Камера спостереження. Макс Щербина («Телебачення Торонто») знімає Київ

Максим Щербина – київський фотограф, редактор і співведучий «Телебачення Торонто». Працював журналістом і фотокореспондентом в українських виданнях, знімав для міжнародної інформагенції «Анадолу». Вуличною фотографією займається з 2015 року.

Я народився та виріс у Запоріжжі. Років десять працював журналістом у місцевих виданнях. Там же й почав фотографувати. Мені здається, це стандартна історія для регіонального журналіста: ти маєш уміти робити все. Бо рук не вистачає, людей немає, а все кудись нестримно несеться. Тому маєш і написати, і сфотографувати, і відео змонтувати. У 2014–2016 роках працював фотокореспондентом міжнародної інформаційної агенції «Анадолу» переважно на сході України.

Вулицю почав фотографувати років п’ять тому після поїздки в США. Мабуть, тому що в Америці все здавалося фактурним, більш опуклим. Усього більше: життя, руху, емоцій, кольору. Ну, а потім уже було важко спинитися, око налаштувалося бачити певну сюжетність. Далі фотографував Запоріжжя. І вже четвертий рік фотографую Київ. Навіщо? Як на мене, життя – це хаос, у якому немає особливого сенсу. Цей сенс можна тільки вигадати й потім забути момент вигадування. Тож у житті я людина не дуже весела, хоча й працюю на сатиричному проєкті. Але вулиці, особливо вулиці Києва, – це одні з тих речей, які рятують від екзистенційних поневірянь. Бо для мене фотографія – це спосіб витягнути навушники з вух, очей і носа. Спосіб сфокусуватися на тому, що оточує. І зрозуміти, що все ж таки не все так безнадійно. Світ навколо не броунівський рух. У ньому є непомітні зв’язки, є павутиння рим, маленькі історії, люди в натовпі, мелодія в какофонії звуків. Так герої Набокова вбачали мову глухонімих у тінях гілок дерев, що тремтять під вітром. Може, трішки шизофренічно та пафосно, але що робити, треба ж якось рятуватися.