Мобільна стоматологія на колесах – не нова ідея: волонтери-стоматологи їздили лікувати зуби військовим на Донбас із 2014 року в межах проєкту «Тризуб Дентал». Тоді стоматологічні кабінети обладнували на базі хлібовозок. Одна з таких згоріла в Маріуполі, неподалік від бази «Азову», у ніч на 24 лютого 2022 року, розповідає волонтер-стоматолог і власник стоматологічної клініки в Дніпрі Артем Похил, який протягом кількох років лікував бійців на маріупольському напрямку.

«Росіяни випалювали базу «Азову» на проспекті Перемоги, це була перша ціль на лівому березі. Військові тоді були в укриттях. Зараз я бачу спалену автівку на Google Maps, для мене це також втрата. Шість-сім років на одному борті – то як рідний дім», – коментує стоматолог. У перший день повномасштабної війни Похил мав їхати в Маріуполь на чергову ротацію, але не встиг.

Вирушити на ротацію волонтер зміг лише в травні 2022 року. Нову мобільну стоматологію на базі «екстреної» допоміг обладнати благодійний фонд «TAPS Україна» разом із партнерами. Проєкт назвали TAPS Dental. Зараз близько 200 стоматологів лікують зуби захисникам і родинам загиблих на деокупованих і прифронтових територіях у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Харківській областях, але волонтерів однаково не вистачає. Можна написати на сторінку фонду й приєднатися.

Редакція The Village Україна поспілкувалася з координатором проєкту TAPS Dental Артемом Похилом і директоркою благодійного фонду TAPS Юлією Дмитровою про волонтерів, які займаються всім водночас; захисників у стоматологічних кріслах і гігієну зубів в окопах.

 

 

Чому фонд, який допомагає родинам загиблих, вирішив обладнати мобільну стоматологію

 

TAPS – це музика, яка лунає через трубу на кладовищі, а як абревіатура – Tragedy Assistance Program for Survivors. Об’єднання TAPS International створила Бонні Керролл після того, як її чоловік генерал Том Керролл загинув в авіакатастрофі на Алясці. Американський фонд надає психологічну підтримку тим, чиї рідні загинули на війні, і зараз має представництва у 24 країнах світу, серед яких й Україна.

Український фонд TAPS з офісом у Дніпрі у 2019 році підписав декларацію з TAPS International і Дніпровською міською радою, щоб допомогти українцям переживати горе й втрату близьких. Але 24 лютого 2022 року волонтери зрозуміли: це не єдина допомога, яку вони можуть надати. Директорка благодійного фонду Юлія Дмитрова, яка раніше працювала в департаменті соціального захисту міської ради, почала збирати під будівлею ОДА всіх охочих допомогти.

 

 

На вечір прийшло чимало людей – так і утворився Координаційний штаб волонтерів Дніпра: займалися допомогою військовим, ВПО, бізнесам (близько 80% ресурсів спрямували на допомогу військовим, каже Дмитрова). Зараз фокусуються на роботі із сім’ями загиблих захисників, а також на медичному напрямі, бо партнери більш охоче підтримують саме такі проєкти, розповідає директорка благодійного фонду.

Детальніше про Координаційний штаб волонтерів Дніпра ми розповідали в репортажі з міста.

Автівку «екстреної допомоги» придбали LSV Philanthropic Missions. Під стоматологічний кабінет її переобладнали в Тернополі завдяки грантовим коштам Direct Relief, у цьому допомогло підприємство «Галіт». «Наші друзі зі США викупили автівку в Німеччині. Ми спочатку думали передати її як «швидку», а потім вирішили зробити цікавий сталий проєкт», – коментує Дмитрова. Тож вона зателефонувала своєму другові Артемові Похилу й запропонувала обладнати автівку під мобільну стоматологію. Похил каже, що після втрати автівки в Маріуполі це був для нього «незакритий гештальт». 

 

 

Він додає, що ще з 2017 року мріяв про створення централізованої системи стоматологічної допомоги військовослужбовцям, але зрозумів, що проєкт простіше зробити силами волонтерів: «По-перше, треба оголосити тендер на виробника такого автомобіля. По-друге, організувати людей, які поїдуть надавати стоматологічну допомогу. Також треба зрозуміти, як оформити стосунки між лікарями, пацієнтами й нашою машиною», – усміхається стоматолог. 

За його словами, держава зараз не забезпечує ветеранів стоматологічною допомогою, покладаючись на кошти місцевих бюджетів, а за весь час роботи мобільної стоматології волонтери жодного разу не отримали грошей від держави, покладалися переважно на кошти Асоціації стоматологів і приватних лікарів.

«У прифронтових містах є приватні стоматологи, але я навіть не хочу вам розповідати, що там відбувається. Місцевих не багато, це переважно військові, тому бізнес фактично працює на зарплатах військових. Зняти однокімнатну квартиру в Костянтинівці – 15–17 тисяч гривень, це нормальний прайс зараз. Звісно, військовим роблять знижки, але це такий потік, що можна робити серйозні знижки», – розповідає лікар. 

Коли приїжджає мобільна стоматологія, деякі бійці питають: «А скільки коштує?» І не можуть повірити, що це безоплатно. «Ветерани АТО вже звикли більш менш, а мобілізовані у 2022 році взагалі в шоці. Але лікарів усі дуже цінують», – додає стоматолог.

 

 

«Стоматологія на війні може закінчитися видаленням зуба. Приходиш додому після війни в 35 років, а в тебе зубів нема»

   

До 2014 року Артем Похил працював лікарем-стоматологом у власній клініці, допоки не з’явився один пацієнт: «1 вересня 2014 року до мене в клініку прийшов військовий, тепер мій друг, який тоді був поранений під Іловайськом. Із 16 лікарні, лише кілька днів пройшло зі стабілізації й припинення кровотеч. Пацієнт був схожий на перебинтовану мумію, і виявилося, що в мумії болить зуб. Я з таким ще не стикався».

Похил приєднався до «Тризуб Дентал», який заснував запорізький волонтер Ігор Ященко. На перший виїзд стоматологи вирушили у 2015 році. Замість того, щоб возити пацієнтам знеболювальні, лікарі-стоматологи вирішили самі поїхати до пацієнтів: «Простіше одного–двох людей привезти до сотні, ніж сотню транспортувати в шпиталь», – коментує стоматолог. 

Артем Похил курував маріупольський напрямок і приїжджав на ротації щомісяця: «Автівка з 2016 року стояла в Широкиному, на лівому березі Маріуполя, біля парку «Веселка». Із командиром «Азову» Денисом Прокопенком ми познайомилися у 2018 році», – розповідає лікар. Серед його пацієнтів багато «азовців» – уже визволених із полону й тих, які там залишаються.

За словами лікаря, після 24 лютого 2022 року для стоматологів утворився певний вакуум: «У нас вузька спеціалізація. У ТРО стоматологам можна було хіба що щось комплектувати». Натомість запит на стоматологів великий. За підрахунками волонтерів, у період з 2015 до 2020 року лише через мобільну стоматологію пройшло близько 30 тисяч бійців.

 

 

Зубний біль – другий за інтенсивністю після ниркового, тому неабияк впливає на фізичний і моральний стан особового складу, каже Похил, який регулярно спілкується з командирами: «Телефонують мені й кажуть: той із флюсом ходить, той із щокою, постійно відпрошуються. Приїжджай». Тому для бригади, яка страждає від зубного болю, кожен приїзд мобільної стоматології – не те, що свято, але важливо, зауважує лікар.

За його словами, стоматологічні проблеми зараз не в кожного третього військового, як свідчить статистика, а певно, у кожного першого. Частково й тому, що на етапі мобілізації медкомісію проходили поспіхом і «проблеми потроїлися, якщо не виросли вчетверо»: «Усе починається з медкомісії: хірург, терапевт, психіатр, окуліст, стоматолог. Боєць приходить до стоматолога, і здебільшого прийом відбувається так: «Щось турбує?» – «Ні». «Відкрий рот. Коли був у стоматолога?» – «Три місяці тому» – «Усе, годний», – коментує Артем Похил. Він каже, що найкраще запобігти проблемі ще на догоспітальному етапі й надати медичну допомогу мобілізованим, як це роблять, наприклад, у Львівській області.

За словами Похила, стоматологія на війні має бути більш планова, ніж нагальна: «Ургентна стоматологія на війні закінчується видаленням зуба. Видалив зуб уперше, вдруге, втретє – приходиш додому після війни в 35 років, а в тебе зубів нема. Деякі бійці кажуть відразу: «Лікарю, видаляйте». А я йому кажу: «Це тобі за кутком десь вирвуть, а ми тобі зараз цей зуб вилікуємо».

 

 

Як працює мобільна стоматологія

   

Лікарі виїжджають за потребою, хоч і намагаються регулярно планувати візити. За тиждень до прийому вони зідзвонюються з ротним медиком, узгоджують списки й стоматологічні проблеми. За словами координатора проєкту, ситуація з бюрократичними нюансами зараз дещо поліпшилася. Раніше ланцюжок заяв від командира медичної роти до відповідних департаментів могли розглядати чи не протягом років, а зараз процедура триває тиждень. «Найкраща ситуація в морпіхів, у них майже кожна бригада обладнана мобільним або стаціонарним стоматкабінетом», – коментує Артем Похил.

Ротація лікарів триває два або три дні й починається із терапевтичного прийому, а вже далі – лікування зубів. У день можуть полікувати від 40 до 60 людей на двох стоматологічних кріслах. Зазвичай працюють із 08:00 до 20:00 із перервою на обід, часом також планують нічні ротації. Тобто за один приїзд мобільної стоматології лікарі встигають допомогти близько 200 бійцям. Зараз ротації планують подовжувати й виїжджати на тиждень, розповідає координатор проєкту.

Мобільну стоматологію на колесах облаштували на базі штатної швидкої Mercedes Sprinter, яка вже працювала в Німеччині. Для цього демонтували все обладнання, яке заважало переробити автівку на стоматологію. Щоб обладнати автівку, виробники зробили великі знижки. Деяке обладнання, як-от фотополімерну лампу чи щипці для видалення зубів, подарували лікарі-стоматологи.

 

 

За словами Похила, пересуватися в автівці доволі комфортно, але там є місця лише для водія і пасажира на передніх сидіннях, інша частина – стоматологічна. Тому таку мобільну стоматологію супроводжує бус із речами й іншими пасажирами: зазвичай на ротацію виїжджають чотири людини. «Звісно, можна пересуватися ще в стоматологічному кріслі, але в нас таких героїв ще не було», – жартує лікар. 

Бака на 80 літрів вистачає на 500–600 кілометрів, але треба врахувати, що після зупинки автівка працює вхолосту – потрібен певний час на її охолодження й на внутрішню електрику, щоби запустити генератор.

В автономному режимі така автівка може працювати протягом двох діб. Команда має подбати про генератор, пальне й проточну воду, щоб промивати інструменти. Виходить створити умови, коли подають таке саме діодне стоматологічне світло, як й у звичайному кабінеті стоматолога.

Похил згадує, що колись довелося видаляти зуби просто в окопному медпункті, у бліндажі. У теорії можна працювати хоч на розкладному стільчику, але стоматолог вважає: лікар може максимально «розкритися» як фахівець лише з відповідним обладнанням. Але й розкладний стільчик далеко не відкладає: іноді ставить його біля автівки й робить огляди десь під соснами.

 

 

Багато разів лунали слова: «Мені краще під обстрілами, ніж ти мені оце зараз будеш колоти»

   

Графік військових побудований так, що в них є або війна, або відпустка. Відповідно, зуби доводиться лікувати під час відпустки, тому важливо себе пересилити й усе-таки прийти, розповідає Артем Похил. «Ось наприклад, призначаю пацієнтові на 14:00. Він не приходить, на СМС не відповідає, на дзвінки – також, у нього взагалі телефон вимкнений. Це війна, може статися все. І тут мені приходить «Абонент на зв’язку», і я такий «фух», – каже лікар.

Якщо коротко, то всі маски брутальності падають, коли військові, зокрема й командири, сідають у стоматологічне крісло. Стоматолог розповідає: багато разів чув фразу «мені краще під обстрілами, ніж ти мені оце зараз будеш колоти». «Одного разу приходить боєць, зріст більше двох метрів. Доводиться пригинатися (тоді була автівка, обладнана з хлібовозки). Із кулеметом, ставить його в кут. Я на нього дивлюся зі своїми 183 сантиметрами зросту. Боєць знімає шапку, і я бачу, що від хвилювання з нього аж тече піт. Він каже: «Лікарю, мені тільки подивитися». І я вже бачу, що зараз ми будемо мати проблему вагою кілограмів сто тридцять, не менше», – усміхається Артем Похил.

Загалом лікар не ділить пацієнтів на військових і цивільних, але відзначає: з військовими саме той випадок, коли подяка «дуже багато значить»: «Ти приїжджаєш, у тебе обмежений час, а точніше, ти його не відчуваєш узагалі. Немає матеріального складника, і це прикольно. Бійцю плювати, чи ти власник клініки, чи професор. А лікарю – чи це командир, чи солдат. Є лише лікар і пацієнт. «Правильний»  командир завжди сідає в крісло останнім, крім випадків, коли йому треба терміново кудись поїхати. Як кажуть, «у бані генералів нема». 

«Я багатьох пам’ятаю, кого лікував років п’ять тому. Свою пломбу впізнаю у роті будь-кого, навіть без автографа. Я знайомий з багатьма командирами бригад, які раніше були комбатами в складі окремих бригад або ротними. Серед них багато Героїв України. Але є таке прислів’я, що на війні не можна ні з ким близько сходитися, бо це дуже небезпечно для психіки. У мене були випадки, коли я потоваришував, а потім дуже болісно переживав смерть людини», – додає стоматолог.

 

 

Як лікувати зуби в польових умовах і чи можливо за ними доглядати

   

Принцип польової стоматології – це санація, пояснює лікар Артем Похил. Простіше кажучи, стоматологові треба зробити так, щоб десь приблизно пів року після лікування бійця не турбував зубний біль і він був придатний для виконання службових обов’язків.

Загалом у мобільній стоматології лікар може виконувати ті самі маніпуляції, що у звичайному стоматологічному кабінеті, лікує карієс чи пульпіт, робить цифровий рентген, видаляє зуби.

Винятки – протезування й імплантація. Для протезування ще потрібен зубний технік, і відповідно, час. «Імплантацію також немає сенсу робити. Імплант протягом певного часу приживається в роті, потім на ньому з’являється коронка. А зустрінешся ти з бійцем чи ні, ніхто не знає. Це або ти маєш до нього ще раз приїхати, або він мусить приїхати в місто, де ти працюєш». Тому стоматологи планують час так, щоб встигнути зробити всі втручання за одну ротацію, тож протоколи лікування дещо змінюються.

Перед анестезією в пацієнтів зазвичай питають, чи вони поїли, щоб ті гарно перенесли процедуру й, наприклад, не втратили свідомість. Військові можуть прийти до лікаря відразу з позицій, і вже в кабінеті лікарі з’ясовується, що востаннє пацієнти їли вчора ввечері. У таких випадках їм пропонують каву або чай із цукром.

Стоматолог вважає: почистити й прополоскати зуби можна навіть у окопі, це лише питання мотивації: «Звісно, коли це розвідка чи снайперський вихід, боєць лежить тижнями, перепрошую, у памперсі й поворухнутися не може, то він не буде чистити зуби. Але на пункті постійної дислокації чи в окопі завжди можна дістати щітку. Наприклад, берці також перуть і сушать, а це значно складніше, ніж почистити зуби».

Як приклад дотримання зубної гігієни наводить 36-ту бригаду морської піхоти: «Ми їм все розказали й показали, провели санацію дуже серйозно. Вони потім з окопів мені телефонували й питали, де можна взяти такі йоржики для зубів гарні, які я їм давав».

За словами стоматолога, багато пацієнтів звикли до гарного догляду: «Уявімо собі топменеджера, який заробляв 60–70 тисяч гривень і міг собі дозволити гарного стоматолога. Він приходить у військо з гарними пломбами й імплантами. Є запит на фахову медичну допомогу, пацієнт сам розуміє, з якого матеріалу в нього пломби, яка потрібна анестезія. А тут приїхав лікар, якого він не знає». Але поступово бійці починають довіряти стоматологу, коли переконуються в тому, що лікар компетентний, а обладнання професійне. «Насправді в Україні дуже класний рівень надання стоматологічної допомоги. Ми це зрозуміли після розповідей пацієнтів, які курсують Європою, а потім повертаються назад», – додає Артем Похил.

 

 

«Про шпиталь зазвичай знають по обидва боки»

   

Обмежень для курсування мобільної стоматології практично немає, каже координатор проєкту: «Хіба що в Луганську область ми не заїжджали, але були на межі. У тих частинах, які зараз не під контролем України, краще на автівці не з’являтися». Команда стоматологів за всі роки об’їздила майже всю Донецьку область. У 2022–2023 роках також були чи не в кожному великому місті Донеччини.

Попри це, важливо дбати про безпеку: «Підрозділи ППО, які стоять у полях, кажуть: приїжджайте до нас на базу. Ми відповідаємо: хлопці, дякуємо, ми там поряд станемо, краще ви до нас», – усміхається Похил. 

Передусім потрібно подбати про гарний бетонний дах або капонір, який захищав би автівку. Мобільну стоматологію намагаються ставити за 10 чи 15 кілометрів від лінії фронту, але, наприклад, у Широкиному паркувалися й за п’ять кілометрів. Зазвичай автівку паркують при медичних закладах, або тих будівлях, які місцева влада виділила під лазарети. «Про шпиталь зазвичай знають по обидва боки, тому якщо є умови, безпечніше ночувати десь у готелі», – розповідає стоматолог. 

Іноді лікарі залишаються ночувати й у підрозділах, усвідомлюючи, що це небезпечно. У будь-якому разі в прифронтових містах чи не стовідсотковий ризик обстрілів: «Калібрів» нема, але є С-300. Старе радянське гімно, перепрошую, прилітає й убиває людей», – коментує лікар.

Запитуємо, чи було таке, що через обстріли не вдалося долікувати зуб. Стоматолог розповідає цілу історію: «Це не в мене було, у мого колеги Валєри Горбенка з Черкас, який працював у Широкиному. Сидить, значить, пацієнт у кофердамі [квадрат із латексу чи нітрилу, який надягають, щоб ізолювати один чи більше зубів від решти рота]; Валєра лікує зуб під музичку, чіл, і тут міномет 82-го калібру. І вся наша «будка» – гу-гух! У пацієнта великі очі, він хапає зброю й кричить: «Валєра, у підвал!» Валєра біжить, тримаючи руки в рукавичках перед собою. Уже в підвалі дістає із зубного каналу в пацієнта інструмент і каже: «Тобі не можна бігати й рота закривати». Далі вони чекають, поки стихне обстріл, повертаються в автівку й доліковують зуб».

Двоє волонтерок-стоматологів, Ольга Усова й Ірина Соломатенко, загинули внаслідок ракетного удару в Дніпрі 14 січня. Ракета наздогнала їх біля будинку, коли вони вдвох йшли до спортзалу. Усова була родом із Донецька й переїхала в Дніпро у 2022 році. Ще один із волонтерів фонду TAPS жив у під’їзді того самого будинку, який уцілів: на момент обстрілу волонтер просто вийшов в іншу кімнату. «У Маріуполі такі [зруйновані] будинки майже всі. Це біль, який не минув і не мине ще довго», – додає Артем Похил.

 

 

«Мрія кожного волонтера – зробити крок назад і подивитися, як це працює без тебе»

   

Стоматологічна проблема – серед трьох найбільш недооцінених медичних проблем на фронті, вважає координатор проєкту TAPS Dental. Також у трійці – ревматизм і загалом проблеми із суглобами й контузійні хвороби, які часто не діагностують: «Окопи – це не ті умови, де люди, м’яко кажучи, стають більш здоровими. Наприклад, контузія починає проявлятися лише за рік після отримання. А є ще мікроконтузії першого, другого, третього ступеня», – коментує Артем Похил. 

Крім того, на фронті бракує лікарів загальної медицини, особливо хірургів і гінекологів: «Жінок в армії в десятки разів більше, а лікарів нема. Ми навіть жартували: давайте зробимо мобільну гінекологію. Але насправді це дуже важлива тема, про яку ніхто не говорить», – додає лікар.

«Мрія кожного волонтера, моя так точно – це зробити крок назад і подивитися, як усе, зокрема система надання медичних послуг, працює без тебе», – каже Похил. «У 2022 році почало в більших масштабах проявлятися те, з чим ми боролися з 2014 року. Мій особистий біль – вшанування пам’яті українських військових і повага до їхніх родин», – коментує волонтерка й директорка БФ «TAPS Україна» Юлія Дмитрова.

«На Арлінгтонському кладовищі 400 із гаком тисяч поховань і вони всі уніфіковані. Труну везуть на візку з конями, як ще за царя Панька було. Труна велика, дерев’яна, ховають під оркестр. Ніхто нікуди не поспішає: усе скінчилося, і можна витратити годину свого часу, щоб віддати шану військовому. Тобто ховають із почестями, а не просто закопають і забудуть (на заході України інша культура, вони там молодці). Щодо інших куточків країни, то культури поховання там нема. Масові поховання проводять щотижня. Прощання в морзі лише п’ять хвилин, труни закриті. Кладовища не охайні, і місто з ними нічого не може зробити, бо земля не у власності міста. Хрести падають, минає кілька років, а родинам досі кажуть: «Давайте почекаємо». 

Деякі військові частини за десять років і досі не зрозуміли, що робити, коли гине боєць, як сповіщати родичів, хто має платити. Місця на кладовищі закінчуються. Про колумбарії говорять давно, але урни однаково ховають у землі. Водночас зробити систему поховання можна за рік, якщо є фінансування й розуміння того, що саме потрібно робити», – вважає Дмитрова.

Утім, директорка фонду не погоджується, що Україна в усьому має переймати закордонний досвід. За її словами, у психологічній допомозі українські фахівці не потребують консультацій, бо вже «самі можуть розповісти, що потрібно робити»: «За кордоном не розуміють деяких речей, але ми їх розуміємо, бо живемо в стані війни. Ми живемо, працюємо і травмуємося водночас».

Для родин загиблих захисників фонд влаштовує реабілітаційні табори, а також адаптує американські брошури з переживання горя. Дізнатися більше інформації або підтримати фонд можна за посиланням.