Де ти живешЯ живу у найстарішому будинку Києва
The Village Україна розповідає про найцікавіші будинки Києва та їхніх мешканців
Найстаріший житловий будинок Києва розташований по Контрактовій площі, 7, у найстарішій його частині – Подолі, в кварталі, окресленому вулицями Фролівською, Боричів Тік, Андріївським Узвозом і Контрактовою Площею. Один із небагатьох цегляних будинків цивільної архітектури Подолу кінця 18 століття, що зберігся після пожежі 1811 року. Після будівництва посольства Нідерландів, будинок не проглядається з вулиці. Побачити його можна, зайшовши в арку з вулиці Фролівської.
ФОТОГРАФІЇ:
Найстаріший житловий будинок Києва
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення
Архітектори: Михайло Іконніков
(прибудова 1861 року)
АДРЕСА: Контрактова площа, 7
Роки будівництва: 1760, 1797, 1861
Архітектурний стиль: класицизм
Історiя
Коли я народився у 1960 році, вся ця садиба разом з територією, де зараз посольство Нідерландів, належала моїй сім’ї.
Коли мені було 2 роки її націоналізували – наш дім переробили під комуналку. Його поділили на 5 квартир, де загалом жили 27 людей. Моїй сім’ї залишили лише кімнату на верхньому поверсі. Кожна кімната була окремою квартирою. Вже набагато пізніше я зміг повернути цей будинок – щось викупив, щось відсудив. З одного боку – це мій спадок, з іншого боку – я багато за що заплатив.
Костянтин Сергійович Малєєв
57 років, соціолог
Історія цього дому почалась у 1760 році, коли дворянин Леонтій Вишневський купив цю ділянку. Тут стояв дерев’яний будинок із кам’яним підвалом. Я бачив лише один аналог такого ж підвалу – дім Кочубея у Батурині. Потім тут двічі була пожежа. У 1797 році, після однієї з них, Вишневський на цьому підвалі побудував кам’яний поверх. У кімнаті, де ми сидимо, була кухня, друга кімната слугувала залом для прийому гостей. Завдяки пожежі й відома точна дата зведення будинку. Набагато пізніше, вже у 1861 році, онука Вишневського замовила у відомого на той час архітектора Іконнікова проект другого поверху, який одразу і звели.
У 1891 мій прадід Максим Федорович Нєчяєв купив цей будинок. Він був кондитером, на території садиби знаходилось кондитерське виробництво. Його сім’я до того ж мала власну лавку на Контрактовій площі, де вони і продавали свою випічку. Брендовою продукцією були «Нечаевские пряники». Нині з усього кондитерського надбання в мене лишився лише ніж для нарізки халви.
Радянські репресії не оминули мою родину. Тато при Сталіні відсидів шість років в таборах, але якщо по батьковій лінії родичі були купцями, то по маминій – дворянами, а їм прийшлось ще гірше. Я достовірно знаю про дев’ятьох розстріляних родичів.
Будинок
Відкривати власний дім для відвідувачів – для України практика незвична. Я людина не дуже могутня і не дуже багата, тому публічність для мене – це захист. Це завжди був ласий шматочок території. Тепер завдяки музею багато людей знають і хто я такий, і про будинок. Його всіляко намагались знести при радянській владі, але нас треба було кудись переселяти. Це все було для них не дуже просто, бо ми не давали згоду на це. На сьогодні у нашого будинку статус пам’ятки архітектури і він вже затиснутий у дворі більшими будівлями, що дуже ускладнює проїзд. З огляду на ці факти, сьогодні він не є комерційно привабливим – мороки з ним більше, ніж зиску.
Тут є водопровід, є газ. На всіх поверхах залишились старі пічки, тому навіть якщо газу не стане – опалимось. Проблеми з будинком були і залишаються. Я відремонтував все, що міг, а лишились тільки дуже затратні роботи. Під домом йде теплотраса і її двічі проривало. Підвал заливало кропом 90 градусів. Двічі по 3-4 тижні будинок стояв у пару, а тут багато дерев’яних деталей, які після таких аварій починають гнити. Довелось і за свої гроші перекласти трубу, і рятувати дерево, але поки я не все можу привести до ладу.
Історія моєї сім’ї, звичайно, змусила мене цікавитись минулим. Я сам ніколи спеціально не збирав антикваріат, але як ви бачите – в цій кімнаті є багато старожитностей. Тут є предмети і з трипільських, і навіть з давньогрецьких часів. Дещо лишилось від тата. Окрім того в мене є старі фотографії садиби і всі її проекти. Тут, наприклад, не побудоване ще одне крило, яке в одному з проектів є. Після пожежі 1811 року планування Подолу було змінено. Тут, де зараз двір, була вулиця. Дерево, що росте на вході, моя матір посадила 8 травня 1945 року.
Побут
Сьогодні у будинку відкрито музей, проходять різні зустрічі, концерти. Я лишив лише одну кімнату зверху, куди не заходить ніхто, крім членів родини. Все ж маємо мати хоч якийсь приватний простір у власній оселі. Коли мені хочеться побути одному, я сварюсь (сміється). Все одно ж ніхто не дасть, але, часом, дуже хочеться.