Київ не завжди підкоряється з першої спроби. Іноді треба кілька років перекантуватися у знайомих, пожити в гуртожитках або створити з друзями маленьку комуну на Виноградарі.
Однак із роками хочеться комфорту і власного простору. Хтось мріє втілити улюблений дизайн квартири, а комусь кортить жити в центрі й ходити пішки на роботу. Для цього проєкту ми спільно з ЖК Montreal House запитуємо двох жителів Києва, з чого вони починали свій шлях у столиці та що для них є цінним сьогодні.
Роман Гавриш
39 років, керівний партнер Aimbulance
Живе у Києві з 1998, переїхав у віці 17 років
Переїзд до столиці
Я приїхав до Києва навчатися. Спочатку хотів в Інститут журналістики, а потім вирішив вступити на політологію в Могилянку. Переїзд став для мене культурним шоком. Я із села Микитинці, що в Івано-Франківській області. Вдома я вставав о шостій ранку, надягав кирзаки, куфайку, варив картоплю свиням і курям, потім збирався до школи. А ввечері повертався зі школи й знов обходив «господарку». Якщо через це не встигав вивчити уроки – не біда. Це ж село, у всіх так. Тому, коли я вперше потрапив у таке велике місто, то довго звикав до його темпу. Цей процес інтеграції триває і досі.
З Києвом у нас не було любові з першого погляду. Місто здавалося холодним, динамічним, багатолюдним. А люди – злими, всі кудись поспішали. У той час Київ, коли порівняти з Галичиною, був іншою країною. Люди мене буквально не розуміли.
Перші роки я перебивався у гуртожитках: устиг пожити біля аеропорту «Жуляни», на Оболоні, і навіть у Пущі-Водиці – там був колишній табір, не зовсім обладнаний для проживання взимку.
З другого курсу я влаштувався на роботу політичним аналітиком. Коли з’явилися перші гроші, задумався про те, щоб винаймати квартиру.
З Києвом у нас
не було любові
з першого погляду
Юність на бульварі Перова:
перша квартира в оренду
Першу орендовану квартиру допоміг мені знайти тато. Його старий знайомий якраз шукав орендарів і здав нам житло як «для своїх». Квартира знаходилася у напрямку Троєщини – на перетині проспекту Ватутіна (тепер Шухевича) і бульвару Перова. З вікон на дев’ятому поверсі було видно весь Райдужний масив. Але оскільки ми жили на перетині двох магістралей – було дуже шумно. Я ж звик до того, що коли засинаєш – хіба собаки гавкають.
Це був початок двотисячних, але в тих районах зберігся відгомін буремних дев’яностих, тому, ідучи від зупинки до під’їзду, я намагався скоротити шлях. У дворі стояли наливайки й кіоск, у якому місцеві хлопці після робочої зміни грали в одноруких бандитів. Ще у дворі був старий голубник. Я ніколи не бачив, хто про них дбав, але птахи завжди були доглянуті.
Будинок був типового зразка архітектури 70–80-х, з «хрущовками». Сама квартира двокімнатна з радянськими меблями й ремонтом – лінолеум, килими на стінах – усі можливі «совкові» атрибути.
Почувайся вдома безпечно
У Montreal House діє система безпеки для охорони приватного життя, а також консьєрж-сервіс і відеоспостереження.
Яким був той період?
Ми жили вчотирьох із моїми друзями-могилянцями. Це був мінігуртожиток, але вже у квартирі. Окремий туалет здавався нам розкішшю, тому радянські меблі нас не хвилювали.
Ми вчилися, випивали, грали в третіх «Героїв», читали книжки, запрошували дівчат і веселилися. У тій квартирі відбувалися найкращі студентські вечірки – коли з відкритих вікон звисають ноги, багато хорошої музики, на кшталт Portishead, усі кричать, ллється пиво.
Я був студентом Могилянки, який хотів довести щось світові. У мене не було конкретного уявлення, яким я бачу своє життя. Було враження, що буде щось круте, а що саме – неясно. Але я точно хотів втекти від попереднього життя – життя в селі в 90-х.
Я був студентом
Могилянки, який хотів
довести щось світові
З політолога – в рекламники,
зі спальника – до центру
На Перова я прожив десь 2–3 роки. Спочатку з друзями, потім із дружиною. Згодом там народилася моя перша донечка. Жити з маленькою дитиною у тій квартирі було незручно. Коли тусуєшся з хлопцями, то тобі «вшистко єдно», як воно там організовано. А коли з’являється сім’я, то вже хочеться і затишку, і спокою, і чистоти.
Переїзд у власне житло став моєю ідеєю-фікс. На той час винаймати квартиру в Києві коштувало стільки ж, скільки виплачувати кредит, але зарплати політичного аналітика вистачало з натяжкою. У пошуках нової роботи, я розіслав 400 резюме, а передзвонили мені десь 3–4 компанії. І коли я вже підписував кредитний договір, мене взяли експертом із маркетингових комунікацій в UMC. Я збрехав на співбесіді, що розуміюся у темі й вчився вже в процесі роботи.
Child-friendly територія
Дитячий садок та ігрова кімната розташовані безпосередньо у будинку Montreal House.
Успіх – це абстрактна категорія, яка залежить від потреб людини. Комусь треба гроші, іншим – слава, третім – комфорт. Мій душевний спокій залежить від комфорту, у тому числі побутового. Зараз я вже не живу в радянській квартирі, у мене є власне житло у новому будинку з власною інфраструктурою, панорамними вікнами, парком поруч. Звідти до роботи мені 10 хвилин – це зручно.
Купити власну квартиру мені допомогли навчання в Могилянці й багато роботи. Людині, яка виїхала з села, а потім прожила 4 роки в гуртожитках, під силу будь-що. Якщо вам хочеться комфорту – організовуйте його для себе. Це не залежить від кількості ваших статків.
Успіх – це абстрактна категорія, яка залежить від потреб людини. Комусь треба гроші, іншим – слава, третім – комфорт. Мій душевний спокій залежить від комфорту, у тому числі побутового. Зараз я вже не живу в радянській квартирі, у мене є власне житло у новому будинку з власною інфраструктурою, панорамними вікнами, парком поруч. Звідти до роботи мені 10 хвилин – це зручно.
Купити власну квартиру мені допомогли навчання в Могилянці й багато роботи. Людині, яка виїхала із села, а потім прожила 4 роки в гуртожитках, під силу будь-що. Якщо вам хочеться комфорту – організовуйте його для себе. Це не залежить від кількості ваших статків.
Мій душевний спокій
залежить від комфорту, у
тому числі побутового
Йова Ягер
35 років, дизайнерка ресторанних інтер’єрів
Народилася та виросла у Києві
«Мій райончик»
Я завжди вважала себе «міською дівчинкою», бо народилася та виросла на Подолі, в третьому поколінні киян. Це мій райончик. Я майже всюди ходила пішки й нікуди особливо не їздила – не було потреби.
На Костянтинівській була моя школа. А на Контрактовій площі — будинок дитячої творчості, де я відвідувала гуртки. Разом із батьками ми жили на початку вулиці Кирилівської, поруч із клубом «Хліб». Неподалік на Костянтинівській був хлібний магазин, навпроти були ще магазини молочних продуктів і ковбас. Батьки відпускали мене малою за булочками «Малятко», докторською ковбасою чи молоком із власним бідончиком.
У квартирі на Кирилівській у нас була 12-метрова кімната, мінікухня та ще менший санвузол. Тоді мені не здавалося, що це тісно. У кімнаті, крім нас чотирьох, були два ліжка, диван, велика шафа, тумба під телевізор – вона ж служила розкладним столом – книжкова поличка і сервант, а над ними – власноруч зроблені ящики-антресолі. Брак місця компенсував загальний коридор разом із коридором-рукавом і пожежною драбиною. У нас завжди були відкриті двері й ми з сестрою та іншими сусідськими дітьми гасали по всьому дому.
Коли мені було 12 років, батьки розлучилися, я залишилася жити з татом на Подолі – там були всі мої друзі, я не хотіла нікуди переїжджати.
Дискотеки й архітектура
Я з дитинства була активною – постійно ходила на якісь гуртки, добре товаришувала з технікою. Разом із другом ми часто організовували шкільні дискотеки. Пам’ятаю, як істерично перемотували олівцями касети до потрібної пісні, щоб встигнути зміксувати треки. А ще з подругами ходили на «дитячі» вечірки в клуб Hollywood, які починалися о 16:00.
Ми брали змінний одяг, батькам казали, що йдемо гуляти на районі, а самі танцювали до сьомого поту, перевдягалися і поверталися додому до дев’ятої. Я обожнювала танцювати, щось організовувати, виступати перед публікою та мріяла створювати декорації для сцени. З цього дивного набору мрій найпрактичнішою на той час виявилася – стати архітекторкою. Так я вступила в КНУБА і провчилася там 6 років.
Разом із друзями ми ходили в Club 44. Якось я там познайомилася з дівчиною – організаторкою вечірок. Лєна Мініна тоді була однією з перших дівчат, які займалися букінгом закордонних діджеїв, і вона запропонувала мені допомагати їй. Удома важко було пояснювати, чому мені ввечері треба йти в клуб і що це така робота, тому Лєна запросила мене жити разом і дозволила не платити. Вона винаймала квартиру у самісінькому центрі – на вулиці Софіївській. І у 2002 році, наприкінці першого курсу, я переїхала туди.
Займайся спортом
Майданчики для занять спортом і relax-тераси розташовані на даху Montreal House.
Лєна запросила мене жити разом і дозволила не платити
Діджейська юність на Софіївській
Квартира була на останньому поверсі старої п’ятиповерхівки. Я добре пам’ятаю звуки цього житла. Підійматися треба було дерев’яними сходами, які дуже скрипіли – ми завжди знали, коли хтось ішов до нас.
Проти радянської квартири, у якій я жила на Подолі, ця була з особливою архітектурою стелі, світлими стінами, мінімумом меблів, багатьма книжками – Лєна їх обожнювала. Там була одна спальня, загальна кімната, кухня та ванна, але все було дуже просторе.
На трухлявих дверях під’їзду був код «38» – усі його знали й вільно заходили. Ми завжди були гостинні й постійно робили фірмові гарячі бутерброди у духовці. У нас було багато друзів музикантів і діджеїв, які влаштовували музичні квартирники. Там я вперше познайомилася з піонерами нашої діджей-культури в Києві.
Свою першу роботу я отримала також завдяки Лєні. То було на четвертому курсі. Вона мала розкрутити нічний клуб Pudra у Дніпрі. Лєна підказала власнику клубу, що приміщення треба переробити, я взялася за це замовлення. Навіть довелося жити у Дніпрі 2 місяці, пояснюючи на пальцях будівельникам що та як робити. Бо тоді практичних навичок у мене не було. Мені навіть заплатили півтори тисячі доларів за проєкт. Це був класний досвід. Тоді я зрозуміла, що мені цікавіше проєктувати те, що пов’язане з публічними місцями, а не квартири чи будинки.
Ми завжди були гостинні й постійно робили фірмові гарячі бутерброди у духовці
Власний простір, який ніхто не порушить
Я люблю центральну частину Києва. 7 років жила в орендованих квартирах – на Софіївській, Вокзальній, Дорогожичах і Лук’янівській. Але я втомилася від дизайнерських рішень власників тих квартир. Від золотих шпалер і меблів кольору венге, до трухлявих диванів і старезного ремонту в санвузлах. У той час ми читали багато закордонних книг і журналів про дизайн – і коли бачиш, до якого стилю рухається весь світ, то вже на фізичному рівні потребуєш такого ж.
З часом я втомилася віддавати чималі гроші орендодавцю, якщо можна платити їх банку за власне житло, вкладати їх у себе. Тому коли з’явилася можливість купити квартиру – я відразу погодилася, бажання мати власне житло було непохитним.
Що таке White Box?
Обирай етап ремонту, на якому хочеш отримати квартиру. Обробка стін та підлоги, повноцінний ремонт чи меблювання.
Відчуття переїзду у власну квартиру – вони особливі. У мене не було достатньо грошей на повноцінний ремонт, тому я робила його поступово. Я відразу зробила незначне перепланування, об’єднала туалет із ванною для об’єму, опустила стелю для прокладання звукоізоляції, замінила батареї, пофарбувала стіни в білий колір і переїхала. Перший час навіть доводилося спати на матраці. Але це не має значення, коли знаєш, що це місце тільки твоє та сюди завжди можна повернутися.
Для мене найголовніше – свобода вибору, свобода голосу, свобода мислення. Я щаслива, коли можу подорожувати, змінювати середовище, пізнавати інші культури та звички. Людині важливо мати відчуття власного простору, яке ніхто не порушить. Це відчуття дає мені сили та заспокоює.
Людині важливо мати відчуття власного простору, яке ніхто не порушить
Якщо Київ підкорився, то підкориться й власна квартира.
Живи у центрі столиці з краєвидом на костел.
Montreal House – житловий комплекс бізнес-класу з власною інфраструктурою. Розташований за п’ять хвилин від станції метро «Олімпійська» на вулиці Антоновича.
• Каскадна поверховість – від 11 до 20 поверхів;
• Зона для спорту на даху;
• Дворівневий підземний паркінг;
• Зелені relax-тераси;
• Дитячий садок та ігрова кімната.
Купити квартиру можна на виплат або шляхом спільного інвестування.
Розстрочка: перший внесок становить від 20%, а термін виплати – до 38 місяців. Або ви можете самостійно визначити розмір першої оплати й термін подальших платежів.
Спільне інвестування (Sharing Investment): поділіть внесок разом зі своїми друзями або партнерами й разом отримуйте прибуток від перепродажу або здавання в оренду.
Матерiал пiдготовлено за пiдтримки
