Де ти живеш«Я живу в будинку Наркомюсту»

ФОТОГРАФІЇ:

Діана Андруник

Будинок працівників Народного Комісаріату юстиції УСРР

СТАТУС: пам’ятка архітектури місцевого значення

АДРЕСА: вулиця Січових Стрільців, 48

Роки будівництва: 1930-1932, 1932-1933

АРХІТЕКТОР: С. Царьов

Архітектурний стиль: конструктивізм

У радянському союзі конструктивізм, як стиль, у чистому вигляді проіснував дуже мало – від середини 20-х, до початку 30-х, дуже скоро попавши під заборону, як авангардний і буржуазний. Багато будівель перероблювалось під нову, монументальну естетику – з колонами і орнаментами.

Будинок Наркомюсту – типовий представник стилю конструктивізм. Знаходиться у центрі Києва по вулиці Січових Стрільців, 48. Зведений у 1930-1932 роках за проектом архітектора С. Царьова.

Дім розташований під кутом до сусідньої забудови і виходить на вулицю лише вузьким фасадом із підкресленою вертикаллю засклення сходової клітки – ознакою, притаманною конструктивізму.

Будівля повністю ігнорує лінію забудови вулиці, оскільки вікна у конструктивістських будинках мають виходити лише на сонячні сторони і жодним чином не на північ, тому орієнтація споруд часто відбувалась без прив’язки до орієнтації вулиць.

Після Першої Світової війни існувала потреба у новому житлі. Через брак коштів архітектори були змушені пристосовуватись, зробивши ставку на функціональність житла всередині, але простоту фасадів ззовні.

Архітектори-конструктивісти обстоювали передусім легкість втілення проекту і максимальну зручність для організації життя в ньому і на прилеглій території.

Зараз конструктивістська архітектура багатьма сприймається як неприваблива і похмура, проте варто враховувати, що будівлі того часу вже багато разів перефарбовані та постраждали від численних надбудов і прибудов.

Будинок уже давно не призначений лише для працівників прокуратури, сьогодні там живуть різні люди – і за походженням, і за віком.

Історія

Спочатку це помешкання знімав мій друг, який зараз переїхав в Естонію запускати в космос супутник, потім художник Євген Самборський з Франківська. Насправді, я зняв цю квартиру, щоб відчути себе мужиком. На той час я зустрічався з дівчиною і був переконаний, що справжній чоловік мусить мати свою барлогу. Я переїхав, потім ми зустрілись з дівчиною, пообідали, покурили кальян і вирішили розійтись. Я лишився тут, Євген повернувся у Франківськ, бо йому там ліпше працюється. У сусідній кімнаті тепер живе оператор Саша, але туди ми не будемо заходити – в нього ще чистіше, ніж в мене.

Я живу у центральному під’їзді, який виходить на вулицю, а інші під’їзди мають вихід лише у сад, тому люди часто не обходять, а просто стрибають з парапету вниз. Але я їх розумію – щоб вийти, їм потрібно обійти повністю весь будинок. Царьов же був крутим архітектором, міг і зробити людям сходи. Будинок спланований так, що мешканці різних під’їздів майже не перетинаються. От в одному із них, виявилось, живе моя подруга, але я про це не знав рік.

Хоч я не спілкуюсь з сусідами, але тут не занудьгуєш. В інших під’здах все окей, а в моєму тільки офіси і алкоголіки. Знизу, правда, живе один мій кєнт, а вгорі якась багата жіночка, що паркує джип у дворі. У цокольному приміщенні, наприклад, живе 15 людей. Вони стрьомні, з наколками, поголені, але ведуть себе дуже ввічливо, коли зустрічають мене у дворі, хтось з них зазвичай каже «молодой человек, замечательно сегодня выглядите». Знаю, що вони сюди на роботу приїхали.

Тут у мене лампочку вкрутили, наступного дня вже викрутили, тому ходжу по сходах постійно в темряві. От позавчора вертаюсь додому, і мені вже біля дверей такий голос «Здравствуйте», я аж на два метри відскочив. А тут «подруга» під дверима лежить і каже «Я вам не помешаю? Могу вам стих зачитать». Кажу «Та ні, якось іншим разом, може завтра. Якщо дасте додому зайти – буде достатньо». Я називаю її Безхатченко Наталя – стереже мене.

Мені сподобалася ця квартира, бо тут високі стелі і незасклений балкон. Для мене засклений балкон – то нема балкону, а особливо дико вони виглядають на старих будинках, як би це гарно не було зроблено. Цей будинок, звичайно, трохи попсований і балконами, і кондиціонерами, але все можна відновити.

Я живу на третьому поверсі. На першому і другому у моєму під’їзді офіси, у квартирі навпроти роки два не жив ніхто, тому я міг тут включати музику голосно і не напрягатись, хоча вдома я і так не влаштовую ніяких тусовок. Зараз я чую, як нові мешканці ходять по паркету, бо стіни у будинку дуже тонкі – цегляна перегородка, з двох сторін обшита деревом, тому навіть коли по вулиці проїжджає тролейбус, будинок трусить. З тієї ж причини перероблювати щось всередині тут небезпечно, бо стіни можуть завалитись. Хоча моя квартира перероблена – спочатку вона була чотирьохкімнатною, а зараз лише дві. Іншу частину продали під офіс.

Влітку тут прекрасно – сонце зранку світить у вікно, все близько, ледь не в кожному будинку поряд живуть мої друзі. Навпроти от живе мій кращий друг, поряд бізнес центр, де працюють іще два товариша, трохи далі – сестри Іваненки, справа – Воротньов, тому я виходжу за хлібом, а повертаюсь за три дні.

А ще у дворі великий сад, за яким, до речі, непогано доглядають. Я влітку сідаю тут з книжкою, а навколо дерева і тиша, хоч це центр міста і через дорогу всякі Руфи, Атласи і тусовки. Мій сусід минулого літа взагалі прив’язав дерево до дверей балкону, щоб воно росло всередину квартири. А от взимку буває дискомфортно. В основному через старі дерев’яні вікна і двері на балкон, але я готовий це терпіти. Постав сюди «євро двері» і вони одразу знищать весь колорит старовини, тому я маю ще й електричний котел.

Оскільки вікна і двері аутентичні, ще з 30-х років, часом вони заклинюють.

Побут

У мене маленька кухня, велика кімната і вікно в ванній. За продуктами ходжу через дорогу, а коли не хочеться зустрічати знайомих, то йду в інший бік в супермаркет. Але якщо чесно – другий варіант існує лише в теорії.

Мене завжди приваблювали старі будинки ( я ж сам з Коломиї, тому нарікань ні на що немає), а всі ці історії, що трапляються, мене тільки веселять.

Зараз вмовляю власницю дозволити здерти шпалери, але вже майже погодилась. Я нізащо звідси не хочу переїжджати. Єдине, що хочу – це стіни білі і життя. Хочу жити просто, розумієш? Хочу жити.