СпецпроєктиДизайнерка Яся Хоменко 10 років створює одяг, який носять у Києві, Лондоні та Парижі. Ось її історія
«Я не вірю у мрії, я вірю в реалізацію ідей»
Робота руками – це новий чорний. Стомлені діджиталом, ми повертаємося до глини, заліза, фарби, аби створити щось фізичне. Справжнє.
Філософія сміливості та творчості близька й американському віскі Bulleit, яке формує навколо себе спільноту творців. Разом ми запускаємо серію історій «Мрії, сильніші за страх» про людей, які створюють. Говоримо про своє виробництво, задоволення від ручної праці, самореалізацію й азарт. Разом із Bulleit ми також запустили серію колаборацій із мейкерами – створюємо спільні фізичні об’єкти, аби прожити цей досвід творення. Сподіваємося, що ці історії надихнуть людей із власними ідеями намагатися їх утілити в життя.
Наша третя героїня – дизайнерка Яся Хоменко, яка із 2011 року створює одяг із філософією. У Ясі два бренди: RCR Khomenko і «XOMEHKO», обидва мають упізнаваний стиль. Разом із Bulleit розпитуємо дизайнерку про її шлях до самореалізації, постійні експерименти в дизайні та нову колаборацію RCR Khomenko із брендом Bulleit.
Яся Хоменко
дизайнерка, власниця брендiв
RCR Khomenko і «Хоменко»
Хронологія власної справи
20
10
11
13
15
16
19
Я закінчила Київський національний університет технологій і дизайну й відразу почала працювати над власним одягом. Із самого початку я все робила з перероблених тканин – це був своєрідний і цікавий виклик для мене, який додав азарту роботі. Це потім уже з’явилося та стало модним слово «апсайклінг».
Виходить перша колекція RCR Khomenko. У той період мене підтримало видання Harper’s Bazaar і безпосередньо тодішня головна редакторка Наталі Гусенко. Я тричі брала участь у конкурсі Bazaar Fashion Forward, ставала фіналісткою й виграла на третій раз. Наталі мені постійно давала корисні на той час поради та казала: «Ясю, це не ілюстрація, фешн – це одяг».
У цьому ж році Harper’s Bazaar проспонсорували мій перший показ на MBKFD, який став вирішальною подією. Я розумію, що багато хто не витримував скаженого темпу цього тижня моди, але я знайшла у ньому дикий кайф. Коли ми показали колекцію, усі головреди, які були запрошені на подію (включно з головредом VICE), обговорювали її. Для мене це були перші 15 хвилин слави. Саме тоді сталася перша емоційна прив’язка до колекції, там я також познайомилася зі своїми першими замовниками та багатьма друзями.
Я і Mercedes-Benz Kyiv Fashion Days представили колекцію на події формату fashion-scout у Лондоні.
Разом із MBKFD поїхали в Шанхай на ритейл-виставку Ontimeshow. Також саме в цей рік почали «вимальовуватися» принти-обличчя, які стали візитівкою бренда RCR Khomenko. Ми почали робити монопродукти й саме тоді я спробувала працювати із плівкою – вона мені дуже сподобалася, тому цією технікою я користуюся дотепер.
Я почала випускати апсайклінг-сорочки з Наталею Ісуповою. Ми придумали формат сорочок і суконь, перешитих зі старих моделей. Із самого початку цього проєкту ми заклали меседж апсайклінгу, а також робили акцент на тому, що всі моделі виходять унікальними. У 2016 році також почалася історія бренда «ХОМЕНКО». Я зрозуміла, що в естетиці RCR Khomenko мені вже стало затісно, і це спонукало до появи чогось нового – так заклалася ідея створити гендерно-нейтральний бренд «ХОМЕНКО».
Три роки пішло на те, щоб остаточно сформувати бренд «ХОМЕНКО» – у цьому мені допоміг архітектор Діма Міхєєв.
2010
2011
2011
2013
2015
2016
2019
Я закінчила Київський національний університет технологій і дизайну й відразу почала працювати над власним одягом.
Із самого початку я все робила з перероблених тканин – це був своєрідний і цікавий виклик для мене, який додав азарту роботі. Це потім уже з’явилося та стало модним слово «апсайклінг».
Виходить перша колекція RCR Khomenko. У той період мене підтримало видання Harper’s Bazaar і безпосередньо тодішня головна редакторка Наталі Гусенко. Я тричі брала участь у конкурсі Bazaar Fashion Forward, ставала фіналісткою й виграла на третій раз. Наталі мені постійно давала корисні на той час поради та казала: «Ясю, це не ілюстрація, фешн – це одяг».
У цьому ж році Harper’s Bazaar проспонсорували мій перший показ на MBKFD, який став вирішальною подією. Я розумію, що багато хто не витримував скаженого темпу цього тижня моди, але я знайшла у ньому дикий кайф. Коли ми показали колекцію, усі головреди, які були запрошені на подію (включно з головредом VICE), обговорювали її. Для мене це були перші 15 хвилин слави. Саме тоді сталася перша емоційна прив’язка до колекції, там я також познайомилася зі своїми першими замовниками та багатьма друзями.
Я і Mercedes-Benz Kyiv Fashion Days представили колекцію на події формату fashion-scout у Лондоні.
Разом із MBKFD поїхали в Шанхай на ритейл-виставку Ontimeshow. Також саме в цей рік почали «вимальовуватися» принти-обличчя, які стали візитівкою бренда RCR Khomenko. Ми почали робити монопродукти й саме тоді я спробувала працювати із плівкою – вона мені дуже сподобалася, тому цією технікою я користуюся дотепер.
Я почала випускати апсайклінг-сорочки з Наталею Ісуповою. Ми придумали формат сорочок і суконь, перешитих зі старих моделей. Із самого початку цього проєкту ми заклали меседж апсайклінгу, а також робили акцент на тому, що всі моделі виходять унікальними. У 2016 році також почалась історія бренда «ХОМЕНКО». Я зрозуміла, що в естетиці RCR Khomenko мені вже стало затісно, і це спонукало до появи чогось нового – так заклалася ідея створити гендерно-нейтральний бренд «ХОМЕНКО».
Три роки пішло на те, щоб остаточно сформувати бренд «ХОМЕНКО» – у цьому мені допоміг архітектор Діма Міхєєв.
Як Яся створює свій одяг
Для мене в руках – уся правда. На жаль, зараз я менше безпосередньо в процесі творення, адже з’явилося купа організаційної роботи. Тому для мене безперервна творчість – це вже розкіш. Хочеться експериментувати, але постійно перебуваєш в операційних задачах і з кимось про щось домовляєшся.
У будь-який вільний від операційки час я продовжую розвивати нові ідеї: експериментую з техніками та працюю руками.
У мене немає мрії чогось досягти через якийсь час. Я працюю і, якщо пощастить, то чогось досягну, якщо ні, то почну займатись чимось іншим. Це не формостійка величина, щоби на неї витрачати час. Думаю, є 99% вірогідності, що те, про що ти мрієш зараз, буде тобі не потрібне, коли ти це отримаєш.
Як Яся створює свій одяг
Для мене в руках – вся правда. На жаль, зараз я менше безпосередньо в процесі творення, адже з’явилося купа організаційної роботи. Тому для мене безперервна творчість – це вже розкіш. Хочеться експериментувати, але постійно перебуваєш в операційних задачах і з кимось про щось домовляєшся.
У будь-який вільний від операційки час я продовжую розвивати нові ідеї: експериментую з техніками та працюю руками.
у мене немає мрії чогось досягти через якийсь час. Я працюю і, якщо пощастить, то чогось досягну, якщо ні, то почну займатись чимось іншим. Це не формостійка величина, щоби на неї витрачати час. Думаю, що є 99% вірогідності, що те, про що ти мрієш зараз, буде тобі не потрібне, коли ти це отримаєш.
Важливим джерелом натхнення є творчість Рахманінова й Чайковського. Їхня творчість дала мені сильний поштовх – це музика, яка допоможе тобі зрозуміти, як почати роботу, якщо ти сам не можеш цього зробити.
Мій мозок працює дуже хаотично – мені це подобається і в цьому я знайшла свою перевагу. Можу щось робити, а через три секунди кинути це та почати займатися іншим. Хоча я будую бізнес і це не просто.
я вірю в реалізацію ідей, Я людина дії. Вважаю, що мрія, як і мета – потужний витік ресурсу. От ти йдеш, бачиш туфлі, вагаєшся, чи купити їх, потім увесь день або тиждень думаєш про них – так не повинно бути.
Важливим джерелом натхнення є творчість Рахманінова й Чайковського. Їхня творчість дала мені сильний поштовх – це музика, яка допоможе тобі зрозуміти, як почати роботу, якщо ти сам не можеш цього зробити.
Мій мозок працює дуже хаотично – мені це подобається і в цьому я знайшла свою перевагу. Можу щось робити, а через три секунди кинути та почати займатися іншим. Хоча я будую бізнес і це не просто.
Я вірю в реалізацію ідей, я людина дії. Вважаю, що мрія, як і мета – потужний витік ресурсу. От ти йдеш, бачиш туфлі, вагаєшся, чи купити їх, потім увесь день або тиждень думаєш про них – так не повинно бути.
Філософія RCR Khomenko
● RCR Khomenko – це була така стилізація всього, що відбувалося навколо мене. Це абсурдний і досить дитячий світогляд. Він пов’язаний із моїм становленням – це було переживання пубертатного періоду як дизайнера. Саморефлексія у якійсь ігровій формі була для мене дуже важливою.
● RCR Khomenko в Україні можна знайти в ЦУМі, а ще ми продаємося офлайн в Естонії. Але основний акцент робимо на сайті – постійно його вдосконалюємо, аби було максимально ясно, як одяг виглядає та як його купити.
● Зараз ми із RCR Khomenko виходимо на міжнародний ринок разом із командою SIS showroom. Для мене це новий етап у роботі, адже це зовсім новий обсяг виробництва та новий підхід до комунікації. Ми із самого початку робили акцент на міжнародну комунікацію, але з часом від неї відійшли.
Про ставлення до невдач
Я досить адекватно ставлюся до факапів: вважаю, що навіть неправильні кроки є частиною шляху. А ще намагаюся з кожної такої помилки робити висновки. Вірю, що ти вчишся лише на власних «граблях», ніхто інший тебе цьому не навчить. У мене також є періоди вигорання, це теж абсолютно нормально. Але я, наприклад, не входжу в діалог із цим бажанням і не питаю у нього: «А чого так? А що ж робити?». Просто продовжую працювати. Я сприймаю такі випробування як досвід.
Була цікава історія, коли швачка не виходила на зв’язок, а в неї були круті тканини із секонду, які я не хотіла втрачати. Усе, що я мала – фотографія її паспорту, тож я загуглила та знайшла її тоді ще ВКонтакті. У неї було декілька друзів, і я просто рандомно написала комусь із них із проханням «допоможіть знайти людину».
З’ясувалося, що не тільки мене вона так надурила. Людина, якій я написала, розповіла мені, де шукати жінку з тканинами. Тож довелося їхати – ми просто ходили вулицею та викрикували її ім’я. У результаті ми її знайшли, але вона, звісно, виправдалася тим, що загубила телефон. Але мені навіть сподобалося – це було як у якихось детективних серіалах.
Була цікава історія, коли швачка не виходила на зв’язок, а в неї були круті тканини із секонду, які я не хотіла втрачати. Усе, що я мала – фотографія її паспорту, тож я загуглила та знайшла її тоді ще ВКонтакті. У неї було декілька друзів, і я просто рандомно написала комусь із них із проханням «допоможіть знайти людину».
З’ясувалося, що не тільки мене вона так надурила. Людина, якій я написала, розповіла мені, де шукати жінку із тканинами. Тож довелося їхати – ми просто ходили вулицею та викрикували її ім’я. У результаті ми її знайшли, але вона, звісно, виправдалася тим, що загубила телефон. Але мені навіть сподобалося – це було як у якихось детективних серіалах.
Про значення колаборацій для фешн-дизайнера
Колаборації вкрай важливі для бізнесу: це збільшення аудиторії й новий спосіб комунікації, а також вихід нової ідеї у світ. Наприклад, у мене був класний досвід із фешн-брендом Zirochka Даші Лагенберг: ми переосмислювали сукні одна одної. Даша почала перший вибір, я на основі її робила свій і так далі. За таким ланцюговим принципом ми створили всю колекцію.
Найсвіжіша колаборація – це лімітовані світшоти із брендом Bulleit. Ідея принтів натюрмортів, яку ми використали в колаборації, у мене була давно. Але завжди наче було щось важливіше за неї. Та коли ми зустрілися з представниками бренда й вони запропонували співпрацю з RCR Khomenko, я зрозуміла, що все зійшлося. Для реалізації ідеї ми обрали світшоти, тому що їхня тканина – футер, – витримує таку площину й такий об’єм плівки на собі для великого натюрморту.
Саме в контексті натюрмортів, як мені здається, віскі – це ідеально. У своєму одязі я не рекламую алкоголь, а додаю об’єкт у натюрморт та обіграю його пластику додатковими елементами: квітами та вазою. Пляшка віскі досить абстрактна, тому дуже класно вписується в мою візуальну техніку.
Особливість ручної техніки, яку я використовую, у тому, що я можу постійно експериментувати. Це дає можливість створювати унікальні речі. Це те, що мене дуже стимулює працювати та ніколи не дає потонути в рутині. У цій техніці я постійно маю контроль над процесом, маю впевненість у візуальному фіналі та можу бути різноманітною. Це наша сильна сторона у порівнянні з багатьма нашими колегами за цехом.
У роботі над колажами не було ніякого фотошопу – я відразу все вирізаю та друкую. Але на це дійсно пішло багато часу, адже треба було підібрати під кожен відтінок світшоту правильні композицію та колір пляшки. А той момент, що окремо під кожен натюрморт я власноруч вирізала квіти – це додатковий медитативний процес.
Аби збудувати проєкт мрії –
не варто боятися невдач
У цьому ми зайвий раз переконалися з історії дизайнерки Ясі Хоменко, яка не боїться експериментувати та бути собою.
Ця філософія близька й бренду Bulleit
У 1830-ті роки в американському штаті Кентуккі Август Буллет створив бурбон за особливою рецептурою: через високий уміст жита його смак був більш пряний та яскравий, ніж в інших бурбонів. Проте виробництво раптово припинилося, коли після кількох десятиріч успішного виробництва Август таємничо зникає дорогою в Новий Орлеан разом із запасом алкоголю.
Через кілька поколінь, у 1987 році, той самий рецепт відновив його прапраправнук Том Буллет. Заради цієї сміливої мрії Том наважився на кардинальні зміни в житті: він залишив успішну кар’єру юриста та здійснив свою мрію про відновлення сімейного виробництва.
І в нього вийшло.
Сам Том завжди вважав, що частка успіху бренда належить барменам і споживачам, які передавали рекомендації з вуст в уста та розвивали все більшу прихильність до Bulleit. Так почалася історія цілої спільноти людей, які надихаються сміливістю творити.
інші матеріали в серії
Made For #1
Це люди, які
власноруч збирають будинки на колесах
Анатолій Бурбеза та його будинки Lifestylecamper, що об’їздили весь світ
Made For #2
Я з 1999 року
створюю кастомні
байки
Сергій Ткаченко та його майстерня мотоциклів Moto Voodoo Kustom
Made For #4
«Коли звучить
уперше, відбувається
магія»
Як Віталій Потоцький виробляє дизайнерські автономні колонки
Made For #5
Я роблю стім-панк
маски для Givenchy, Slipknot і Рідлі Скотта
Фантастичний всесвіт харків’янина Сергія Петрова та студії Bob Basset
Made For #6
«Я створюю
окуляри
з кави».
Історія Максима Гавриленка та його крафтового бренда Ochis
Made For #7
ХАТИ-МАЗАНКИ
ЯК СУЧАСНЕ
ЖИТЛО?
Як столяр микола степанець повертає тренд на українську етніку
Матеріал підготовлено за підтримки
