СпецпроєктиКиїв і музика: 12 улюблених місць молодих музикантів

Юлія: Я виросла у місті Анапа, яке складалося з одно- і двоповерхових будинків на березі моря, а тепер перетворилося на такий собі приморський мегаполіс. Усе дитинство я співала в ансамблі козацьких пісень, а національна культура і фольклор у нас не цінувалися. Тому, коли я приїхала в Київ, а тут у 2012-му дівчата носили традиційні українські хустки замість шарфів та гуляли з хлопцями у вишиванках, – я з цього приємно дивувалася. У мене з’явилося чітке відчуття, що я тут уже була і що всі 18 років прагнула переїхати саме до Києва і залишитися  тут.

Трек, який асоціюється у ЮЛІЇ з Києвом:
Morphom –100 днів  feat. Zverev

Репбаза в Малій опері

Місце, яке вплинуло на наш спільний проект – це кімнатка під дахом у будівлі Малої опери на Лук’янівській. Там ми разом з групою YEYO заснували репетиційну точку. В нашій «Алой опере», як ми ласкаво її називаємо, ми записували перші пісні, ми знімали лайви, тут пройшли наші перші квартирники і перші покази матеріалу Вані Дорну. Змінювався сетап, мікрофони, килими, але репбаза залишалася незмінною. І для групи YUKO вона є і буде знаковим місцем для творчості й подальшого розвитку.

Квартира Ігоря Бірюченка

Стас Корольов: Є одне місце, після відвідин якого у мене з’являється купа емоцій, ідей і бажання працювати, – це квартира мого друга Ігоря Бирюченка. Я інколи приїжджаю до нього, і ми до світанку дивимося лайви, слухаємо музику, говоримо про музику, сперечаємося про музику. А іноді починаємо ставити сліпі експерименти. Якось дістали килимок з ванної і притуляли його до динаміка, вивчаючи, як відстань між ними впливає на частоти звуку. Я цілеспрямовано шукаю нових і нетипових для себе виконавців, витягаю себе із зони комфорту і заглядаю в незвичну і складну для себе музику. Ігор мені з цим допомагає, він барабанщик і саунд-продюсер, ми з ним постійно обмінюємося досвідом, і це безцінно.

ВДНГ

Юлія Юріна: Особисто для мене поворотною подією в музиці стало рішення піти на талант-шоу, зйомки якого були на ВДНГ. Оскільки до цього мій творчий запал почав згасати: я працювала в нічних закладах співачкою, переспівувала чужі хіти, вчила співати дітей у музичній школі. Це ніяк не налаштовувало на оптимізм. Але після участі в телешоу життя почало змінюватися. Кожен мій виступ тепер нагадує гонку за тим адреналіном, підтримкою і радістю, коли ти розумієш, що ця публіка «твоя». Напевно, це і є точка неповернення.

У міському середовищі мене надихає любов до підпілля. Пам’ятаю, як вирішив пройтися основними туристичними маршрутами в Барселоні. Дійшов до храму Саграда Фамілія, подивився на нього та спіймав себе на думці, що взагалі нічого не відчуваю. Я розумів монументальність, історію будівлі, але на рівні відчуттів – зовсім нічого. Трохи засмучений, пішов двориками додому й натрапив на маленьку капличку. А потім і на невелике кафе, де відвідувачами були тільки місцеві жителі, а власник проживав на поверх вище. Господар пригостив мене келихом домашнього білого вина та брускетою. Це дало мені більше вражень від міста, ніж відомі на увесь світ історичні споти.

Трек, який асоціюється у мене з Києвом:

Сквер біля стадіону «Спартак»

Це якраз те місце, завдяки якому я полюбив Київ. З вікна мого нового помешкання на Подолі відкривався фантастичний краєвид на стадіон «Спартак», Кирилівську церкву та Подільський узвіз. І саме завдяки цьому я нарешті відчув, що значить, коли на тебе і твою творчість впливає місто. Також у цьому скверику продають смачну каву, якої було випито незліченну кількість.

Точка з продажу касет
і дисків на ринку «Юність»

У середині 90-х вільного доступу до музики майже не було, та й комп’ютер у мене з’явився тільки наприкінці навчання у школі. Тому основним шляхом отримання нових записів було придбання компактів та касет – на той час це були добірки закордонної танцювальної музики, локальні збірки «Території А» та релізи важкої музики. Саме те, що потрібно для школяра середньої загальноосвітньої школи. Якщо у дискографії артиста було, наприклад, два альбоми, на «Юності» можна було придбати вже з десяток його релізів. За декілька років настала ера діалап-модемів та інтернету, тому цієї точки вже немає, як і багатьох інших на ринку.

Клуб Xlib

Тут відбувся останній виступ мого колишнього гурту та дебютний виступ Cape Cod. Це був своєрідний пантеон, альтернативи якому в столиці на той момент не було. Саме тут починалася друга золота ера танцювальної музики початку 10-х. Вечірки лейблу Wicked Bass 2011-2012 років були настільки актуальними, що бар’єр між Києвом та клубами Європи просто зникав. Та найважливіше – люди, які приходили на ці вечірки. Зараз вони вже по інший бік сцени і танцполу – створюють нові покоління в музиці, дизайні та образотворчому мистецтві.

Я львів’янин і дуже люблю Львів. Він культурний, душевний, затишний, там народився мій музичний проект. Також там живуть друзі та команда, тому я не можу уявити себе і свою творчість за іншого оточення. Але в Києві сильніша музична і культурна сцена – відбувається багато подій, фестивалів. Ми часто тут виступаємо і збираємо навіть більшу аудиторію, ніж у Львові.

Трек, який асоціюється у мене з Києвом:

 

Фестивалі

Мені запам’ятався наш виступ на Atlas Weekend і перед The Herbaliser у Мистецькому арсеналі. Всі наші сольні концерти були в клубі Atlas. Напевно, саме ці майданчики й вплинули найбільше на нашу творчість. Це те, що допомагає переступити рубіж. Молоді музиканти не одразу готові до великої сцени, але такі події сприяють розвитку.

Київський метрополітен

Я люблю урбанізовані локації, тому що виріс на хіп-хоп культурі. Центри міст створені для туристів, а мені подобаються баскетбольні майданчики, метро, парки. У Львові немає метро, тому коли я приїжджаю до Києва, кайфую від поїздок у ньому. Це унікальний вид транспорту, тому що він під землею. Ще я маю окремий плейлист для часу в дорозі. Якщо це тривалий переїзд, то потрібна більш спокійна музика, щоб не відволікала, а якщо потрібно зосередитися, то обираю щось ритмічне і качове.

Голосіївський парк

Природа дуже впливає на творчий процес. Нещодавно у мене з’явився собака і ми багато з ним гуляємо. Я люблю міські парки за можливість побути в них на самоті і при цьому залишатися у мегаполісі. У парку можна споглядати, надихатися, відпочивати від усього.

Я ніколи не жив в інших містах, крім Києва. Але впевнений, що кожне місто надихає по-своєму. Для мене особливими є Львівська площа, Ярвал, вулиця Рейтарська та Гончара. Люблю сидіти там у якійсь кав’ярні і писати чергову пісню. Також я мрію про маленьку квартиру в центрі Львова, щоби просто приїздити туди і залишатися наодинці з собою. Напевно, в кожної творчої особистості є своє місто для пошуку натхнення. І для мене це Львів.

Трек, який асоціюється у мене з Києвом:

Репбаза на Фролівській

На Фролівській на другому поверсі зруйнованого будинку була наша перша репетиційна база. Там нічого не було, крім маленької кімнати, а все інше – пустир. У цьому місці ми зняли кліп на пісню «Не залишай». І це історична подія, тому що це був перший кліп O.Torvald.

Клуб «Барви»

Найбільш знаковим місцем для мене у Києві є колишній клуб «Барви», бо це перший клуб, у який ми приїхали. Я взагалі люблю маленькі клуби і часто граю у чомусь схожому на «Барви» в Європі. Клуб розташований на території КПІ, що дуже нагадує студентські кампуси з фільмів, і коли ми туди потрапили вперше, нам захотілося грати там частіше.

Площа знань на території КПІ

Ситуація з концертом на площі у КПІ склалася дуже неочікувано. Ми брали участь у нацвідборі на Євробачення і пообіцяли у разі перемоги влаштувати безкоштовний концерт. І перемогли. Тому довелося організувати все за 4 дні. Ми чекали, що прийде близько 5 тисяч людей – поставили маленьку сцену і небагато звуку. А в результаті прийшли 12,5 тис. слухачів. І люди реально були всюди: у парку, на сходах, на пам’ятнику.

Кожен рік 20 травня фанати Levi's по всьому світу відзначають день створення перших джинсів. Його називають 501 Day, адже саме з 501-ї моделі почалася 145-літня історія бренду. Святкуй «501® Day» в Києві разом з Берліном, Шанхаєм і Сан-Франциско!