Виставку «Ріка кричала, вила, як поранений звір» про кінематографічну репрезентацію підкорення Дніпра відкрили 5 жовтня  в «Довженко-Центрі» під андеграундний саундтрек київського музиканта ID [Ivanov Down]. Його виступ супроводжувала німа стрічка «Дніпро в бетоні».

Це перша виставка, яку покажуть у «Довженко-Центрі» після початку повномасштабної війни. Поштовхом для відкриття став підрив росіянами Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Про будівництво гідроелектростанцій і «деколонізацію природи» говоритимуть у межах Київської бієнале, яка також відбудеться в Ужгороді, Івано-Франківську й країнах Європи.

Про зв’язок Олександра Довженка з Дніпром, пропаганду й документальні свідчення в кіно й дискусію навколо відбудови Каховської ГЕС поговорили з кураторами виставки й кінознавцями Станіславом Битюцьким, Олександром Телюком та Альоною Пензій.

Фото: Вікторія Кудряшова та Владислав Кіхтенко для The Village Україна

 

Карта затоплених сіл, гірський Дніпро й саундтрек річки

   

Куратори працювали разом не над одним проєктом, присвяченим кіноспадщині, але організація такої виставки – це для них уперше. Для того, щоб оцінити, як протягом 20 століття змінювався Дніпро й відбувалася його колонізація, протягом більш ніж трьох місяців вивчали архіви. Це, зокрема, архів Інституту археології НАН України, Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів і «Архів війни».

«Перед тим, як побудувати першу електростанцію, «Дніпрельстан», у 1920-х роках провели кілька археологічних експедицій, які досліджували території. Це зробили в доволі короткий термін. В архівах зберігаються фото з будівництва Дніпровської й Каховської ГЕС, фото Олександра Довженка, який працював над сценарієм фільму «Поема про море» під час будівництва Каховської ГЕС. Також відеосвідчення після підриву Каховської ГЕС ми зібрали з «Архіву війни», їх можна побачити в останній залі», – коментує кураторка Альона Пензій. 

У процесі роботи відкриттям стало те, наскільки сильно змінився Дніпро після будівництва гідроелектростанцій: «До моменту будівництва першої ГЕС Дніпро був досить широким, але не таким широким, як ми звикли бачити. Між Дніпром і Запоріжжям він мав образ гірської річки, але все змінилося, коли почали будувати великі водосховища», – додає кураторка.

Також для виставки співпрацювали з виданням «Тексти», разом робили карту-інфографіку територій, які були затоплені під час будівництва всіх шести гідроелектростанцій в Україні. На карті можна спостерігати, як змінювалося гирло річки і які території були відселені після зведення ГЕС.

За різними даними, унаслідок будівництва гідроелектростанцій могло затопити від 200 до десяти тисяч сіл. Серед них є шевченківські села (село Юничі, де Шевченко хотів побудувати хату) або села, де відбувалися знімання фільмів («Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка або «Українська рапсодія» Сергія Параджанова), розповідає куратор Олександр Телюк.

Крім карти, куратор радить звернути увагу на саундтрек до виставки від композитора Олексія Податя, а також на кураторські тексти (на виставці буде скорочена версія, а повну можна буде почитати на сайті Київської бієнале).

 

 

Олександр і Григорій Довженки, «кам’яні вишиванки» й Нова Каховка

   

За однією з версій, Сталін розглядав каскад ГЕС як оборонні конструкції, які не дозволили б потенційним ворогам подолати Дніпро. Будівництво Каховської ГЕС також було доволі масштабним, але представлене лише у двох фільмах Олександра Довженка: «Поема про море» та «Іван» (фактично над ними працювала вже Юлія Солнцева, коли Довженко був у депресії, а пізніше помер), каже куратор Олександр Телюк.

«Солнцева чітко дотримувалася сценарію Довженка, але не мала його візуального бачення. Виявилося, що фільми Довженка рятує від пафосу саме його поетика. Вийшло красиве, але пафосне кіно», – коментує стиль «Поеми про море» Станіслав Битюцький. Цей фільм можна назвати одою будівництва Каховської ГЕС, додає кінознавець. Сценарій фільму Довженко почав створювати в перший рік зведення станції, і його створення збігалося з етапами будівництва.

«Довженко позитивно ставився до того, щоб закути річку в бетон. Можна простежити дивний, навіть містичний зв’язок його біографії із Дніпром. Щодо будівництва, він мав ідеї, у яких візіонерство просто зашкалювало. Довженко уявляв, як туристична група їздить на пароплаві Дніпром від однієї гідроелектростанції до іншої, а на кручах вони бачать пам’ятники князям, Богданові Хмельницькому, Леніну», – розповідає куратор Телюк.

Ба більше, Довженко настільки закохався в регіон, що запросив туди архітекторів на чолі з Григорієм Довженком (це його тезка, а не брат). Режисер Довженко вбачав у Новій Каховці прототип ідеального міста майбутнього, де житимуть будівельники. Натомість художник Довженко створив там близько 200 хат, відомих як «кам’яні вишиванки», розповідає куратор Станіслав Битюцький.

 

 

«Інформація нас поглинає, ніби водна хвиля»

   

Щоб дослідити голос пропаганди в «Поемі про море», його зв’язок із будівництвом  ГЕС й принагідно розповісти подробиці про створення стрічки, команда кураторів запросила монтажера Миколу Базаркіна, який працював над десятками українських фільмів, а тепер створив відеоінсталяцію для виставки.

Ця інсталяція контрастує з короткими інтерв’ю в останній залі, які документують наслідки після підриву Каховської ГЕС. «Відео цікаво поєднуються з попередньою залою, де ми бачимо мультиекран і пропаганду, яка звідти звучить. На противагу цьому ми показуємо непрофесійні відео, зняті свідками, і фіксуємо, як змінюється медіум. Зараз кожна людина може зняти історію й подітися правдою. Остання зала перенасичена інформаційними впливами, там інформація поглинає нас, наче водна хвиля», – розповідає кураторка Альона Пензій.

Фінальною точкою в експозиції називають відеоінсталяцію «Вид на окупований берег», зняту в Херсоні в березні 2023 року (автори, Роман Хімей і Ярема Малащук, стали також кураторами виставки в Івано-Франківську в межах бієнале). «З одного боку, це спокійна, навіть споглядальна інсталяція, але з іншого, ми відчуваємо тривогу. У цьому спокої й за цим майже нерухомим пейзажем криється небезпека», – коментує Пензій.

Будівництво гідроелектростанцій представлене в кіно непропорційно, додає куратор Олександр Телюк. Наприклад, будівництво першої, Дніпровської ГЕС, стало доволі медійним проєктом: «У 1920-ті роки в Україні переважало сільське населення, але внаслідок будівництва Дніпровської ГЕС воно урбанізувалося. Крім того, будівництво ГЕС збіглося з процесом українізації, про це пише Олесь Досвітній. Якщо на початку будівництва було багато етнічних росіян, то перед запуском ГЕС в експлуатації вже переважали українці. Репортаж із будівництва ГЕС робив Гео Шкурупій, частина книги Домонтовича «Без ґрунту» стосується будівництва ДніпроГЕС. Перші українські мультфільми були про ДніпроГЕС, будівництво не міг не зняти Дзиґа Вертов, а також інші режисери, які транслювали більш масові наративи», – коментує Телюк.

Щодо будівництва наймолодших ГЕС, Київської й Канівської, відомо дуже мало. Ще менше – про Дніпродзерджинську ГЕС, про її зведення немає жодного дослідження чи книги, зауважує Телюк. Імовірно, причина в тому, що увага суспільства вже перемкнулася на будівництва майбутніх атомних електростанцій, припускає куратор.

 

 

Виставка – це початок дискусії

   

Співкуратор Олександр Телюк радить сприймати виставку на кількох рівнях. Перший – це власне кінематографічна презентація Дніпра через будівництво ГЕС. Другий рівень дозволяє простежити, як змінювалися конструювання ідеологічної реальності під час будівництва ГЕС до сучасних наративів деколонізації.

«Якщо будівництво Дніпровської ГЕС – це така велика подія, трансформація, початок модернізму, то будівництво Каховської ГЕС – це спроба повернутися до попередніх ленінських ідеалів, через великий інфраструктурний об’єкт перезавантажити систему; показати, що прогрес є, відбудова триває; водна стихія приборкана, а Дніпро навіки в бетоні. Про приборкання також говорить образ пляжу» – коментує Телюк.

Головне питання виставки, яку намагаються перевести в площину дискусії, чи треба відбудовувати Каховську ГЕС. «Екологи не бачать особливого сенсу, щоб спричиняти нові руйнування екосистеми. Історики кажуть про те, що відкрився омріяний образ дикого давнього степу. Археологи могли б познаходити вздовж Дніпра чимало цікавинок на місці затоплених сіл, там було багато стоянок», – каже Олександр Телюк.

Дискутувати з фахівцями й відвідувачами будуть під час паралельної кіно- й освітньої програми, яка триватиме протягом трьох місяців. Для цього відібрали фільми, які пов’язані з будівництвом ГЕС у різні періоди, а також ті, які показують співжиття зі стихією в побутовому плані, розповідає кураторка Альона Пензій.

Частина фільмів із кінопрограми буде перетинатися з фільмами, які переосмислювали на виставці, як-от «Поема про море» Олександра Довженка. За словами Пензій, це доволі ідеологічний фільм, показ якого викликає шквал запитань в аудиторії, тому його цікаво обговорити: «Ми не так давно відсканували цей фільм, реставрували його й попрацювали трохи над тим, який він має вигляд. Тому це можна назвати прем’єрою в певному сенсі», – додає кінознавиця.

 

 

П’ята Київська бієнале про вихід із глухого кута війни

   

Куратори вважають, що кінематографічна й історіографічна виставка дещо нетипова для бієнале, де презентують передусім сучасне мистецтво. Однак виставка – це спроба подивитися на сучасність крізь оптику кіно. За словами кураторів, організатори бієнале майже не втручалися в процес організації, за організаційну й кураторську частини відповідав «Довженко-Центр».

Київська бієнале цьогоріч триватиме в Україні, Берліні, Варшаві, Любліні, Антверпені й Відні. Першою виставкою стане саме висловлювання в «Довженко-Центрі». Завершиться бієнале в Берліні у 2024 році.

Центр візуальної культури вперше провів Київську бієнале у 2015 році. Міжнародний форум мистецтва має на меті осмислювати проблеми сучасності. Проєкт взаємодіє з архітектурним контекстом міста, тому як майданчики використовує споруди-зразки радянського модернізму, наприклад: Житній ринок, «Летючу тарілку» й Будинок кіно. «Довженко-Центр» уже не вперше став майданчиком для Київської бієнале, розповідає один із кураторів виставки Олександр Телюк. Окремі події там проводили ще у 2017 році, до реконструкції «Довженко-Центру».

Цьогоріч проєкт спрямували на реінтеграцію української мистецької спільноти, розділеної війною. Митці розглядатимуть можливі стратегії виходу з глухого кута війни, авторитаризму й колоніалізму. Це будуть міждисциплінарні проєкти на перетині гуманітарних наук, політичного активізму й соціально ангажованого мистецтва, анонсують організатори бієнале.

«Тема бієнале викликає в мене асоціацію з висловлюванням німецької міністерки [закордонних справ Анналени Бербок], яка каже про нову Європу «від Лісабона до Луганська». Бієнале презентує не так Україну, як нову Європу з Україною», – коментує Телюк.

Виставку в «Довженко-Центрі» вперше відкриють не в Музеї кіно, а в експериментальному просторі на першому поверсі, де раніше була книгарня. Так вирішили зробити, щоб переозначити простір. До того ж у разі повітряної тривоги відвідувачам не потрібно буде користуватися ліфтом, і вони зможуть швидше спуститися в укриття. 

Повний квиток на виставку «Ріка кричала, вила, як поранений звір» коштує 100 гривень, пільговий – 50 гривень. Також у «Довженко-Центрі» продаватимуть мерч, як-от листівки з кадрами будівництва ГЕС.