На тлі багатотисячної історії людства, 90 років – дуже маленький відрізок часу. Однак із позиції людини – це час, за який можна прожити ціле життя. За останні 90 років навколо нас змінилося все: звичаї, культура, технології, стилі життя, професії й товари. Як ці зміни впливають на наші можливості, якість і тривалість життя?

У спільному спецпроєкті з компанією «Дарниця», якій виповнюється 90 років, ми досліджуємо тему змін і просимо дідуся та внука розповісти про їхні життя.

Онук і дідусь

Олег Корзун

28 років

співвласник мережі
ресторанів азійської кухні
Kitaika

Віталій Наумович Корзун

83 роки

доктор медичних наук, завідувач лабораторії радіаційної гігієни харчування в Інституті громадського здоров’я

Дитинство

Віталій Наумович

Я виріс у селі Пулино-Гута, Житомирської області. Свого коріння не знаю, бо мій дід був сиротою й поводирем у кобзаря. Батька свого я теж не знав. У день, коли він привіз нас із матір’ю з пологового будинку, його репресували. НКВС засудив його на 10 років без права листування й він помер від голоду в таборах.

Тому змалечку я всіляко старався допомогти мамі й звик до будь-якої роботи. З шести років я пас сусідських корів, щоб заробити на склянку молока. У 1947 році це врятувало нас від голодної смерті. Ми із сусідами обідали у складчину – я приносив їм хліб, а вони давали мені молока й меду.

Олег

На відміну від дідуся, я виріс у більш «тепличних» умовах. Народився в Києві, довгий час уся наша сім’я жила біля «Дитячого світу» на метро «Дарниця». Як у будь-якої дитини 90-х, життя не було розкішним, але батьки багато й важко працювали, аби в нашої сім’ї було все необхідне. Тому навчався я в досить непоганій школі. До того ж багато займався спортом – ходив на заняття щодня. При цьому в мене було досить типове дитинство хлопця зі спального району: футбол у дворі, вештання закинутими будівлями й таке інше. А працювати почав у 20 років.

Вибір професії

Віталій Наумович

Коли настав час обирати професію, то сумнівів у мене не було. Колись мама страшно обгоріла й місцевий фельдшер її врятував. Тому після десятого класу я вступив у медучилище й потім до Київського медичного університету. Коли я вчився, мені в руки потрапила брошура Лайнуса Полінга – голландського вченого-біохіміка, який досліджував радіоактивне забруднення. Мене так зацікавила ця тема, що на аспірантуру я пішов у Ленінградський інститут радіаційної гігієни. Я досліджував, як можна зменшити всмоктування радіонуклідів в організмі людини та присвятив цьому своє життя.

Олег

У мене не було потреби відразу заробляти гроші, тому я вибрав професію несвідомо. Як на мене, це велика проблема сучасної молоді. Батьки змушують своїх 16-річних дітей обрати, чим вони будуть займатися все своє життя. Часто цей вибір випадковий і потім люди не працюють за спеціальністю. Підлітки повинні отримувати освіту, коли вони вже розуміють, чим хочуть займатися. Це може бути й у 25 років. Серед моїх друзів дуже мало людей працюють за спеціальністю. Своєю професією я обрав маркетинг, вважаючи, що реклама – це цікаво й актуально.

44% випускників українських вишів працюють не за фахом. При виборі майбутньої професії абітурієнти найбільше обирають філологію (8%) та право (8%). Водночас 14% українських роботодавців потребують саме фахівців телекомунікацій та ІТ.

Високотехнологічну фармацевтику називають новим ІТ. Наприклад, 24% валового доходу компанії «Дарниця» інвестують у дослідження й розроблення нових ліків. Аби допомогти свідомо обрати майбутню професію, «Дарниця» проводить ознайомчі екскурсії в Zoom і показує процес ізсередини. Тепер можна отримати всі відповіді не виходячи з дому.

Досягнення та
любов до своєї справи

Віталій Наумович

Якби була вдача або широка спина, то за деякі мої професійні досягнення треба було давати як не Нобелівську премію, то звання академіка точно. Я розробив препарати, які зменшують всмоктування стронцію та цезію, технологію дезактивації молока – пропущене через спеціальний фільтр воно має в 10 разів менше радіоактивного цезію. Після Чорнобиля, коли почалася масова проблема захворювань щитоподібної залози, я створив препарати й дієтичні домішки для зменшення всмоктування та прискорення виведення радіонуклідів йоду з організму. З цими відкриттями я побачив світ: об’їздив увесь Союз, побував у Сполучених Штатах, Японії, Австралії та ще багато де. Усюди мені пропонували роботу, та я залишився вдома.

Найбільше задоволення в роботі мені приносила можливість виліковувати й рятувати людей. Коли мене зустрічають незнайомі люди й кланяються, бо я їм допоміг – оце для мене найбільше щастя. Великих грошей я не заробив, але моє багатство в тому, що я щось зробив для людей.

90 років – достатній період для людини та компанії, аби створити щось значне. За цей час компанія «Дарниця» привела в Україну сучасні технології та інновації:

• усе виробництво «Дарниці» відповідає міжнародним стандартам GMP;

• «Дарниця» застосовує технологічні й цифрові рішення від світових лідерів;

• у проведенні клінічних досліджень співпрацює з європейськими лабораторіями;

• компанія співпрацює з європейськими клінічними центрами у проведенні клінічних досліджень.

Олег

Я вважаю найбільшим досягненням спільну справу, яку ми створили з батьком. У нього був інший бізнес, а я запропонував спробувати щось нове. Так з’явився ресторан Kitaika.Зараз моя робота в ресторані частково перегукується з моєю освітою – я виконую обов’язки артдиректора.

Найбільше в моїй роботі мені подобається бути частиною історії міста. Я обожнюю Київ і не уявляю свого життя без нього. Це місто про людей і місця, які вони створюють. Як на мене, наші заклади стали непересічним місцем для киян. Мене гріють відгуки наших гостей, я розумію, що ми створювали це недарма. Крім цього, ми даємо робочі місця для близько 60 людей. Ця робота приносить мені задоволення – як процес, так і результат.

Найбільше задоволення в роботі мені приносила можливість виліковувати й рятувати людей. Коли мене зустрічають незнайомі люди й кланяються, бо я їм допоміг – оце для мене найбільше щастя. Великих грошей я не заробив, але моє багатство в тому, що я щось зробив для людей.

Життя в Києві

Віталій Наумович

Мене часто кликали переїздити у зв’язку з роботою, була можливість жити й у Москві, і в Ленінграді, і у Штатах, і в Японії, але ніде мені не було так добре, як у Києві.

Після аспірантури в Ленінграді ми повернулися з дружиною й сином у Київ із двома валізами, не маючи ні кола ні двора. Усе, що в мене зараз є, здобувалося тяжкою працею й розумом. 14 років замість щорічної відпустки я їздив на заробітки в Якутію. Там будували лінії радіозв’язку. Кожного разу я привозив додому по дві тисячі карбованців.

Ми з родиною оселилися на Дарниці в напівкруглому будинку на 24 під’їзди, тут у мене досі квартира. Я дуже люблю Київ, подобається гуляти біля Історичного музею. Раніше Хрещатик був прекрасний із його монументальними будинками. Але зараз я переважно живу на дачі біля Пущі-Водиці – це моє заспокоєння. Будинок я будував та облаштовував своїми руками, тому мені все тут дороге. Поруч є ліс, поле й річка.

Олег

Зараз я живу окремо в невеликій квартирі-студії на Русанівці. Придбати житло мені допомогла сім’я – усі збирали потрошку. Найкраще у квартирі – те, що вона розташована на 20 поверсі, дуже часто тут неймовірні заходи сонця з краєвидом на схили правого берега – Лавру, «Батьківщину-Мати», стадіон «Динамо».

У Києві мені дуже подобається район Золотих воріт, вулиці Рейтарська та Велика Житомирська. Протягом останніх років ці місця акумулювали тусовку сучасної київської молоді, тут є багато класних закладів, влаштовують виставки та вуличні фестивалі. Іноді з родиною ми гуляємо Печерськими Липками – цей район для мене теж дуже рідний, тут я навчався та гуляв із друзями після уроків.

Уся історія «Дарниці» пов’язана з Києвом. 1930 року на території Дарницького району заснували Київську філію Українського інституту експериментальної ендокринології, з якого виникла компанія.

Протягом 90 років «Дарниця» піклується про рідне місто. Нещодавно компанія профінансувала систему просушення стін Biodry. Новітнє рішення, засноване на законах квантової фізики та винаходах Ніколи Тесли, допоможе зберегти тисячолітні фрески й мозаїки Софії Київської для наступних поколінь.

Побут

Олег

Я, на відміну від дідуся – сова, лягаю десь о 2:00 ночі, встаю о 10:00.

Одразу після того, як прокинувся, іду гуляти із собакою. Часто ми разом із нею їздимо гуляти в центр або кудись на природу. А ще десь два-три рази на тиждень я займаюся у тренажерному залі й щотижня граю з друзями у футбол.

Віталій Наумович

Я з дитинства жайворонок. Таке було життя – у старших класах школа була в сусідньому селі за 12 кілометрів. Щодня й за будь-якої погоди я виходив о 6:00 ранку, щоб прийти на урок на 8:00 – і жодного разу не спізнився.

Коли прокидаюсь, то найперше розчісую кішку – у нас такий ритуал. Потім роблю легку коротку зарядку. Десь п’ять років назад я перестав бігати. А раніше кожного ранку – беру собаку й біжу. Скільки себе пам’ятаю, завжди займався спортом – мав розряд із лижних перегонів, змагався за першість України з бігу, став майстром спорту з греблі.

Олег

Я, на відміну від дідуся, – сова, лягаю десь о 2:00 ночі, встаю о 10:00.

Одразу після того, як прокинувся, іду гуляти із собакою. Часто ми разом із нею їздимо гуляти в центр або кудись на природу. А ще десь два-три рази на тиждень я займаюся у тренажерному залі й щотижня граю з друзями у футбол.

Дозвілля

Віталій Наумович

Колись я був вправним танцюристом. У післявоєнні роки в сільських клубах завжди були танці. Я як танцював, то люди розкривали роти, бо я це діло вмів і любив – вальс, полька, падекатр і краков’як.

Моїм хобі все життя була рибалка. Але після смерті дружини я ще ні разу не ходив – нема коли. На дачі постійно є якась робота й раніше я ніколи не задумувався, як себе берегти, відпочивати – нас цього не вчили. Зараз у вільну хвилину я сідаю читати. Особливо люблю українську класику – Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, Котляревського.

Олег

Я екстраверт, тому багато часу проводжу з друзями. Це прогулянки містом, виїзди на природу, подорожі. На карантині я почав частіше кликати друзів додому на вечерю. Я люблю готувати щось цікаве, експериментувати з їжею, кайфую, коли близьким подобаються мої страви.

Як і дідусь, я люблю танцювати. Мабуть, ця жага передалася мені від нього – тож іноді на вихідних ми з друзями ходимо в клуби. Щодо книжок, то найбільше я люблю художню літературу. Серед улюблених авторів – Ремарк та Ернст Юнгер, а з останніх книжок, які мене вразили – «Маг» Фаулза. Але я люблю занурюватися у книжки й читати одним махом. Зараз, на жаль, у мене немає на це достатньо вільного часу.

Любов

Віталій Наумович

Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився оригінально. Ми з другом ішли сходами університету ім. Богомольця (тоді ще інституту), а зверху стояла вона – коса до пояса, щічки-ямочки. Я штовхнув друга й кажу: «Дивись, яка дівчина стоїть, я б на такій женився». Ми познайомились і за два з половиною роки таки одружилися. Отака любов. Я її дуже любив і люблю досі, хоча вже три роки я один.

З дружиною ніколи не вирішували, хто з нас головний. Але я вважаю, що головний повинен бути чоловік, якщо він має цю хазяйську струнку. А якщо балаболка, то самі розумієте. Буває, що жінки хочуть керувати в сім’ї, але я таких щасливих пар не бачив.

Я був одружений 53 роки. Але весілля – це формальність. Якщо люди зійшлись по любові, то не бачу нічого поганого в тому, що вони живуть разом.

Олег

Як типовий представник сучасної молоді, я дуже перебірливий і мені треба, щоб усе було майже ідеально. Як тільки я починаю помічати, що ми з дівчиною в чомусь розбігаємося, у мене повністю зникає інтерес. Я не шукаю якихось конкретних рис характеру чи зовнішності, мені важливіше, яка в нас із людиною вибудовується історія. Круто, коли дівчина ще й хороший друг, який може і підтримати, і пригальмувати мене, коли потрібно.

Я нормально ставлюся до одруження, але поки не відчуваю, що готовий до цього.

За що в житті ви
найбільш вдячні?

За що в житті ви
найбільш
вдячні?

Віталій Наумович

Найбільше я вдячний моїй мамі, яка виростила мене сама, попри всі незгоди. Також я вдячний декільком людям, які підтримали мене у професії. Моєму кар’єрному зростанню дуже посприяв професор Рамзаєв. Він вивчав мої наукові роботи й давав поради, створював лабораторні умови для моїх досліджень, возив мене на всі конференції за собою – і в Європу, і в Скандинавію, і в Японію.

Та найбільше я вдячний за свою родину, ми завжди жили дуже дружно. Мої онуки – найпрекрасніше, що є в мене зараз у житті.

Олег

Я задоволений своїм життям. Мені здається, що зараз я проживаю свої найкращі роки. Найцінніше – можливість витрачати час на те, що мені подобається. Можна займатися улюбленою справою, проводити час із друзями, мати свої хобі. Зараз у мене той вік, коли на це відведений час, якого скоро може не бути. Там будуть інші пріоритети, вони теж будуть приносити задоволення., але впевнений, що цей період я буду згадувати із задоволенням.

Я дуже вдячний своїм батькам, бо вони вклали в мене багато любові й довіри. Мені пощастило, що сім’я приймає мене таким, який я є. В останні роки почав розуміти, наскільки важлива сім’я, став приділяти їй більше часу та уваги. Зараз мені дійсно в кайф проводити час разом і відчувати цей зв’язок між нами.

Довіру українців завоювати нелегко. Проте «Дарниця» на практиці доводить, що це – можливо: кожне 7-ме паковання ліків на полицях аптек має лого «Дарниці». За результатами репутаційного аудиту від Reputation Institute у 2019 році, компанії довіряють 75% українців – це одне з головних досягнень за всю її історію. Сьогодні «Дарниця» інтегрується у світовий ринок і змінюється, щоб стати міжнародним брендом, яким пишатимуться українці.

Накопичені за 90 років досвід і знання стали основою для нових перетворень «Дарниці». Міжнародна, повністю цифрова компанія, лідер у виробництві генериків – таку «Дарницю» ми побачимо незабаром.

Матеріал підготовлено за підтримки