ВійнаУ ЗСУ майже 60 тисяч жінок, але немає жіночої форми. Як цех Veteranka хоче це змінити

Фото: Серж Хуцану для The Village Україна

Я долучилася до добровольчого батальону 2014 року. Тож участь у бойових діях беру з 2014-го, але офіційно служу в армії з 2022 року. Спочатку я воювала разом із підрозділом «Да Вінчі» (Дмитра Коцюбайла). Ми разом з Аліною Михайловою створювали там медичну службу. Тоді цей підрозділ ще не був частиною Збройних сил України.

До 2014 року я була танцівницею, а також займалася організацією музичних фестивалів, створювала дизайн одягу й різних сценічних образів, але на той момент, я не сказала б, що це було щось професійне.

2019 року я звільнилася зі служби, щоб піти вчитися дизайну. 6 лютого 2022 року показала кілька образів на Ukrainian Fashion Week. А 24 лютого почалася повномасштабна війна, і я повернулася на службу.

Зараз дистанційно працюю над колекцією, яку ми готуємо разом із моїм партнером Станіславом Бітусом і будемо презентувати цієї весни в Парижі в Українському культурному центрі. Після цього матимемо нагоду подати заявку на Paris Fashion Week. У Станіслава я навчалася з 2019 по 2022 рік, поки мала перерву в службі. І зараз завдяки тому, що він працює в цеху, наша колекція втілюється в реальність, бо я лише малюю ескізи дистанційно й передаю йому.

Разом ми працюємо й над жіночою військовою формою, і над колекцією. Катерина Приймак [заступниця голови «Жіночого ветеранського руху» – ред.] отримала грант від «Українського ветеранського фонду» у розмірі мільйона гривень на розвиток ветеранського бізнесу. Цей грант не обов’язково було використовувати на військові потреби, але ми вирішили спрямувати його на потреби цеху і шити жіночу форму, бо на це є величезний запит.

Коли я пішла воювати, то отримала, як і решта жінок, чоловічу форму. Розміру S у військовій розмірній сітці не існує, тож я мала труси-сімейки по коліно, увесь одяг величезний. Зі взуттям, щоправда, мені пощастило, бо в мене 40-й розмір ноги, тож мені підійшли чоловічі берці. Але, коли ми говоримо про жіночу форму, тут річ у тім, що це не лише питання гідності й естетики, це ще й питання певної зручності й комфорту, які на фронті часом є атрибутами безпеки.

Жіноча фізіологія відрізняється від чоловічої, і якщо ми, наприклад, беремо штани зі вшитими наколінниками, коли такі штани вдягає жінка і їй треба впасти на коліна, то за рахунок того, що в жінок довші ноги, наколінники опиняються зверху, над колінам. Також є нюанси щодо посадки штанів: через форму стегон, коли дівчина сідає в чоловічих штанах, у неї відкривається поперек. У жінки є груди, і якщо в одязі немає грудних витачок, то, відповідно, ми маємо або вдягати кітель значно більшого розміру, який буде завеликий, але в ньому буде більш-менш комфортно грудям, або все буде стягувати. Але більший кітель – це задовгі рукава, які заважають. Тобто є багато різних моментів, які створюють певні незручності, а коли ти знаходишся на війні, ці незручності відчуваються з максимальною силою.

Зазвичай дівчата йдуть до кравчинь і самостійно ушивають форму. Але це дуже не зручно, тому ми в «Жіночому ветеранському русі» працюємо над тим, щоб змінити ставлення до жінок в армії.

25 лютого 2022 року ми з Катею Приймак [заступницею голови «Жіночого ветеранського руху» – ред.] відкрили штаб швидкого реагування, почали працювати за запитами, а коли Київщину звільнили і з’явився час на подумати, я вирішила перевезти своє швейне обладнання й зробити мінімальний цех. Я побачила, що мій учитель і дизайнер Станіслав Бітус волонтерить і запропонувала йому проводити навчання для людей, щоб вони могли шити щось просте: прапори, можливо, футболки й білизну, бо в армії це розхідники. Він прийшов до нас із подругою, Ганною Суворкіною, однією із кращих конструкторок одягу в Україні, яка працювала з багатьма відомими брендами. Зокрема, створювала лекало для сукні Beyonce від бренда Frolov.

Виявилося, що Ганна самостійно з нуля розробила лекала жіночої форми ще до того, як прийшла до нас. Вона використовувала досвід інших країн, стандарти НАТО, допрацьовувала щось сама. Так ми почали виготовляти форму й надсилати дівчатам на передову. Звідти отримали ще рекомендації й зауваження, які допомогли нам допрацювати моделі. Наприклад, ґудзики на рукавах заважають снайперкам стріляти, тому для них ми замінили застібку на липучку. Я свій кітель спробувала на евакуаціях поранених, точно можу сказати, що з нього швидко й легко змивається кров. Для парамедиків це важливо. Зараз ми маємо максимально удосконалену й комфортну жіночу форму, перевірену передовою.

Ми ведемо перемовини з Міністерством оборони, вони нарешті почали думати про жіночу форму – не минуло й десяти років війни. [сміється] Але я зараз у це питання не заглиблююся, ще буде конкурс, хто цю форму відшиватиме: ми чи не ми.

Оскільки і Станіслав, і Ганна, крім того, що є професіоналами-практиками, ще й викладачі, ми запускаємо ініціативу адаптації ветеранів і ветеранок. Будемо вчити людей шити, щоб у майбутньому спростити адаптацію, надати нові знання й навички, а також створити робочі місця, розширяючи наш цех Veteranka.

– Які є вимоги до жіночої форми?

– Важливо, щоб ця форма не сильно відрізнялася від нявної чоловічої. Якщо поставити поруч чоловічу військову форму й жіночу, щоб воно мало вигляд як один стрій. Тут важливий не так дизайн, як технічні і конструктивні елементи, дівчатам має бути зручно. Ми додали до наявної форми те, що враховує жіночу будову тіла: виточку для грудей, меншу ширину плечей, інший об‘єм стегон, розташування кишень на тому рівні, де це потрібно, анатомічне розташування наколінників і налокітників. Якщо говорити про естетику, важливі об‘єми, щоб це було зручно, не тисло, але водночас і не мало вигляд мішку.

Дуже важливий нюанс є і в дизайні, і в експлуатації жіночої форми: це висока талія, тому що в чоловіків пояс набагато нижче. Ми підняли талію на її природне місце розташування, і завдяки цьому штани тепер дуже гарно сидять на дівчатах. Пояс для військових – робоча зона. Вони туди багато чого вішають, і коли штани сидять на талії, усе зафіксоване й не спадає.

– Як ви створювали перші моделі? На що спиралися?

– Перші прототипи створювали після спілкування з дівчатами, з урахуванням їхніх побажань, розгляду інших форм за стандартами НАТО, ізраїльських. Але варто враховувати, що в різних країнах у жінок дещо різна тілобудова, плюс сильно різняться кліматичні умови, у яких доводиться воювати. Якщо взяти ізраїльську форму, там інший клімат, тому форма легша. Наша форма більш ускладнена, щільніша, використовується інша тканина, вона вже по-іншому сидить. Деякі лайфхаки вигадали самі по ходу. Наприклад, сховали нагрудну виточку в кишеню.

Найцікавіші поради ми отримали зі звітів дівчат, які цю форму тестували. На літньому протитипі в нас у поясі не було резинки, ми робили затяжку, як у натівській формі. Але був відгук, що це не зручно, затяжка плутається – і зараз ми ставимо в пояси резинку, щоб була й фіксація, і регулювання на різний об’єм талії. Бо один із нюансів у тому, що військові не знають свої параметри й перебувають у таких умовах, що не можуть це поміряти. Ніхто з сантиметровою стрічкою на фронт не їздить. Тому резинки є хорошим рішенням, щоб це урегулювати.

– Чи має відрізнятися військова форма для різних спеціальностей?

– Для різних військових спеціальностей були свої запити. Бо одяг – це зручність. Снайперкам щось десь тисне, бо вони можуть довго лежати в одній позі з гвинтівкою. Парамедикиням дуже потрібна знизу бічна кишеня, тому що вони користуються нею в екстрених ситуаціях. Але наша задача в тому, щоб уніфікувати цей досвід і створити військову форму, комфортну для всіх.

Ми відшивали два комплекти форми – зимову й демісезонну. На зимову ми маємо зручні лекала, які можна використовувати зараз, а на весну можна просто відшивати те саме, але без утеплювача.

– Це складно – розробити жіночу військову форму?

– Загалом розробити форму – це не так довго. Набагато довше і складніше знайти й перевірити підрядників, зібрати на це донати або гранти, бо це все волонтерська ініціатива, вона поки що не підтримується державою.

Зараз, крім нас, жіночу форму шиють ще кілька фондів. Ми їздили в Міністерство оборони, я знаю, що там відбувалося тестування літньої жіночої форми, але якими є результати, поки що не маю інформації. Коли збиралися в Міноборони, я проводила дослідження, щоб мати аргументи на захист жіночої форми.

Якщо дивитися за вимірами, то на жінку 44-го розміру підходить кітель 42-го розміру, тобто об‘єми чоловіка 42-го розміру їй підійдуть. Але штани 42-го розміру будуть на неї замалі. Такій жінці потрібні брюки 46-го розміру, але вони на неї підходять лише по стегнах, бо талія буде завелика. І ще в дівчат по зросту розміри починається з 148-го, а в чоловіків – з 164-го. Тобто два зрости в дівчат виключаються взагалі, на них абсолютно все, що видають, буде задовге.

Спідню білизну дівчатам також видають чоловічу. Бюстгальтерів, як ми розуміємо, узагалі не існує. Хоча тут проблематично й чоловікам, їм видають лише дві пари трусів на рік.

– Які у вас потужності? Скільки форми ви можете відшити?

– Наразі ми відшили й роздали літню форму. Це було 60 одиниць. Ми постійно маємо запити й шиємо, намагаємося підгадувати з найбільш універсальними розмірами. Зимова форма досить складна: там потрібно шити під конкретний розмір. До того ж наш підрядник, який робив літню форму, співпрацювати з зимовою відмовився: для них це виявилося заскладне завдання. Знайти когось іншого ми поки що не змогли, тому зараз розвиваємо наш цех, щоб мати можливість тут відшивати все. Поки в нас немає таких потужностей, щоб це робити у великих, промислових обсягах, але я думаю, що ми розвинемо наш цех і працюватимемо в цьому напрямі структурованіше.

– Як військовослужбовиці можна замовити у вас форму?

– Зараз у нас на сайті можна оформити індивідуальне замовлення, ввести свої параметри, і ми пошиємо форму. Великі замовлення, від цілої бригади наприклад, поки не беремо, бо фізично не маємо можливості такий запит закрити.

Багато дівчат насправді не чекають зараз допомоги від держави й забезпечують себе самі. Частково ми намагаємося розвивати цей напрям, «стукати» в Міноборони. Коли з’явилися ініціативні групи, які самостійно шиють жіночу форму, почали знімати якісь сюжати на ТБ, писати статті – з’явився розголос, міністерство теж заворушилося. Нам не важливо, хто саме її шитиме, головне забезпечити дівчат якісною формою. Бо відсоток військовослужбовиць зростає. Зараз Україна – друга у світі країна за кількістю жінок-військових. Міноборони каже, що вони знають про це питання, поступово його вирішують, але мають більш пріоритетні завдання: озброєння, ліки. Говорять: «Вони ж не голі служать, вони одягнені, просто в чоловічу форму».

– Чому відсутність жіночої форми – це так критично погано? Крім того, що взагалі не йдеться про рівність.

– У нас були відгуки, коли дівчина травмувалася через те, що в неї наколінник був не на тому місці. Коли вона мала падати на коліна, наколінник виявився вище – і вона просто травмувала ногу й довго це лікувала. Ще одна дівчина отримала військові штани, вони дуже в неї низько сідали, врізалися. Дівчата невисокого зросту й дуже тендітної статури в чоловічій формі виглядають просто несерйозно й навіть смішно. Під час шикування, коли стоїть дівчина в цій формі, у неї не видно рук, бо задовгі рукави, ноги плутаються, з неї просто глузують.

– Скільки коштує комплект форми?

– Вартість одного комплекту зимової форми в нас виходила десь приблизно 4,5 тисячі гривень, а літньої торік восени було 2,5 тисячі гривень. Але зараз ми ще не закуповували тканину, можливо, вона в ціні виросла. Ми також спілкувалися з Міноборони щодо можливих контактів постачальників і виробників, з якими вони співпрацюють по чоловічій формі, але вони не дуже охоче на це йдуть. Тому ми все шукаємо самі: матеріали, фурнітуру, підрядників.

– Чи можна перелаштувати державне виробництво військової форми і просто додати туди ще й жіночу?

– Чоловіча форма виготовляється вже на потоці, а щоб у роботу взяли лекала жіночої форми, треба пройти всі кола бюрократичного пекла. Там купа папірців, установ, виробникам часто не вигідна така співпраця. Виходить, що фактично зробити форму легко, але бюрократія, документи, підписи, фокус-групи, тестування – це все сильно затягує.

А в такій ситуації, як зараз, потрібно просто діяти. Зрозуміло, що потрібно протестити, але зробити це в якомусь пришвидшенному режимі. Від виробників, які співпрацювали з тендерами від держави, маю відгуки про те, що, з одного боку, це класно, тому що є впевненість, що тобі надійдуть кошти й буде робота, але під час прийому цих речей може виникнути багато питань. Тобто це дуже серйозна робота, і не кожен виробник погодиться цього всього дотримуватися. Бо якщо в статуті написано, що ця липучка має бути на 10 сантиметрів від краю, а коли це невелике виробництво, і ти не маєш можливості відконтролювати все, і там якась швея нашила її на 10,5 сантиметра від краю, то в тебе це можуть не прийняти, відбракувати – і доведеться все перешивати.

– Який фідбек маєте від військовослужбовиць?

– Щодо своєї форми ми майже завжди отримуємо позитивний фідбек, бо це в будь-якому разі набагато краще, ніж все, що в дівчат було до цього. Наприклад, у зимовій формі всім дуже сподобалося, що можна затягнути куртку по талії. А ще те, що вона попереду коротша, а позаду довша. Це зручно, це комфортно, не задуває ззаду, зручніше бігати. Ще капюшон, який відстібається: там дуже цікава форма цього каптура, не стандартна, вона так само дуже сподобалася дівчатам.

– На що, крім форми, варто звернути увагу, щоб поліпшити становище жінок в армії?

– Насправді ситуація така, що в армії ще донедавна жінкам у військових квитках писали, що вони швачки чи кухарки.  Цю ситуацію почала змінювати наша Катя Приймак. Завдяки їй зареєстрували законопроєкт – і тепер жінкам можуть писати реальну спеціальність.

Також є питання анатомічних бронежилетів. Бо жінці, щоб умістити груди під бронежилет, їх треба якимось чином сильно стиснути. Це, по-перше, впливає на здоров’я. А по-друге, бронежилет має захищати легені, а для цього має щільно прилягати, з грудьми це зробити неможливо. Узагалі анатомічні бронежилети існують, але їх дуже складно знайти й закупити. В Україні їх немає. І вже потрібно думати про те, щоб виготовляти їх або хоча б підписувати якийсь контракт із тими, хто це робить.

Але такі речі насправді дуже важко робити звичайним громадським організаціям. Тут країна має включатися. Але ситуація така, що громадські організації мають почати розхитувати цю тему й тоді держава швидше включиться. Так само було і з формою. Треба робити, говорити про це, шукати варіанти і смикати цю неповоротку адміністративну машину.