ПодорожіДива України: 5 красивих місць Приазов’я
Заповідник незайманого степу, арт-простори Маріуполя, маяк зі 180-річною історією та інші локації, про які ви могли не чути
The Village Україна та експедиція Ukraїner розповідають про маловідомі і колоритні місця України
Фото: Сергій Коровайний та Дмитро Бартош
Текст: Богдан Логвиненко
Асканія-Нова
Асканія-Нова – справжнє диво не лише Приазов’я, а й усієї України. Це найстаріший степовий біосферний заповідник планети та найбільша європейська степова заповідна територія. У тутешніх екосистемах налічується більше як 500 видів вищих рослин і понад 3 тисячі видів тварин. У 1984 році рада ЮНЕСКО внесла Асканію до списку еталонних територій планети.
Сучасна територія заповідника розділена на три великі частини: «Північну», Великий Чапельський під та «Південну». Також в Асканії-Новій є зоологічний та дендрологічний парки, науковий музей, ботанічний сад та орнітопарк.
Прогулянка Асканією-Новою – не завжди доступна для відвідувачів. Величезна територія заповідника займає 33 тис. га, але насамперед – це домівка для тварин, а не зоопарк, хоча міні-зоопарк є навіть тут. Пересуватися можна пішки чи автомобілем у супроводі спеціалістів.
Коні Пржевальського, бурчелові та інші зебри, різні види антилоп, бізони. Тут можна досліджувати поведінку тварин, не їдучи, скажімо, кудись у Південну чи Центральну Африку, чи Північну Америку.
Антикафе та вільні простори Маріуполя
Маріуполь – місто заводів і моря. Водночас війна наповнила його новими сенсами. Переїхавши на інше місце, переселенці почали активну громадську діяльність, відкриваючи різноманітні вільні простори, антикафе та квест-кімнати. Нові люди надихнули й місцевих мешканців на зміни.
«JOY» – одне з перших антикафе у Маріуполі. Все почалося з відкриття квест-кімнати. Тепер тут діє ще й хостел.
Арт-платформа «ТЮ». Неформатна назва – своєрідне відображення місцевої говірки. «ТЮ» заявили про себе яскраво, організувавши першу в місті «НЕмонстрацію» з плакатами й гаслами «Тю – наше все», «Шо – наше нічого», «Мир, праця, wi-fi» тощо.
Це платформа культурних і соціальних ініціатив, пов’язаних не лише з мистецтвом.
вул. Грецька 34-а
+38 098 126 1394
вул. Нільсена, 36
+38 098 709 9181
вул. Нільсена, 60, БЦ «Галакс»
+38 098 566 5660
вул. Митрополітська, 19
+38 068 372 7527
Вільний простір «HALABUDA». Тут відбуваються зустрічі, майстер-класи, навчальні та розважальні заходи, діє центр допомоги військовим, переселенцям і людям у скрутному становищі, працює коворкінг та бізнес-інкубатор для переселенців.
Вільний простір «Vezha Creative Space» розташовано у водонапірній вежі, що збудували у 1910 році за проектом архітектора Віктора Нільсена. Уперше за десятки років вежа стала туристичним об’єктом. Тут проводять лекторії, планують відкрити IT-кластер, туристичний довідковий центр. Оглядовий майданчик, з якого відкривається вид на всі райони Маріуполя, також планують відремонтувати й відкрити для публіки. Також тут, в окулярах віртуальної реальності, можна побачити вулиці Маріуполя такими, якими вони були понад століття тому.
Стрілкове. Садиба «Аґрус Азов»
На косі Арабатська стрілка, омитій зі сходу Азовським морем, а із заходу – водами Сивашу, розташоване село Стрілкове. 2014 року тут з’явилася перша в цих краях садиба сільського зеленого туризму «Аґрус Азов».
Засновниця садиби, киянка Оксана Чорнобривцева, придбала й переробила сільську хату, зведену ще в 1964 році. Тепер тут є 9 гостьових кімнат, домашня їдальня, тераса, город, курник і виноградник. Садибу будували з натуральних матеріалів: ракушняка, оздобленого вапном. Дахи вкриті смерековим ґонтом. Меблі переважно дерев’яні.
Арабатська стрілка – піщана коса між Азовським морем та озером Сиваш. Це найдовший у Європі пляж. Азовське море тут неглибоке й дуже тепле. На стрілці є лікувальні грязі та термальні джерела, де купаються навіть взимку.
Відпочинковий сезон у садибі «Аґрус Азов» триває увесь рік, у вихідні та на свята. Час від часу тут проводять виставки, музичні вечори, майстер-класи: ліплення з тіста або глини, плетення оберегів із соломи тощо. Гості «Аґрусу» за бажанням можуть займатися тут і агротуризмом.
Унікальність свого проекту Оксана вбачає в тому, що намагається підтримати позитивний образ українського села. Вона вважає, що саме такий відпочинок найкращий для тих, хто більшість часу живе у великих містах. Тиша, спокій, затишок і найбільш наближені до природних умови.
Бердянськ
Бердянськ – один із небагатьох українських курортів Приазов’я, куди можна дістатися потягом. Тепле море та мілководдя – ідеальні умови для відпочинку з дітьми.
2017 року Бердянськ визнали одним із найкращих курортів України. За даними «Google Україна», пошуковий запит «відпочинок у Бердянську» трапляється частіше за інші схожі запити. Влітку тут буває до 1,5 мільйона туристів.
У 2005 році Олександр Величко відкрив у Бердянську пансіонат «Будиночок біля моря». Для Олександра найпершим завданням є створення для гостей атмосфери безтурботності. В його пансіонаті безкоштовно зупиняються бійці АТО, Олександр відомий у Бердянську як волонтер і «дядя Саша».
Сезон відпочинку в Бердянську триває приблизно 4 місяці. Вже у вересні більша частина туристичної інфраструктури завмирає. Туристів, як і потягів, меншає. Пряме залізничне сполучення залишається тільки із Запоріжжям.
Нижній Бердянський маяк
Нижній Бердянський маяк – один із п’яти робочих маяків на Азовському морі. Уже 180 років він допомагає кораблям заходити до Бердянської затоки. Історія створення маяка почалася, коли за наказом графа Воронцова тут звели 23-метрову кам’яну споруду. Вежу пофарбували в білий колір й оздобили помаранчевою лінією, щоб її було добре видно з моря. Для освітлення тоді використовували керосин, який через тридцять років було змінено на електричні лампи.
В Україні це другий маяк, після Одеського, де з’явилося електропостачання. Світло маяка видно на відстані 15 морських хвиль. На ліхтарну вежу ведуть 99 чавунних сходинок.
Яків Федірко з 1971 року й донині є наглядачем маяка. Вперше він потрапив сюди ще хлопчиком. Серед українських наглядачів маяків, що нині працюють, Яків – найстарший.
У світі маяки все частіше перетворюють на міні-готельчики та ресторани з можливістю піднятися нагору, натомість в Україні за цими об’єктами зберігається режимність. І досі є професія наглядача маяка. І ми все ще маємо змогу навідатися до таких людей, як Яків, які півстоліття безперестанку слухають шум моря і поки не збираються залишати свій пост.
«Я ніколи б цю роботу не проміняв на жодну іншу. Тут завжди можна слухати шум моря, милуватися тим, як сходить і заходить сонце», – Яків Федірко, хранитель маяка.