ПодорожіНебанальні маршрути: 5 місць на схилах Дніпра, про які ви могли не знати

Текст: Таня Бур’янова, Оксана Гузь і Вікторія Афанасьєва

Коли набридло Київське море й хочеться нових пригод – це гарний привід їхати досліджувати берег Дніпра вниз за течією. Ми почали свою розвідку з містечка Витачів за 40 км від Києва. Зібрали компанію й вирушили гуляти пагорбами та варити масала-чай із панорамним краєвидом на розливи Дніпра.

Завдяки пейзажам, цей пікнік надовго залишиться в нашій пам’яті. З високого схилу відкривається краєвид на безліч очеретяних острівців, які хаотично розкидані по воді.

Місцеві краєвиди приваблюють не лише любителів природи та панорамних краєвидів, а й кінематографістів. Тут знімали сцени десятків українських стрічок, найвідоміші з них – «Вавилон ХХ» та «Поводир». Після знімання останнього – за селом довгий час залишалася українська хата, яку побудували спеціально для фільму. Підозрюємо, що саме вона стала причиною такої зацікавленості туристів. Але, на жаль, вона вже зруйнована.

Витачів має багатовікову історію та вважається одним із найдавніших поселень Київської Русі. На вершині крутого схилу розташовані дерев’яні вітряк і капличка. У селі величезна кількість пам’ятників, монументів і пам’ятних дощок.

Але нас більше цікавили пригоди, і ми з місцевим псом вирушили досліджувати непролазні пагорби. Пес швидко взяв ініціативу, а ми, звісно ж, йому довірилися. Його маршрут пролягав через хащі з поваленими деревами, вкритими мохом, круті підйоми, на які нам доводилося забиратися поповзом або величезні калюжі, через які ми будували імпровізовані місточки. І коли пес привів нас до величезної нори, ми відчули себе героями казки про Алісу в Країні Див, яка йшла за кролем.

Пройшовши ще кілька сотень метрів, ми опинилися на пагорбі, де поміж дерев хтось створив дивні композиції. Дерева нагадували святкові ялинки, прикрашені нетиповими іграшками: головами ляльок, жіночою білизною на манекенах, панчохами, окулярами, дрібною технікою, гаманцями. На землі лежали різнокольорові олівці. Але ці прикраси не викликали святкової атмосфери, а, навпаки, стало досить моторошно від думки, звідки ці предмети тут опинилися. Ми не хотіли зустрітися з автором інсталяції й, постійно озираючись, швидко повернулися до красивих панорам.

 Півострів Трахтемирів

Під враженням від Витачева, почали вивчати місцевість у цьому напрямку. Розглядаючи карту неможливо було не звернути увагу на величезну зелену пляму уздовж берега Канівського водосховища – це півострів Трахтемирів. Буквально кожна стаття описувала його, як місце сили та дорогу духовних пошуків. До такого опису ми поставилися досить скептично, але все ж зацікавилися. Окрім того, виявилося, що це ще й перша козацька столиця, там досі збереглися кам’яні козацькі могили XVII століття.

Усього декілька років тому ця територія була першим в Україні приватним заповідником і мисливським угіддям. Місцевих жителів виселили, а ділянку обнесли парканом. А на одному з пагорбів побудували маєток із басейном і вертолітним майданчиком.

Біля в’їзду на територію стоїть шлагбаум, вартість заїзду машиною – 50 грн. Стоянкою для автомобілів виявився той самий вертолітний майданчик. Маєток розташований зовсім поряд, от тільки сьогодні від нього залишився лише фундамент і триповерховий цегляний димохід – у 2015 році будинок згорів. Навколо нього стояли різнокольорові розмальовані вулики. У період цвітіння акацій уся місцевість перетворюється на бджолині угіддя.

Від будинку стежка з бруківки веде до місцевої пам’ятки під назвою «Дерево-Тризуб», поряд невеликий пляж. Це місце біля води ми обрали для розташування намету. Але за пригодами треба рушати далі.

За кілька хвилин від маєтку, якщо йти вгору, є радянський дитячий табір «Салют», який припинив своє існування з приходом нових господарів. Цікаво було побачити, як природа, немов поглинає їх: фасади з роками знебарвилися, дахи покрилися мохом, дерева почали запускати свої гілки у вікна та двері – колись яскраві дитячі будинки ніби стали частиною природи.

Ще далі в лісі, якщо йти за стежкою, є два будинки місцевих жителів. На вході до одного висить табличка: «Ласкаво просимо». Стіни хати розмальовані язичницькими символами. На зустріч до нас вийшов чоловік у ковбойському капелюсі, на поясі у нього висів ніж, а в руках він перебирав чотки. Виявилося, що цей дім належить місцевому відлюднику на прізвище Скіф, який є легендою півострова.

Він розповів нам про «таємний лабіринт», який відкривається тільки для просвітлених людей і розташований на найвищій точці острова. І зранку ми вирушили на його пошуки. Стежка вивела нас на широке поле, яке розляглося над Канівським водосховищем, посеред якого стояла металева тринога «висота 222».

Це і є, так зване, «місце сили», куди приїжджають екстрасенси, маги, шамани та просто любителі езотерики. Нам пощастило стати свідками «обряду посвяти в чоловіка», який за атмосферою нагадував стрічку «Сонцестояння». У сонячний день, серед квітучого поля, де навколо тільки недоторкана природа, група людей стояла навколо металевої конструкції. Кожен із них по черзі промовляв гасла: «Твоє серце має бути хоробрим!», «Будь добрим із дітьми та веселим із жінками!», «Ніколи не відповідай обманом на обман!», а після – усі разом кричали «Ура!» та стверджували, що відчувають силу.

Ми, серед такого гучного натовпу, сили не відчули, тож вирішили піти шукати пляж. З оглядового майданчика побачили величезний піщаний схил, який спускався прямо до води, і відразу зрозуміли, що це – наступна точка в нашій подорожі.

Поки ми перетинали півострів, нам пощастило зустріти старенький автомобіль, за кермом якого був дідусь, що прямував до своєї пасіки. Авжеж, автостоп посеред лісу – це в нашому стилі. Він був радий нашій зустрічі не менше, ніж ми, і запросив до своєї пасіки на обід. Там ми разом із його колегами поїли, випили по чарочці та послухали веселих гуморесок. Такий «обряд» нам сподобався набагато більше!

У розмові пасічники зазначили, що далі збираються переїжджати в інше місце, збирати липовий мед. Локація розташована на озері Бучак. Вони так мальовничо його описали, що ми пообіцяли до них завітати.

Після, з гарним настроєм, ми подалися купатися до запланованого пляжу. За смугою соснового лісу відкривалася бухта з десятком човнів. Це місце виявилося популярним серед рибаків. Ми вирішили, що це є прекрасною нагодою, щоб здійснити нашу давню мрію – автостоп на воді. Чергова авантюра виявилася успішною, бо за 15 хвилин на катері ми подолали шлях, на який витратили майже цілий день.

Складно сказати, чи є Трахтемирів «місцем сили», але доброта людей, яких ми там зустріли, і краса природи – надовго залишаться в наших серцях.

Бучак добре схований від цивілізації, ми не зустріли там не те, що магазинів, а навіть зон для відпочинку, як таких. Довкола були лише один стіл із лавками й тарзанка – єдині сліди людського втручання, хоча люди там, звичайно ж, відпочивали – навколо всього озера стояли десятки наметів, були пікніки.

На цілу добу ми відірвалися від реальності: читали книжки на березі, гуляли стежками навколо озера, підіймалися на гору Лисуха, яка є гарним оглядовим майданчиком озера, стрибали з тарзанки у воду, збирали трави, а ввечері спустилися до берега водосховища, готували там вечерю на вогнищі та розглядали блискавки десь над Білоозерським природним парком, який розміщується з протилежного боку водойми. Це було абсолютне відчуття єднання з природою всього за дві години від столиці.

Тому навіть складно описати наше здивування, коли після такого відпочинку ми дізналися, що наше «гірське озеро на Дніпрі» поміж лип та акацій – це нижній котлован недобудованої Канівської ГАЕС (гідроакумуляційна електростанція). Дно озера вкрите бетонними плитами, а всі околиці – це тунелі, бетонні майданчики та руїни стін.

У 80-ті роки більшу частину села Бучак зруйнували під будівництво ГАЕС, інша частина – затоплена водами Канівського водосховища. Місцевих жителів переселили в навколишні села, від колишнього поселення з 85-и господарств лишилося лише 25 будівель. Після Чорнобильської катастрофи та розпаду СРСР будівництво станції припинили, а котлован, завдяки підземним джерелам, перетворився на блакитне озеро.

Така загадкова й незвична історія спонукає нас повернутися туди знову, щоб дослідити залишки села та недобудованого індустріального об’єкта, які природа так вдало сховала від наших очей.

 Озеро Джерело Блакитної глини

Безлюдний білий кар’єр із лікувальною глиною став для нас неочікуваною знахідкою, коли ми поверталися додому з озера Бучак. Ми зупинилися біля придорожнього магазину на каву й морозиво та в розмові з привітною продавчинею запитали, чи є тут щось цікаве в околицях села Стайки. Поки ми чекали каву, отримали рекомендації з відвідування джерела з блакитною глиною. Без сумнівів ми вирушили на пошуки природних косметичних процедур.

Ми уявляли собі пляж в усіх традиціях лікувальних курортів – бабусі, змащені сірою сумішшю, гамірні діти з кольоровими надувними нарукавниками та холодне пиво з креветками. А потрапили в дике недоторкане місце, де навколо немає ні душі. Знайти цю локацію непросто – пробравшись вузькою стежкою поміж колючої обліпихи, опиняєшся в кар’єрі з білими піщаними горами та зеленим оазисом посередині.

Тут можна усамітнитися з природою, влаштувати пікнік, засмагати та гуляти кручами. Але головна особливість цього місця – цілюща блакитна глина, яка відома своїми корисними для шкіри властивостями. Від великого озера тут залишився маленький клаптик води, декілька метрів квадратних, оточені насичено-зеленими очеретами. Поплавати у ньому не вийде, але для того, щоб змити глину – вистачить.

У кар’єрі можна усамітнитися на всі вихідні з наметом або просто провести один день на відлюдному лікувальному курорті.

 Лиса гора – містичний острів серед Дніпра

Ще одне прекрасне місце, яке, без сумніву, варте уваги, ми знайшли, завдяки нашим друзям. Поїхали на толоку допомагати товаришам, які займаються реставрацією мазанки на хуторі в Балико-Щучинському районі. Тамтешня місцевість дуже нагадує Трахтемирів. Яри та кручі біля Дніпра вкриті лісом і наповнені дикими мешканцями – тут можна зустріти кабанів, косуль та оленів. А також поруч ферма, на якій можна придбати молоко, сир, бринзу й захопити із собою на пікнік.

Окрім як місити глину й гуляти схилами, у нас була запланована подорож на катері поміж островами, які розташовані нижче за річкою.

Ми неодноразово проїжджали місто Ржищів цього сезону, але не здогадувалися, яка краса захована за індустріальним видом дамби, будівельними кранами та старим закинутим річковим вокзалом.

Прямо на березі затоки є самоорганізована зупинка катерів, які курсують Дніпром у різних напрямках. Звідси можна потрапити до напівзатопленої Спасо-Преображенської церкви із дзвіницею посеред Дніпра. Храм стояв на пагорбі в селі Гусинці. А коли, після створення Канівського водосховища, село опинилося під водою – пагорб перетворився на острів.

Спостерігати це незвичайне явище можна не тільки з води – по-справжньому захопливо це виглядає з вершини Лисої гори.

З пляжу Ржищева катери відправляються кожну годину, тут є декілька різних опцій – організована екскурсія до церкви й на острів або окремий маршрут для своєї компанії, про нього можна домовитися завчасно чи на місці. Почекати свого відправлення можна на пляжі або на зеленому газоні, облаштованому прямо біля зупинки.