Двадцятий дзвінок за день та спам із повідомлень «давай зустрінемося» у кожному месенджері – типова поведінка сталкінгу. Це форма психологічного насильства, що змушує жертву відчувати паніку і страх за своє життя.

14 травня неурядова організація Amnesty International проводить День протидії сталкінгу, аби розповісти більше про проблему переслідування та необхідність ратифікації Стамбульської конвенції – документа про запобігання насильства стосовно жінок і боротьби з цим явищем. Конвенція досі не ратифікована в Україні.

Разом з Amnesty International розповідаємо три анонімні історії про сталкінг та розбираємося, які є інструменти захисту від нього.

Що таке сталкінг?

Це форма насильства, що полягає у нав’язливому переслідуванні жертви. Тривалі дії, що викликають в об’єкта переслідування відчуття страху, неспокою та хвилювання за власну безпеку.

Сталкерами можуть бути незнайомці або колишні партнери – це найпоширеніший вид такого насильства.

Варто також розрізняти підвид переслідування кіберсталкінг. Це стеження, нав’язування спілкування та збір інформації про місце перебування і переміщення жертви. Усе це – за допомогою соціальних мереж, електронної пошти чи інших засобів комунікації.

За даними опитування, яке Amnesty International провела в листопаді 2017 року в США, Данії, Польщі, Італії, Новій Зеландії, Швеції, Іспанії та Великій Британії, 23% жінок зазнавали насильства онлайн хоча б один раз за своє життя.

Ознаки того, що ви стали жертвою сталкінгу:

• ви постійно зустрічаєте людину поряд зі своїм місцем роботи, навчання чи домом. Вона знає ваш розклад та шукає зустрічі попри вашу незгоду;
• ви отримуєте постійні повідомлення, дзвінки чи листи – навіть після прохання зупинитися;
• ви отримуєте небажані подарунки, що слугують інструментом для маніпуляцій та причиною з вами побачитись;
• вам погрожують і вимагають зустрічі. Переконують, що ви не знаєте, чого насправді хочете;
• вашу особисту інформацію, фото чи відео використовують для маніпуляцій та шантажу проти вас.

До чого тут Стамбульська конвенція?

Стамбульська конвенція має на меті попередити домашнє насильство, допомогти постраждалим та визначити справедливе покарання кривдникам. Країни, що ратифікували конвенцію, отримують спеціально сформовану юридичну базу, стратегії та методи протидії насильству над жінками.

Червона ганчірка для бика

У 2014 році я розлучилася зі своїм партнером після двох років стосунків. Він цього не сприйняв і почалося переслідування.

Він дзвонив по 50 разів на день, писав, надсилав повідомлення у всіх месенджерах та на всі мейли.

Він довго мене знав, тому мав усі мої адреси, пам’ятав мій розклад.

Я його всюди заблокувала, було страшно та некомфортно від його поведінки. Він весь час змінював номери, а ще надсилав мені різні подарунки на пошту. Писав, щоб я сходила і забрала сюрприз від нього. Я боялася і нікуди так і не ходила.

Оминаючи блоки, він надсилав мені анонімні смс – у багатьох операторів є така послуга. Писав «відключай бани» або що буде проводити пікети під моїми вікнами, аби я з ним поговорила.

У певний момент він почав встановлювати якісь дедлайни, наприклад, що ми маємо зустрітися 20 січня. А до цієї дати він не буде мені писати. Звісно, він порушував свої обіцянки і писав навіть серед ночі. Мені було важко реагувати на ці маніпуляції, я просто не знала як. Іноді я його розблоковувала, відписувала, піднімала слухавку в надії, що це допоможе.

Мене дуже гнітила та кількість повідомлень, які накопичувалися. Він писав щось подібне:

«Ти ж знаєш, що ігнорувати мене – це як червона ганчірка для бика».

Додавав, що я садистка і здійснюю харасмент проти нього. Погрожував, благав, просив зустрітися – і все це чергував.


Після зняття бану його бажання зростали з кожним разом. «Дякую за зняття, запрошення в силі» – і все починалося знову. Він кликав на вечерю в ресторан, тоді погрожував, ображав.

Підкреслював, що я просто «добанюсь».

Була ще одна ситуація – я заблокувала усі його профілі та номери. Але він знав номер моєї банківської картки і почав надсилати на неї по одній-дві гривні. В описі до платежу просив його розбанити, кликав зустрітися чи просто погрожував. Як людина з юридичною освітою, він робив це дуже обережно, без прямих слів.

Насправді з усім цим важко впоратися, бо багато хто не сприймає твою проблему всерйоз. Мовляв, хлопець просто сильно закохався, що тут такого? Для поліції в його діях не було складу злочину. У відділенні банку, де я просила заблокувати його як відправинка, працівник, хлопець років 30, відповів: «Ой, у вас просто з’явився прихильник». Типу: ну і що з того.

Зараз він пише мені набагато рідше, а я вже не реагую на його повідомлення.

Я працюю над собою і вже не відчуваю того страху, що раніше.

Якщо він не зашкодив мені у 2014-му, то навряд зробить це зараз. Нещодавно він знайшов мене в реєстрі платників податків. Подивився мої кведи і надіслав мені мейл, що турбується, чи не підписую я договори, які не підпадають під мої кведи.

* * *

Постійна слухачка

У той час я працював на радіо, був ведучим в ефірі. Мені було 22, їй до 30.

Спочатку вона дзвонила в ефір. Тоді почала надзвонювати в студію після роботи.

Істерила, розповідала різний абсурд. Пропонувала себе і описувала все, що хотіла зі мною зробити. Потім пробила домашній телефон, номер пейджера. Пізніше – мобільний номер. Я дізнався, що номери вона взяла в мого колеги, який дав їх по приколу, і ми з ним посварилися.

Такі історії не нові для ведучих. Тобі за годину дзвонять десь 8-10 людей, і на початку ти особливо не звертаєш увагу на когось конкретного. Ще одна фішка в радіопрограмах «за заявками» – туди дзвонить плюс-мінус одна й та сама аудиторія. Так звані постійні слухачі, які по два-три рази на тиждень телефонують на радіо. Можливо, вирішують так якісь свої психологічні проблеми або ж їм просто бракує уваги.

Спочатку я намагався перевести наше спілкування в жарти. Я був молодим і мені загалом було смішно з цієї ситуації.

Вона ж не зупинялася, її аргумент був у тому, що їй дуже подобається мій голос. А у якійсь розмові вона згадала, що я ношу окуляри. Тобто десь мене вже побачила. Мені стало страшно ходити додому з вечірньої зміни. Потім вона почала приходити до мене на район, дзвонити додому.

В одну зі змін на вихідних я сидів у студії разом зі звукорежисером та ще одним ведучим. Нам подзвонили з охорони бізнес-центру, мовляв, до нас прийшла дівчина. У той період ми часто влаштовували розіграші продуктів від спонсорів і слухачі приходили їх забирати. Тому не здивувалися і дали добро її впустити. Я сидів в ефірній студії, а колега пішов відкривати двері. І тут в студію влітає жінка, викрикує моє ім’я і намагається зайти до мене в кімнату. Паралельно вдаряє парасолькою мого колегу, який намагався її зупинити. Колеги швидко вивели її за двері й викликали міліцію. На допомогу прийшла і служба охорони самого БЦ. У той момент я побачив, як насправді виглядає нервовий зрив.

Я звертався до поліції, але тоді це не допомогло. Я не хотів шукати її родичів і мав підозри, що вона може лікуватись у психіатричній лікарні.

Здавалося, що вона вистежує мене хвилями: зникає і з’являється на певний період.

Пізніше я переїхав в інше місто на радіо, вона про це також дізналася і дістала новий номер. Але секретар декілька разів її попередив, і вона більше не дзвонила.

* * *

Нічого особистого

Ми познайомилися на вечірці в ніч, коли в Києві звалили пам’ятник Леніна. Не можу сказати, чи відразу він мені сподобався – тоді я не зовсім адекватно сприймала події. Але він на 100% був персонажем, який швидко запам’ятовується.

Зараз я вже розумію, що він був з комплексом переслідувача, а я – жертви.

Після знайомства він одразу полетів в іншу країну на чотири місяці. Почав активно писати, потім дзвонив по скайпу. Ще трішки часу – і ми вже щоденно по кілька годин проводили в скайпі. Звичайно, ми домовилися, що як тільки він повернеться, будемо разом.

Якось він запитав, чи може він жити в мене відразу після повернення. І коли я відмовила, влаштував істерику.

Для мене це було дивно: починати з кимось жити, навіть нормально не поспілкувавшись у житті.

Але усі ці чотири місяці на відстані він переконував мене, як між нами все серйозно і яка він прекрасна людина. І переконав. На жаль.

Коли він прилетів, відразу почалися проблеми із взаємозалежністю, хворобливими реакціями на все на світі, ревнощі та підозри.

Як тільки я збиралася йти з кимось гуляти, він ревнував та принижував цю людину. Ще одна особливість – він завжди робив із себе жертву обставин.

Я на багато що закривала очі, а чогось просто не помічала і не розуміла, коли все перетнуло межу.

Ми розходилися три рази, один раз – після того, як він мене вдарив.

Через два тижні він повзав на колінах у кафе, просячи пробачення і кажучи, що був у неадекватному стані й нічого не пам’ятає. Я його пробачила. Але взаємини після цього тривали вже не дуже довго, тому що в мене почали відкриватися очі.

Ми остаточно розлучилися після того, як він вкрав у своєї колишньої дівчини гроші просто із сумки. Усе це зафіксували камери спостереження. Це був момент прозріння, мені було дуже соромно. Я більше не реагувала на його маніпуляції і ми остаточно розійшлися.

Я заблокувала його у соцмережах та припинила спілкування. Тоді він почав приходити під мій будинок.

Просто ходив навколо, стояв під під’їздом. Він продовжував нав’язуватися та маніпулювати – давив на жалість, погрожував, писав друзям і знайомим.

Одного дня хтось із друзів надіслав мені посилання на виставку. Я відкрила її і зрозуміла, що це виставка з моїми фото. Тобто фотографіями мене, які він робив упродовж наших стосунків. Підпис до виставки був у стилі, що все це присвячується дівчині, яка змінила його життя. Багато хто навіть пішов на ту виставку і потім розповідав мені, який мій колишній нещасний і як він за мною страждає. А це, мовляв, був просто спосіб повернути мене. Мені ж було дуже неприємно і соромно. Після виставки він приніс усі ці фото мені з вірою в те, що він все зробив правильно і ніяк мене не образив. Усе це переслідування та нав’язування закінчилося тоді, коли він переключився на мою подругу, яка знала про нашу з ним історію та його характер.

Що робити, коли тебе переслідують

Світлана Паніна, психологиня, травмотерапевтка

По-перше, жертвою сталкінгу може стати будь-яка людина. По-друге, сталкінг – це психологічне насильство, і повна відповідальність за нього лежить на людині, яка його здійснює. По-третє, сталкер завжди підкреслює, що це він жертва і лише намагається досягти справедливості. Це все прийоми психологічного насильства.

Мета сталкера – як офлайн, так і онлайн – рідко пов’язана з відкритим насильством. Це радше спроба емоційного придушення особистості, створення тривожного фону і максимальної кількості психологічних труднощів у жертви. Внаслідок переслідування може розвинутися депресія, тривожні розлади та психосоматичні захворювання.

Оксана Покальчук, директорка Amnesty International Україна 

Законодавчі інструменти в Україні дозволяють притягнути переслідувачів до відповідальності лише у разі, якщо він чи вона здійснять злочин, передбачений  законом. Наприклад, погроза життю, оприлюднення особистої інформації або здійснення фізичного нападу. Також в Україні вже почали діяти закони про заборонний припис та захист персональних даних, які можуть бути використані на захист жертв переслідувань. 

Криміналізація сталкінгу сформує юридичну базу для захисту постраждалих. Також стане сигналом для суспільства, що такі дії не є «нормою», а карним порушенням прав людини. На жаль, більшість постраждалих не звертаються за допомогою, адже не завжди розуміють, що це ненормально. Ми маємо вимагати криміналізації сталкінгу, аби захистити жертв переслідувань.

Зіткнувшись зі сталкінгом, необхідно відразу заручитися підтримкою і допомогою:

• Розкажіть про проблему людині, яка вас підтримає. Разом зверніться в поліцію або підрозділ кіберполіції, отримайте консультацію.

• Зверніться за консультацією до правозахисної організації, наприклад, до «Ла Страда-Україна» за телефоном: 0 800 500 335.

• Записуйте телефонні розмови та зберігайте скріни повідомлень, щоб зібрати доказову базу для звернення до суду.

• Повідомте сталкера про чіткий намір переслідувати його в законному порядку і можливість розголосу.

• Отримайте психологічну підтримку в центрах допомоги жертвам насильства або у приватного психолога / психотерапевта.

Стамбульська конвенція, або Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству – це міжнародний документ, підписаний Україною 2011 року. Проте документ все ще не ратифікований Верховною Радою. Конвенція покликана створити умови для системної боротьби з домашнім та гендерно зумовленим насильством. Ратифікація конвенції включає внесення віповідних норм в національне законодавство. А також: створення загальнодержавної гарячої ліні, мережі шелтерів, проведення інформаційних кампаній та освітніх заходів. Усі ці заходи будуть спрямовані на створення культури ненасильства в суспільстві. 

Amnesty International – це міжнародна незалежна організація, що фінансується за рахунок членських внесків та не залучає для своїх кампаній фінансування від урядів. Amnesty International Україна проводить кампанію, аби добитись від влади України ратифікації Стамбульської Конвенції та системного підходу в боротьбі з домашнім та гендерно зумовленим насильством на загальнодержавному рівні.

Розкажи свою історію – долучайся до флешмобу #StopStalking у Facebook

Підписати петицію про ратифікацію Стамбульської конвенції

Матеріал підготовлено за підтримки

Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.