що б не розповідала авторка, вона робить це зі скрупульозністю дослідниці, дуже правильно і виважено, аж настільки, що книжка часом нагадуватиме твір на задану тему відмінниці з дошки пошани. У будь-якому разі твір про Голокост важко аналізувати. Зрозуміло, що про цей жах треба нагадувати навіть засобами масової літератури, щоб не забувати і не повторювати страшних помилок. Подвиг Яна та Антоніни, які врятували понад трьох сотень євреїв, беззаперечний. Роман Акерман ‒ справа смаку, але точно не спекуляція.

Нон-фікшн

Дмитро Кулеба «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»

#книголав

Тема інформаційної гігієни, особливо у передвиборчий сезон, є надзвичайно актуальною для українського суспільства. Дмитро Кулеба, дипломат і комунікатор, робить спробу допомогти читачеві знайти точку опори між правдою та фейками. Для цього автор пропонує скористатися п’ятьма перевіреними правилами: спиратися на реальність, критично мислити, керувати емоціями, відчувати спільноту, взаємодіяти з державою. Кожне з них більш детально описано у відповідних розділах книжки. Талановитий оповідач Кулеба пише про те, що пересічною людиною маніпулюють усі, хто вбачає в цьому якусь вигоду. Інформація стає зброєю, а головна боротьба відбувається не на фронтах, а в головах: «Війни вирують довкола та всередині нас.

Кількість ліній фронту незліченна. Воюють у сім’ях, онлайн-спільнотах і в суспільствах… І за всім цим можна спостерігати, часто в режимі реального часу. Так створюються досконалі умови для управління людьми з усіх боків». Застерігаючи і навчаючи, як обійти пастки, вміло розставлені медійниками, маркетологами чи політтехнологами, Кулеба створює змістовну книжку з чіткими інструкціями про те, як не потрапити на гачок маніпуляцій, вміти фільтрувати інформацію та працювати з комунікаціями.

Юхан Норберг «Прогрес»

Фоліо

Переклад: Н. Мельник

У світі не все так погано, як нам здається. У це важко повірити, зважаючи на інформаційний потік і його головні меседжі, але шведський політолог та економіст у книжці «Прогрес. Десять причин з нетерпінням чекати на майбутнє» пояснює, чому варто вірити у краще. У 1980-х, коли світогляд Норберга тільки формувався, він вірив у те, що кращі часи людства залишилися у минулому. Але роки досліджень і власних спостережень довели протилежне. Шлях людства до ідеального майбутнього розпочався, на думку автора, від епохи Просвітництва. За лібералізмом XVII століття настав технічний прогрес, а потім ‒ глобалізація. Протягом значного часу, але швидше, ніж будь-коли раніше, відбувалися різноманітні тріумфи людства, яким і присвячено книжку Норберга.

Доступність їжі, санітарія, збільшення тривалості життя, зменшення рівня бідності та насильства, технології на варті екології, свобода та рівність у суспільствах, можливості розвитку й здобуття знань ‒ ті беззаперечні плюси сьогодення, які «є результатом роботи працьовитих людей, учених, новаторів та підприємців із дивними новими ідеями, а також відважних людей, які боролися за свою свободу робити нові речі по-новому». Книжка Норберга по-скандинавські позитивна, переконлива і така, що мотивує нести факел прогресу далі.

Річард Мюллер «Фізика часу. Усе відбувається зараз»

Наш Формат

Переклад: А. Замоцний

«Щоб збагнути сенс поняття зараз, потрібне розуміння теорії відносності, ентропії, квантової фізики, антиматерії, перенесення в часі, явища квантової заплутаності, Великого вибуху й темної енергії. Тільки зараз ми маємо в руках такі знання із фізики, щоб зрозуміти сенс цього зараз», ‒ пише американський фізик Річард Мюллер, даючи зрозуміти, що читачеві до рук потрапила науково-популярна книжка з акцентом на першу частину терміна. Кожен з нас ледь не з дитинства знає, що час можна легко загубити, та чи можемо ми, не послуговуючись фразеологізмами, визначити, що таке та чи інша мить у його плині?

І тут знову на перший план виходить те зараз Мюллера ‒ «надзвичайно просте, але одночасно дивовижне і таємниче явище», момент, що відділяє минуле від майбутнього. Автор пояснить різницю між поглядами на час у філософії та фізиці. Згадає про концепцію зараз Альберта Ейнштейна. Запропонує звернутися до найславетнішого рівняння XX століття: E = mc². Розкаже про праці Еммі Нетер, яка відкрила зв’язок між часом та енергією. Висловить сумніви у свободі людської волі. Коротко кажучи, затягне у тенета науки тих, кому солодко від раціональних чисел і таких само висновків про світ, що нас оточує.

Боріс Джонсон «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію»

Vivat

Переклад: Ю. Гірич

Ексцентричний екс-мер Лондона, журналіст і борець за вихід Великобританії з Євросоюзу написав не менш оригінальну книжку про культову для англійців особистість. Сміливий у висловлюваннях і припущеннях, Джонсон зі щирою любов’ю ставиться до людини, що змінила хід історії. Черчилль для автора ‒ взірець політика, оратора, сміливця і великого гумориста. «Мені сумно й дивно бути свідком того, як сьогодні (через майже п’ятдесят років після його смерті) його образ ризикує бути цілком забутим», ‒ жаліється автор.

Щоб цього не сталося, Джонсон оживляє легенду за допомогою спогадів, анекдотів та історичних відомостей. Його Черчилль вийшов рішучим, незламним, мудрим, особливо на фоні персоналій-опонентів, до порівнянь з якими Джонсон часто вдається. Так, письменник аналізує особливості двох ораторів: Гітлера і Черчилля. Якщо перший переконував аудиторію, що він може все, то другий запевняв, що все підвладне аудиторії. Автор підтримує думку інших істориків про те, що «якби в 1940 році Британія припинила чинити опір, це створило би передумови для непоправної катастрофи в усій Європі. Тоді б Гітлер переміг напевне. Зокрема, значно раніше, ніж у червні 1941-го». Звісно, з цим можна сперечатися, але перед фанатичною відданістю Джонсона Черчиллю важко встояти.

Кріс Фріт «Формування розуму: як мозок створює наш духовний світ»

Клуб Сімейного Дозвілля

Переклад: Л. Шерстюк

«10 мільярдів нервових клітин (нейронів) у нашому мозку безперервно висилають сигнали один одному. Їхня діяльність споживає енергію. Насправді мозок споживає приблизно 20% енергії нашого тіла, хоча становить тільки 2% від його маси», ‒ видатний англійський нейропсихолог і нейробіолог Кріс Фріт починає з азів вивчення роботи мозку, щоб вкотре здивувати читача масштабами того невідомого та могутнього, що міститься у людській черепній коробці. Як ми можемо знати, що справжнє? Як мозок творить світ? Як виникає емпатія? Чи може мозок функціонувати без тіла? Науковець дає відповіді на чимало запитань. Але стережіться ‒ багато з написаного лякатиме і заворожуватиме одночасно.

Фріт дає зрозуміти, як мало ми знаємо про себе. А хто ми взагалі такі? Що нас визначає як особистість? І що робити, коли навіть власному мозку довіряти не можна… Експерименти, дослідження, численні посилання на наукові праці ‒ «Формування розуму: як мозок створює наш духовний світ» не з тих книг, яку можна проковтнути за раз. Проте розповідь Фріта настільки цікава, написана з гумором і прихильністю до читача, що вам неодмінно захочеться хоч трохи у всьому цьому розібратися.