22 травня Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції. Документ замінив стару редакцію правопису 1992 року. У новому правописі, зокрема, затвердили використання та найпродуктивніші моделі творення фемінітивів.

Що таке фемінітиви, чи вони завжди існували в українській мові, як утворюються та чому їх варто вживати – пояснює кандидатка філологічних наук Олена Масалітіна.

  Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Олена Масалітіна

кандидатка філологічних наук, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації в освіті міністерки освіти і науки України

Що таке фемінітиви?

Фемінітиви – це іменники жіночого роду, які мають дві групи за значеннями.

Перша група – іменники, які називають жінок за різними характеристиками: родинними зв'язками, національністю, професією, посадою тощо. Наприклад, мама, донька, українка, розвідниця, журналістка, учителька, продавчиня, верстальниця, прибиральниця, письменниця, депутатка. Це фемінітиви, які давно зафіксовані у тлумачному словнику української мови. Далі в контексті фемінітивів ми будемо говорити саме про цю групу.

Друга група фемінітивів – це іменники, які називають самиць тварин. В інших випадках фемінітиви не можуть утворюватися. Диван/диванка, стіл/столиха – це або жарти, або знущання з мови.

Фемінітиви весь час існували в українській мові? Чому стали більш вживаними тепер?

Фемінітиви завжди були в українській мові. Понад те, вони є не тільки в українській, а й в багатьох мовах, де в системі мови є категорія жіночого роду. Усі мови світу в чомусь подібні, їх класифікують за сім’ями, але у кожної є певна структура.

Структура української мови має багато суфіксів, які утворюють фемінітиви. Всього їх понад 13, але на сьогодні продуктивними є 4-6 суфіксів. Це означає, що для української мови як системи наявність фемінітивів та їх постійне творення за допомогою цих суфіксів є характерною рисою.

Те, що фемінітиви були віддавна в нашій мові, можна підтвердити, звернувшись до словників, які були укладені у ХІХ столітті та на початку ХХ століття. Я також працювала з архівними документами, які є прикладами офіційно-ділового стилю цього періоду, і там теж послідовно вживалися фемінітиви.

Чому ж виникла певна прогалина у використанні фемінітивів, яку ми почали сприймати за їх відсутність у мові? Із 30-х років розпочалася серйозна русифікація. Система російської мови трохи інша, там немає 13 суфіксів для утворення фемінітивів. Їх лише чотири, і більшість з них має додаткову негативну конотацію, інше значення.

Наприклад, «директорша» (рос.) – це не українське «директорка» (укр.). Тобто не жінка на директорській посаді, а дружина директора. До того ж суфікс -ш- привносить до значення цього слова компонент зневажливості. І оскільки для російської мови є не таким властивим творення та вживання фемінітивів, під час тиску русифікації відбулося певне витіснення їх з української мови.

Але попри це понад 700 фемінітивів є навіть в академічному тлумачному словнику, який часто сварять за те, що він написаний під впливом російської мови. Тобто навіть такий вплив не зміг вимити велику кількість фемінітивів з мови.

З 2005 року і до сьогодні вживання фемінітивів збільшилося приблизно в 10-11 разів, якщо ми беремо ЗМІ, публіцистичні тексти. Багато з тих, що зафіксовані у словниках, ми досі повноцінно не використовуємо. Наприклад, слово «депутатка» давно є в словнику, однак люди ще досі дискутують, чи можна його вживати.

Як утворюються фемінітиви? Як не помилитися у їх формуванні?

Щоб не помилитися у творенні фемінітива, перше, що можна зробити, – перевірити, чи є таке слово у словнику. Багато слів, які люди думають, що утворюють їх наново, насправді давно функціонують і зафіксовані у словнику. Але до значної кількості маскулінітивів – назв осіб чоловічої статі – особливо у сфері професійної та наукової діяльності є брак фемінітивів. Якщо у словнику ви не знайшли потрібного слова, можна спробувати створити його самостійно.

Почати варто з суфікса -к-, він найбільш універсальний і має в українській кілька значень. Я часто чую аргумент проти використання цього суфікса, тому що він додає зменшувально-пестливого значення. Наприклад, ми кажемо рука – ручка, Танька, Валька. Тут варто розуміти, що суфіксам властива багатозначність. Додавання до слова зменшувально-пестливого компонента – лише одна з функцій суфікса -к-.

Одна з можливостей -к- – утворення назв осіб жіночої статі. Наприклад, для позначення національної належності ми використовуємо фемінітив «українка», і це не викликає жодних заперечень чи дивних конотацій. А це той самий суфікс -к-. Тому, якщо ви хочете спробувати створити новий фемінітив, варто почати з цього суфікса, він найбільш універсальний.

Якщо ви його додали і здається, що слово звучить неоковирно чи багато збігів приголосних – можна спробувати інші суфікси. Наприклад, -иц- (науковиця, засновниця, очільниця) або -ин- (фахівчиня, мисткиня, шефиня). Суфікс -ин- зарекомендував себе як продуктивний для утворення назв жінок за сферами наукової діяльності. Тому якщо вам потрібно утворити фемінітив для називання жінки за її належністю до наукової спеціальності, то тут якраз можна спробувати цей суфікс.

Якщо вам не подобається жоден варіант із цих трьох, можна спробувати інші суфікси. Але вони менш продуктивні й набагато рідше проявляють себе в утворенні нових слів. Найпродуктивніші моделі творення фемінітивів зафіксовані і в новій версії правопису української мови, який нещодавно був ухвалений.

Чи виявляється гендерна нерівність на мовному рівні?

Усе в голові людини – що вона знає та думає – виявляється в мові. Оскільки кілька століть поспіль жінка була обмежена лише приватною сферою, передусім були утворені слова «мама», «дружина», «донька», «свекруха». Це теж фемінітиви. Тому коли люди протестують проти фемінітивів – то їм треба протестувати і проти цих слів.

Оскільки жінка не могла успадковувати майно, не могла представляти сама себе у суді, не могла працювати, обіймати якісь посади, то не було потреби створювати відповідні слова. Але якщо ми порівняємо минулі століття і ХХІ, то помітимо, скільки всього змінилося у становищі жінок.

Сьогодні в Україні Конституцією закріплено, що жінки та чоловіки мають абсолютно рівні права. Це означає, що жінка може працювати там, де вона себе бачить, де у неї є можливості. Тепер жінки стали обіймати керівні посади, прийшли в політику, то й виникає потреба назвати їх. Це нормальний розвиток української мови. Таке явище називається зміною мовної норми. Вона є не статичною, а динамічною, тобто мовна норма трансформується відповідно до змін у суспільстві, має відображати їх. Те, що виникає потреба утворювати назви жінок там, де їх немає – і демонструє процес взаємозв’язку суспільних змін і мови. Не треба було б – фемінітиви не утворювалися б. Щось змінилося у суспільстві, і мова реагує відповідним чином.

Інша річ, що для багатьох людей фемінітиви можуть бути незвичними. Такі зміни в мовній нормі, утворення та приживання нових слів – речі не одноденні, на це треба час. Тільки людське життя трохи коротше, ніж той час, який потрібен для розвитку мови. Людина звикла оперувати вужчими часовими проміжками, фокусуючись лише на періоді свого життя. Тому якісь явища в мові, які були раніше, лише творяться зараз чи будуть у майбутньому, – здаються людині незвичними. Так і з фемінітивами – це лише справа усвідомленості та звички.

Чому деякі люди зневажливо ставляться до вживання фемінітивів?

Є три групи причин, чому людина може опиратися вживати фемінітиви. Перша може бути пов’язана з тим, що в мовця немає такої звички або ж людина може бути російськомовною. А в російській мові як у системі менше фемінітивів і суфіксів, які їх утворюють. Тобто для російськомовної людини саме явище фемінітивів не має особливого значення. І коли вона говорить українською мовою, де фемінітивів багато, то їй здається, що це щось штучне, ненормальне. У такому разі треба прийняти той факт, що мовні системи можуть відрізнятися.

Друга причина пов’язана з тим, що дуже часто жінки самі не хочуть, щоб їх називали з використанням фемінітивів, бо їм здається, що це применшує. Це пов’язано зі століттями патріархату. Якщо ми подивимося у словник, то побачимо, що маскулінітивів у половину більше, ніж фемінітивів. Звичайно, стає зрозуміло, що суспільство протягом кількох століть жінок зневажало. І це залишилося, тому що не так багато часу минуло відтоді, як жінки вибороли такі ж права, як у чоловіків. І така реакція – лише незаперечне підтвердження того, що ми живемо у патріархатному світі.

Проте якщо жінці неприємно, коли конкретно про неї говорять з використанням фемінітивів, то не треба силувати чи обурюватися. Варто поважати її позицію, дати право самій вирішувати.

І є третя категорія людей, яким просто важливо заперечити і посперечатися.

Чи нормально жартувати з фемінітивів?

Це прекрасно. Тому що найстрашніше, що може бути, – ігнорування. Мої спостереження свідчать, що спочатку, коли люди не мають звички використання фемінітивів, вони дивуються чи опираються. Наступний етап – це жарти, коли вони пробують утворювати їх. Раніше в нашій картині світу не було такого явища, як жінка названа за посадою, наукою тощо. Тому хай воно зі сміхом, недолуго, але потихеньку входить у картину світу. Наступний етап – фемінітиви стануть чимось звичним.

ілюстрації Марія Кінович для книги «Чоловіки про фемінізм», виданої за ініціативи руху HeForShe в Україні від ООН Жінки (видавництво «Книголав»), стікери з ілюстраціями можна скачати в Telegram; Анна Шакун для The Village Україна