Донбас, 1994 рік. Час розгубленості для одних. І час, коли найбільш завзяті та жорстокі робили мільярдні статки. Державі Україна всього три роки. Обіцяний політиками моментальний перехід до світу капіталістичного благоденства не відбувся. Навпаки. Для багатьох це був час виживання. Чорно-білий час. Але що біле, а що чорне – незрозуміло. Час, коли одні цінності змінювали інші. А щось зникало назавжди. І все ж жевріла надія на краще.

Валерій Мілосердов – київський фотограф і фоторедактор, працював у радянських та українських ЗМІ. У 1995 році за серію фотографій про життя шахтарських міст Донбасу «Покинуті люди» отримав спеціальний приз журі конкурсу Le Grand Prix Images Vevey (Швейцарія).

Сергій Мазуркевич – донецький письменник і поет, сходознавець, мандрівник. Пише з 1998 року. Автор понад тридцяти книг і сотень публікацій у ЗМІ.

Валерій Мілосердов і Сергій Мазуркевич представляють фотопроєкт, у якому згадують Донецьк і Горлівку грудня 1994 року.

Донецьк, вулиця Федора Зайцева. В одному з будинків, розташованих поряд з Донецьким металургійним заводом (на задньому плані), жив художник Сергій Захаров – творець артгрупи «Мурзилка». Через майже двадцять років, у липні-серпні 2014-го, на вулицях рідного міста Сергій розміщував художні роботи, що висміювали колаборантів та окупантів.
Донецьк, набережна річки Кальміус. Міст і будинок побуту «Кальміус» – улюблене місце для фото донецької молоді.
Донецьк, вулиця Артема. Пам’ятник Тарасу Шевченку та будівля Донецької обласної адміністрації.
Донецьк, Привокзальна площа. Перші білборди в місті.

Донецьк, залізничний вокзал. Не працює з травня 2014 року.

Донецьк, бульвар Пушкіна – улюблене місце для прогулянок донеччан. Здавна художники продають тут свої роботи. І навіть сьогодні, під час окупації.
Донецьк, площа Леніна. Центр Донецька. Молодь зазвичай призначала побачення біля лівого або правого черевика монумента людині, яка перевернула світ.
Вулиця Донецька у Донецьку – звучить трохи кумедно, проте вона існувала й існує донині. Жінки, що на знімку, торгували тут похоронними вінками.

Горлівка. Палац культури «Кочегарка».

Горлівка. Терикони – гори Донбасу. Велосипед – рідкісний вид транспорту для цієї пори року.
Горлівка. Місцевий риночок біля площі Перемоги.
Горлівка. Типовий міський двір.
Горлівка. Індустріальний пострадянський пейзаж.
Горлівка. Приблизно так вона виглядає і тепер. Тільки диму менше: більшість підприємств не працює.
Горлівка. Стритарт радянського періоду.
Горлівка, шахта №2 імені Леніна. Гірники перед спуском на горизонт 1 080 метрів. Нині шахта не працює – затоплена ґрунтовими водами.
Горлівка, шахта №2 імені Леніна. Одна з небагатьох шахт на Донбасі, де відсутність метану в повітрі дозволяла фотографувати зі спалахом.

Горлівка, шахта №2 імені Леніна. ГРОВ – гірничий робітник очисного вибою.

Горлівка. На вулиці шахтарського міста.

Горлівка. Якщо у шахтаря-пенсіонера ще залишаються сили, він може влаштуватися прибиральником на міський ринок.

The Village Україна та спільнота «Українська вулична фотографія» у рубриці «Камера спостереження» розповідає про людей, які знімають місто.