АртКосмос Марчука, рай, апокаліпсис і пейзажі з етикеток на мінералці. 16 виставок серпня
А також мавки в камуфляжі й танець у зоні війни
Ранній і пізній Іван Марчук у Музеї історії Києва, переосмислення 90-х від одеських художників у Малій галереї Мистецького арсеналу, іржаві глобуси й бджоли, убиті вибуховою хвилею в Eye Sea Gallery: зібрали добірку виставок, які варто переглянути в серпні.
Музей історії Києва
«Космічна містерія життя»
Тонкі переплетені лінії ніби павутинкою зливаються в зображення – це «пльонталізм», техніка українського художника Івана Марчука. Понад сім музеїв і 20 приватних колекціонерів об’єдналися, щоб представити понад 180 картин художника з 15 циклів: від ранніх картин 60-х років минулого століття до акварельних композицій, які Марчук створив за два роки під час вимушеної еміграції через повномасштабну війну. Це медитативні пейзажі українського села, реальні та фантастичні квіти, абстрактний сюрреалізм, натюрморти та замальовки.
Коли: до 29 вересня
Де: вулиця Богдана Хмельницького, 7
Скільки: 200 гривень – повний, 100 гривень – пільговий
Мала галерея Мистецького арсеналу
«Практики розпізнавання. Ситуаційні ігри»
Виставки 90-х переосмислюють уже вдруге, цього разу з митцями, які пов’язані з Одесою. Дискусії будують навколо виставок 1996–1996 років «Синдром Кандинського», «Кабінет доктора Франкенштейна. Неохимеризм» і «Фантом-опера», що вивчали суспільство, перенасичене образами, й намагалися «поставити йому діагноз».
The Naked Room
«Малюй квіти води»
Художник Олег Перковський малює краєвиди з етикеток мінеральних вод Закарпаття, натякаючи й на відносний спокій у цьому регіоні, і на знищення української природи російськими військовими. Митець створив проєкт разом із резиденцією «Вибачте номерів немає». На позначення внутрішньої та загальної кризи Перковський використовує фразу Павла Яродзького: «Якщо не знаєш, що робити, малюй квіти». Цей ескапістський проєкт завершується порожнім полотном, адже художник призупинив роботу на початку липня, коли його мобілізували.
Voloshyn Gallery
«Снилось мені – чи ж снилося мені..?»
Пригадування снів із меланхолійною естетикою, напівсформованими образами та повторюваними мотивами формує простір для мистецької оповіді й сигналізує про виснаженість від війни. Фарби на полотнах одеської художниці Сани Шахмурадової-Танської камуфлюють під плісняву, а «намулений живопис» ніби поєднує всі образи в тривожний хор. Можливо, глядач зчитає відсилання до попередніх епох – затерті фрескові розписи на стінах соборів чи «поцілунок» Рене Магрітта з обличчями, огорнутими матерією – а можливо, просто відчує, про що ці роботи – «купання в болю чи радше пошук чогось стійкого на дні».
Культурний простір Splav
«Посеред бурі»
Спостереження постійних трагічних подій спричиняє внутрішнє заціпеніння, і цей стан харківська художниця Тетяна Пухнавцева показує через метафору скам’яніння. Але ресурс можна знайти й у ментальній застиглості, якщо розглядати її як можливість для зосередженого споглядання. Це друга виставка у Splav, новому artist-run просторі в центрі Подолу.
Коли: до 8 вересня
Де: вулиця Нижній Вал, 23 (у двір через арку), 1-й під’їзд, 3-й поверх
Скільки: вхід вільний
Галерея Avangarden
«Казки про кінець світу»
Світ, який ми знали, скінчився, і ми маємо залишатися собою в новому, кажуть куратори виставки. «Апокаліпсис – це лиш концепція, що метафорично описує наші вічні маленькі трагедії», – додають вони. На виставці покажуть графічні історії «про казковий апокаліпсис» і «живопис, у якому можна сховатися».
ЦСМ «Білий світ»
«Знайти місце, знайти себе»
Митець із Донецька Сергій Захаров розкриває дві прикордонні межі відчуття простору: коли кордони перетинаються, ми змушені покидати відкриті простори з повітрям свободи та ховатися в укриттях, стіни якого починають тиснути своєю замкнутістю. Тож знайти своє місце – не кінцева мета, а постійний процес, подорож тривалістю в життя.
Музей Івана Гончара
«Ідентифікація, або світ, створений із любові»
Виставка-інсталяція – це колаж з оцифрованих предметів колекції, а також українського пісенного фольклору зі збірки «Берви». Мистецький образ називають штрих-кодом, що дає змогу перевірити, чи справді наше око й серце зчитують архетипи, що визначають нас як українців. «Наша ідентифікація – любов», – каже директор музею й куратор виставки Петро Гончар. Питання самоідентифікації планують розкривати й на подіях, дотичних до виставки.
Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України
«Поезія наших дітей»
Три злочини, відмінні в часі й географії, досліджує проєкт за підтримки Українського культурного фонду. Це Голодомор 1932–1933 років, програма інтернування в Канаді 1914–1920 років, коли близько 9 тисяч людей, переважно українського походження, примусово перемістили до таборів; і повномасштабна війна, під час якої РФ викрала з окупованих територій майже 20 тисяч українських дітей. Канадка українського походження Леся Марущак застосовує фотографію, скульптуру, відео, спів і танець, щоби розкрити наративи колективної травми.
Простір «Справжній Київ»
«Тиша спогадів»
Роздуми на тему втрачених моментів пропонує виставка натюрмортів від Жені Лук’яненко. Простір спогадів створюватимуть на полотнах, що ніби перетікатимуть на стіни сторічної садиби. Які секрети чули ці інтер’єри, кому вони належали й чи є їм місце в сучасному житті, пропонують поміркувати в ГО «Справжній Київ», які в червні відкрили простір, продовжуючи справу загиблого активіста та військового Сергія Миронова.
Національний художній музей України
«Танець у зоні війни?»
Фотохудожники з Великої Британії Марія Фалконер і Пол Гіл приїхали до Львова, і у співпраці з хореографом і дослідником танцю Віктором Рубаном і саунд-артистом Григорієм Семенчуком створили проєкт, де розширюватимуть розуміння танцю. Українським митцям сучасного танцю запропонували відповісти на запитання «Як танцювати в зоні війни?» не словами, а мовою тіла й рухів. Також проводять публічні столи з фахівцями, тілесні практики в залах музею й авторські екскурсії митців.
Коли: до 17 серпня
Де: вулиця Грушевського, 6
Скільки: повний – 150 гривень, пільговий – 100 гривень
Dymchuk Gallery
«Мавки. Камуфляж»
У Горенці Бучанського району, яка була зруйнована на більш ніж 70% внаслідок російської агресії, діє волонтерська група «Горенські Мавки», і саме про неї проєкт фотографки Олени Гром. Учасниці групи виготовляють сітки, що імітують природний ландшафт, і «кікімори» – маскувальний одяг для снайперів і розвідників. Камуфляж – це водночас про красу ідилічного пейзажу і про нервове напруження снайпера, вважає документалістка, і показує героїнь свого проєкту як захисниць, які, втім, можуть бути й вразливими.
Галерея Portal 11
«Постлюдина»
Еволюція людини ще не завершена, припускає художниця Олена Хом’якова, створюючи гіпотетичний образ людини майбутнього, яка задля досягнення певних цілей відмовляється від звичного людського вигляду. Будуть і роздуми про віртуальні простори й цифрові ландшафти, що в перспективі можуть не мати чіткого розділення із реальним і фізичним життям.
M17 Contemporary Art Center
«Сади мрій»
Куди заведе людину уява в пошуках раю, ставлять собі запитання міжнародні й українські художники. Реальні й уявні сади завжди ставали прихистком від несамовитої реальності, утім, нема гарантії, що в темних тінях і пишних кронах дерев не ховається щось лихе. Людина безпорадна знайти безсмертя, зате може створити альтернативну реальність штучного світу. І попри утопічність своїх намірів, продовжує шукати, виступаючи творцем і руйнівником водночас.
Коли: до 29 вересня
Де: вулиця Антоновича, 102–104
Скільки: 100 гривень – повний, 70 гривень – пільговий
Eye Sea Gallery
«Найкоротша історія життя»
Тіла мертвих бджіл, убитих вибуховою хвилею, іржаві глобуси та музей природної історії, яка ніколи не сталася, показують на груповій виставці Євгенії Григорян, Радислава Дзюби й Олександри Мартсон. З різних боків митці розкривають тему наймасовішого вимирання видів в історії Землі, бо епоха панування людини (антропогену) – це не лише про безпрецедентний прогрес, але й про руйнівну силу.
Галерея Imagine Point
«Друге дихання землі»
Тіло землі вкривається ранами – вирвами й опіками, а її ландшафт – обличчя – змінюється до непізнаваності. Водночас земля не потребує прикрас і вигаданих історій, вона сама по собі є суб’єктом мистецтва. Мінімалістично й лаконічно «дихання землі» зображують майже два десятки українських художників. Це третій етап однойменного проєкту (перший відбувся у 2011 році в ЦСМ 17, а другий – у 2014 році в Національному музеї Тараса Шевченка).
