Без грошей і підготовки: як перетворити подорож на пригоду

Мандрівник з Мінська Роман Свєчніков провів 2,5 роки в кругосвітній подорожі автостопом, об'їхав Білорусь на велосипеді з мотором і здолав сотні кілометрів «Монгольського раллі» з Лондона в Улан-Батор на автомобілі ВАЗ 2109. Для The Village Україна Роман розповідає про те, чому не слід планувати подорож до деталей, і дає поради мандрівникам-початківцям.

Фото: Роман Свєчніков

Іран

Перед поїздкою в Іран я нічого не читав про цю країну, і як тільки перетнув кордон виявилося, що всі мої банківські карти не працюють. Іран повністю відрізаний від міжнародної системи платежів – це перший рядок в будь-якому путівнику. Тоді у мене в кишені лишалося 15 доларів. Вночі через іранську пустелю я дістався до Тегерана, де мене зустріли знайомі моїх знайомих, в яких я залишився пожити тимчасово.

Іран – країна, де мандрівник-початківець може отримати доступну порцію культурного шоку і при цьому не постраждати фізично. В Іран можна дістатися автостопом або полетіти. Припустимо, обираємо літак.

Я б не бронював готель, а спробував би вписатися до когось через каучсерфінг. Іранці – дуже гостинний народ. Багато з них говорять англійською. Побут звичайних іранців відрізняється від євпропейского. Там по-іншому готують і їдять, по-іншому вибудовують відносини з сусідами, по-іншому ходять в туалет. Не хочу спойлерити, просто замість готелю краще поселитися в гостях в іранської сім'ї.

Я б не кликав в подорож своїх друзів, а поїхав би сам: дав би собі шанс повністю зануритися в атмосферу. Приїхавши в Тегеран, варто вирушити подорожувати країною. Там є кілька дуже популярних точок, як Ісфахан і Шираз, з яких можна почати. Раджу їздити автостопом, але можна і автобусом. Вкрай важливо при цьому залишатися самому, але і не боятися знайомитися з людьми.

Коли їдеш в інше місто на автобусі, не обов'язково бронювати завчасно готель. Краще вийти на вокзалі і відчути дезорієнтацію, коли ти нікого не знаєш, не володієш мовою, не знаєш назви міста і не маєш GPS, а просто йдеш гуляти. Готель можна знайти собі на місці, не перевіряючи в інтернеті, скільки зірочок йому поставили на Tripadvisor чи Hostelworld.

Індія

Якось ми з моєю дружиною Олею подорожували Індією, їхали з півдня на північ у найдешевшому потязі, де місця лише сидячі, люди сплять на підлозі разом з тваринами, а на кожній зупинці завалюється величезна кількість народу. Це був кінець подорожі, в нас закінчилися гроші, а в Олі в той день був день народження.

Я дивлюсь на Олю, а вона мало не плаче: в неї день народження, а ми сидимо на підлозі в цьому блошиному цирку, і нам ще годин 20 їхати до Джайпура. До нас підходить звичайний на вигляд чоловік, зав'язується розмова, і виявляється, що він рекламний продюсер, який нелегально везе алкоголь з іншого штату, бо в його штаті це купити не можна. І тут він каже: «У мене є для вас подарунок. Ось вам ваучер на п'ятизірковий готель в Джайпурі».

Спочатку ми подумали, що так не буває, це якийсь жарт. Ми приїхали в Джайпур і взяли таксі (безкоштовне таксі з будь-якої точки міста входило у ваучер), яке привезло нас у величезний п'ятизірковий готель. Нас поселили в красивий номер з великою ванною, а шеф-кухар приготував для Олі торт на честь її дня народження.

Ось як можна таке передбачити? Якщо ти купив тур, у тебе заплановані перельоти, екскурсоводи замовлені, ти знаєш, на яке сафарі на верблюдах ти підеш, з тобою вся ця магія ніколи не станеться. Я не кажу, що такі речі трапляються щосекунди. Іноді буває дуже важко, і після цього не трапиться нічого. Але лотерейний квиток все-таки варто купити і дати шанс собі виграти джекпот.

Мандрівники-початківці зазвичай бояться їздити на тук-туках, бо здається, що там тебе завжди дурять, бояться потягів найнижчих класів. Так, іноді це важкий досвід, але нічого страшного не трапиться. Просто треба бути готовим до того, що на місці, де тобі доведеться спати, перед тобою, можливо, спала коза. Але з іншого боку, це те, заради чого ми подорожуємо – нам хочеться якогось культурного шоку.

От приїхав ти кудись в Європу, зняв красиву квартиру на Airbnb, позначив на карті лофтові кафе, знайшов популярний секонд, багато разів витрачав гроші, все було красиво і трендово. Але чи пробило тебе щось при цьому по-справжньому?

США

Коли ми з Олею жили в Штатах під час кругосвітньої подорожі, іноді ми ходили в групи анонімних алкоголіків, анонімних сексоголіків і різних інших анонімних. Але не тому, що в нас були якісь проблеми, а тому, що нам було просто цікаво. Ми відвідували церкви, де співають госпел, а коли тусувалися в Буенос-Айресі, ходити в свінгер-клуб. Це величезна будівля в центрі, куди приходять розважитися такі самі прості люди. Вони настільки зрілі, що можуть зізнатися собі та партнеру у своїх бажаннях і фантазіях, в тому, що втомилися від моногамії. Ти заходиш в одну з кімнат, а там стільки пристрасті – це по-своєму красиво.

Є багато речей, які здаються нам недопустимими. Ми дуже добре знаємо, чого не можна робити, легко запам'ятовуємо поганий досвід. Ми знаємо, наприклад, що подорожувати автостопом небезпечно, бо кілька років тому якась людина зникла в дорозі. Бачимо в новинах авіакатастрофи і боїмося літати на літаках.

Але ці фобії мають мало спільного з реальністю. Не варто боятися наступати на граблі і влипати в дивний досвід. Я по житті йду на страх. Якщо я відчуваю, що мене щось трохи лякає, починаю рухатися в цьому напрямку.

Південна і Центральна Америка

У Південній Америці ми почали волонтерити. До речі, це хороша можливість для початку пригод. На сайті Workaway знайшли пропозиції і відправилися на кілька місяців працювати в готелі на узбережжі океану недалеко від міста Баньйос в Еквадорі. Моїм завданням було поливати сад, вигулювати собак вечорами і прибивати картини до стін. Там ми познайомились з індусом Раві, в якого була ідея зробити бізнес, побудувавши багато вілл на узбережжі. Бізнес не пішов, ніхто не купив його будинки, і ми тусувались там цілими днями.

Але був і неприємний досвід у Центральній Америці. Ми стопили вночі в Коста-Риці, коли нас підібрав далекобійник із Сальвадора. Ми зупинилися на ночівлю, але він не дозволив нам залишитися всередині і дав гамак, щоб ми натягнули його під причепом вантажівки. Ми з Олею лягли спати на цьому гамаку, а вночі я прокинувся він звуку кроків, який був дуже дивний для того часу і місця, де ми знаходились. Я побачив людей, які підходили до нас і хотіли напасти. Ми почали кричати, але ніхто не вибіг, хоча це була величезна стоянка з машинами. Врешті ці люди злякалися шуму, покидали свої мачете і втекли, а ми залишилися цілі та неушкоджені. Виявилося, що грабіжники встигли взламати фуру позаду, але там був лише туалетний папір – не той вантаж, який обіцяв багато грошей. Тому вони, мабуть, в темряві прийняли нас за водія і збиралися напасти.

Такий досвід може дуже сильно зачепити. Можна злякатися і вирішити – більше ніякого автостопу, а потім ще довго ходити по вулиці та озиратися. Але важливо пережити травматичні почуття і відновити свою довіру до світу. Дурні і дивні речі трапляються, сьогодні тобі добре, а завтра погано, але в цьому контрасті і є краса життя.

Монгольське Раллі

Коли ми їхали в Монгол Раллі, у нас не раз був шанс розмолотити машину. Я кілька разів злітав з дороги, а якось на швидкості 80 км/год в степу наше авто розвернуло, ми влетіли в каміння і лише якимось чудом не розбили машину та змогли їхати далі.

Я обожнюю по-справжньому критичні ситуації. Одна з останніх трапилася якраз під час Монгол Раллі, коли в нашій машині заклинило мотор. Ми опинилися вдвох посеред пустелі, а до фінішу залишалося 2 дні. Я знав, що Жигулі в Монголії полагодити дуже складно, бо там немає деталей, а нормальні механіки є тільки в Улан-Баторі.

Пам'ятаю, стою у пустелі і бачу, як повз нас пролітає інша команда Монгол Раллі. Зупиняю першу-ліпшу монгольську машину і кажу, що мені дуже треба наздогнати той автомобіль. Монгол погоджується і наздоганяє тих хлопців. Я кричу їм, щоб вони зупинилися, що мені потрібна допомога. А вони дивляться на мене, перемовляються між собою і додають газу. Монгол висаджує мене, я в п'ятдесяти кілометрах від своєї машини, в якої заклинило мотор, йде дощ, дме вітер, холодно – ситуація абсолютно безвихідна.

Обов'язково захочеться в якийсь момент заплакати, бо все пішло не так. Ти планував дістатися до фінішу, а в тебе зламалась машина, на тебе напали грабіжники, або ти втратив всі гроші. Але в це відчуття треба дивитися сміливо. Ми погано уявляємо, на що здатні насправді. Подорож – це чудовий спосіб переконатися, що ми можемо більше, ніж звикли про себе думати.

Монголія

Історія з Монгол Раллі трапилася цього року, а вперше я був в Монголії 5 років тому взимку. Ми з товаришем перетнули кордон і перше, що нам сказали прикордонники – ми ідіоти. Вони порадили нам доїхати до найближчого міста і сісти на літак до Улан-Батора, бо в пустелі в -40°C мало шансів вижити. Але ми не послухали їх.

Там дійсно було дуже холодно, і кілька разів ми мало не замерзли на смерть, поки чекали наступну машину. Тоді в Монголії не було доріг, тому важко було вгадати, де саме буде їхати машина. Врешті ми застопили колону далекобійників, які поселили нас в свої вантажівках на цілий тиждень, і ми разом їхали через сніг та лід, ночуючи в юртах.

Монголія – дивовижна країна, яку ми зараз втрачаємо. Ще 5 років тому це була абсолютно дика земля, де було кілька тисяч кілометрів голого степу без доріг. А зараз в Монголію полилися гроші, через всю країну будують хайвеї. Тепер, коли монголи бачать іноземця, намагаються здерти з нього гроші.

У Монголію треба встигнути, поки там не повідкривали Макдональдси на кожному кроці. З такими темпами, як сьогодні, вже через років п'ять Монголія втратить свою самобутність.

В популярних для туризму країнах з нами вже навчились поводитися, нас чекатимуть в аеропорту, відвезуть, поселять, нагодують, розважать і все за нас зроблять. А якщо ти їдеш в Монголію, то поки що там цього дуже мало, там дико.

А ще варто їздити в інші країни не в сезон, як в Монголію – взимку. Це надзвичайно красиво, коли ти один на тисячі кілометрів. Наприклад, в сезон дощів люди не їдуть до Південно-східної Азії. В цьому дійсно мало приємного, але, з іншого боку, це нагода побачити побут місцевих, які просто проживають своє життя.

Дуже цікавий спосіб подорожувати – приїжджати в маленькі містечка, які нічим не вирізняються, і зупинятися там на кілька місяців, щоб пожити звичайним життям.

Я б дуже радив почати подорожувати пострадянськими країнами. Там можна набагато глибше зануритися в культуру, а все тому, що колись всі ці країни говорили однією мовою. Приїжджаючи в Південну Америку без знання іспанської, ти якось можеш порозумітися з місцевими, але це завжди лише small talks, які далеко не ведуть.

Китай

Коли мені було 18 років, і я тільки отримав закордонний паспорт, я поїхав автостопом в Китай наодинці. З першої секунди в новій країні все пішло шкереберть. Я не міг прочитати жодної вивіски, не розумів ні слова китайською. Через ієрогліфи я не міг відрізнити продуктовий магазин від перукарні чи готелю. Я ходив по місту, шукаючи когось, хто поговорить зі мною англійською. Зрештою знайшлася юна дівчина, яка разом з батьком чи то вітчимом довго водили мене по місту, щоб знайти мені місце для ночівлі. Всі готелі були забиті, дівчина пішла, а я залишився наодинці з тим китайцем. Десь о 1 ночі він на все плюнув і покликав мене до себе. Ми приходимо до якоїсь високої будівлі, підіймаємося нагору, стукаємо в двері – відчинає його дружина. На порозі стоїть його сім'я: діти, матір і батько.

У невідомому місті я заходжу в квартиру людини, імені якої навіть не знаю. Пізньої години мене зустрічає вся його сім'я, мені дають китайське пиво, лапшу, вмикають National Geographic, ми намагаємось порозумітися на пальцях, а потім вони кладуть мене спати в залі на дивані. Пам'ятаю, як ліг на цей диван і всю ніч пролежав з розплющеними очима, дивлячись в стелю. Всередині у мене був повний апокаліпсис. З одного боку, абсолютно нічого не загрожувало моєму життю, але все це здавалося якимось нереальним.

Я люблю пригоди за цей дивний досвід. Чим далі я подорожую, тим більше в мені речей, про які я не можу по-справжньому розповісти. Не все у світі можна описати словами. Є почуття, кольори, запахи, картини з життя, про які неможливо розповісти друзям за пивом у барі. У мене всередині багато невимовного, і це моє багатство.

Потрібно не боятися непередбачуваного, не боятися помилитися, бо це те, що створює пригоду. Я б міг розповісти, як безпечно і правильно подорожувати Азією, але не хочу, щоб ті, хто це прочитає, були повністю підготовленими. Потрібно йти і проживають своє життя, переживати свої історії, свою магію. Я за такі подорожі.

А в Китаї варто спробувати заночувати на даху. В багатьох хмарочосах вони відкриті. Там немає перехожих, ніхто тебе не розбудить посеред ночі. Це дуже красиво і безпечно, набагато безпечніше, ніж ночувати посеред парку. І коли ти сидиш на даху світу, а під тобою шалене місто – це неймовірне відчуття.

Помилки, який не варто припускатися в подорожах:

Брати в дорогу великий і важкий рюкзак. Колись я виходив з дому з дуже великим рюкзаком, який важив більше 20 кг, і мені було важкою. Рюкзак людини, яка їде далеко, надовго і без чітких планів, має важити не більше 8 кг – це моє правило. Я подорожую зі спальником, килимком і бівачним мішком, який захищає в дощ.

Розпланувати подорож за годинами, скласти занадто детальний маршрут і забукати всі переїзди. Це дуже обмежує, якщо тобі, наприклад, взагалі не сподобається в одному місті, або захочеться залишитися надовше в іншому.

Поспішати побачити якомога більше міст за коротку поїздку. Якось ми з товаришем проклали маршрут автостопом через Європу до Амстердаму. Все це дуже швидко пролетіло, і жодного міста я не запам'ятав. Не треба поспішати отримати більше вражень, бо їхня якість втратиться.

Боятися спілкуватися з незнайомими людьми. Люди дуже впливають на враження про країну. Коли я відправився подорожувати по Гондурасу, всі мої знайомі мандрівники в один голос говорили, що це огидна країна. Але мені вона сподобалася більше зі всі інші країни Центральної Америки. Все тому, що познайомились з хорошими людьми. Наприклад, ми подружилися з Хорхе – літнім господарем величезного маєтку неподалік від Тегусігальпи. Ми прожили місяць у нього в гостях, каталися на конях по навколишніх горах, разом готували місцеву їжу, годинами розмовляли біля каміна. Ми до сих пір часто листуємося і надсилаємо одне одному листівки.

Не їхати в країну, бо не знаєш мову. Я погано вчився в школі, особливо не любив англійську мову. Але в подорожі швидко заговорив. Якщо у вас не склалося з мовами в школі – заговорите в дорозі.

Повертатися в місця, де було по-справжньому добре. Коли багато подорожуєш і згадуєш якийсь дуже крутий досвід, може здатися, що ти повернешся туди, і все буде так само. Так вже не буде, а цінність тих почуттів втратиться.

Подорожувати на хороших машинах і дорогих мотоциклах. Це обмежує можливість пригоди. Нещодавно я проїхав на автомобілі через Європу, і все пройшло гладко. Настільки гладко і звично, що я навіть не згадаю назви міст, через через які ми проїхали. Але коли в Азії машина почала ламатися, наше життя наповнилось пригодами.

ПодорожіБез грошей і підготовки: як перетворити подорож на пригоду