АртВітражі з Маріуполя, хакі як новий рожевий і «Дефлорація». 19 виставок квітня

Переосмислення виставок 1990-х у Малій галереї Мистецького арсеналу, уявний музей загибелі людської цивілізації у Voloshyn Gallery й виставка Іллі Чічкана про тенденції «глобального знебарвлення в життєвих принципах, релігії, політиці, емоціях, повсякденному житті»: зібрали добірку виставок, які варто відвідати у квітні.

Мала галерея Мистецького арсеналу

 «Практики розпізнавання. Дефлорація»

Ця виставка – перша частина проєкту «Практики розпізнавання», у межах якого молоді художники й художниці досліджуватимуть виставкові проєкти 1990-х років і їхній контекст. Художниці Оля Єрємєєва, Єва Кафідова, Настасія Лелюк і Марія Матяшова звертаються до виставки «Дефлорація», що відбулась у Львові в 1990 році. Тоді, один з учасників виставки Платон Сильвестров тлумачив «дефлорацію»  як «перманентну любов» і «безмежність». Розмірковуючи про виставку сьогодні, художниці говорять про пошуки рівноваги в хиткій реальності, ефемерність усталених стереотипів та внутрішню волю до змін. Виставка містить роботи 18+.

Музей Ханенків

Виставка графіки «Міст»

Обмін «думками, досвідом і пристрастями» пропонують сучасні графіки з України й Італії, які сприймають міст не лише як споруду для перетину річок, доріг і залізничних шляхів, але і як символ зв’язку й об’єднання. Проєкт почали ще у 2021 році за ініціативи президента Італійської асоціації сучасних художників-графіків Лучано Россетто й української художниці-графіка Олесі Джураєвої.

Зараз виставка об’єднує 20 італійських і 20 українських художників, кожен із яких представив по дві роботи в різних друкарських техніках, навіть із доповненням аквареллю. Роботи італійських митців прибули до Києва ще в середині лютого 2022 року, за кілька днів до повномасштабної війни. Водночас графіку з України показували в Італії улітку 2022 року під символічною назвою «Знаки миру».

Київська картинна галерея

«Простір фантазій»

Яскраві коні чи крокодили, що п’ють з одного озера, рожеві слони, химерні натюрморти й будинки-гриби зображує майстер «наїву» Анатолій Шматок. Митець розмалював і веранду власного будинку в Лосинівці на Чернігівщині, що також покажуть на світлинах експозиції. Ця виставка – щире й вигадливе продовження «примітивного» мистецтва, яке, з одного боку, є уособленням народної культури, а з іншого – результатом свободи самовираження.

Український Дім

«Український щоденник 2022 – 2023»

Майже 400 робіт кульковою ручкою на офісному папері представлять на виставці в межах проєкту «А4, кулькова ручка», який призупинили спочатку через пандемію, а потім – через повномасштабну війну. Зараз 81 учасник рефлексує на тему російської воєнної агресії: те, що може сприйматися як «школярська забавка», насправді є концентратом емоцій і документом для осмислення часу, кажуть куратори. До виставки також долучили ретроспективу рисунків та есеїв.

Voloshyn Gallery

«Куди ніч, туди й сон»

 

 

Клавдія Червоник працює будівельницею на «Південному машинобудівному заводі», що виробляє ракети-носії для застосування ядерної зброї, приблизно з 1945 до 1983 року. У певний момент Клавдія починає бачити один і той самий сон – як на город біля будинку падають різні типи ракет, які виготовляють на «ПМЗ». Відчуття того, що цей сон стане дійсністю, доводить Клавдію до параної, а згодом – і до самогубства.

Через цю історію художники Даніїл Ревковський та Андрій Рачинський говорять про людську й колективну відповідальність за історичні події. Ця виставка є продовженням проєкту «Хвостосховище», який тривав у PinchukArtCentre та Voloshyn Gallery у 2021 році. Нова частина – уявний музей загибелі людської цивілізації, де художники – наукові співробітники чи їх узагалі немає. Музей досліджує причини зникнення людства й нові сценарії того, як люди «самі себе доконали», пояснюють митці.

The Naked Room

«Магія всюди»

Львівська художниця Kinder Album створює гобелен із вичесаної шерсті собаки, чи, наприклад, під час випалювання кераміки перетворює червону поливу на синю – цю метаморфозу легко пояснили би хіміки, але у світі художників це про переосмислення звичного й «магічний простір для перезавантаження від щоденних трагедій». Тут зібрали водночас «провокативні й «дитячі» гобелени, графіку, керамічні та дерев’яні роботи, які з усією серйозністю й гумором осмислюють стереотипи, пов’язані з жіночністю й тілесністю.

Eye Sea Gallery

«Вид з дерева: безпечний простір»

Художник Міша Тарасенко осмислює спогад із дитинства – вид із «секретного дерева». У дев’ять років він ховався там, щоби палити, але згодом дерево просто стало безпечним простором, де можна було «почути все, що турбувало зсередини». У дорослому житті такі місця знайти важко, тому художник пропонує на деякий час перенестися в створений ним безпечний простір і «відпочити від важкої реальності».

The Stein Studio

 «Пошти вже нема. Раз на тиждень приїжджає машина»

Назва виставки – це фраза, яка належить жителям села Стара Гута на Хмельниччині, де жила бабуся Лади Вербіної. Художниця спостерігала за тим, як поступово зникає село – виїжджала молодь, помирали старші люди, закривали важливі інфраструктурні об’єкти. Це історія органічного зникнення, яка відбувається паралельно з навмисним винищуванням української землі, яку Вербіна розповідатиме за допомогою живопису, аудіо й інсталяцій. Головними акторами виставки стануть волоський горіх, здобна булка, земляний рельєф і монети зі скарбнички-лебедя, які часто використовують як елемент локальних традицій та обрядів.

Галерея мистецтв «Лавра»

Khaki is a New Pink

 

 

Якщо в палітрі недбало перемішати всі кольори, то виходить сіро-зелений – колір хакі й «технічного колапсу», каже один із найвідоміших художників української «нової хвилі» Ілля Чічкан. У нових роботах, створених у 2023–2024 роках, Чічкан розглядає тенденцію «глобального знебарвлення в життєвих принципах, релігії, політиці, емоціях, повсякденному житті». За його словами, колір і присмак залишилися лише там, де «страх та агресивний ідеологізм розчинилися у власному безсиллі».

ЦСМ «Білий світ»

 «Поліські містерії»

Полісся притягує до себе мандрівників попри відсутність туристичної інфраструктури, бо тут ще збереглися острівки реліктових лісів, стародавніх вірувань і готичної сакральної архітектури. Здичавілі й автентичні місця та мешканців Полісся зазнімкував фотохудожник і мистецтвознавець Андрій Котлярчук, який понад десять років мандрує з плівковою камерою.

Національний музей історії України

«Обережно Крихке!»

Усі барви вітража можна побачити лише зсередини приміщення й при денному світлі, а це не завжди можливо. Деякі вітражі в Маріуполі були замкнені в закинутих приміщеннях, деякі – в установах із режимним доступом. Тож шість вітражів міста, які представлені на виставці – це результат «фотополювання» з 2019 до 2021 року.

Світлини вітражів, яких уже немає, надрукували на прозорому акрилі, щоби наблизити експонати до фактури скла та посилити враження відвідувачів. Виставки доповнили трьома мінікопіями панно з Маріуполя, виконаних у вітражній техніці. Цю експозицію мали відкрити в Маріуполі в березні 2022 року.

Галерея «Цех»

«Пляжна йога»

Тіло – це не лише про плоть, але й про існування в політичному полі. Куратори виставки згадують книгу Ернста Фрідріха «Війна війні!», де той зіставляє фото травм, каліцтв і масових страт під час Першої світової війни із шовіністичними лозунгами й цитатами.

У сучасному світі, коли лунає вибух чи звук повітряної тривоги, людина починає шукати прихисток, тобто технічно переносить тіло в безпечне місце. Митець Євген Петров досліджує тілесність у скульптурі й акварелі, зображуючи напружених героїв, які стоять у різних асанах, шукаючи шлях до умиротворення.

Галерея Avangarden

«Точка зору»

Це виставка, де кожен охочий може конструювати власні композиції за допомогою скульптур на пересувних платформах, а отже – самостійно обирати ракурс сприйняття творів мистецтва. Так художники Євген Клименко, Анна Придатко й Захарій Шевчук спонукають зрозуміти свою роль у часі й просторі. На виставці також можна просканувати QR-код на плейліст, що сформували митці.

Галерея протестного мистецтва Музею Майдану

«Невидима рука»

Оля Рондяк – американка українського походження, яка через призму історії власної родини вперше покаже роботи, що створювала в США й Києві під час Революції гідності та російсько-української війни. На виставці будуть дерев’яні ляльки-мотанки в людський зріст, незавершені через повномасштабне вторгнення роботи з київської майстерні художниці, а також роботи в змішаній техніці з гіпсом – це символ зцілення, бо саме його використовують для лікування зламаних кісток, каже художниця.

Галерея Portal 11

«Почути колір!»

Художник Олексій Возіянов переконаний, що колір – це звук, який ми не чуємо. Зважаючи на обмеженість сприйняття, людина здатна сприймати не повне звучання, але може спробувати уявити та відчути його. Для цього Возіянов пропонує «глибину кольору» на левкасі. Митець брав участь у реставраційно-відновлювальних роботах Михайлівського золотоверхого й Успенського соборів у Києві, а його твори зберігаються у приватних збірках України, Німеччини та США.

Павільйон №4 на ВДНГ

«Лінія зіткнення»: благодійна виставка фронтових фото Ліберових

Понад 150 документальних фото й відео, які Костянтин і Влада Ліберови зробили в прифронтових містах і на передовій за два роки повномасштабної війни, можна буде побачити за донейт на дрони від 100 гривень. Серед світлин такі серії, як «Останній штурм Да Вінчі», «Зима на фронті. Серебрянський ліс», «30 годин на нулі», «Битва за Бахмут», «Кладовище снарядів у Харкові». Другий блок виставки зображуватиме реальність цивільного населення в Мар’їнці, Бахмуті, Соледарі, Херсоні, Лисичанську, Бучі, Миколаєві й інших українських містах, що постраждали внаслідок повномасштабної війни. Також роботи можна буде придбати.

Галерея Imagine Point

«Бо Ду Да Бо»

Усередині страшної реальності, яка не має кінця, творчий дует Олександра Богомаза й Андрія Дудченка пропонує «вхопитися за щось крихке й ніжне, щоб не з’їхати з глузду, запобігти насильству та ненависті навколо та всередині себе». Митці намагаються наново винайти дитяче слово dada, натякаючи на дадаїзм, і поринути у світ бажаного підсвідомого – попри те, що художні рефлексії зараз стають чимось майже марним.

Музей історії Києва

«На захисті міста»

Збірні образи захисників Києва в різні історичні епохи покажуть до другої річниці звільнення Київщини від російських окупантів. Це ретроспектива воєнних подій від Київської Русі до незалежної України не через «сухий перелік дат і місць, а через призму образів у символів», кажуть куратори.

Спеціально для виставки також провели фотосесію захисників, які захищали Київщину у 2022 році, а тепер вбралися у військові однострої історичних епох. Результат можна буде побачити не лише в музеї, але й просто неба на Контрактовій площі.

Національний музей Тараса Шевченка

Виставка живопису й графіки Люди Ястреб

Ястреб – учасниця групи одеських нонконформістів, яка бере участь у міжнародних виставках із 1969 року. Перша персональна виставка мисткині відбулася в Одесі в 1982 році. Тепер її твори показуватимуть у Києві: куратори простежать зв’язок з українською вишивкою, іконописом, народним малярством і мистецтвом Раннього Відродження, а також відзначать брак кордонів між «початком» і «кінцем» і відчуття світла, яке транслюють роботи Людмили Ястреб.

Крім того, у Музеї Шевченка до 15 квітня показуватимуть інсталяцію анонімного європейського митця Mr. K., який передав артоб’єкти, створені з артефактів війни. Також до 21 квітня триваєвиставка живопису Володимира та В’ячеслава Казаневських «Митці та війна».