СпецпроєктиАлфавіт рівності: як скласти слово «любов» з літер Л Г Б Т К І
(частина 2)

Я народилась у Черкасах, де проживаю і працюю ілюстраторкою. У дитинстві хотіла стати перукарем, а потім ветеринаром. Чому перукарем – не знаю, а ветеринаром – через любов до тварин.

Найяскравіший спогад з дитинства – як ми з подругою і бабусею гуляли біля річки в лісі. Збиралось на зливу. Раптом з кущів вийшов величезний пес, певно породи дог. Бабуся дуже налякалась, ми почали втікати, і якраз почалась злива. Це було водночас і страшно, і круто.

Років у 8-9 мені сподобалась старша за мене дівчина. Їй було близько 14, всі називали її Кузя, ми гуляли разом у дворі, і мені просто хотілось постійно бути поруч із нею. А в 5 класі мені сподобалась однокласниця. Ми з другом ходили гуляти до неї в двір у сусідній район. Якось ми з ним купили на останні гроші їй по музичній касеті, вона зраділа подарунку, а мені дуже сподобалось відчуття, коли ти щось даруєш близькій людині. Я сприймала це більше, ніж дружбу. Пам’ятаю, як хотілось тримати її за руку.

У школі мама періодично мені нагадувала, що я маю бути жіночнішою, хоча б іноді надягати спідницю і нафарбувати війки, бо ж красу треба підкреслювати, як роблять інші дівчата.

Я закохуюсь щодня. І щоразу сильніше. І постійно в одну й ту саму людину. Вона трохи вища за мене, струнка й особлива. Якби я побачила її десь на вулиці, безперечно, звернула б увагу. Мені подобається її краса, і взагалі – жіноче тіло бездоганне. За фахом вона редакторка-видавчиня, але її основне заняття – створення в’язаного одягу. Ми познайомились в інтернеті, вже три роки живемо разом і дуже хотіли б узаконити наші стосунки.

Відверта розмова відбулася з мамою, коли мені було 22. Мама сказала, що здогадувалась. З батьками у мене чудові стосунки, вони нормально сприймають мій вибір. Деякі друзі не підтримали моє бажання відстоювати право рівності на маршах, тому ми вже не спілкуємося.

Тримаючись за руки зі своєю дівчиною, ми часто бачимо осудливі погляди. Я хотіла б жити у щасливому суспільстві, адже лише нещаслива людина виплескує свій негатив та злість на інших. Українцям не вистачає толерантності й розуміння. Потрібно відкрито говорити про те, ким ми є. Що більше про це відкрито заявляти, то швидше суспільство зрозуміє, що це нормально.

Я народилась і виросла в маленькому поселенні Чорноморське у Криму. Коли мені було 6, тато подарував відеокасету з мультфільмом-мюзиклом «Анастасія». Уже через кілька днів після перегляду мультфільму я знала слова всіх пісень. Співала їх по дорозі в школу і назад, щоразу переживаючи відчуття приємної схвильованості. У той момент я зрозуміла, що хочу стати артисткою.

Найменш приємний спогад з дитинства – це день великої сварки моїх батьків, яка ледь не призвела до розлучення. Там були і розбиті тарілки, і гострі предмети, що летіли одне в одного. Дитина не повинна ставати свідком подібних подій.

А найбільш приємний спогад пов’язаний з прогулюванням уроків. Одного разу дві дев’ятикласниці – я і моя найкраща подруга Юля – сіли в автобус, щоб їхати по Криму весь день. Їли морозиво у Євпаторії, відпочивали в Сімферополі, танцювали в Ялті. Це було незабутньо.

Перший хлопець, у якого я закохалася, був Леонардо Ді Капріо у фільмі «Титанік». Я була справжньою фанаткою! Збирала всю макулатуру з його шикарним обличчям.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди перебувала в стані депресії. У моєму житті було безліч днів, коли мені просто не хотілося вставати з ліжка і наближатися до соціуму. Мені хотілося сховатися під ковдру і продовжити дивитися сни, в яких життя здавалося набагато приємнішим, ніж у реальності. І часто цей стан був пов’язаний із суспільним неприйняттям та осудом. Я завжди ставила собі питання: чому людина повинна страждати від того, ким вона є?

Лише завдяки довгим рокам наполегливої ​роботи над собою, зрощення любові зсередини і самоприйняття – я дійшла висновку, що я і є свій найкращий друг, підтримка і опора. Я прийняла і полюбила себе такою, якою є, до всіх хірургічних втручань, які в моєму розумінні і випадку – лише справа естетики.

Я вважаю себе повноцінною жінкою. Я завжди почувалася нею. Неважливо, що в мене між ногами. У всіх відтінках, проявах і з будь-якого кута – я жінка, яка сплетена з чистої любові!

Не буду розголошувати деталі свого особистого життя, можу сказати лише те, що я завжди закохувалася у чоловіків, здатних слухати серцем, відкритих до нових поглядів і фарб, вільних від нав’язаних упереджень. Так само мені подобається, коли протилежності притягуються. Він може бути спокійним і задумливим, але обов’язково високим, адже я сама дівчинка-жирафа!

Дискримінацію я відчувала з самого дитячого садка через свою дівчачу поведінку. Але на одному з етапів мого особистісного становлення я зрозуміла, що мати справу з подібним ставленням в нашому суспільстві я буду завжди, тому вирішила просто змиритися і намагатися жити в цьому моменті, тут і зараз.

Перша людина, якій я розповіла про те, що я трансгендер, була моя найкраща подруга дитинства Юля. Я вдячна їй за підтримку, розуміння і терпіння, оскільки для неї і надалі для інших це було нелегко: все життя звертатися до людини в чоловічому роді й у певний момент переключитися на жіночий.

Друзі з’являлися і зникали, але ніщо мене не засмутило так, як реакція батьків на новину про мій камінг-аут. Її вони сприйняли дуже болісно. Сказали, що для них я перестала існувати. Відтоді минуло 4 роки, ми відновили спілкування і батьки змирилися з тим, що я вибрала свободу бути собою, справжньою.

Одного разу я обов’язково стану мамою. Нескінченно рада, що є можливість усиновлення, це велике щастя для багатьох ЛГБТ-пар.

У тому, щоб бути собою, немає нічого ганебного. Людина прекрасна такою, якою вона є, і не потрібно ні перед ким просити вибачення за свої сексуальні вподобання. Є безліч причин, чому я не вважаю Україну ідеальним місцем для проживання представника ЛГБТ або просто людини. Але їх і не треба перераховувати, всі й так розуміють, про що йдеться. Можу сказати, що бачу своє майбутнє в Скандинавії, Великобританії або США, і всім серцем сподіваюся, що колись людям не доведеться їхати з країни, в якій вони народилися, у страху за своє життя або в пошуках кращого заробітку.

Я народилася в Одесі. З дитинства мріяла стати капітаном круїзного корабля. Моє улюблене місце в Україні – бухта Інжир, що за Балаклавою в Криму. Найприємніший спогад – коли я поїхала в табір і познайомилася там з багатьма новими дітьми. А найменш приємний стався тоді, коли я обрізала сестрам волосся, яке було дуже довгим, для того щоб припинити цілодобово заплітати і доглядати його, а йти гуляти до дітей на вулицю.

Про те, що я інтерсекс-людина я дізналася зовсім випадково. Довгий час я мала проблеми з щитовидкою, лікувалася в ендокринолога. Потім у 32 роки я була доноркою крові для однієї дуже непростої операції і мені порадили здати останній відомий лікарю тест на каріотип. Виявилося, що мої статеві хромосоми – ХY, як у чоловіків, але всі інші ознаки жіночі. Це означало, що я інтерсекс-людина. Мої батьки не бачать в цьому ніякої проблеми. Коли я розповіла їм, вони просто здивувалися. Кардинальних змін у моєму житті після цього не відбулося – я не маю яскравих ознак інтерсексності, окрім мінливого гормонального фону і непереможної зайвої ваги.

Коли я розповідаю людям, хто такі інтерсекси, вони дуже дивуються, що буває безліч варіацій і різниць у цьому понятті. Буває, коли інтерсексність помітна фізіологічно – одночасно виражені і чоловічі, і жіночі статеві ознаки. А буває, як у мене, коли ззовні нічого непомітно, але є гормональні відмінності.

Моя перша симпатія – хлопчик у дитсадку. Він був дуже нестандартним і не мав яскраво виражених ознак дівчини або хлопця. Ось і донині мій смак мало чим змінився. Вісім років я мала стосунки з дівчиною, ми розійшлися 7 місяців тому, тепер я в парі з небінарною людиною. У минулих стосунках я дуже хотіла оформити наші взаємини офіційно.

У незнайомій компанії при перших контактах я не розповідаю, що я інтерсекс. Тому що не хочу боротися із запереченнями всіх людей.

Я часто відчувала дискримінацію за ознакою жіночої експресії та орієнтації. Дуже часто чую про роль жінки в світі, про борщі та чоловіка. Від свого батька про жіночі таланти водіння. На ґрунті сексуальної орієнтації теж. І було кілька неприємних ситуацій на вулиці з образами та викриками.

Я перебуваю в радісному стані більшість часу, проте щасливою назвати себе поки що не можу. Дуже хочу дітей. Але ще не знаю, чи зможу завагітніти.

Людям в Україні не вистачає усвідомленості й розуму займатися своїми справами, будинком, сім’єю, рідними, і припинити заглядати і порівнювати себе з кимось. Потрібно зрозуміти, що нестача інформації призводить до неприйняття. У людей має з’явитися бажання розуміти і бачити більше, ніж раніше, прагнути розвиватися.

Про інтерсексність потрібно говорити. Ми є, нас багато, ми різні. Це важливо, тому що люди все ще думають, що є тільки дві статі. Люди сплять у забутті. Пора прокидатися.