Де ти живешЯ живу і працюю на Андріївському узвозі

Фото: Андрій Шурпенков

Будинок номер 34-В – один із найстаріших на Андріївському узвозі. У 40-х роках ХІХ століття садибу збудував Міхал Грабовський – польський письменник та історик, який вивчав український фольклор, археологію та старожитності. Він автор книги «Ukraina przeszla i terazniejsza». За офіційними даними, будинок з’явився на узвозі у 1843 році, а трохи згодом Грабовський добудував ще один поверх – в такому вигляді садиба збереглась і до наших часів. Дім 34-В – приклад типової малоповерхової забудови середини ХІХ сторіччя. У Києві таких будівель, що дожили до сьогодні, до того ж без суттєвих змін у зовнішньому вигляді, лишилось небагато. Сьогодні тут розташовані майстерні українських митців.

Довідка надана Олександром Кочубеєм, керівником «Студії Мистецьких Ініціатив»

Історія

Я опинився у цьому місці за родом основної своєї діяльності – я історик і багато років організовую культурно-мистецькі заходи. Зокрема, виставки предметів образотворчого мистецтва. Зараз упорядковую архів геніального графіка, нашого сучасника, народного художника України Миколи Стратілата. Микола Іванович вже 43 роки має тут майстерню. Ця будівля намолена, а я по мірі своїх сил намагаюсь доповнити це. За десять років, які я тут, сюди не заходило жодного придурка – тільки люди, яким цікаво і які хочуть долучитись. Із недавніх гостей – чи не найкрутіший фотограф National Geographic Пол Ешлі, він зараз пише книгу про Україну.

Колись цей дім мав інший номер, тут ще не було художників. Але те, що відбувалось в цьому місці, значить дуже багато для всіх нас. Будинок тут вже точно був у 1843 році. Міхал Грабовський, який збудував його, був поляком. Та він обожнював і вивчав українські традиції – цікавився й археологічними розкопками, і костюмами, і книгами. У середовищі освічених українців того часу він був відомою людиною. За рекомендацією Пантелеймона Куліша, Тарас Шевченко консультувався з Грабовським і використовував його матеріали для створення акварельних альбомів «Живопісная Україна».

Будинок

Під лінолеумом, на якому ми стоїмо, – оригінальна дубова підлога, сходи у коридорі автентичні, дзеркало теж рідне. У цьому будинку збирались засновники Кирило-Мефодіївського братства. Куліш, Шевченко, Костомаров, який жив поруч, у 10-му будинку на Десятинній – всі вони не раз бували тут, трохи пізніше ще й Леся Українка.

Розумієте, тут було таке місце, де тусувались всі наші. Така двіжуха, що я уявляю! Шевченко був тут із Кулішем, своїм дружбаном, собутильником і однокурсником по академії Брюлова художником Платоном Бориспольцем. Гуляли Києвом, а потім приходили сюди і пили чарку на цих самих сходах, де зараз стоїмо і розмовляємо ми. А скільки ще було людей менш відомих, про яких ми не знаємо. Тут було особливе середовище і мало що вони собі вигадували в цих стінах.

Зараз я, зокрема, реставрую старі кліше, і моя робота – робити відбитки, бо багато зображень втрачено, а так відновлюється поступово творчий спадок Майстра. Тут є графічний прес, поліграфічні фарби і сотні-сотні кліше Миколи Івановича, що можна віддрукувати на папері. Зараз зроблю для Вас відбиток з кліше, де вирізано зображення будинку, у якому знаходимось. У мене своя техніка і свої секрети, але як робити такі гравюри, я не знаю. Микола Стратілат робить одну за день.

Тут всюди нагромадження різних робіт – і кліше, і картон, і газети, і скульптури. Я не викидаю жодного папірця. Микола Іванович щось кидає в смітник, а я забираю. Саме тому у цій квартирі так багато речей – цілий музей. Ви, до речі, знаєте, що при Совєтах Венера Мілоська була заборонена для зображення? Якби та статуя була у музеї СРСР, її б розтрощили.

Побут

У цьому будинку розташовані майстерні художників, але з огляду на цю професію – вони – справжній дім. Я буваю тут дуже часто, тут є і диван, і електроплитка. Центральне опалення у будинку відсутнє, тому взимку художники вмикають електрообігрівачі.

Кілька років тому тут сталася пожежа. Це було при Черновецькому, коли тут віджимали» приміщення майже у всіх художників. Взяти хоча б будівлю навпроти музею Булгакова. Майстрам пропонували викупити її за мільйон. Вони з’їхали, дах провалився. І так було по всьому місту. У наш будинок кинули коктейль Молотова. Пожежники приїхали швидко, але не тільки вогонь, але й вода шкідлива для дерев’яних перегородок, тому дах довелось міняти.

Ставлення сьогоднішньої влади до художників найгірше за всіх часів – їх просто не помічають. Художник не має стабільного прибутку, але це теж його робота, його натхнення. Його не можна порівняти ані з інженером, ані з токарем, ані з водієм. Це брахмани! Як можна у брахмана брати гроші за оренду на тій землі, де він живе і працює. Адже він дарує.

Скільки мають коштувати роботи народного художника? Подивіться статистику продаж – роботи видатних людей тут оцінюють у 200 доларів. У когось із двох робіт продана одна – по стартовій ціні. Що це за фігня така?

Усі провідні країни мають гуманну політику щодо митців, а ми платимо за підвищеними тарифами. Для ОСББ чи автомобільних кооперативів плата за оренду приміщення і землі під ним становить 1% від вартості, для спілки художників – 3% і 4%, якщо площа майстерні більша, ніж 20 квадратних метрів. Ці тарифи встановлені з 2014 року. Про яке натхнення може йти мова у холодному приміщенні взимку, коли ти мусиш відмовитись від їжі, щоб заплатити за комуналку. А ми ще маємо власне житло, за яке теж треба платити. До того ж купуємо фарби, полотна.

До художників, які торгують на Андріївському, я ставлюсь прекрасно – вони заробляють гроші своїм трудом. Кожен на своєму рівні, у всіх він різний, але більшість з них свої картини продають. Це люди, до яких не можна ставитись із зневагою. Вам може не подобатись їхній живопис чи гравюри, але вони це роблять руками, кожен день тягають їх у тачках на гору і вниз, сидять на спеці, інколи не обідають, ще й платять за те, що роботи десь зберігаються. Тут всі автори. Бариг, які продають чужі картини, тут немає. Та і який сенс, коли й у самих авторів нічого не купують.

Кожна творча людина в якийсь момент страждає і мучиться через те, що бачить більше, ніж інші. Шевченко, наприклад, бачив і відчував більше, ніж всі інші. Але зверніть увагу – за будь-якої влади він був у фаворі. Для царя він був художником, а для творчої інтелігенції – кумиром-поетом. При комунізмі – революціонером і борцем з панами. За незалежної України він – образ, альтернативи якому нема. Це все тому, що кожному народу треба мати епічний образ героя. Якщо не буде образу – стояти не буде.

Хочеться, щоб хоч молодь оцінила пана Миколу. Нехай прийдуть, я їм проведу екскурсію, майстер-клас, познайомляться з художником, можуть придбати тут щось для себе. Вдень у цьому будинку точно завжди хтось є.

Я родом із Полтавщини, але у Києві живу дуже давно. Чи змінився він за всі ці роки? Ні, не змінився. Тільки архітектура. Люди всі ті самі – хтось поїхав, хтось приїхав. Я змінився.