Спецпроєкти«Ти маєш прийти до всього сам»: правила життя київських міленіалів

На щастя, робота дає мені змогу регулювати рівень заробітку. За роки фрілансу я звикла до гнучкості: хочеш отримати більше – бери більше проектів; хочеш відпочити – відпочивай, але будь готовий, що заробиш менше. Мені подобається, що я не обмежена певними рамками та можу заробляти стільки, скільки потрібно.

Усі гроші, які не йдуть на базові потреби, я витрачаю на враження. Для мене це, передусім, концерти та подорожі. Я вивела для себе таку формулу: раз на два місяці їздити за кордон, щоби «перезавантажитись». Літаю зазвичай на 2-4 дні, склавши всі речі в один рюкзак.

В Одесі, звідки я родом, у мене є власне житло. Там усе облаштовано спеціально під мене; це комфортна й затишна квартира, звідки всюди можна дістатися пішки. Я залюбки жила б там і зараз, але розумію, що саме місто стало для мене затісним. Київ дає більше можливостей – тому зараз я тут.

Коли я чую від людини, що вона «не знає, де чогось навчитися», я мовчки закочую очі. Читай книжки, дивися відео, ходи на інтенсиви, воркшопи, курси. Але не чекай, що хтось прищепить тобі любов до навчання – ти маєш прийти до цього сам.

Я адепт «живої» освіти. Перш ніж почати викладати в Bazilik, була там студенткою, та й зараз залюбки відвідую лекції колег. Як на мене, немає нічого кращого за живе спілкування з людиною, яка готова відповісти на всі твої запитання.

Ми ніколи не можемо бути на 100% щирими в Інстаграмі чи Фейсбуку. Хто б там не казав, що він показує все без прикрас, – не вірте. Питання лише у відсотковому співвідношенні: хтось дає 80% правди, хтось – 4%. Важливо це пам’ятати та не судити про людей за їхніми постами.

Я дуже профдеформована: у мене в Інстаграмі багато роботи. Можу місяцями не постити нічого у власний профіль, бо в мене немає на це сил чи настрою. Можу робити якийсь контент зовсім не в тому стані, який потім домальовує собі читач.

Спочатку я користувався епками для планування. Коли в мене щось не виходило, я думав, що проблема в додатку, видаляв його і завантажував наступний. Потім ще один. І ще. Доки не примирився з тим, що проблема не в додатку, а в мені, і встигнути все просто нереально. Та й не треба.

У житті все має бути органічно. У чому сенс читати 200 книг на рік, якщо ти не запам’ятовуєш нічого із прочитаного? Краще прочитати 25 і відкласти щось у голові. Це як із підписниками в Instagram: можна набрати 10 тисяч, і серед них буде 80% ботів. А можна набрати 2 тисячі – але всі вони будуть справжні.

Моє завдання – скоротити лонг-лист до шорт-листа, тобто братися лише за важливі для мене справи. Тепер, якщо я не читаю розсилку, я просто від неї відписуюсь, а не думаю про те, що я лінивий козел.

Із роботою приблизно так само. Я співвласник агенції, тому в принципі міг би й не ходити в офіс. Але ходжу, бо звідти працюю продуктивніше, ніж з дому. Зараз я стараюся не засиджуватися в офісі до ночі, а натомість працювати більш сконцентровано протягом дня. Будемо відверті: навіть найскладніші завдання можна виконати за 4 години – якщо справді на них зосередитись.

Зручність і якість – мої головні критерії у виборі одягу. Вони мають іти за замовчуванням. Та, крім цього, я люблю, коли в образі є якась придуркувата деталь.

Наприклад, блакитні даблмонки (шкіряні туфлі, в яких відсутня шнурівка, але є дві пряжки – ред.).

Треба дозволяти собі носити щось, що спершу здається ненормальним. Необов’язково копіювати тотал-луки Gucci, які личать хіба що Джареду Лето. Але варто хоча б інколи одягати те, що виховуватиме у вас не надто серйозне ставлення до себе та до світу загалом.

У ZAKRTKA я сама собі вантажниця та SMM-ниця – і мені подобається, що я задіяна в усіх цих процесах. Сторінки бренду в соцмережах я веду від першої особи.

Певний час намагалася вживати в постах «ми», тобто писати від імені уявної команди. А потім переконалась у тому, що щире «я» притягує підписників значно більше.

Думаю, люди хочуть бачити, що за брендом стоїть така ж жива людина. Коли я розсилаю свої блокноти, обов’язково вкладаю до пакунка записку зі словами подяки. Не розумію, як можна просто засунути товар до пакета «Нової пошти», як роблять деякі бренди. Покупець у будь-якому разі отримає замовлення – та чи захоче він звернутися до тебе знов?

Зараз люди прагнуть бути екологічно свідомими – і я підтримую цей тренд. Я відмовляюся від пакета на касі завжди, коли це можливо, та загалом використовую менше поліетиленової продукції, ніж раніше. Натомість ношу прикольні авоськи та екосумки – у мене таких дуже багато. Але я не припускаю фанатизму, із яким дехто ставиться до цієї – та й до будь-якої іншої – теми. Не приймаю людей, які вперто нав’язують іншим свою позицію.

Я поміняла вже не одну орендовану квартиру і знаю, що зможу адаптуватись практично до будь-яких умов. Я дотримуюсь ідеології мінімалізму, тому чим менше меблів та інших предметів буде у помешканні, тим краще. Звісно, я зважаю на прості речі на кшталт гарного освітлення, столу та зручного ліжка, але до решти деталей я невибаглива.

Що для мене справді важливо, то це можливість швидко змінити обстановку. У передмісті, де ми з хлопцем мешкаємо вже рік, із цим не так просто. Там дуже тихо, просторо та зелено – але це не той стиль життя, якого я прагну зараз. Щоб потрапити на цікавий івент або просто зустрітися з друзями, мені треба витратити півтори години на дорогу – і це лише в один бік. Звісно, я намагаюся провести цей час із користю: зробити публікацію, почитати книгу, яку давно відкладала. Та це все одно фізично й морально складно.

Про свою квартиру поки що я не замислююсь, адже всі зароблені кошти відкладаю на розвиток бренду. У моїй ситуації важливіше інвестувати у справу, яка приносить задоволення не тільки мені, а й іншим, ніж вкладати все в нерухомість.