Арт15 виставок квітня: «Концтабір Ягідне», картини київського двірника й іноземні поштові марки

 Мистецький Арсенал

«Форми присутності»

Рваний папір, вишивка на пакеті, дім із піску й скла, крихти землі, необроблене дерево позначають присутність війни й особистих досвідів художників, який вони пережили за рік. Хтось став військовим чи волонтером, хтось втратив свою майстерню, а хтось просто продовжував фіксувати нову реальність на полотні. Два десятки художників присутні на виставці не лише через свої роботи, але й через власні історії, які стали контекстом для створення мистецтва, кажуть куратори експозиції.

 Мала галерея «Мистецького Арсеналу»

«Одне з одним. Просторові діалоги. Вікторія Розенцвейг і Ася Гармаш»

Це вже четверта виставка із серії «Просторових діалогів» митців. Цього разу Вікторія Розенцвейг та Ася Гармаш розмірковують над станом очікування, зокрема деокупації Нової Каховки й загалом усієї України, а також описують сповільнення часу у «в’язких і тягучих» обставинах.

Крім графіки й мішаних технік, художниці пропонують глядачеві малі саморобні видання під назвою «зіни». Це надруковані та самотужки зшиті книжечки, які можна покласти в кишені, позичити другові, лишити в улюбленій кав’ярні чи просто стихійно передати спонтанному читачеві.

 Національний музей історії України

«Концтабір Ягідне»

Ягідне – село в Чернігівській області біля держкордону з Білоруссю, яке в перші дні повномасштабного вторгнення захопили росіяни. Місцеве населення вони ув’язнили в підвалі сільської школи та використовували як живий щит від української артилерії. На площі менш як 200 квадратних метрів жили майже 400 дорослих і 70 дітей. Наймолодшому було півтора місяця, а найстаршому – 93 роки. Протягом майже місяця неволі загинуло майже два десятки людей.

Спільну виставку разом із волонтерським рухом «Добробат» облаштували на сходах між четвертим і третім поверхами музею – вхід нагадує спуск до підвалу. Там можна побачити фото з мирного життя школи, малюнки дітей до й після російської окупації, а також їхні іграшки, речі цивільних, які жили в підвалі, і речі російських окупантів, які «влаштувалися» поверхом вище.

 Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе на Андріївському узвозі

«Бурковський. Не двірник, а художник»

Виставка київського двірника Леоніда Бурковського бере початок не з музею, а із двору, який він же й прибирає. 72-річний чоловік уже 14 років працює двірником, а у вільний від роботи час створює мінімалістичні сюжети, багато з них – просто на старих плакатах. Художніми інструментами митця можуть бути не пензлі, а ніж і палиця.

Майстерня Кавалерідзе, побачивши виставку у дворі, запропонувала митцю показати роботи й у музеї. Там експонують понад 70 робіт – аквареллю, олією, гуашшю й акрилом. Принагідно можна буде переглянути виставку Андрія Клішина «Психоделічні образи війни», яка триватиме до 14 квітня.

 Головпоштамт

«Солідарні з Україною»

Уперше в головпоштамті покажуть виставку іноземних марок із 15 країн світу. Серед них – марки на підтримку України з Латвії, Естонії, Польщі, Австрії, Хорватії, Молдови, Чехії, Люксембургу, Іспанії, Литви, Франції, Канади, Словаччини, Португалії й Італії. Це ті країни, які за допомогою продажу марок збирали кошти на гуманітарну допомогу Україні, розповідали світові правду й влаштовували поштову блокаду РФ. Виставку також можна подивитися онлайн.

 Dymchuk Gallery

«Після блекауту»

З приходом весни починаєш усвідомлювати, що українці пережили цієї осені та взимку, коментує харківський художник Сергій Кондратюк, який живе в Києві. Вулиці міста нарешті почало заливати сонячне світло на противагу свічкам і ліхтарям. Митець створив серію пейзажів (зокрема пейзажів Подолу) про те, як виглядає місто без світла. Змінилися вулиці, але змінилися й самі люди, переконаний художник. На додачу до живопису він демонструє графіку та скульптуру, створену з жовтня 2022 року, коли росіяни почали регулярно атакувати енергетичну інфраструктуру України.

 ЦСМ «Білий світ»

«Зустріч у бомбосховищі»

Одеські художники Сергій Божко та Ігор Гусєв чи то за легендою, чи насправді зустрілися в бомбосховищі під час вибухів іранських дронів. Божко побачив, як Гусєв розглядав порожні стіни – ідеальні для виставки картин в укритті, де й «відвідуваність хороша». Вони пожартували, що військкомат також був би місцем із «хорошою відвідуваністю», але ж коридори вузькі й світло погане. Тому митці вирішили зробити спільну виставку в київському ЦСМ «Білий світ».

Куратори виставки зауважують, що художники говорять про одне й те саме, але різними мовами. Тут можна знайти графічні щоденники Ігоря Гусєва і живопис Сергія Божка «про фундаментальні конфлікти руского міра з нормальним людським життям».

 Voloshyn Gallery

«Камера обскура»

Галерея відновлює роботу в Києві й відразу представляє групову виставку. Серед учасників – Влада Ралко, Леся Хоменко, Нікіта Кадан, Брілант Мілазімі з Косово, болгарська художниця Кразиміра Бутцева й інші митці, які намагаються показати світло у тьмі, що охопила Україну, розповідають організатори експозиції.

З камери-обскури почалася історія фотографії: це світлонепроникний ящик, який, однак, через малий отвір проєктує перевернуте зображення предмета. У цьому випадку приміщення галереї – це чорна камера, а роботи митців – промені світла, які перетинаються та ведуть діалог між собою, виходячи за видиму лінію перспективи, коментують куратори виставки.

 YA Gallery

«Від коріння»

Для скульптора Володимира Семківа інструментом стає бензопила, а формою художнього вираження – дерево. Усі роботи створені у 2022–2023 роках, які митець характеризує як часи водночас надії та втрат, утоми й сили, випробувань і віри, страху й відваги, надзусиль і перемоги.

 Музей історії Києва

«Під поверхнею»

Моря не лише розділяють, але й об’єднують, переконані художниці й кураторки Лера Літвінова й Леонора Янко, які вирішили дослідити минуле, теперішнє й майбутнє України у своїх стосунках із Чорним та Азовським морями. «На поверхню» вони виносять і частину історії кримських татар. Звукові записи для виставки – це перетворені потоки даних із супутників спостереження Землі, досліджень біомаси та біорізноманіття, які створив шотландський композитор Майкл Бегг, відомий співпрацею з науковцями й дослідниками. Експозицію також озвучують вірші львівського поета Артура Дроня, який зараз служить у ЗСУ.

Також до 16 квітня в Музеї Києва триватиме спільна експозиція з Національним музеєм народної архітектури й побуту. Головний образ виставки – це птах у народному мистецтві, на рушниках, розписах і полотнах. На експозиції покажуть декоративно-ужиткові речі другої половини 19 століття, і деякі з них будуть експонувати вперше.

 Галерея Portal 11

«Передчуття змін»

Узяти ознаки предмета та «зігнути» їх між минулим і теперішнім намагається львівський художник Ігор Палій, який у своїй творчості апелює до силогізмів. Ідеться про дедуктивний умовивід, де з двох суджень одержують третє судження, зумовлене першими двома, пояснюють куратори виставки. Це не зовсім інтерпретація предмета та його ознак – скоріше роздуми та висновки, певна «кротова нора», що спотворює простір і час настільки, що може сполучити віддалені точки. Сам митець називає свій метод художньої трансформації «книжкою з історіями».

Крім того, 29 квітня в галереї стартує колективна виставка «Втрачене/ Знайдене». З-поміж 200 заявок відібрали роботи 16 митців, які експонуватимуть до 4 червня.

 Київська картинна галерея

«Воїни світла»

Виставку україно-американського художника Макса Вітика «Воїни світла» повернули до музею після ракетного удару 10 жовтня. Там представлять 12 великих полотен, створених між 2013 і 2015 роками: вони описують революційні події, які автор пережив під час перебування в Україні. Художник каже, що в процесі роботи думав про людей, яких бачив у Києві – «нерозважливо хоробрих, наївних і чистих, майже як діти».

Також у музеї показують виставку «Наживо» від трьох українських художниць. Цю експозицію вже демонстрували в галереї «Митець» і Національному музеї Тараса Шевченка. Художниці від початку повномасштабного вторгнення залишалися в Києві й спочатку обрали мистецтво способом емоційного самозахисту, але згодом спромоглися перетворити тривожну тишу й шумний інформаційний простір у велику художню історію, яку наповнюватимуть українськими символами до кінця війни. Подивитися виставку можна до 26 квітня, а вхідний квиток коштуватиме 100 гривень (50 гривень – пільговий).

 Національний музей Тараса Шевченка

«Погляд забутих предків»

Роботи у стилі кубізму від Сергія Серневича під псевдонімом VilVich мають на меті не лише показати світ емоцій митця, але й звернути увагу на проблеми ВІЛ-позитивних людей в українському суспільстві. Художник знайшов себе у творчості саме після того, як дізнався про свій ВІЛ-позитивний статус. Також він заснував фонд «Чисте серце», який допомагає ВІЛ-інфікованим і їхнім родинам.

До 21 квітня в музеї також можна буде побачити артінсталяцію Богоматері Оранти із «Софії Київської», яку виконали як колаж із семи тисяч фото українців.

 Imagine Point

«Наспіл»

Самоідентифікацію українців організатори експозиції Олександри Кришовської та Ira Africa називають «бігом із перешкодами, які встановлювала сама історія». 24 лютого стало тригером, через який увесь світ побачив силу українців, про яку ми, можливо, раніше й не здогадувалися. І це не лише про етнічних українців, але й про інші народи, які живуть на нашій землі, захищають її та усвідомлюють себе частиною України. Експозицію можна переглянути в малій залі галереї (вхід із двору).

Водночас у великій залі галереї триватиме виставка Василя Татарського й Максима Мазура «Часоформи. Новожиття». Митці, певно, шукали натхнення в авторських неологізмах Михайля Семенка. Вони не бояться «лабораторної експериментальності» й перетворюють грубі й утилітарні матеріали в нові абстрактні форми. Це метафори уламків, які виникли внаслідок руйнування світу – і тепер ці уламки потрібно зібрати та склеїти.

 Музей української діаспори

«Memento Vitae. Виставка творів Олени Овчиннікової»

Це перша персональна виставка художниці в Україні за роки незалежності: демонструють живопис, акварелі, естампи й книжкову графіку, яку Олена Овчиннікова створила в еміграції США та на Батьківщині. Зокрема, на огляд глядачів виставили ескізи художниці до муралу в київському готелі «Інтурист» у 1990 році. Настінний розпис згодом знищили, але акварельні замальовки до нього збереглися. Кульмінацією експозиції називають серію «Декамерон» – ілюстрації до 13 новел Джованні Бокаччо з девізом «Пам’ятай про життя».