Арт16 виставок липня: Примаченко, «Механічний апельсин» і «Передчуття перемоги»

 Національний центр «Український дім»

«Марія малює. 100 творів Примаченко»

Чимало наївних картин Марії Примаченко насправді стали реакціями художниці на війну, загибель коханого на фронті, окупацію, післявоєнні злидні й Чорнобильську трагедію, розповідають в Українському домі. Там виставлять сто творів художниці з колекції київського мистецтвознавця Едуарда Димшица, які раніше ніколи не експонували.

Слоганом виставки став вислів Примаченко: «Щоб люди жили, як квіти цвіли». Квіткові декоративні панно й образи фантастичних істот – це також оповідь про стійкість перед випробуваннями та про боротьбу добра й зла (і очевидно, хто перемагає).

Принагідно виставку ранніх творів Марії Примаченко можна переглянути в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, вона триватиме до 31 серпня. Там розповідають, що перші роботи художниці не мали назви, але Примаченко вигадувала яскравий колір для своїх персонажів.

   PinchukArtCentre

«Ми тут», «Траєкторії польотів» та «Історія стосунків»

В артцентрі відкрили відразу три виставки – від українських митців Жанни Кадирової та Пьотра Армяновського та від французького художника JR, який створив зображення дівчинки з Кривого Рогу на головній площі Львова, що стало обкладинкою Time.

На виставці JR «Ми тут» планують створити колективний портрет українців: відкрили фотокабінку, де кожен охочий може зробити свій портрет. Потім це фото розмістять на стінах центру та переведуть в онлайн.

У «Траєкторії польотів», створеній Жанною Кадировою, пропонують мандрувати різними місцями й часами, досліджуючи минуле. Інсталяції та скульптури художниці показують усеприсутність війни, навіть до 2014 року. В об’єктах використані матеріали, знайдені в деокупованих районах, частини інтерʼєру старих будинків і природні матеріали з різних куточків України. Наприклад, серія «Постріли» виконана з побитих кахлів.

Пьотр Армяновський демонструє «Історію стосунків» як «проникливу хроніку спостережень за життям українського суспільства». Тут будуть фільми-поетичні портрети про мешканців Бучі й Маріуполя та задокументовані «акти незгоди» до, протягом і після Революції гідності. Після важкого переосмислення можна буде покричати, поплакати чи просто провести час в окремій звукоізольованій кімнаті.

 Національний музей історії України в Другій світовій війна

Guerre en Ukraine. Виставка французького вуличного художника Крістіана Ґемі (С215)

Французький митець із перших днів повномасштабної війни відвідує деокуповані й поранені обстрілами українські міста й уже створив мурали в Бучі, Гостомелі, Києві та Львові.

Він також створив портрети загиблих українських захисників: більш і менш відомих, чоловіків і жінок, старших і молодших. Серед них – Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло; командувач 40 бригади тактичної авіації, відомої як «Привид Києва», Михайло Матюшенко; Олександр Мацієвський, якого росіяни розстріляли за гасло «Слава Україні!», і соліст балету Національної опери Олександр Шаповал.

Частину експонатів Крістіан Ґемі створив на артефактах війни, які музей зібрав під час експедицій до постраждалих регіонів. Центром інсталяції називають символічний блокпост.

   Національний художній музей України (NAMU)

«Передчуття перемоги»

Національний художній музей відкривають уперше з початку повномасштабного вторгнення. Роботи шести художників одного покоління лягли в основу етикеток для колекції шампанського Victoire de la Dignite, або «Перемога гідності». У залах музею також експонують куточки майстерень митців Миколи Білоуса, Олега Тістола, Олени Придувалової, Олексія Аполлонова, Олександра Сухоліта та Марини Скугаревої.

Виставка, де покажуть оригінали картин, зображених на етикетках – частина благодійного проєкту «Перемога гідності». До створення колекції шампанського залучили французький сімейний дім Pierre Morlet, який виробляє його вже протягом десятиліть. Кошти від продажу спрямують на мобільні військові госпіталі й потреби Головного військового клінічного госпіталю Міноборони.

Лімітований випуск шампанського складає 2388 колекційних пляшок, його можна придбати на сайті. Це той рідкісний випадок, коли врожай незалежної виноробні Шампані, яка випускає лише нішеве вино, експортують в іншу країну і з благодійною метою, кажуть у музеї. Команда проєкту розповідає, що вино для України створили з врожаю 2015 року, що опинився під загрозою через ранню зиму й чекав «особливого моменту».

У музей можна було записатися на безоплатну екскурсію, але через кількість охочих форму вже закрили. Про додаткові місця обіцяють повідомляти згодом.

 Національний музей історії України

«Європа і Україна: діалог крізь віки»

До річниці надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС у музеї вирішили показати вплив західноєвропейської культури на українську – у мистецькому, суспільно-політичному й технологічно-промисловому контекстах. Зокрема, можна буде побачити меблі, одяг, порцеляну й інші предмети, що належали українській еліті Наддніпрянщини кінця 18 – початку 19 століття. Більшість меблів – із колекції промисловців і меценатів Терещенків.

   Галерея протестного мистецтва Музею Майдану

«Погляд з того боку»

Особисті речі полонених, викрадених і зниклих безвісти українців, а також їхні фотопортрети та світлини їхніх родичів покажуть у спільному проєкті українського фотографа Алекса Заклецького й польської журналістки Моніки Андрушевської. Виставку присвятили українцям «по обидва боки невідомості» – полоненим і їхнім близьким, які чекають на їхнє повернення додому. Серед них – історії про політв’язнів із Криму й Донбасу, з якими родини втратили зв’язок ще 2014 року. Зі світлинами резонує графіка художника Сергія Захарова про його перебування в полоні, яка згодом утворила графічний роман «Діра».

 Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури

«Беззвучно до глухоти»

Назва виставки цитує строфу з вірша Ярини Чорногуз «Голе бароко», який письменниця написала під час ротації на фронті. На експозиції представили роботи Тіберія Сільваші, Антона Саєнка, Інги Леві, Юрія Пікуля, Тамари Турлюн і студії EtchingRoom1.

Це виставка про самотність, що находить хвилями: уперше українці залишили свої будинки після 2014 року, далі усамітнилися через пандемію, а потім відчули колективну одинокість після повномасштабного вторгнення, кажуть організатори.

Після завершення виставки проведуть аукціон. Збиратимуть на підтримку батальйону «Свобода», де служить студент НАОМА Олександр Лень.

   Галерея мистецтв «Лавра»

«Ті самі слова»

Почути тихий і водночас гучний голос українських митців, а також відчути їхні настрої та переживання можна буде на груповій виставці. Вона має і благодійну мету: збирають кошти на турнікети для полку «Азов». Кураторкою експозиції стала київська художниця Анна Верещака.

 Dymchuk Gallery

«Впливи. Закентій Горобцов»

Графічний дизайнер родом із Луганська Закентій Горобйов зосередився на самопізнанні й робить це методами каліграфії та летерингу, тобто майстерності писати та складати літери, шрифти й тексти. Виставка охоплює його графічні роботи на папері, дереві й текстилі з 2021 до 2023 року, тобто до й після повномасштабної війни. Наприклад, одна з робіт серії «Трансформація» створена з дошки, що залишилась після демонтажу барикади на лівому березі Києва. Серія «Київ воєнний» поєднує каліграфію й колаж і фіксує мистецькі спостереження за природою та киянами, які не втратили гумору.

   Національний музей «Київська картинна галерея»

«Рани міст»

Знайомство з містом починається з архітектури – сірої «панельки», офісного хмарочоса, вишуканої садиби. З цими будівлями пов’язані люди, а іноді – цілі покоління. Місто – цілісний організм, а тому його руйнування чи втрата частини змінює його вигляд і залишає глибокі шрами на згадку про минуле. Тож поранене місто – це водночас і втрата відчуття дому, описують куратори задум експозиції.

Роль архітектурної спадщини в контексті війни та варварської забудови досліджують студенти НАОМА. Тут будуть графічні композиції від автора архітектурних проєктів; метафори про людину в стані анабіозу й навіть мініатюри зруйнованих будинків із найдрібнішими деталями інтер’єрів.

 Eye Sea Gallery

Clockwork Orange («Механічний апельсин»)

Переосмислюють вуличне мистецтво й водночас однойменний роман Ентоні Берджеса та фільм Стенлі Кубрика група Socia – Артур та Ігор Спаські. Постграфіті художники упаковують сенси не лише на стінах і в потягах, а й в абстрактному живописі, де інтерпретують ультранасильство, особливо – на психологічному рівні.

Ці роботи – візуалізації ритмів та акцентів музичних композицій, кажуть художники, які намагаються перетворити природу звуку в хмарину кольору. Додають, що аерозольна фарба, як і музика, починає своє існування в повітрі. Лабіринт із помаранчевих форм і чорних ліній утілює дисонанс між контролем і звільненням; сором’язливістю та нахабністю; агресією та красою.

   Галерея Avangarden

«Катарсис 0.1»

Зв’язок із батьківщиною й культурною спадщиною особливо загострився під час повномасштабної війни. Над віковими традиціями рефлексує художник Chizz Roman у своїй мультимедійній виставці, де поєднує історичну та сучасну мову «кодування» й дає імпульс до виходу накопичених емоцій.

Митець вважає, що процес кодування, яким користувалися наші предки, схожий на формування сучасних цифрових ландшафтів. Наприклад, давні українські вишиванки подібні до пікселів. Chizz Roman називає свою концепцію humane+machine, де людина відповідає за емоції й естетику, а машина – за розрахунки та візуалізацію.

Використання цифр у назві – це згадка про двійкову систему обчислень, яка лежить в основі технологічного прогресу, а також посилання на супрематичну виставку Казимира Малевича під назвою «0.10», де вперше показали «Чорний квадрат».

 Музей української діаспори

«Кричевський. Саєнко. Майстер і учень»

Василь Кричевський і його послідовник Олександр Саєнко разом оздоблювали історичну секцію Всеукраїнської академії наук у 1928 році. Інтер’єр знищили в 1932 році, але залишилися світлини з орнаментами та панно, акварельні ескізи, які й представлять у музеї. Мистецькою «родзинкою» виставки називають килими за ескізами Саєнка, розроблені в майстерні Кричевського.

Також покажуть твори на шевченківську тему, які надихали й майстра, й учня. Експозицію присвятили 150-річниці Кричевського та 125-річниці з дня народження Саєнка.

   Артпростір «Хлібзавод»

«Знято з консервації»

ГО «Хлібзавод», що проблематизує радянський культ хліба й промислову спадщину, пропонує поміркувати, наскільки війна робить нас схожими з нашими родичами, які жили після Другої світової. Виставку Тараса Панталейчука, який родом із Миколаєва, почали формувати ще п’ять років тому й відклали через повномасштабне вторгнення РФ в Україну.

Це мала бути історія про спадкоємництво й те, що залишила людина після смерті: поштовхом формування серії стала смерть бабусі митця. Тоді він повернувся до квартири свого дитинства, розібрав речі та почав переосмислювати свою художню практику.

 Imagine Point

«Позачасся»

Смуток за минулим і зміна сенсів лягла в основу виставки, яку планували робити ще до повномасштабної війни. Анна Приходько та Владислав Рябоштан спостерігають за існуванням у місті й за власним відчуттям часу та простору. Художники скомпонували роботи з різних серій, щоби підкреслити втрату хронологічної лінійності часу.

   Галерея «Ню арт»

Виставка Володимира Лободи

Українське народне мистецтво з модерністськими натяками й архаїчною культурою поєднав майстер андеграунду Володимир Лобода, який інтенсивно шукав свою форму та пластичну мову. Цьогоріч художнику виповнилося 80 років. На виставці, присвяченій до ювілею, покажуть роботи 1970-х – 2000-х років. Зараз картини художника зберігаються у Львові, а також Польщі, США, Канаді, Німеччині та Швейцарії.