Арт11 виставок березня: від Босха до «Автономної республіки Борщагівка»

Після року програмної тиші PinchukArtCentre представив три нові виставки з роботами українських митців: «Камінь б’є камінь», «Згадати той день коли» та «Хвостосховище». Це різні виставки, кожна з яких присвячена одночасно минулому, теперішньому та майбутньому. У своїх роботах українські митці досліджують уплив минулого на теперішнє, яке, своєю чергою, вирішує долю нашого майбутнього.

«Згадати той день коли»

«Згадати той день коли» – групова виставка українських митців, у якій поєднані роботи українського мистецтва з колекції PinchukArtCentre. Виставка демонструє, як митці різних поколінь рефлексували на історичні події, процеси та як їхні роботи знаходять нову актуальність через плин часу в іншому історичному моменті, розповідають куратори.

Основна частина виставки зосереджена на 1990–2000-х роках, але недавні роботи в ній також є. До прикладу, відеоінсталяція «Присвячується молоді всього світу» показує молодь, яка репрезентує себе через шум вечірки й поки не може маніфестувати себе у звичайному житті.

Інсталяція «Марна молодість» Саші Курмаза показує архівну серію фотографій 2009– 2019 років, у якій автор фіксує формування особистості молодих людей у пострадянському просторі.

Другий розділ виставки оповідає загрози з минулого, які можуть стати викликом майбутнього. Приміром, робота Павла Макова «Фонтан виснаження» символізує стан України в перші роки незалежності.

Водночас пейзаж Сергія Браткова «МОБІ ДІК» передає передчуття загроз, які насувалися на країну.

«Експозиція «Фонтан» – це пам’ятник безіменним бандитам, які здійснюють ритуал приниження чоловіка. Ці чоловіки, як і соціополітична ситуація в Україні, колись жили за своїми законами та «поняттями», – пояснюють куратори.

«Хвостосховище»

Це персональна виставка Даниїла Ревковського та Андрія Рачинського. Проєкт у формі музею людської цивілізації, створеного в майбутньому, уже після загибелі людства. Автори фантазують, що цей музей присвячено майбутній археології хвостосховища у Кривому Розі.

«Хвостосховище» – це комплекс спеціальних споруд, призначений для зберігання радіоактивних, токсичних та інших відвальних відходів збагачення корисних копалин. 

Ця експозиція є макетом станції для видобутку питної води 2087–2093 років. Автори уявляють, що це останні роки людської цивілізації. Через зміну клімату та природні катаклізми залишкам людства необхідно добувати питну прісну воду, тому з’являються станції видобутку. За концепцією, археологи майбутньої цивілізації знайшли залишки таких станцій і помістили їх у музей.

«Камінь б’є камінь»

«Камінь б’є камінь» називають найбільш персональною виставкою українського художника Нікіти Кадана, який нещодавно також представляв свою серію робіт у The Naked Room. У роботах художник рефлексує на тему української історії, політичного насильства, національного історичного спадку, авангарду та радянської утопії.

У виставці представлені інсталяції та графічні серії, у яких художник досліджує історичне минуле та його вплив на сьогодення.

Крім інсталяцій, у виставці представлена серія малюнків. Перша називається «Погром», вона ґрунтується на фотографіях Львівського погрому 1941 року. У картинах автор відтворює сюжети документальних фотографій. Ці фото зроблені операторами німецької пропагандистської хроніки та офіцерами з фотокамерами.

«Ці фотографії – погляд катів, проте сьогодні ці фото ніби кричать, що вони на боці жертви. Це унікальний парадокс. Моя відповідь – наш погляд історично сформований і змінюється відповідно до часу. Ми перебуваємо в постійному процесі трансформації. Навіть коли дивимося на історичні документальні фото, ми інакше їх перечитуємо, від цього зміст дещо змінюється», – коментує Кадан.

Решітка «Сонечко» – це символ згасного Радянського Союзу, який досі можна зустріти на вікнах багатьох будинків пострадянського простору. «Ця решітка має такий вигляд, ніби її зім’яла величезна рука. Так я намагаюся ніби закрити цю тему використання решіток-«сонечок», що залишається символом пострадянського стану», – пояснює автор.

Ця серія малюнків зроблена за фотопортретами комісарів, що встановлювали радянську владу в центральній Азії. Художник розповів, що ці фото зроблені у 1935 році, але у 1937 році, коли вийшов альбом, більшість із цих комісарів були вже репресовані та розстріляні. У ті часи зберігання вдома портретів ворогів влади могло стати причиною арешту. Автор фото Олександр Родченко не хотів вирізати сторінки з альбому, тому замалював тушшю обличчя репресованих.

Кадан відтворює ці фото з уже замальованими обличчями, тільки домальовує їм певні архаїчні обличчя та посмішки. «У моєму розумінні це обличчя духів історії. Вони і є тими, хто бачить, що відбувається. Тобто ні жертва, ні кат, ні свідок не можуть побачити цілу картину. Так само як це не може зробити навіть історик із майбутнього. Саме ці чорні плями на обличчях комісарів і є тими, хто може бачити історію».

Автор пояснює, що весь історичний аспект виставки пов’язаний із сучасністю: сьогоднішнє насильство, агресія та ксенофобія є результатом непройдених уроків історії.

У Dymchuk Gallery триває виставка київського художника Добрині Іванова. Він працює переважно з інсталяцією, яка інколи стає способом самоідентифікації, а також із фото, відео та документацією. У проєкті «Згідно з оригіналом» зібрано роботи художника із 2013 року й до сьогодні, які ще не показували в Києві або не експонували взагалі. У роботах можна простежити не лише розвиток практики художника, а й виклики, які постали перед суспільством протягом цих років, кажуть куратори.

До прикладу, роботу «Автономна республіка Борщагівка» художник створив незадовго до Євромайдану та війни на Сході України. У ній на основі вуличного графіті художник розробляє фантазійний проєкт незалежності району Києва.

У проєкті «Білий прапор» художник показує загальний стан українського суспільства через особисте та повсякденне життя, зокрема через автопортрет.

Лія Достлєва й Андрій Достлєв – українські художники, які працюють із темою суспільних, колективних та особистих травм. Виставка «Black on Prussian Blue» є продовженням їхнього дослідження колективних травм. У новому проєкті митці звертаються до теми Другої світової війни, побаченої очима солдата вермахту. Художники за допомогою землі відтворили аматорські фото з альбому цього солдата, а також представили фото та копії архівних кадрів.

У Відні художники натрапили на родинний фотоархів солдата, який служив у Люфтваффе. Власник архіву брав участь у більшості знакових подій Другої світової, у його альбомі збереглися датовані та підписані фото з цих подій. Автори помітили, що на фото Західна Європа була представлена гарними краєвидами та пейзажами, а Україна, Польща та Білорусь – фотографіями землі.

«Щоби показати цей погляд на східноєвропейські землі через оптику винуватців, ми відтворили фотографії окупованих територій, викладаючи їх, власне, землею на білому папері. Земля у цьому проєкті стає символом того, через що відбуваються війни, і водночас є присутньою в дуже буквальному, фізичному сенсі. Натомість блакитні плями замість неба відсилають до слідів, що залишилися після газу «Циклон Б» у газових камерах», – коментують Лія Достлєва та Андрій Достлєв.

3 березня в Національному музеї Тараса Шевченка відкриють мистецький проєкт «Семантичний рай. Петро Бевза / Тарас Шевченко». У проєкті об’єднали образотворчі пошуки двох українських художників ХІХ і ХХІ століть. Виставка демонструє діалог творів Тараса Шевченка з живописом сучасника Петра Бевзи. Автор веде діалог із вибраними акварелями та малюнками періоду заслання Шевченка, які поділені на три спрямування: «Виклик-відповідь», «Мангишлацький сад» і «Світло». Твори Тараса Шевченка представлені як у діалозі з живописом Петра Бевзи в залах першого поверху, так і трьома цілісними групами в залах другого поверху музею.

Візократія – проєкт візуального мистецтва, у якому представлені живопис, скульптура, інсталяція, об’єкти, фото та відео. Це велика виставка сучасного мистецтва, яка спонукає до осмислення концепцій теорії візуального сприйняття. Своїми роботами українські художники пропонують замислитися над злиттям віртуального та реального досвіду. У проєкті представлені роботи близько сорока українських художників, зокрема Ірини Ворони, Юрія Денисенкова, Юлії Совенко, Євгена Клименка та Сергія Корнієвського.

Триптих «Спокуса Святого Антонія» досліджували й реставрували протягом тривалого часу. 5 березня твір повертається в Музей Ханенків після п’ятирічної паузи, уже у відновленому вигляді. Богдан Ханенко придбав триптих як оригінальний твір Ієроніма Босха, але у 1927 році науковці музею визнали картину копією. Після тривалих досліджень виявилося, що репліку картини зробили в майстерні Босха у 1520-ті роки, невдовзі по тому, як художник пішов із життя. Подібних ранніх копій у світі залишилося небагато. Тож ханенківська версія є наближеною до світових ранніх копій.

«Ієронімус Босх творив у ті часи, коли мистецтво живопису ще перебувало в безпосередній близькості до релігії й філософії, тобто передусім опікувалося вічними питаннями сенсу життя та природи добра і зла. Утім, візуальні роздуми великого майстра ніколи не виглядали як повчальні проповіді. Вони ніби навмисно були вигадані для того, аби «завести» й заохотити розумного глядача до розплутування прихованих сенсів і розв’язання символічних квестів», – описують виставку в музеї.

У Portal 11 відкривається виставка українського скульптора Олексія Владімірова. Його роботи представлені у провідних галереях і музеях України, а також у приватних зібраннях Швеції, Австрії, Англії, Німеччини, Нідерландів, Франції, Італії та США. Виставка в Portal 11 присвячена осмисленню жіночого образу. У своїх роботах автор інтерпретує категорії вічного та прекрасного. До прикладу, у скульптурі «Поцілунок» втілені мотиви вічного кохання, а скульптура «Мрія» втілює незмінне прагнення до ідеалу.

«У кожній скульптурній композиції художник оголює справжню легенду, що розкривається глядачу під час споглядання тіла. Тіла, яке ніколи не буває мовчазним. За його видимою гармонією та красою завжди стоїть історія людини та її вічний пошук істини, що часто буває болісним. Але від цього тіло починає здаватися ще прекраснішим», – описують виставку.

«Київська картинна галерея» створила проєкт на базі експонатів із фондів музею. Виставка «Від сутінку до світання» присвячена темі ночі й показує ніч у живописній і графічній творчості видатних художників: Івана Айвазовського, Іларіона Прянишникова, Архипа Куїнджі, Миколи Ге, Вільгельма Котарбінського, Павла Сведомського та інших. Виставка складається із двох основних тематико-експозиційних комплексів, що схрещуються у просторовому розташуванні, – з тематичних сюжетів і пейзажів.

«Представлені роботи розкривають мотив людського нічного буття, демонструють, що проміжок часу від заходу до світання є не просто перервою між денним буттям, а й багатогранним і самобутнім явищем. Наочно показано філософський зміст боротьби добра та зла, поєднання тем фізичного світла з духовним просвітленням, темряви із гріхом», – коментують у музеї.

Галерея «Дукат» до 8 березня показує виставку, присвячену 90-й річниці від дня народження Ернеста Коткова. Художник належить до київських модерністів. Він був успішним монументалістом із часів відлиги, але його художня практика зазнавала жорсткої критики. Через дорікання за формалізм художник працював «у стіл», проте завдяки цьому зміг випробувати ряд стилістичних прийомів, що згодом знаходили своє втілення в мозаїках та об’ємно-просторових композиціях, які зрештою здобули значно ширшу аудиторію, ніж експоновані на виставках твори. У фокусі митця часто опинялися його близькі люди: дружина, син чи приятелі Сергій Параджанов і Валерій Ламах. Виставка «Епізоди» – це своєрідні «кадри» з життя художника, які відбилися в його творах.