The Village Україна разом з UiPservice проводять експеримент і на один день просять Сергія Рістенка залишити телефон удома.

Сергій Рістенко

Київський фотограф, відомий в Instagram під ніком @werter. Він займається вуличною мобільною фотографією з 2012 року, знімає міські пейзажі та портрети незнайомців. Сергій фотографує на айфон 5S та три плівкові камери – Leica,Canon і Rolleiflex.

Окрім вуличної фотографії, Сергій має основну роботу – він кастинг-менеджер і inhouse фотограф у Radioaktive Film. Сергій працює з продюсерами, їхніми асистентами, акторами та агентами, тому телефонні дзвінки і листування в месенджерах – основні інструменти робочої комунікації. Також Сергій багато фотографує на айфон, обробляє на ньому фото і слухає музику.

Усе почалося зі слів 7-річної доньки Сергія – Елеонори:  «Тату, якби ти не одружився з мамою, то одружився би з телефоном». Так вона коментує постійну увагу тата до смартфона. Тому Сергій погодився піти на експеримент і залишити свій айфон на один день вдома. The Village Україна провели цей день разом із Сергієм і розповідаємо, що з цього вийшло.

6:30

Виїзд

Ми зустрічаємось із Сергієм біля його будинку на вулиці Саксаганського о 6:00 ранку – восени це типовий час, коли він виїжджає на прогулянку ранковим Києвом. Сергій, на відміну від знімальної команди, – бадьорий, усміхнений і на велосипеді.

Коли я їжджу зранку на велосипеді, то слухаю музику в навушниках. У мене є свій спеціальний світанковий плейлист на телефоні. Він допомагає мені налаштуватися на зйомку, зануритись у потрібний настрій. Сьогодні без нього менш комфортно – доводиться слухати шум міста. Хоча інколи мені це також подобається.

6:50

Прогулянка пішохідним мостом

4 чорних, майже однакових собаки перебігають Володимирський узвіз. Сергій намагається встигнути сфотографувати їх на плівку, але доки все налаштовує, собаки вже на іншій стороні.

Коли я на велосипеді, то значно зручніше фотографувати на телефон. Відсотків 90% усіх знімків, які я роблю для себе, – це мобільна фотографія. Лише 10% – плівковий і цифровий фотоапарати.

Це обґрунтовано зручністю. Телефон поміщається у кишеню, і він завжди під рукою. Я люблю ловити унікальні моменти, і часто вони тривають менше секунди, а за цей час неможливо встигнути дістати камеру.

«Якби на айфон, то встиг би»

Зранку дуже багато дивних людей у місті. От є маргінали, а є королі маргіналів, і саме останні з'являються на вулицях уранці. Я декілька разів був свідком того, як люди біля фунікулера ставали на коліна і кланялися, цілували землю біля входу до фунікулера. Я бачив таке двічі, і двічі це були різні люди.

Яким ми звикли бачити Київ? Багато людей, ще більше машин, рух, затори, а зранку всього цього немає. Особливо, коли це якась непогода, як снігопад. Ти залишаєшся сам на сам з усім містом, знімай його як хочеш. Я люблю всі пори року. Навесні дуже гарні тумани. Взимку, коли засипає снігом, то місто спустошується і все порожнє місто – твоє. У такі дні можна зробити фотографії, які потім ще цілий рік будеш розглядати.

Моя сім’я з Одеси, тому я завжди кажу, що я громадянин Одеси. Також я дуже люблю Поділ, але мій рідний район у Києві – Оболонь, я її пам’ятаю ще тією, коли замість «Сільпо» були гастрономи і галантереї. Лише цього року ми переїхали до центру, та я досі щотижня приїжджаю погуляти на Оболонь.

Раніше я був совою, міг до першої ночі не спати, прокидався о 9-10 ранку. А потім я переналаштував свій організм. Усе почалося з простого: у мене з’явився велосипед і я зрозумів, що кататися на ньому можу лише перед роботою. А вільний час хочу проводити з дітьми, тому намагаюся встигнути все до того, як вони прокинуться. Зараз лягти спати о 22 год – це вже для мене максимум.

– Навіть не знаю, котра зараз година, – каже Сергій, коли ми повертаємося з Пішохідного мосту.

– Вгадуй.

– Напевно, 7:30, – дивиться на сонце.

– Насправді 8:03.

8:15

Кава у «Макдональдсі»

Я відкрив для себе позитивний ефект від ранніх підйомів. По-перше, встигаєш більше. І навіть не тому, що маєш більше часу, а тому що відчуваєш себе бадьоріше. По-друге, я почуваюся здоровішим. Перед тим, як їхати на велосипеді, я нічого не їм і не п’ю. Бо якщо щось з’їм, то організм скаже мені: «Ну, куди ти їдеш? Лягай відпочинь».

Я завжди порівнюю Київ з ранковим котом, який ліниво потягується, усміхається. Є люди, які кажуть, що ненавидять Київ: дістали затори, багато людей. Подивіться на це місто зранку! Покатайтеся на велосипеді, і вам воно сподобається.

Мені цікаво фотографувати людей на вулицях. Останнім часом мені ще й стало цікаво говорити з ними. Тому що фотографія – це просто картинка, історія – це просто текст, а коли поєднуються історія і фотографія, то з’являється глибший сенс. У наш час складно втілити ту форму, коли фотографія змінить світ. Ми вже настільки переситилися глобальним контентом, що багатьох нічого не дивує. Хоча насправді, достатньо подивитися навколо, поруч з нами також є купа історій, які можуть дивувати.

Торік я познайомився з бабусею, яка просила милостиню біля Житнього ринку. Я з нею розговорився, вона розповіла мені історію про своє нелегке життя і сказала, що в неї скоро день народження. Я опублікував цю історію і пам’ятаю, як наступного дня відкрив Facebook і побачив 3,5 тисячі репостів. Уже сформувався ледь не цілий рух: «Давайте привітаємо бабусю!». Мені надсилали повідомлення типу: «Сергію, ми з Одеси, дайте ваш номер картки, і ми обов’язково допоможемо бабусі». Але моя ж мета була не в тому, щоб влаштувати день народження бабусі у «Президент Готелі». Тому що тоді я б, звісно, працював від 20% її доходу (сміється). Моя ідея у тому, щоб люди просто допомагали людям, говорили з ними.

8:45

Дзвінок додому з таксофона

Біля Житнього ринку Сергій знаходить таксофон і телефонує з нього додому, щоб нагадати сім’ї, що він сьогодні без мобільного зв’язку. Паралельно розповідає історію, що у цьому таксофоні часто сидить жінка і продає сумки. Їй тут зручно: дощ не капає, вітер не дує.

Виходить, що для того, щоб зараз зв’язатися з домашніми, мені треба телефонувати з таксфона або просити у когось телефон. З’являється відчуття, що у мене немає мобільної зони комфортності. Не можна нікому ні подзвонити, ні написати. Я себе відчуваю, як у дитинстві, коли виїхав гуляти за межі двору. Мене ніби не існує ні для кого.

Найчастіше я телефоную дружині, на другому місці мій напарник, потім мама. Я знаю напам’ять усі домашні телефони і навіть поштові індекси.

9:00

Купівля продуктів на Житньому ринку

Для мене ринок – це спілкування. У мене тут є леді Людмила, у якої я завжди купую домашній сир і запіканку. Вона з-під Білої Церкви привозить продукцію. Півкіло сиру я купую для своїх сусідів – сім’ї Денисенків – артистів балету.

У мене є свій маршрут по Житньому ринку. Якщо правильно вибудувати логістику, то можна непогано поснідати. Тут усі дають продегустувати. Спочатку заїжджаєш до грузинів по лавашик, потім до моїх ковбасниць, тоді в молочку, виходиш — і ти поснідав.

Ринок немає фіксованих цін, бо вони можуть змінюватися кожні 5 хвилин. На Житньому я не торгуюся, тому що мене тут вже знають. Але взагалі-то на кожному ринку потрібно торгуватися.

9:30

Робота на кастингу

Сергій відвозить додому велосипед і продукти з ринку. На роботу дістається на метро, а потім їде трамваєм №14 з Контрактової площі до вулиці Глибочицької. Сьогодні Сергій організовує і проводить кастинг для рекламного ролика.

Я працюю кастинг-менеджером Radioaktive Film і займаюся періодично фотозйомками. Я маю організувати все під час проведення кастингу. Мій напарник Андрій робить технічну частину: знімає, говорить з акторами. Я допомагаю підготувати відзнятий матеріал і подати результати кастинга. Ми досить взаємозамінні з напарником, і це зручно.

Також на мені лежить уся комунікація: з продюсерами, з їхніми асистентами, з агентами акторів. Протягом робочого дня, крім того, що я контролюю кастинг, я ще паралельно відповідаю на купу листів і дзвінків.

Щодо відсутності телефона, це дуже нові відчуття. Коли я зранку катаюся на велосипеді, мене це мало хвилює, тому що у цей час майже ніхто не телефонує. А в робочому процесі це дуже складно. Багато що зав’язано на дзвінках, пошті, яку треба оперативно перевіряти, і я не завжди можу це зробити з комп’ютера. Принцип роботи продакшена – блискавка. Знімальний процес – як пазли: кожен робить свою роботу, а потім в один момент це все складається в одну картину. І якщо один пазлик починає тупити або не реагувати вчасно, то це впливає на весь процес.

14:30

Візит кафе у Малій опері

Друзі Сергія нещодавно відкрили кафе у Малій опері, яке він ще не встиг відвідати. Ми йдемо до них у гості, і Сергій несе 50 пакунків своїх фотолистівок, щоб залишити їх там на продаж. Серед них є підбірки київських туманів, світанків, двориків, фото з Оболоні та Одеси.

Ідея робити листівки виникла через любов до посткросингу. У нас він не такий популярний, як за кордоном. Люди в Європі пачками пересилають листівки. Навіть більше, у деяких містах є локальні листівки про кожен мікрорайон. Я  хотів би, щоб у нас також було щось подібне.

Більшість своїх вуличних фотографій я виставляю в Інстаграм. Ми колись обговорювали, так зване, блогерство з друзями. Так-от я відчуваю себе конкретно не блогером. Тому що у блогерів ціль – заманити якогома більше аудиторії. Якщо їхній аудиторії щось не подобається, то вони змінюють формат. У мене все працює навпаки. Часто мої чорно-білі знімки дідусів або бабусь збирають негативні відгуки, але я не буду переставати це робити. Я за те, щоб творчість підштовхувала до успіху, а не успіх до творчості. Блогерам потрібна аудиторія для продажів, а мені цікавіше знімати так гарно, щоб людям це подобалося і вони самі підписувалися.

Усе, що надруковано,  це вже шматочок історії, а все, що лежить на комп’ютері – просто веселі картинки. Уявіть, що станеться, якщо вся пам’ять на вашому девайсі просто зітреться. У вас не залишиться минулого. Тому друкувати треба все. Я, на жаль, досить пізно до цього прийшов. Зараз вважаю, що після себе треба щось залишити – хочу надрукувати фотокнигу про свою сім’ю.

16:30

Сканування плівки у Fotovramke

Здаємо відзняту чорно-білу плівку Kodak T-Max і Fomapan 400, на яку Сергій сьогодні фотографував світанок, Поділ і наш маршрут до центру. У Fotovramke Сергій дістає ноутбук і відповідає на робочу пошту. Паралельно розповідає, як узагалі почав займатися фотографією.

Мій прадідусь знімав ще Першу світову війну. А я себе в дитинстві ніколи не бачив фотографом. Пам’ятаю, як у селі під Одесою ми проявляли плівку під червоними лампами, але в мене це не викликало інтересу.

А потім уже в Києві я потрапив у клуб Buddy Guy у пасажі. Там проводилися вечірки моєї молодості: виступали «Пульс Асфальта», «Белки», «Станция Мир». Я підпрацьовував у них кур’єром, щоб безкоштовно заходити на всі ці події. І мене там почали вчити знімати. Я прийшов на вечірку, взяв плівковий «Зеніт», і тепер найголовніше – зняв концерт на плівку! Організатору сподобалося, і так я почав знімати за «входи». Пізніше мені почали платити, я подумав, що це нормальна робота. Почав учитися фотографувати професійно, активно знімав для різних видань. Так я не став інженером у КПІ, але став фотографом.

18:30

Чаювання із сусідами – сім’єю Денисенків

Поруч із Сергієм на одному поверсі живе сім’я Денисенків, відома у колі артистів балету. Володимир Андрійович Денисенко – балетмейстер і педагог, йому 84 роки, він досі викладає балет. Квартира Денисенків схожа на музей київських аристократів, сюди любить забігати донька Сергія – Елеонора. А Сергій щотижня приносить подружжю Денисенків домашній сир з ринку.

На кухні п’ємо чай, їмо торти з «Ярослави» та обговорюємо пережитий день без телефона.

Типове використання телефона протягом дня:

– створення фотографій

– обробка фотографій

– дзвінки по робочій комунікації

– особисті дзвінки з сім’єю

– слухання музики

– листування у месенджерах

– наповнення Instagram-сторінки

Що змінилося під час «Дня без телефона»:

– фотографування на плівку

– делегування частини робочих завдань  напарнику

– регулярна перевірка пошти з ноутбука

– дзвінок з таксофона додому

– рукописний список продуктів замість нотатника

– 18 пропущених викликів, 7 повідомлень

Матеріал підготовлено за підтримки UiP

UiPservice – сервісний центр Apple у Києві, який надає весь спектр послуг з ремонту iPhone, iPad і Mac. Клієнти UiPservice отримують запасний смартфон у користування, коли свій віддають у ремонт.